Зупиніться на мить і озирніться довкола. Картина, яку ви побачите в кафе, в громадському транспорті чи навіть за власною вечерею, може виявитися напрочуд знайомою і водночас глибоко тривожною: обличчя, освітлені екранами смартфонів, мовчання там, де мала б лунати розмова, погляди, занурені у віртуальний світ, замість того, щоб зустрічатися один з одним. Ми живемо в епоху парадоксів: ніколи раніше людство не було настільки з'єднаним за допомогою технологій, і ніколи раніше ми не відчували себе настільки самотніми. Це явище, що отримало назву «цифрова самотність», стало не просто модною фразою, а реальною проблемою, що пронизує наше суспільство і особливо гостро торкається наших дітей. Як сталося, що в епоху безмежних комунікаційних можливостей ми втрачаємо найцінніше — радість живого спілкування? І головне — як нам, батькам і вчителям, повернути цю радість собі та новому «Google-поколінню», яке ризикує вирости відключеним від реальності?


