Конструктор уроків
1

— «На широкому полі словесності російської у СРСР був одним-єдиним вовком. Мені радили перефарбувати шкуру. Безглузда порада. Перефарбований чи стрижений вовк усе одно не схожий на пуделя. Зі мною і вчинили, як із вовком. І кілька років гнали мене, згідно з правилами ловів, у обгородженому подвір’ї» — так написав у листі до Йосипа Сталіна один із найяскравіших радянських письменників першої половини ХХ ст.— Михайло Опанасович Булгаков.
Попри талант, про нього надовго забули, оскільки його правда була викривальною, а погляди — пророчими. Із творчістю Булгакова ви познайомилися ще у 9-му класі, а сьогодні ми продовжимо це знайомство.
Михайло Опанасович Булгаков (рос. Булгаков Михаил Афанасьевич; 15 травня 1891, Київ — 10 березня 1940, Москва) — російський письменник.
Коріння Булгакова — з Орловщини. Колись Орел входив до складу Київської губернії. Михайло Васильович Покровський, який сам вінчав Варвару з Опанасом Булгаковим (1 липня 1890), й Іван Авраамович Булгаков, народилися 1830 р., обидва були священиками, обидва в один рік (1894) померли. Один із прадідів, батько Анфіси Іванівни Покровської, носив прізвище Турбін.
Сім'я доцента Київської духовної академії Булгакова оселилася на Воздвиженській вулиці, в будинку Матвія Бутовського, священика Хрестовоздвиженської церкви.
Михайло Булгаков народився 3 (15) травня 1891 р і був першою дитиною у сім'ї. Два тижні він був "Богданом" (так називали нехрещених немовлят).
Опанас Іванович теж був первістком у великій сім'ї (11 дітей), його теж хрестила бабуся. Батько Булгакова помер від тієї ж хвороби, що й згодом його син, — нефросклерозу, в березні.
Перше оповідання "Пригоди Світлана" було написане, коли автору виповнилося сім років. Того року в сім'ї з'явився ще один хлопчик — Микола (1898), а до нього — три сестри: Віра (1892), Надія (1893) і Варвара (1895). У 1900 р. народився Іван, а через два роки — Олена (Льоля).
Сім'я часто змінювала адреси в пошуках зручніших квартир: Госпітальна, Волоська, Діонісівський провулок, Кудрявська вулиця та інші.
На рубежі століть відбулися дві події — Михайло вступив до гімназії і родина придбала дві десятини землі в селищі Буча. Був збудований дім на п'ять кімнат і дві веранди.
Сюди часто приїжджали друзі й родичі, знайомі Булгакових. У Бучі був театр, де на сцені виступали Михайло й Віра Булгакови під псевдонімами "Агарін" і "Невєрова". За сценаріями Михайлика розігрувалися домашні інтермедії та вистави.
Одне з найбільших захоплень Михайла в юності було ентомологія — збирання метеликів, були там і рідкісні екземпляри. 1919 р. він віддав її Київському університетові. Єдиний власний — у Бучі — будинок згорів у 1918 р.
1906 р. Сім'я Булгакових переїжджає в будинок № 13 по Андріївському узвозу, де пройшли останній період дитинства Михайла Опанасовича. Проте персонажі твору "Біла гвардія" жили на Олексіївському узвозі.
До 1919 р. життя Булгакових пов'язане з цим будинком, що змінював власників, але не мешканців другого поверху, родину професора Булгакова.
Про діяльність доцента, професора Київської духовної академії Опанаса Булгакова збереглися спогади його колег, друзів, учнів. П'ять років до смерті Опанаса помер його молодший брат Сергій Булгаков.
По закінченні гімназії професію лікаря Михайло обрав цілком свідомо. З шести братів матері троє (Василь, Михайло, Микола) були лікарями, а з боку батька лікарем був Ферапонт Булгаков. Другом сім'ї був лікар Іван Воскресенський (за нього через кілька років вийшла заміж Варвара Опанасівна).
Булгаков працює у військових госпіталях у Кам'янці-Подільському й Чернівцях, потім, після призову, "ратник ополчення II розряду" одержує призначення до Смоленської губернії. Менш ніж за рік юний лікар амбулаторне прийняв 15361 пацієнта.
У березні 1918 р. Булгаков із дружиною повертається до Києва, на Андріївський узвіз, 13.
У 1921 р., після двох років роботи в газетах і театрах Грозного і Владикавказа, Булгаков на кілька днів приїжджає до Києва, на Андріївський узвіз, але вже в будинок не № 13, а № 38, до І.Воскресенського, де колись наймав кімнату з молодою дружиною.
Булгаков сам поставив собі діагноз. Як лікар, він розумів, що жити йому лишилося недовго. І до останніх днів диктував дружині правки роману "Майстер і Маргарита", який розпочав писати ще у 1928 р.
Відомо шість редакцій цього роману. Спершу М. Булгаков хотів написати "роман про диявола.
З лютого 1940 р. друзі та родичі постійно чергують біля ліжка Булгакова, який страждає хворобою на нирки. 10 березня 1940 р. Михайло Опанасович Булгаков помер.
2

( Записати в зошит)
Реальні факти життя М. О. Булгакова й історії СРСР 1920–1930-х рр.
Книги про диявола (Г. Сенкевич «Quo vadis», Данте Аліґ’єрі «Божественна комедія», Е. Т. А. Гофман «Крихітка Цахес…», Й. В. Ґете «Фауст», твори М. В. Гоголя, Ф. М. Достоєвського, філософія В. С. Соловйова).
Міфологічні (євангельські легенди й притчі про Ісуса Христа, Понтія Пілата, Іуду та ін., біблійні міфи про диявола, слов’янські й європейські міфи, апокрифи).
Прийом, який використав письменник для створення враження, що переміщення в часі та просторі є відносними, називається роман у романі (роман майстра про Ієшуа й роман про майстра та Марґариту).
Звідси випливають особливості твору: біблійні, єршалаїмські розділи чергуються з московськими для того, аби в останньому розділі зустрітися й ніби злитися в місячну стежку, якою йтимуть Пілат та Ієшуа Га-Ноцрі.
У романі «Майстер і М арґарита» розділи, присвячені Понтієві Пілату й І єшуа, різняться не лише сюжетно, а й стилістично. Емоційний, гострий стиль перших розділів роману несподівано змінює чітка, стримана, точна прозова мова.
У романі можна виокремити кілька основних проблем:
філософські проблеми добра та зла,
проблеми обрання людиною власного життєвого шляху й відповідальності за цей вибір.
Ці проблеми розв’язано в усіх розділах роману —як у єршалаїмських, так і в московських. Їх Булгаков утілив в актуальній для себе антитезі особистість-влада. Сам письменник неодноразово опинявся в ситуації вибору, причому на межі життя і смерті. Тож він досліджує психологічний стан особистості перед владою дуже тонко, зі знанням справи.
Лейтмотив — конкретний образ, головна тема чи ідея, визначальна інтонація, що пронизує твір або творчість митця, повторювана художня деталь, що є основою для розкриття задуму митця. Лейтмотив глибше розкриває концепцію певного твору, звертає увагу на його підтекст.
Роман-міф — епічний твір значного обсягу (роман), у якому використано особливості міфічного світобачення: вільне повернення від історичного (лінійного) до міфічного (циклічного) часу, сміливе поєднання реального й ірреального (елементи «магічного реалізму»). Зазвичай міф — це не єдина сюжетна лінія, він співвідноситься з різними історичними й сучасними темами. Для роману-міфу характерна ситуація, коли в сучасних явищах помітне минуле й майбутнє.
Рефлексія від 7 учнів
Сподобався:
Так: 6
Ні: 1
Зрозумілий:
Так: 6
Ні: 1
Потрібні роз'яснення:
Ні: 7
Так: 0