На основі концептуальної моделі і вихідних теоретичних положень, які базуються на аналізі робіт, К.А.Абульханової-Славської, Л.І.Анциферової, Г.О.Балла, Ф.Б.Березіна, Л.Ф.Бурлачука, Т.Б.Карцевої, Г.С.Костюка, О.О.Налчаджяна, О.О.Реан та інших, була побудована дослідницька модель, яка включає:
блок індивідуально-особистісних властивостей;
блок критеріїв адаптації, за якими вивчались прояви адаптації;
блок проявів адаптації студентів як особливостей етапу їх розвитку.
Вивчення проблеми адаптації здійснюється рядом наукових дисциплін (філософією, нормальною фізіологією, соціологією, педагогікою та ін.) і пройшло тривалий шлях становлення. В даний час адаптація людини досліджується в різних аспектах.
1. Клініко-біологічний аспект процесу адаптації (В.В.Аршавський, Ф.Б.Березін, О.Ф.Бєлов, Ю.Ю.Бяловський, М.Є.Зеленова, Є.О.Лабезна, В.І.Медведєв, В.С.Ротенберг та ін.). Предметом досліджень головним чином є інтрапсихічна адаптація суб'єкта, зміна сфери мотивації і потреб особистості, установлення контакту суб'єкта з власним "Я". При цьому адаптація вивчається поза контекстом конкретної предметної діяльності, що, відчуваючи несприятливий вплив з боку стресогенної ситуації, є одночасно могутнім потенціалом для її подолання й у силу цього становить особливий інтерес для розуміння механізмів адаптації.
2. Соціально-філософський аспект. Даний напрямок виник на стику наук (філософії, історії, соціології). Представники даного підходу О.О.Кузнєцов, В.І.Лебедєв, В.С.Соловьов, Н.Н.Федоров, Ю.М.Швалб та ін. розуміють адаптацію як "гармонійне співвідношення соціальної дійсності і соціального в самій людині". Адаптація розглядається в єдності трьох аспектів: соціальної системи, конкретно-історичної форми і змісту зовнішньої і внутрішньої системи адаптації суспільства; специфіки матеріальної і духовної адаптації людини як соціальної істоти; впливу адаптації суспільної системи на біологічну адаптацію людини.
3. Психологічний та соціально-психологічний аспект (І.К.Кряжева, О.О.Прохватилов, О.М.Ростова, Л.В.Тарабаркіна та ін.). У рамках даного напрямку виділяються дві групи досліджень:
- Роботи фізіологів і психологів, що вивчають реакцію окремих органів чи психічних процесів на робоче навантаження або на несприятливі умови діяльності (Л.Г.Дика, І.К.Кряжева, Н.Н.Нєсмєлова , Н.М.Пейсахов, О.О.Прохватилов та ін.).
- Дослідження вчених носять комплексний характер вивчення особистості, тобто робиться комплексне дослідження особистості, включеної в процес адаптації (І.О.Милославова, О.О.Налчаджян, В.М.Парохін, О.М.Ростова, М.О.Свиридов, Л.В.Тарабакіна та ін.). Специфіка досліджень полягає в тому, що своєрідність адаптації до особливих умов визначається специфікою взаємозв'язку особистісних структурних компонентів на різних етапах адаптації. Початковий етап визначається впливом мотиваційних особливостей особистості на енергетичний потенціал діяльності, що забезпечує процеси ініціювання і планування майбутньої діяльності і подолання стартової психічної напруги. У критичний період структура регуляції діяльності визначається взаємозв'язком когнітивних, активаційних і емоційно-оцінних компонентів. При цьому як продуктивність діяльності, так і емоційна оцінка функціональних станів безпосередньо залежать від обсягу активаційних ресурсів. На заключному етапі адаптації переважає взаємозв'язок вольових характеристик особистості й емоційної оцінки функціональних станів, коли основним механізмом стратегії контролю за дією є подолання несприятливих для діяльності негативних переживань.
4. Педагогічний аспект. Розглядаючи адаптацію як умову співвідношення особистості з організованим середовищем, ідентифікацію людини як особистості в рамках педагогічних норм і сподівань, представники даного напрямку (О.Ф.Алексєєва, Є.М.Алмазов, В.Є.Каган, Г.М.Пивоварова, Т.В.Середа та ін.) конкретизують поняття адаптації у трьох напрямках: адаптивне поводження (в інтересах середовища виховання), адаптивний стан (відбиває ставлення особистості до умов і обставин, у які вона поставлена виховною ситуацією) і адаптація як умова ефективної взаємодії неповнолітнього з дорослим у системі виховання.
Методичним забезпеченням слугували: методика Г.Ю.Айзенка для визначення особливостей темпераменту; методики САН за М.Доскіним з співавторами та за Л.Курганським для визначення психофізіологічного стану студентів; методика РСК Д.Роттера для визначення особливостей екстернальності – інтернальності особистості студента, методика В.Смекала-Л.Кучери для визначення особливостей спрямованості особистості, методика М.Рокіча для визначення ціннісних орієнтацій особистості студента, методика К.Томаса для визначення особливостей стратегії поведінки в конфлікті, опитувальники “Конфліктність студентського середовища”, “Ваш рівень конфліктності” та анкетування для визначення особливостей спілкування студентів, діагностика психологічного клімату в
141
малій виробничій групі по В.В.Шпалинському та Е.Г.Шелесту, анкети по вивченню психологічного клімату в учбовій групі, самооцінки психологічної адаптивності, методика оцінки психологічної атмосфери в колективі по А.Ф.Фідлеру, оцінки емоційно-діяльностной адаптивності, методиці оцінки психологічного клімату колективу по В.С.Івашкіну та В.В.Онуфрієву, діагностики соціально-психологічної адаптації по К.Роджерсу та Р.Даймонду, методиці оцінки мікроклімату студентської групи по В.М.Зав’ялову, методика шкальованої самооцінки для визначення рівня ставлення до навчання.
У дослідженні приймали участь 120 студентів (віком від 17 до 35 років) стоматологічних та медичних факультетів Інституту Екології та Медицини, Київського медичного інституту УАНМ.
Для оцінювання проявів адаптації студентів як етапу їх розвитку визначались:
особливості сприйняття студентами своїх проблем у спілкуванні та їх реальних комунікативних орієнтацій на основі анкетування;
успішність навчання;
особливості ставлення до навчання;
ставлення студентів до своєї групи, оцінка студентів у групі на основі анкетування;
рівень конфліктності, спосіб реагування в конфліктах за опитувальником "Конфліктність студентського середовища", тестом "Ваш рівень конфліктності" та методикою К.Томаса.
Для дослідження особливостей адаптації до умов вузу були враховані зовнішній і внутрішній контури адаптації, критеріями яких виступали:
адаптація за внутрішнім контуром визначалась через суб'єктивну оцінку задоволеності взаємодією з соціальним середовищем. Показник положення в соціумі включав товариськість, прийняття іншого. Також вивчались показники мотиваційних характеристик, ціннісних орієнтацій і самооцінки студентів у процесі навчання з першого по п”ятий курси.
як показники адаптації за зовнішнім контуром використовувалися експертні оцінки успішності навчання.
Як властивості особистості, що впливають на процес адаптації до умов вузу, розглядалися:
властивості психофізіологічного рівня. На думку багатьох дослідників (В.Є.Каган, В.П.Казначеєва, С.В.Казначеєва та ін.), властивості даного рівня, з одного боку, здобувають самостійного значення, обумовлюючи функціонування адаптаційних механізмів організму, а з іншої, визначають розвиток соціальних і професійно значущих якостей. У даному випадку можна виділити такі властивості: екстраверсія, пластичність, збудливість, активність, адаптивні здібності та ін.;
особливості інтелектуальної сфери. Низкою учених (Б.Г.Ананьєв, О.Тофлер, В.О.Якунін) відзначено, що особливості виділеного рівня впливають не тільки на адаптацію до навчального процесу, а й визначають соціальну орієнтацію і поводження студента в період адаптації, обумовлюють професіоналізацію студента. До значущих якостей можна віднести: загальний рівень інтелекту, вербалізацію, рефлексивність, здібності;
властивості особистісного рівня. Дослідниками (Л.І.Божович, В.С.Мерліним, К.К.Платоновим) переконливо доведено, що системоутворюючим фактором особистості є спрямованість, що характеризується домінуванням потреб і мотивів. Орієнтуючись на роботи Є.Ф.Зеєра, Є.О.Клімова, О.К.Маркової та ін., у дослідженні ми приділили особливу увагу ціннісним орієнтаціям, професійної позиції студента - ставленню до професії, формуванню професійно важливих якостей (емпатія), розвитку соціально значимих якостей (загальна інтернальність, внутрішній контроль, прийняття себе).
Фахівці вказують на комплексний, системний характер процесу адаптації і певний баланс внутрішнього і зовнішнього як його результат. Сьогодні концепція адаптації використовується для рішення широкого кола проблем. Серед них: оптимізація професійної діяльності (у тому числі на етапі навчання у вузі), проблеми розвитку особистості й індивидуально-орієнтованої психологічної допомоги.
Незважаючи на безумовну популярність адаптаційного підходу, багато питань залишаються відкритими. Так, у наш час практично відсутні дані про вплив біологічно обумовлених типологічних якостей на формування інтропсихічних механізмів адаптації до широкого кола факторів, зокрема до професійної і навчальної діяльності. Науковці вказують на недостатність досліджень психологічних механізмів становлення фахівців. Тому ми присвятили своє дослідження вивченню індивідуально-психологічних особливостей динаміки проявів адаптації студентів-медиків до умов вузу.
Список використаної літератури
1. Слободяник Г.І. Показники дезадаптованості студентів вищого медичного закладу на початковому етапі навчання // Мат. ІІІ наук.-практ. конф. “Актуальні проблеми формування особистості студента - майбутнього лікаря.” -Київ, КМІ. – 2003. – С.46-48.
2. Слободяник Г.І. Психологічна адаптація студентів до навчання в вищому навчальному закладі // Суспільство і психологія. Сучасні тенденції розвітку психологічної науки. –Київ, МАУП. –2005. –С.45-55.
3. Смірнов О.М., Слободяник Г.І. Студенти як повноправні учасники Болонського процесу // Мат. Всеукраїнської конф. “ Педагогіка, вища освіта і Болонський процес” – Переяслав-Хмельницький – 2005. – С. 310-311
