Доповідь на тему: «Визначення головних пріоритетів роботи над формуванням самоефективності особистості»

Самоефективність визначає вміння підвищувати резервні можливості психіки, спрямовані на саморозвиток людини упродовж її життя. Вона є важливою характеристикою Я-концепції особистості, стимулює її потребу у самовдосконаленні, прагненні до успіху у різних сферах життєдіяльності та є психологічною умовою ефективного засвоєння нових практик.

Важливими умовами розгортання самоефективності особистості у шкільному віці є прагнення до саморозвитку, формування мотивації успіху, саморегуляції емоційного стану, самоконтролю, рефлексивних та прогностичних здібностей. Самоефективність стимулює активність людини у різних сферах життєдіяльності, управлінні поведінкою, прийнятті обґрунтованих рішень тощо. Основними компонентами самоефективності є особистісний, ціннісно-цільовий, мотиваційно-емоційний, рефлексивно-оціночний, прогностичний та компонент прагнення до самовдосконалення.

Особистість у сучасному світі повинна бути здатна самостійно приймати рішення, гнучко реагувати на зміни обставин. Тому перед нами стоїть завдання - сформувати людину, що має позитивну життєву позицію, розуміє причини та наслідки, може знайти особистісний сенс життя, оптимізм, уміння зберігати свою індивідуальність за будь-яких обставин. В цьому нам допоможе створення платформи для розуміння задач особистого розвитку, готовності навчатися упродовж всього життя. Прагнення досягти абсолютних цінностей шляхом постановки пріоритетних питань «Хто ми такі та для чого живемо? І чи так живемо?», розуміння свободи вибору, основ морального зростання, якими ми є та прагнемо бути. Відповіді на ці питання можна отримати через спрямування роботи за гнучкою моделлю закладу та на традиційні, базові цінності засобами народної педагогіки.