Генріх Гейне (1797–1856) народився в небагатій єврейській родині торговця сукном у німецькому місті Дюссельдорфі, яке перебувало тоді під пануванням Франції. Тож навчання він почав у ліцеї, відкритому французами, і аж потім закінчив німецький університет. Вихованням сина серйозно займалася мати. Освічена й розумна, вона прагнула дати синові добру освіту.
Після вигнання французів та приєднання Дюссельдорфа до Пруссії Генріх перейшов до комерційного училища. З нього спробували зробити продовжувача родової (фінансово-комерційної) традиції і відправили на стажування до Франкфурта-на-Майні. Ця спроба провалилася, відтак Генріх повернувся додому з чітким резюме свого тимчасового роботодавця: «Хлопець не має жодного прагнення до наживи».
Однак батьки були мудрими й терплячими: а може, родичі допоможуть? Тому 1816 року вони відрядили сина до Гамбурга, де його дядько, Соломон Гейне, мав банк. Дядько дав Генріхові шанс розкрити свої комерційні здібності, поставивши небожа на чолі невеличкої, проте прибуткової крамниці. Але той «успішно» провалив справу менш ніж за пів року. Соломон не капітулював – нехай нездара хоч веде бухгалтерську документацію. Але під бухгалтерськими рахунками мудрий Соломон знаходив те, чого не сприймала його душа фінансиста, – вірші! Розлючений дядько пошматував римовані аркуші поета-початківця і категорично заявив: «Якби цей хлопець мав здібності хоч до чогось путнього, то не писав би вірші!». Тож Генріх поїхав додому ні з чим… Звідки Соломонові Гейне було знати, що в юнаку зріє безумовний поетичний хист, завдяки якому той зможе заробити чи не більше, ніж банкір.
За три роки, проведені в дядька, «бідний родич» устиг двічі поспіль серйозно закохатися в своїх кузин, доньок Соломона: спочатку в Амалію (яка ним знехтувала й одружилася з прусським багатієм), а згодом – у Терезу. Проте й друге кохання було нещасливим. Ті гіркі та болісні юнацькі переживання час від часу відлунюють у деяких його творах.
Уже перші вірші поета читачі й читачки зустріли захоплено. Досить банальні вже на той час поезії про кохання йому вдалося наповнити непідробною щирістю почуттів, чудовим настроєм закоханості.
Утім, у силі поетичного хисту Генріха Гейне ви можете пересвідчитися самі, прочитавши його маленьку, але довершену поезію «Коли настав чудовий май…».