Зовнішня колонізація та цивілізаційні конфлікти. Хрестові походи і духовно-рицарські ордени

Чому Велика грецька колонізація мала мирний характер?

Що таке зовнішня колонізація? Які причини хрестових походів?

Влада в середньовічних суспільствах сприяла руху колоністів. Однак коли земель, придатних до господарювання, забракло, починалися зазіхання на закордонні заселені володіння. Їхнє завоювання перетворювалося в зовнішню колонізацію, яка в Західній Європі проявлялася по-різному, здебільшого збройно. Прикладом можна вважати нашестя скандинавів. Через несприятливі природні умови на батьківщині вони нерідко з боями «вигризали» собі осідки, засновували міста й села, господарювали, долучалися до чужого державотворення, як у випадку з Руссю-Україною. Подекуди європейці навіть за сприятливих років удавалися до зовнішньої колонізації. Зокрема, заклик до хрестових походів призвів до масового кривавого руху християн на землі сповідників ісламу. До ХІ ст. узбережжя Середземного моря належало християнським і мусульманським країнам, Візантійській імперії. Жителі занедбаних європейських містечок із заздрістю слухали напівказкові розповіді про багатства Сходу. Паломники й купці захоплено повідомляли про місто Єрусалим, у якому був Гріб Господній. Хоча арабські володарі загалом не чинили перешкод прочанам і торговцям, думка про повернення Святої землі (переважно сучасної Палестини) укорінилася в головах християн. Ситуацію підігріло вторгнення турків-сельджуків, які завдали поразок як арабам, так і візантійцям. Становище Візантії виявилося настільки складним, що імператор ромеїв звернувся по допомогу до Риму. Папи зрозуміли це прохання по-своєму. Навіть коли ромеї зупинили натиск нападників, римське духівництво вважало, що потрібно вирушати рятувати східних одновірців. До того ж, переможна визвольна оборудка відвернула б увагу рицарів, які безперестанку гризлися в Європі. Європейське населення, кількість якого зростала, також потребувало землі ― нових теренів для поселення. Тож у 1095 р. Папа Римський Урбан ІІ на Клермонському соборі оголосив про початок хрестового походу.

Поясніть відмінності між процесами внутрішньої та зовнішньої колонізації

Хрестові походи і держави хрестоносців

Хрестові походи – це воєнні кампанії християн на Схід для визволення Святої землі з-під влади мусульман. Задум Урбана ІІ спрацював. Рицарі й простолюдини нашивали хрести на власних одежах, озброювалися та натовпами ринули в Палестину. Спочатку бойове щастя було на боці європейців. Під час Першого хрестового походу (1096—1099) християнське воїнство захопило місто Єрусалим (1099 р.) та прилеглі терени. Однак встояти під тиском мусульман не вдалося. Другий хрестовий похід (1147—1149) завершився поразкою. Третій (1189—1192) очолили видатні правителі: німецький імператор Фрідріх І Барбаросса, французький король Філіп ІІ Август та англійський – Ричард І Левине Серце. Проте через чвари вони також не досягли успіху. Території, захоплені раніше, поступово відвойовували мусульмани. Походи, що відбувалися в ХІІІ ст., лише погіршували ситуацію. Під час Четвертого (1202—1204) замість погрому мусульман рицарі вдерлися в місто Константинополь і пограбували його. Це завдало важкого удару Візантії. Найгірше – руйнування «другого Риму» поглибило розкол між західними і східними християнськими світами.

Загальний стан справ у володіннях хрестоносців також не сприяв єдності. Після захоплення Єрусалима та інших міст утворилися Єрусалимське королівство, князівство Антіохія, графства Тріполі та Едесса. У новостворених державах система влади нічим не відрізнялася від європейської. Території поділялися на баронії (власність баронів), а баронії – на феоди. Важливі рішення король ухвалював спільно зі знаттю. Правосуддя вершили феодали. Прибулі християни осідали в містах, натомість у селах залишалися переважно мусульмани. Містяни та селяни віддавали данину, відбували повинності. Загалом християни та мусульмани співіснували відособлено, ставилися один до одного вороже, вимушено корилися сеньйорам. Історики досі сперечаються, чи відбувався в таких умовах культурний обмін? Уважається, що саме від азійців європейці запозичили герби, арбалети, навчилися споруджувати вітряні млини, стелити килими, мити руки перед вживанням їжі, одягатися в атлас і оксамит, вирощувати гречку, лимони, абрикоси, фісташки, кавуни й дині. Однак і до 1096 р., і після хрестових походів Схід і Захід жваво взаємодіяли. Ворожнеча між християнами та сповідниками ісламу посилювалася. Поступово мусульмани повертали втрачене. Безладні й відчайдушні спроби хрестоносців захопити Північну Африку завершилися катастрофічно. Зрештою, завойовницький запал пішов на спад. У 1291 р. мусульмани захопили місто Акра – останню християнську твердиню в Єрусалимському королівстві. Час від часу (навіть у XV ст.) феодали натякали на нові хрестові походи, але далі задумів справа не рухалася.

Поява духовно-рицарських орденів. Тевтонський орден у Пруссії

Чисельність християнських армій у Святій землі не могла бути великою. Тому папи римські заохочували феодалів вступати в духовно-рицарські ордени. Найвідомішими є Орден іоаннітів (госпітальєрів), Орден храмовників (тамплієрів), Тевтонський орден (орден Святої Марії), орден Мечоносців, Лівонський орден.

Духовно-рицарський орден — релігійно-військова організація, створена в період хрестових походів задля поширення впливу католицької церкви.

Виконати тестування! Успіху!