Соне́т (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямбу, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде, тощо. Микола Зеров називав сонет формою «ліроепічної мініатюри окремої схеми».

Історія сонета

Припускають, що зародкові початки сонета губляться в поезії провансальських трубадурів, але постав він в Італії. Першими сонетами вважають твори Ф. Барберіні й А. Темпо. Остаточної форми йому надав, встановив чисельність рядків і порядок рим Ф. Петрарка (1304 — 1374). Сонет проходить через всю історію європейської та світової літератури, розкриваючись у поезії П. Ронсара у Франції (16 ст.) та В. Шекспіра в Англії (17 ст.).

Зневажений класицизмом, сонет відродився в добу романтизму, став улюбленою формою «парнасців» (Жозе-Маріа де Ередіа, Шарль Леконт де Ліль) та символістів.

В українській поезії сонет відомий із 1830 (вірш Сапфо і сонети Адама Міцкевича в переспіві Опанаса Шпигоцького). Далі він зустрічається в поезії Л. Боровиковського, А. Метлинського, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, Б. Грінченка, У. Кравченко, Степана Чарнецького.

Особливого поширення набирає він на кінець 19 — початок 20 ст. Видатну роль у розробці сонету відіграв Іван Франко: «Сонети» (1882), цикли «Вільні сонети», «Тюремні сонети» тощо. Сонети писали Леся Українка і Микола Чернявський («Донецькі сонети», 1898).

Найвищого розвитку досягає сонет у творчості неокласиків М. Зерова (його «Sonnetarium», виданий 1948 за кордоном, містить 85 оригінальних і 28 перекладних сонетів), Максима Рильського й інших.

З початку 30-их pp. майстерні зразки сонетів з'являються в галицькій поезії (цикл Б. І. Антонича «Зриви й крила» та ін.), натомість в УРСР під тиском репресій сонет зазнає занепаду і дещо оживає із середини 50-их рр.

В українській поезії в еміграції сонет набув значного поширення і в багатьох випадках високої майстерності. Серед інших зустрічається він у творчості Ю. Клена, М. Ореста, Б. Кравцева, С. Гординського, Яра Славутича, Остапа Тарнавського, Ігоря Качуровського, Емми Андієвської, Дмитра Павличка й інших.

Вам уже відомо, що головна тема поезій Петрарки з «Книги пісень» — це оспівування кохання до Лаури.

Запитання та відповіді:

Як ви думаєте, про що мріє ліричний герой збірки? (Він прагне, щоб його кохання було високим. Лише таке почуття є найбільшим щастям.)
Яке ставлення героя до цього світу? (Він обожнює світ, адже у ньому живе кохана Лаура. Кохання відкриває душу героя назустріч красі.)
Яким постає перед читачем ліричний герой? (Замріяним, заглибленим у себе. Але це не аскет, він любить життя.)
Які питання хвилюють ліричного героя? (Героя турбує, чи достатньо благочестиве його кохання до Лаури. Його непокоїть те, що його душею оволоділо земне кохання. Але він кохає Лауру як ідеал жінки, тобто це кохання романтичне.)
Якою є любов у сонетах Ф. Петрарки? (Вона не є гріховною: це благо, що посилається людині. Любов очищує душу, облагороджує її, допомагає відчути красу реального світу.)
Якою є мова сонетів? (Живою, образною, пристрасною. Відомо, що сонети Петрарка писав живою італійською мовою, а не латиною.)
Якою зображена Лаура? (Ми бачимо її очима закоханого поета. Вона реальна й нереальна водночас. Це прекрасний ідеал.)

Але, окрім цих поезій, у збірці є ще й інші, присвячені темі патріотизму, поета і поезії, недосконалості людської натури. Ми б збіднили власне уявлення про творчість Петрарки, якби не звернули уваги на інші його сонети.

Сонет І Вступ
До вас, слухащих, ці мої рядки
Незграйні, із любовними жалями.
На себе озирнусь: яка нетяма
Стає в очу мені віддалеки.

Хай рвучий, а зворушливий таки
Мій голос залунає поміж вами,
І обізветься не ворожим гамом,
А спочуванням, юнки й юнаки.

Я бачу, що від люду відтепер
За суєту мені лише ганеба.
І сам сміюся з себе, вітрогон.

Ось підсумок гордині і химер:
Покута й розуміння — так не треба,
Бо світські втіхи всі — короткий сон.

Запитання та відповіді:

В якому віці, на вашу думку, поет написав цей сонет? (У зрілому віці,бо поет згадує юність, що промайнула.)
Якими словами поет згадує свою юність?(«Незграйні, із любовними жалями. На себе озирнусь: яка нетяма
Стає в очу мені віддалеки.».)
Назвіть художні засоби, які використовує автор для створення образу свого вірша? (Епітети — «рвучий, а зворушливий голос», метафору — «Я бачу, що від люду відтепер за суєту мені лише ганеба», звертання - "слухащих", "юнки й юнаки")
Якого висновку доходить поет? («Бо світські втіхи всі — короткий сон».)
Чому Петрарка саме цей сонет вирішив зробити першим у збірці «Канцоньєре»? (Цей сонет — звертання до читачів, в якому автор віддає на розсуд шанувальників його творчості плід своєї багаторічної праці. Поет сподівається, що його вірші знайдуть відгук у душах читачів, свідомо принижує свої достоїнства, демонструючи лише у кінці сонета особисту життєву мудрість.)

Сонет VII Другові з закликом працювати над собою
Прожера, ледацюга і лежуг
Занапастять у світі добре діло
Відтоді, як усе в нас зледащіло
Й до голосу природи всяк оглух.

На небі світ благих світил потух,
І людську форму геть життя роз'їло,
І серед нас нема таких, хто сміло
Підтримує живим пісенний дух.

"Вітати мирт, кохатися в лаврині?
А любомудріє таке убоге!" —
Заводить звичну пісню добродбай.

З тобою, друже, цим шляхом не многі:
Тим паче без вагань по нім рушай
І так уже й держись його віднині.

12 з 12 балів

Завдання: підготувати виразне читання сонета, пояснити його зміст, тему та ідею, визначити художні засоби, «намалювати» сонет (символи, образи), порівняти словесне пояснення та художнє; довести, що даний вірш — сонет.

Завдання до сонету №7 ( текст сонету шукайте в теретичному блоці)

Дайте відповіді на запитання

Які людські недоліки критикує поет у сонеті?
Якими словами описує автор недосконалість людського суспільства?
Що радить своєму другові, читачеві поет?
А як вважаєте ви? «Чи варто плекати у собі чесноти, вчитися, працювати над собою, коли інші не поділяють такої точки зору?» Твір-мініатюра 8-10 речень