Веди, Біблія, Коран. Міфи троянського циклу.

Веди, Біблія, Коран.

У багатьох народів світу є книги, священні для них: Веди, Біблія і Коран.

Вони пов‘язані з релігійними віруваннями людей і справили великий вплив на духовний розвиток усієї земної цивілізації. Без них неможливо уявити розвиток літератури і мистецтва, адже це найдавніші пам‘ятки словесної культури.

В основі створення цих священних пам’яток лежать міфи.

Веди, або ведична література (санскр. веда – знання), - перші найдавніші пам’ятки індійської стародавньої літератури, створювані упродовж ІІ-І тис. до н.е.

Складаються з чотирьох книг, де зібрані віршовані релігійні гімни, молитви, замовляння від хвороб та ворогів, магічні заклинання, звернення до богів, мудреців, небесних світил.

Книги Вед

Перша книга Вед – ”Ригведа” – книга гімнів (від санскр. гімн);

друга - ”Самаведа” – книга пісень, мелодій (саман – мелодія);

третя – ”Яджурведа” – книга жертвоприношень, офірних віршів та висловлювань (яджус – жертва);

четверта –”Атхарваведа” – книга заклинань жерців (атхарван – заклинання). 

Бiблiя ( вiд грецьк. Biblia – ”книги”).

Це зiбрання стародавнiх текстiв, одна iз найвизначнiших пам׳׳яток свiтової лiтератури. Вона канонізована, тобто узаконена найвищою церковною владою як Священне Писання для iудеїв та християн. 

Складається з 66 книг, об׳єднаних у Старий Заповіт та Новий Заповіт.

В основі такого поділу – народження Ісуса Христа.

Старий Заповіт складається з 39 книг - це пам׳ятки давньоєврейської літератури,

Новий – з 27 книг. 

Коран – головна книга ісламу

Згідно з віровченням ісламу, Коран – книга, ніким не створена, вона існувала вічно, як сам Бог, Аллах, вона – його “Слово”.

Обсяг Корану – близько 500 сторінок тексту, написаного арабською мовою. 

Сприйнятий як слово Аллаха, Коран став джерелом формування єдиної літератур- ної мови арабських народів і стимулом її поширення в країнах Азії та Африки.

https://docs.google.com/presentation/d/18HFoVuL4mI2--EP7pCg68LMMv0kxBXba80JRPj5CfdE/htmlpresent

Міфи троянського циклу. 

Найвизначнішим циклом давньогрецьких героїчних міфів є троянський, який оповідає про міфологічну історію Троянської війни, приводом до якої стало викрадення Парісом, сином троянського царя Пріама, Прекрасної Єлени, дружини царя Спарти Менелая.

Троянська війна — одна з центральних подій у грецькій міфології. Початок Троянської війни античні джерела пояснюють волею Зевса, який-волів або «зменшити тягар землі», або дати можливість прославитись божественним героям, або зберегти у пам’‎яті нащадків красу своєї дочки Єлени.

Історичність Троянської війни підтверджується матеріалами археологічних розкопок, які доводять факт існування міста Трої, яке було зруйноване, можливо, наприкінці XIII ст. до н.е.

https://zarlit.com/reader/8klas/9.html

АНТИЧНІСТЬ

Античність - це узагальнена назва історико-культурної доби, двох народів Середземномор’‎я - давніх греків та давніх римлян. Існувала ця доба з І тис. до н. е. до V ст. н. е.

Людина посідає центральне місце у творах античного мистецтва. Особистість була для давніх греків носієм розуму і гармонії. Вони утверджували її цінність, вірили у великі можливості. В античний період існувало таке поняття, як „калагатія», що в перекладі означає „прекрасний і добрий». Фізична краса у Греції тісно пов’‎язувалася з духовною досконалістю та красою. Таким був ідеал людини - громадянина античності. Характерно, що учасники Олімпійських ігор повинні були мати бездоганну репутацію у фізичному і моральному плані. Давні елліни уявляли світ як поєднання природних, історичних, соціальних, стихійних, божественних сил. Доля людини залежала від волі богів. Але людина не була безвольною. Вона мала певну моральну позицію щодо ударів долі. Елліни боялися смерті, але ще більше вони боялися негероїчного, бездуховного, негармонійного буття. Тому герої віддають перевагу віку короткому, але звитяжному. Греки любили життя в усіх його проявах. Вони вміли кохати, дружити, радіти життєвим благам і, водночас, уміли захищати свій народ, свободу. Давні греки намагалися надати життю високого, героїчного і світлого змісту, а це могли зробити лише духовно й фізично розвинені люди.

Етапи розвитку античної літератури

Архаїчний, або дописемний період, який охоплює ряд століть усної народної творчості, закінчується у першій третині І тисячоліття до н.е., завершується творами Гомера «Іліада» та «Одіссея» (VІII-VII ст. до н.е.).

Класичний період, який збігається зі становленням і розквітом грецького класичного рабовласництва (VII-V ст. до н.е.). Характеризується розквітом ліричної поезії (Тіртей, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Алкман та ін.), жанру байки (Езоп). Розвиваються драматургія: трагедія (Есхіл, Софокл, Еврипід), комедія (Аристофан); прозові твори: історіографія (Геродот, Фукідід, Ксенофонт); філософські роздуми (Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель); красномовство (Демосфен). Ні прозового епосу — роману, ні прозової драми в класичну епоху не існувало.

Елліністичний період — це етап Середземномор’‎я з часу походів Олександра Македонського (334-323 рр. до н.е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 р. до н.е. підпорядкуванням Єгипту.

Еллінізм — поширення впливу грецької культури на країни Малої Азії Близького Сходу і Північної Африки.

Римський період (III ст. до н. е. - III ст. н.е.). Греція стає однією з провінцій Римської імперії. Римська література спочатку зростає на зразках грецької і зазнає впливу.

https://zarlit.com/lesson/8klas_3/10.html