Урок позакласного читання. Курт Воннегут «Брехня».

Добрий день! Сьогодні поговоримо про своє життя! З'ясуємо чи є в ньому місце

ПРАВДІ та БРЕХНІ?

Чи завжди ми говоримо правду? А чи не лукавимо ми з нашими близькими? А чи не ми навчили наших найдорожчих брехати? Як часто ми вдаємося до брехні? Адже у більшості випадків нам так подобається виглядати благородно і чесно, аж поки... це не стосується наших особистих інтересів.

Про це твір Курта Воннегута "Брехня".

А ще про снобізм вищого гатунку.

Курт Воннегут

Біографія

ВОННЕҐУТ, Курт (Vonnegut, Kurt — нар. 11.11.1922, Індіанаполіс, штат Індіана) — американський прозаїк.

Народився в сім'ї архітектора німецького походження. Батько хотів, щоб син став науковцем; майбутній письменник вивчав біохімію в Корнуельському університеті. Навчання перервала Друга світова війна, він був призваний на військову службу, служив у піхоті, брав активну участь у бойових діях на Західному фронті. У грудні 1944 р. Воннеґут потрапив у фашистський полон, і його відправили у дрезденську в'язницю. Там він пережив бомбардування Дрездена союзною авіацією у лютому 1945 року — його врятувало те, що він зі своїми товаришами сховався у підвалах бойні.

У травні 1945 р. Воннеґут повернувся на батьківщину, займався два роки антропологією в університеті Чикаго, одночасно працюючи поліцейським репортером, потім переїхав у Скенектаді і влаштувався у відділ громадських зв'язків на фірмі "Дженерал моторе". Знання в галузі хімії, математики, природничих наук, безумовно, спричинили особливу зацікавленість Воннеґута проблемами технології, наукового прогресу та його наслідків, що відобразилось у його творчості.

Воннеґут дебютував романом "Механічне піаніно" ("Player Piano", 1952; рос. мовою вийшов під назвою "Утопия 14"). У ньому в дусі фантастики і гротеску Воннеґут іронізує над негативними наслідками технічного прогресу, масовою автоматизацією, зображуючи суспільство майбутнього, кероване вченою елітою з допомогою величезного комп'ютера.

У наступному романі "Сирени Титану" ("The Sirens of Titan", 1959), який пародіює наукову фантастику, йдеться про напад машиноподібних марсіан на Землю, що змусило землян згуртуватися і забути колишні конфлікти.

Уже перші твори висунули Воннеґута у ряд провідних письменників США повоєнного часу. Зростання його майстерності помітне у романі "Колиска для кішки" ("Cat's Cradle", 1963). У центрі твору, насиченого калейдоскопом химерно-фантастичних подій, оповідач — журналіст Джоан, який відправляється в місто Іліум, щоб написати книгу про видатного вченого-іліумця, винахідника атомної бомби Фелікса Хоніккера, а також про кристал, названий "льодом дев'ять", здатним заморожувати все, з чим він стикається. Наукова істина, сповідувана Хоніккером, по суті, аморальна й антигуманна. В сатиричному плані змальований у романі острів Сан Лоренцо (що викликає прозорі асоціації з Гаїті) та його диктатор — тато Монцано. На Сан Лоренцо вивищується самозваний духовний лідер Боконон, який встановлює для остров'ян нову релігію, названу боконізмом. Це — заспокійлива, солодка брехня, покликана відвернути людей від роздумів про їхню гірку долю. Втім, у боконізмі, який так і не рятує острів Сан Лоренцо від деградації, є й позитивний аспект, оскільки в ньому стверджується цінність кожної окремої людської особистості у світі бездушного практицизму та голого техніцизму. Врешті-решт через випадковість (застосування "льоду дев'ять") острів гине майже зі всіма його жителями; рятуються лише журналіст, Боконон та ще декілька людей.

Моральні проблеми суспільства в епоху НТР, небезпека дегуманізації та роботизації людських стосунків постійно хвилюють Воннеґута, складають внутрішній пафос його творів. У романі "Дай вам, Боже, здоров'я, містере Розуотере, або Не кидайте бісер перед свиньми" ("God Bless You, Mr. Rosewater; or, Pearls before Swines", 1965) у центрі образи багатія та "дивака" Еліота Розуотера, "єдиного американця, котрий відчув, що таке Друга світова війна". Він очолив "фонд Розуотера", зосередивши в ньому величезне багатство, але скерував його не на прибуток, а на благо ближніх. У своїй філантропічній діяльності (Еліот, до речі, єдиний співробітник власного фонду) видається для навколишніх "психом", "ненормальним". Його доброта уявляється людям, заклопотаним лише егоїстичними інтересами, серйозним відхиленням. Етична ж позиція письменника виражена короткою формулою: "Потрібно бути добрим, чорт би його взяв". У романі діє письменник-фантаст Кілґор Траут, постать до певної міри автобіографічна, "наскрізний" персонаж ряду творів В. Його фантазії створили книгу, в якій зображується суспільство з настільки високим рівнем механізації, що людина стає вже непотрібною...

Воннеґут зажив слави живого класика після появи всесвітньо відомого роману "Бойня номер п'ять, або Хрестовий похід дітей" (" Slaughterhouse Five; or, The Children's Crusade", 1969). Одразу ж після виходу твір був перекладений майже півтора десятком мов. У ньому дуже відчутні автобіографічні мотиви, зокрема, дався взнаки гіркий воєнний досвід письменника. Головний герой — Біллі Пілігрим, недоладний, дещо дивакуватий, наївний, відкриває в собі хист переноситися в часі та просторі: він мандрує то в епоху війни 1944—1945 pp., то в повоєнну Америку, з допомогою літаючих тарілок прибуває на планету Тральфамадор. У романі створюється не лише химерне переплетення часових планів, підпорядковане, проте, своїй внутрішній логіці, а й різні виміри, різні шкали цінностей: земна та планетарна. Це дає можливість наситити роман глибоким соціальним і філософським змістом, перетворити його у пристрасний виступ проти війни та мілітаризму.

Вражають пронизані живими, невигаданими деталями сторінки, які стосуються воєнних епізодів. Біллі Пілігрим, полковий капелан, разом з товаришами потрапив в оточення, а згодом його взяли в полон під час німецького наступу в Арденах у грудні 1944 р. Спочатку військовополонених американців доправили в табір, де серед маси російських в'язнів, приречених на знищення, зберігся на вельми привілейованому становищі барак для англійських офіцерів. Звідси американців переводять у Дрезден і утримують їх на вже не діючій міській бойні номер п'ять. Там і захоплює їх страшне бомбардування союзної авіації 13 лютого 1945 p., яке перетворило місто, позбавлене стратегічних об'єктів, у палаюче багаття. У Дрездені загинуло більше жителів, аніж під час атомного бомбардування Хіросіми. Американці, серед котрих перебував і Біллі Пілігрим, перечекали бомбардування у сховищі, а коли вийшли з нього, то побачили будинки і вулиці, перетворені в обвуглену місячну поверхню, поцятковану кратерами та ровами. До самого кінця війни Пілігрим і його товариші розкопували руїни і витягували трупи. Але астрономічні цифри мертвих та апокаліптичні картини руйнувань не можуть заступити від письменника трагічної долі окремої людини. Укрупнена картина загибелі Дрездена підкреслюється епізодом смерті Едґара Дарбі, військовополоненого, колишнього шкільного вчителя, який читав курс "Сучасні проблеми західної цивілізації", людини гуманної, доброї, розстріляного фашистами начебто за мародерство (у нього в руках був чайник) перед самісіньким закінченням війни.

Після повернення на батьківщину Біллі Пілігрим спочатку перебуває в госпіталі, де він підліковується від нервового потрясіння, а згодом замешкує в рідному місті Іліумі (воно зустрічається в ряді романів Воннеґута), одружується з некрасивою товстулею Валенсією, дочкою мільйонера, здобуває фах оптометриста (спеціаліста з окулярів), багатіє. У нього дім, машина, він — шанований член суспільства; є дочка і син Роберт, шалапут, який з часом стає офіцером, "зеленим беретом", учасником іншої війни, в'єтнамської. Спочатку Біллі Пілігрим, здавалося, забув про минуле, але потім, особливо після отримання черепної травми під час авіакатастрофи, пам'ять про дрезденську трагедію починає мучити його, він намагається розповісти про це співвітчизникам, розбити стіну байдужості, а за це його вважають несповна розуму. Серед його небагатьох друзів — уже згадуваний дивакуватий письменник-фантаст Кілґор Траут. В "американській" частині роману — чимало критичних зауважень щодо бездушного техніцизму, расизму, засилля порнографії і т. д. Викликає осуд байдужість співвітчизників до страждань ближніх, а трапляються й такі, хто виправдовує жорстокість (як це робить відставний військовий, а пізніше — професор Ремфорд, котрий пише історію американських ВПС). Не викликає захоплення автора і товариство в Трафальмадорі, ця технократична утопія всезагального добросердя, в основі якої — відсутність життєвих колізій і внутрішній спокій жителів цієї планети. Вони поміщають Біллі Пілігрима в зоопарк і розглядають його як якусь комаху чи тварину.

У цих романах склалася своєрідна, химерні манера Воннеґута, його "телеграфно-шизофренічний", "сюрреалістичний" або, як його називають деякі критики, "воннеґугівський" стиль. У ньому поєднуються гостра сюжетність з фантастикою, гротеском, почасти бурлеском та ексцентріадою, а нестримний політ уяви "співіснує" зі злою іронією та відвертою сатирою. У наступних романах Воннеґута, таких, як "Сніданок для чемпіонів, або Прощавай, чорний понеділку" ("Breakfast of Champions; or, Goodbye Blue Monday", 1973), "Балаган, або Кінець самотності" ("Slapsticke; or, Lonesome No More", 1976), "Тюремна пташка" ("Jailbird", 1979), за жартівливим тоном і парадоксальними ситуаціями відчувається заклопотаність художника долею особистості в сучасному урбанізованому і дегуманізованому суспільстві. Небезпека гонки озброєнь — одна з центральних тем роману "Меткий Дік" ("Deadeye Dick", 1982): вибух нейтронної бомби знищив американське місто зі 100-тисячним населенням. Щоправда, дехто схильний виправдовувати таку "чисту зброю", оскільки вона знищує все живе, зате залишає неушкодженими "будови, будинки, машини і т. д. У романі "Галапагос" ("Galapagos", 1985) міститься попередження щодо однобокого розвитку цивілізації, коли моральні критерії явно відстають від накопичених знань. У ньому змальований якийсь архіпелаг, на якому збереглася певна община істот, наївних і простакуватих, майже позбавлених людських якостей.

Друга половина 80-х pp. для Воннеґута була ознаменована виходом таких його романів, як "Мама Ніч" (1986), "Синя борода" ("Bluebeard", 1987), "Фокус-покус" ("Hocus Pocus", 1990). Однією із найпомітніших подій в американській літературі кінця XX ст. став вихід друком його роману "Часотрус" ("Timequake", 1998). "Часотрус" — твір, який Воннеґут назвав своїм "романом-мемуаром", став, за словами письменника, його останньою роботою в жанрі прози, своєрідним підсумком творчої діяльності. У "Часотрусі "поєдналися всі ознаки неповторного стилю Воннеґута — вишуканість і химерність викладу, точний і жорсткий сарказм і рідкісний, ідеальний сплав змісту та форми. Після виходу цього роману Воннеґут заявив, що пориває з літературою, оскільки хоче стати художником.

Менш значними є оповідання Воннеґута та його п'єси.Творчість письменника викликає прискіпливу зацікавленість як широкого читацького загалу, так і серйозної, академічної критики. Не вщухають суперечки щодо того, до якого жанру чи виду літератури слід її зарахувати: до наукової фантастики, "чорного гумору", неоавангардизму чи сатири. Сам письменник стверджує, що його книги виросли з традиції Арістофана, Ф. Рабле, Дж. Свіфта й інших майстрів сатири. Зі співвітчизників йому особливо близький Марк Твен періоду "Таємничого незнайомця" і "Щоденника сатани", творів з похмурим, песимістичним поглядом на сучасну цивілізацію. Пафосом своєї творчості Воннеґут близький тим письменникам США, котрі прийшли в літературу після Другої світової війни і котрі гостро відчувають самотність, внутрішній трагізм існування зовнішньо благополучної людини в технократичному суспільстві.

Українською мовою окремі твори Воннеґута переклали В. Горячев, О. Рудяченко, П. Соколовський, Л. Боженко й ін. Б. Гіленсон

Курт Воннегут цікаві факти

1. Дитинство. Курт Воннегут народився у дуже забезпеченій сім’ї німецьких емігрантів. У Курта були молодша сестра Еліс і старший брат Бернард. Під час Великої депресії матеріальне становище батька похитнулося. Йому доводилося тривалий час залишатися без будь-якої роботи. У цей час у матері стали виявлятися симптоми психічного захворювання.

2. Воннегут грав на кларнеті в шкільному оркестрі та був співредактором вівторкового випуску шкільної газети.

3. Його мати покінчила життя самогубством у День матері. 14 травня 1944 року мати Воннегута покінчила життя самогубством через передозування снодійним. Можливі фактори, які підштовхнули Едіт Воннеґут до цього страшного рішення: втрата багатства та статусу родини, переживання ха сина, який був на фронті, її провал як письменниці (вона писала твори, але жодне видавництво не бралося за їх публікацію). На той час Курту був 21 рік і він важко пережив цю подію.

4. Був у полоні. У 1944 році Воннегут потрапив у полон під час Арденнської контрнаступної операції німецьких військ. Спочатку військовополоненого Воннегута було перевезено під Берлін, звідки його направили до трудового табору в Дрездені. Щоденний раціон складався з 250 г чорного хліба та миски картопляного супу. Воннегут був призначений старостою групи військовополонених, оскільки трохи знав німецьку. Після того, як він сказав охоронцям, що з ними зробить, коли прийдуть його війська, був побитий і позбавлений статусу старости.

5. Пережив бомбардування Дрездена. На ніч полонених замикали на неробочій скотобійні №5, а під час повітряних тривог відводили до підвалу, де до цього зберігалися туші тварин. Завдяки цьому Воннегуту вдалося вижити під час бомбардування Дрездена у середині лютого 1945 року. Тоді було знищено 90% старовинного та прекрасного міста. Під час бомбардувань загинуло близько 25 тис. мирних жителів. Воннегут допомагав розбирати завали, спалювати тіла загиблих. Переживання того часу описані у найвідомішому творі автора «Бійня номер п’ять, або Хрестовий похід дітей».

6. Успіх перших оповідань. Його перші оповідання були опубліковані, коли Курт працював у «General Electric». Тижневик «Collier’s Weekly» заплатив, тоді нікому невідомому автору, 750 і 950 доларів. Зрозумівши, що за твори він отримав як за кілька місяців роботи в компанії General Electric, Курт Воннегут прийняв рішення присвятити життя літературі.

7. Курт Воннегут познайомився зі своєю першою дружиною в дитячому садку, разом вони навчалися у школі. Одружилися вони у 1945 році. У пари було шестеро дітей — троє біологічних (Нанетт, Марк і Едіт) і троє усиновлених, але розлучилися в 1978 році.

8. Воннегут був продавцем автомобілів. Щоб забезпечити свою родину письменник шукав додаткові джерела заробітку. Воннегут відкрив один із перших дилерських центрів Saab у США. Дилерський центр знаходився в Барнстейблі, штат Массачусетс, але пропрацював цей автосалон лише рік.

9. Він усиновив своїх племінників після того, як його сестра померла від раку, а її чоловік загинув у залізничній катастрофі. У 1958 році сестра Курта Аліса померла від раку. Трагізм ситуації був посилений тим, що за два дні до її смерті в залізничній катастрофі загинув її чоловік Джеймс Адамс, який їхав до госпіталю провідати свою помираючу дружину. Після їхньої смерті, Воннегут усиновив їхніх дітей: Джеймса, Стівена та Курта, яким було 14, 11 та 9 років відповідно. Хоча у нього самого уже тоді було троє рідних дітей.

10. Розлучився з першою дружиною. Коли діти виросли і п’ятеро з їхніх шести дітей покинули дім, його дружина Джейн прийняла християнство. Це суперечило атеїстичним переконанням Воннегута. Вони розійшлися і Курт переїхав до Нью-Йорка в 1971 році. Воннегут назвав розбіжності «болісними» і сказав, що розставання в результаті було «жахливою, неминучою випадковістю, яку ми не вміли зрозуміти». Пара розлучилася лише наприкінці 1978 року, після того як Курт і Джейн узгодили поділ майна: колишній дружині дістався будинок у Барнстейблі, частина акцій та облігацій, і навіть аліменти у вигляді $100 000 на рік. Офіційно їх шлюб тривав 34 роки. З першою дружиною вони залишалася друзями до смерті Джейн наприкінці 1986 року.

11. Письменник був атеїстом. В одному з інтерв’ю він заявив, що його предки, які приїхали до США, не вірили в Бога, а атеїзму він навчився від своїх батьків. Однак він не зневажав тих, хто шукає розради в релігії. Проте Воннегут відчував глибоку неприязнь до певних аспектів християнства, часто нагадуючи своїм читачам про криваву історію хрестових походів та інших релігійних насильств.

12. Курт Воннегут намагався кинути палити, але набрав занадто багато ваги.

Письменник палив усе життя починаючи з підліткового віку. В інтерв’ю він зізнався, що двічі кидав палити, але жодна спроба не принесла бажаного. Після однієї зі спроб, його вага була майже 115 кг, крім того відсутність куріння зробила його «нестерпно самовпевненим».Тому письменник повернувся до цієї шкідливої звички.

13. У 57 років вдруге одружився. У 1979 році Воннеґут одружився на Джилл Кременц, фотографині, з якою познайомився, коли вона працювала над серіалом про письменників на початку 1970-х років. Він усиновив її доньку Лілі, коли дитині було лише три дні.

14. Заповіт письменника. За рік до своєї смерті письменник опублікував звернення до британських читачів, в якому говорив про те, що попри жадібність, безсердечність, корумпованість уряду, бізнесу та засобів масової інформації музика назавжди збереже свою чарівність. І просив написати на своїй могилі епітафію, в якій йдеться про те, що необхідним і достатнім доказом існування Бога для нього є музика.

15. Курт Воннегут також був художником, часто він сам створював ілюстрації до своїх творів.

Прочитай новелу "Брехня" https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=2568

Курт Воннегут “Брехня” (аналіз твору)

Автор – Курт Воннегут (американський письменник)

Жанр – новела

Тема – розповідь про вступ хлопця з багатої родини до престижної школи

Ідея – засудження брехні та обману

Головна думка – найголовніше у життя бути чесним з собою та іншими .

Час подій – весна

Де відбуваються події твору?

Події відбуваються по дорозі від Нью-Йорка до «Уайтхіллської школи» для хлопців, приватного навчального закладу в Норт-Марстоні штату Массачусетс у США та на території самої школи.

Головні герої:

Батько – доктор Рімензел. «Кремезний статечний чоловік, лікар, цілитель в ім’я полегшення страждань, бо він народився багатшим за перського шаха». Випускник Уайтхіллської школи, член опікунської ради цієї школи, не хоче, щоб син хизувався своїм знатним родом, ділова людина. На думку доктора Рімензела син міг поставити його у вкрай незручне становище, якби Елі намагався використати прізвище Рімензел у школі. Істинний поборник законів і правил, страж традицій багатого сімейства. Насправді ж чоловік є егоїстом, який зважає лише на власну думку. Батько хотів здаватися чесним і гідним, вчив не користуватися своїм положенням, та у критичній ситуації переступив через свої переконання. Головним для батька Елі було добитися, щоб Елі прийняли в Уайтхілл.

Сільвія – «чарівлива мати Елі». Жінка грає роль простої провінційної дівчини, хоча сама стала такою ж як і доктор Рімензел. Сільвії думає що люди, які носять прізвище Рімензел мають право на малюсінькі привілеї.

Елі Рімензел – докторів син, «тринадцятирічний хлопчик». Йому соромно, що не виправдав надій батьків, тому він хотів приховати свій провал.

Бен Барклі – водій доктора Рімензела. Його переповнюють відчуття приходу весни,що передається навіть «ролс-ройсові», машина “сама так і рветься вперед”. Вочевидь, він давно працює у Рімензелів, тому що помічає, що відбувається з кожним членом сімейства, особливо з хлопчиком.

Том Хілер – однокласник доктора Рімензел. Він їздить та старелькому шивроле та дуже пишається своїм сином, який склав вступний іспит на найвижчий бал із можливих і буде отримувати стипендію.

План до твору “Брехня”

Дорога до Уайтхілла

Розмова про кімнати школи

Зустріч з Томом

Переживання Елі

У готелі

Зустріч з директором

Втеча Елі

Гірка правда

Матір заспокоює Елі

Батько просить про послугу

Розчарування батька в друзях

Відверта розмова з сином

Повернення додому

Про що змушує задуматись новела “Брехня”?

Автор цієї новели показує, що немає нічого важливішого, ніж чесність та правда відносно себе та інших. Брехня допоможе вам лише на деякий час, але принесе багато шкоди у майбутньому. Тому, якщо ми хочемо бути успішними в будь-якій галузі, ми повинні бути чесними та справедливими, навіть якщо це і важко.

Курт Воннегут «Брехня» переказ

Елі Рімензел– тринадцятирічний хлопчик, якого батьки везуть до Уайтхілла, престижної школи для хлопчиків, яку відвідував кожен член їх заможної родини упродовж багатьох поколінь. Троє випускників цієї школи навіть стали президентами Сполучених Штатів. Тому навчання в ній вважалося запорукою успіху.

Однак для Елі це був найстрашніший та найважчий день. Йому не вдалося скласти вступні іспити. А батьки навіть і подумати не могли, що сина до школи можуть не прийняти, адже всі будівлі були названі на честь їх родини, вони фінансово підтримували навчальний заклад. Батьки не поцікавилися правилами вступу, не поцікавилися у сина і тим, які бали за іспит він отримав, не чекали вони і листа з підтвердженням про зарахування до школи. Матір Елі взагалі запитала сина про складність іспитів, коли вони уже їхали до школи.

Звісно, повідомлення від школи було надіслано – і містило щирі «співчуття» від директора, особистого друга батька. Та Елі прочитавши його так злякався, що порвав його на дрібні шматки.

Тож родина Рімензел сідає у розкішний ролс-ройс з водієм і їдуть до школи. Мати хоче для сина кращу кімнату з каміном, та батько каже, його син не буде користуватися привілегіями свого прізвища. Доктора Рімензел дратують її постійні розпитування про школу.

Коли таємниця Елі була розкрита, Сільвія (мати) першою усвідомлює, що відбувається, і співчуває своєму синові. Доктор Рімензел же переступити через свої моральні принципи та використати свій вплив, щоб Елі зарахували до школи. Врешті Доктор Рімензел отримав відмову від усіх членів піклувальної ради школи, хоча до цього багатоьох з них вважав друзями. Він усвідомлює, що помилився, і зізнається в цьому своєму синові. Елі каже, що батько припустився помилки. Родина вирішує повернутися додому і забути дорогу до тієї школи.

Для чого автор змушує Рімензелів пережити стрес, сором та розчарування?

Щоб герої отримали ліки від егоїзму, надмірної амбіційності, коли у них з’явилася можливість уперше в житті відчути гіркоту поразки й відмови. Тепер з’явилася надія, що цей випадок допоможе їм стати єдиною родиною, порозумітися, змінити своє життя, зробити його поряднішим і гуманнішим.

Досліджуємо твір креативно!

1.«Уяви себе героєм». Постав себе на місце Елі. Як варто вчинити в його ситуації, опиши свої почуття.

2. «Адвокат героя». Підготуй промову на захист Елі.

3. «Щоденник героя». Якби Елі вів щоденник, які б записи він зробив?