Володимир Галактіонович Короленко " Сліпий музикант"

1. Чи замислювалися ви над тим, що таке совість? Що означає це поняття для людини? Чи потрібне воно нам сьогодні? Володимир Галактіонович Короленко вважав, що совість - це головна умова життя особистості в людському товаристві. На його думку, це внутрішній стрижень кожного з нас, завдяки якому ми творимо добро, виявляємо милосердя, боремося зі злом. Совість не дає нам спокійно спати, коли когось ображають, коли хтось плаче і страждає... Вчинити «по совісті» означає діяти «по-людськи», «високоморально», «справедливо». Ім’‎я самого Володимира Короленка стало втіленням совісті. Він викликав велику повагу в багатьох людей і за життя, і по смерті, бо завжди боровся за правду, свободу і щастя людини. Знайомству з цією надзвичайною людиною і його повістю «Сліпий музикант» ми і присвятимо сьогоднішній урок.

2. Як і Микола Гоголь, Володимир Короленко належить одразу двом культурам - російській і українській. Він народився 15 липня 1853 року в Житомирі в сім’‎ї судді, котрий походив зі старовинного роду українських козаків. 1866 року батька Короленка перевели на роботу до м. Рівне, де через два роки він помер. Сім’‎я опинилася в злиденному становищі. Дітей (Володимира, його двох братів і сестру) виховувала мати Евеліна Йосипівна, полька за походженням. Короленко навчався в польському пансіоні, потім - у Житомирській та Рівненській гімназіях. Дитинство і юність майбутній письменник провів серед прекрасної української природи та народної культури. Вони наповнили його незабутніми враженнями, що знайшли відбиток у творах митця.

3. Завершивши гімназійний курс зі срібною медаллю, Короленко поїхав до Санкт-Петербурга, потім - до Москви, де намагався здобути вищу освіту. Це було дуже непросто, адже сім’‎я бідувала, і Володимир змушений був шукати заробітку. Незважаючи на труднощі, Короленко був дуже наполегливим, займався самоосвітою, з юних літ почав створювати архів документів і різноманітних матеріалів, які використовував у своїй літературній праці.

4. Починаючи з середини 1880-х років, у Росії, а потім і за її кордонами, виходили твори Короленка про життя знедолених і стражденних. Він своїм палким словом боровся за справедливість для всіх людей, вселяв у них віру і надію на краще майбутнє. «Людина створена для щастя, як птах для польоту» - стверджував митець в оповіданні «Парадокс». Чимало творів письменника присвячено дітям, серед них - повість «У поганому товаристві» (1885), яка була видана під заголовком «Діти підземелля». Містечко, змальоване в повісті, нагадує Рівне. Хоча Короленко жив далеко від рідного краю, багато його творів присвячено нашій рідній землі: «Ліс шумить» (1886), «Без язика» (1895), «У козаків» (1901), «Наші на Дунаї» (1909) тощо.

5. Наприкінці XIX століття Володимир Короленко посів чільне місце в літературі. 1900 року Російська Академія наук обрала письменника почесним членом. Це було високе визнання його таланту. Утім, через погіршення здоров’‎я Короленко не міг більше жити в холодному кліматі Санкт-Петербурга, тому того самого року переїжджає до теплої й сонячної Полтави. Але й далеко від столиці слово письменника звучало потужно.

6. У 1903 році в Полтаві відбулося відкриття пам’‎ятника генієві української літератури - Іванові Котляревському. Тоді Короленко гнівно засудив політику царського уряду, що заборонив виголошувати промови українською мовою. Він підтримав українських митців, котрі з’‎їхалися до Полтави в прагненні утвердити національну культуру. У важкі роки революції й громадянської війни В. Короленко сміливо захищав від насильства людей різних віросповідань, національностей, ідейних переконань. Його поважали представники будь-якої влади, і люди йшли до нього зі своїми болями й бідами, знаючи, що він обов’‎язково допоможе

7. Після революції 1917-го року тисячі дітей стали безпритульними, бо Росія була охоплена громадянською війною. Короленко щиро вболівав за долю безбатченків, тому в березні 1919 року організував у Полтаві «Лігу порятунку дітей» (тобто союз, спілку). Ліга займалася постачанням дітям їжі та одягу, відкриттям лікарень, колоній, шкіл. Уже під кінець 1919 року на Полтавщині знайшли притулок близько 10 000 дітей. Письменник вважав, що Ліга потрібна не лише дітям, а й дорослим, бо їхні серця мають відтанути від ворожнечі й наповнитися добром. Будинок Короленка, де він жив зі своєю сім’‎єю (дружиною і донькою), був відчинений для всіх, хто потребував прихистку й тепла. Навіть у лихі роки родина Короленка влаштовувала в домі святкування новорічної ялинки для місцевих дітлахів. І нині в полтавському домі письменника, що з 1928 року став Літературно-меморіальним музеєм, свято зберігають традиції митця. Щороку тут, біля короленківської ялинки, збираються діти, лунають сміх і спів...

8. У 1921-му році, коли Володимир Короленко помер, на вулицях Полтави ще лунали постріли, але тисячі життів і доль він зумів урятувати. Його слово і зараз нагадує нам про любов, милосердя і совість, без яких неможливе людське існування.

9. У новелі «Парадокс» В. Короленко писав: «Людина створена для щастя, як птах для польоту». Ця фраза відома багатьом, але не всі знають другу її частину: «Тільки щастя не завжди створене для неї». Проблему щастя вирішує письменник і у своїй повісті «Сліпий музикант», яка побачила світ у 1886 р.На думку дослідника Г. Бялого, «основне питання, яке Короленко поставив у «Сліпому музиканті»,— це питання про те, чи може людина сумувати за незвіданим і недосяжним або ж її прагнення обмежуються вузькими межами особистого досвіду». Для чого ж створена людина? Чи здатна особистість чинити супротив обставинам? Що становить щастя людини? Як їй стати щасливою? Своє розуміння цих питань В. Короленко розкрив на прикладі образу Петра Попельського, головного героя повісті «Сліпий музикант».У повісті знайшли відбиток спогади Володимира Короленка про матір (невипадково героїню звати Евеліна), перебування на Волині, Житомирщині, Рівненщині, відвідування Почаївської лаври і Саровського монастиря (на Тамбовщині). Хоча твір уперше з’‎явився в газеті «Русские ведомости» 1886 року, письменник неодноразово повертався до нього, вводив нові епізоди й образи. Навіть у 1917 році він переробляв деякі сторінки повісті і писав про це одному зі своїх друзів: «Моїм головним художнім завданням було не тільки відтворення психології сліпого, а й відображення загальнолюдської мрії за ідеалом, туги за повнотою людського існування». Дія повісті відбувається на заході сучасної України й охоплює період приблизно з кінця 1860-х до початку 1880-х років. У той час деякі українські землі належали Польщі. Автор пише про місце подій: «південно-західний край» (це стосовно кордонів тодішньої царської Росії). Батько Петра Попельського був багатим поляком, сільським поміщиком, а мати Ганна Михайлівна (уроджена Яценко) і дядько Максим (брат матері) належали до малоросійського роду (тобто походили з центральної України). Отже, в родині Попельських переплелися польська й українська лінії. Так було й в історії України. На південному заході України в сім’ї багатих сільських поміщиків Попельських народжується сліпий хлопчик. Батько Петра - людина добродушна, але досить байдужа до всього,окрім господарства. Дядько ж,Максим Яценко, відрізняється характером борця. У битві з австрійцями Максим втратив ногу, отримав безліч поранень і був змушений повернутися додому. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю. Настає весна. Дитина стривожена шумом природи,що пробуджується. Дорослі не помічають хвилювання хлопчика,який не справляється із великою кількістю вражень. Петрусь втрачає свідомість. Після цього випадку мати і дядько Максим намагаються допомагати хлопчикові осмислювати звуки і відчуття.Петрусь любить слухати гру конюха Йохима на дудці. Свій чудовий інструмент той зробив сам. Нещасна любов налаштовує Йохима на сумні мелодії. Він грає кожен вечір. І одного разу до нього на стайню приходить сліпий панич. Петрусь вчиться грі на дудці. Мати,охоплена ревнощами, виписує з міста фортепіано. Але коли вона починає грати, то ця музика здається хлопчику грубою і галасливою. Такої ж думки і Йохим. Тоді Анна Михайлівна розуміє,що в нехитрій грі конюха значно більше живого почуття. Вона потайки слухає дудку Йохима і вчиться у нього. Урешті-решт її мистецтво підкорює і Петруся, і конюха. Тим часом хлопчик починає грати і на фортепіано. А дядько Максим просить Йохима співати сліпому паничу народні пісні.

У Петруся не має друзів. Сільські хлопці цураються його. А у сусідньому маєтку живе однолітка Петруся Евеліна. Вони стають друзями. Діти зростають,а дружба їх все міцнішає.

Дядько Максим запрошує у гості свого старого приятеля Ставрученка з синами - студентами. Сліпий юнак грає на фортепіано перед гостями. Усі приголомшені і передбачають його популярність. Уперше Петро усвідомлює,що й він здатний щось зробити в житті корисне.

Попельські їдуть у відповідь до маєтку Ставрученків. Вони зупиняються біля могильної плити,під якою похований козачий отаман Гнат Карий, а поряд із ним-сліпий бандурист Юрко,що супроводжував отамана в походах. Усі сумують за власним минулим.

У монастирі всіх супроводжує на дзвіницю сліпий дзвонар, послужник Єгорій. Він злий на весь світ,грубо лає сільських дітей. Другий сліпий дзвонар Роман добрий,ласкаво поводиться із зграйкою хлоп’ят.

Ця зустріч примушує Петра зрозуміти усю глибину свого нещастя. Він стає озлобленим,мучить близьких. Тоді дядько Максим із Петром їде до чудотворної ікони. Неподалік просять милостиню сліпі. Дядько пропонує Петрові зазнати долі жебраків. Петро хоче швидше піти,щоб не чути пісні сліпих,але дядько Максим примушує його подати кожному милостиню.

Петро важко хворіє. Після одужання він оголошує домашнім,що поїде з дядьком Максимом до Києва,де братиме уроки у відомого музиканта

А Петро тим часом потайки від матері разом із убогими сліпими іде в Почаїв. У цих мандрах Петро пізнає світ в його різноманітті і,переживаючи чуже горе,забуває про свої страждання.

Додому Петро повертається іншою людиною,душа його зціляється. Мати гнівається на нього за обман,але скоро прощає. Петро багато розповідає про свої мандри.

Тієї ж осені Петро одружується з Евеліною .У нього народжується син. І коли лікар повідомляє,що дитина зряча,Петра охоплює така радість, що йому здається, ніби він сам усе бачить:небо,землю, своїх близьких.

Минає три роки. Петро стає відомим музикантом. Численна публіка збирається слухати сліпого музиканта,про долю якого вже ходять легенди.

Серед публіки і дядько Максим. Він прислухається до імпровізацій музиканта, в які вплітаються мотиви народних пісень. Раптом у жваву мелодію уривається пісня вбогих сліпих. Максим розуміє,що Петро зумів відчути життя в його повноті, нагадати людям про чужі страждання. Усвідомлюючи в цьому й свою заслугу,Максим переконується,що прожив життя недаремно.

• Як би ви відповіли на питання, які були поставлені на початку уроку: «Для чого ж створена людина? Чи здатна особистість чинити супротив обставинам? Як їй стати щасливою?»

• Як ви думаєте, чи став Петро щасливим? У чому його щастя?

Щастя кожен з нас розуміє по-своєму. Складовими щастя люди називають роботу, гроші, родину, кохання, кар'єру та багато інших речей. Для головного героя повісті В. Короленка «Сліпий музикант» Петра Попельського щастя полягає в тому, що він знайшов себе. Він став музикантом. До свого першого концерту він пройшов тяжкий шлях, на якому були розчарування у собі, горе, сльози, душевна криза. Завдяки дядькові Максиму, Петро знайшов у собі сили перебороти себе, здолати обставини, пов'язані зі сліпотою. Герой дійсно прозрів, тому що побачив реальне життя, пізнав його і зміг подарувати своє мистецтво людям. Окрім того, Петрові пощастило, що він зустрів Евеліну. Дівчина покохала його і вийшла за нього заміж. Отже, він щасливий ще й тим, що пізнав кохання, має сім'ю, маленького сина, який народився зрячим. У нього попереду щасливе майбутнє.

• Зробити запис анкети твору у своїх зошитах.

• Дібрати цитати для характеристики героїв повісті (Анна Михайлівна, Максим Яценко, Евеліна).

• Як би ви відповіли на питання, які були поставлені на початку уроку: «Для чого ж створена людина? Чи здатна особистість чинити супротив обставинам? Як їй стати щасливою?»

• Як ви думаєте, чи став Петро щасливим? У чому його щастя?

• Зробити запис анкети твору у своїх зошитах.

• Дібрати цитати для характеристики героїв повісті (Анна Михайлівна, Максим Яценко, Евеліна).