Ідіостиль П. Тичини не вкладався в будь-яку однозначну схему, він інтегрував у собі часто врізнобіч спрямовані творчі шукання попередніх поколінь і сучасників. Органічний для нього символізм щасливо переплітався з елементами імпресіонізму, імажинізму, футуризму, водночас і неоромантизму, неореалізму, необароко, синтезованих у цілісну стильову сполуку, якої не знав жоден із тогочасних українських поетів і яку В. Барка й Ю. Лавріненко вдало назвали кларнетизмом.