Зарубіжна література : підручник для 5 класу закладів загальної середньої освіти / Юрій Ковбасенко, Людмила Ковбасенко, Світлана Дячок. – Київ: Літера ЛТД, 2022. – 239 с.
Мета :
ознайомити учнів із життям і творчістю письменника, поглибити знання про зв'язок повісті та літературної казки, зацікавити учнів пригодами Аліси, які розкривають багатство її уяви, здібності та характер;
розвивати навички виразного читання художнього тексту, творчу уяву, фантазію, коментувати прочитане, висловлювати свої думки;
Ви читали казки, у яких діють вигадані істоти, є чарівні предмети, відбуваються фантастичні події. Водночас у текстах натрапляємо й на реалії життя того чи іншого народу. Це поєднання реальних і фантастичних елементів створює неповторно чарівний світ казки. Часто автори теж вдаються до опису того, чого немає насправді, до чогось вигаданого, витвореного уявою людини.
От сьогодні ми розпочнемо знайомство із чудовим твором Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див».
Фантастичний світ Льюїса Керролла, такий несхожий на буденність, наповнений чарівними істотами і перетвореннями, завоював не лише Велику Британію, а й інші країни. «Аліса в Країні Див» перекладена 125 мовами. Історія маленької дівчинки, яка провалилася в кролячу нору, стала популярною у всьому світі.
Тож , розпочнемо...
Запишіть у зошити:
_________ березня
Класна робота
Льюїс Керролл (1832– 1898). «Аліса в Країні Див». Образ Аліси, світ її уяви та захопливі пригоди. Персонажі, які оточують героїню.
Урок не містить жодного завдання. Додайте завдання.
Щоб додати завдання, оберіть категорію завдання на панелі запитань.
Справжнє ім’я Льюїса Керролла (1832–1898) – Чарльз Латвідж Доджсон. Він був старшим у багатодітній родині, тож розважав своїх братів і сестер, вигадуючи різноманітні ігри. Чарльз змайстрував для них ляльковий театр, у якому був і автором п’єс, і актором. Діти із захопленням слухали братові оповідання, які той читав їм перед сном. Чарльз навіть видавав рукописний журнал, який дуже подобався всій родині. Там були його перші вірші та оповідання, ілюстровані власноруч. А коли хлопчик вступив до школи, вчителі відразу звернули увагу на його неймовірні математичні здібності, які й відкрили йому шлях до Оксфорду. Спочатку Чарльз навчався в коледжі при Оксфордському університеті, а згодом став там викладати, вигравши конкурс на читання лекцій з математики. Він пропрацював там понад 30 років і надрукував багато праць з математики.
Навчання математики в коледжі не завадило Чарльзу й далі займатися літературою. Саме в той час були надруковані його перші твори, а згодом з’явився і літературний псевдонім. Але підписувати свої вірші та оповідання поважним професорським ім’ям Чарльзу Доджсону не хотілося. Так народився Льюїс Керролл. Літературний псевдонім з’явився зі справжніх імен математика. Він спочатку переклав їх латиною, а вже з неї – знову англійською, а потім ще й поміняв місцями. І Чарльз Латвідж перетворився на Льюїса Керролла. Ось таке цікаве «роздвоєння»: Чарльз Доджсон друкував серйозні математичні праці, а Льюїс Керролл – кумедні вірші та оповідки.
1856 року Льюїс Керролл познайомився з чотирирічною дівчинкою Алісою Лідделл. Вона разом зі своїми сестрами переїхала до Оксфорду, де їхнього батька призначили деканом. Письменник часто гостював у Лідделла та подорожував Темзою, розважаючи деканових доньок цікавими оповідками. Свою найголовнішу історію він розказав дівчаткам 4 липня 1862 року. Розповідь про пригоди дівчинки в Країні Див так сподобалася Алісі, що вона попросила Льюїса Керролла записати «сповнену нісенітниць» історію і подарувати їй. Ця ідея також захопила письменника, він додав до оповідання інші, які розповідав дівчаткам Лідделл, і трохи їх переробив, щоб вони стали цікавими й для дорослих.
У щоденнику Льюїса Керролла зберігся запис про те, як учасників тієї знаменитої прогулянки застала сильна злива. Їм довелося залишити човни і йти пішки. Усі змокли до нитки, Аліса плакала всю дорогу, а Керролл пожартував: це саме вона намочила всіх своїми слізьми. Так у книзі «Аліса в Країні Див» з’явилася історія з «озером сліз», яке наплакала героїня твору. 26 листопада 1864 року Чарльз Доджсон подарував Алісі Лідделл зошит, на шкіряній палітурці якого було написано: «Пригоди Аліси під землею». Наступного року вийшла друком «Аліса в Країні Див». Книга мала неабиякий успіх. Публіка бажала познайомитися з новими пригодами дівчинки. І з волі письменника Аліса опинилася в Задзеркаллі.
Або прослухати
2
Інтерактивна вправа.
Скласти сенкан до словаЛьюїс Керролл
3
Творча історія написання казки «Аліса в Країні Див»
Книга Льюїса Керролла «Аліса в Країні Див» виникла під впливом реальних подій та реальних людей. До задуму написати «Алісу в Країні Див» автора підштовхнув випадок на прогулянці.
4 липня 1862 р. професор Доджсон вирушив кататися човном у товаристві дочок декана свого коледжу. Серед трьох дівчат була десятирічна Аліса. Вона звернулася до професора з проханням розповісти казку. І Доджсон тут-таки вигадав історію про те, як сама Аліса нібито потрапила до підземної країни, де з нею трапилося чимало незвичайного. Повернувшись додому, Доджсон занотував у блокноті основний сюжет казки. А вже за три роки видав її під назвою «Аліса в Країні Див», підписавши псевдонімом Льюїс Керролл. Перша рукописна книжка, подарована Кєрроллом Алісі Ліддел мала назву «Пригоди Аліси під землею». Автор наклеїв на обкладинку світлину семирічної Аліси Лідделл, підкреслиючи вік своєї літературної героїні. У казці Алісі 7 років.
Відразу після виходу книга набула неабиякої популярності. Одне слово, можна сказати, що автор ліг спати невідомим, а прокинувся знаменитим!
Через 6 років Керролл написав продовження пригод головної героїні цього твору — «Аліса в Задзеркаллі», де юна героїня перетворилася на справжню королеву. Себе письменник зобразив у вигляді Білого Лицаря, який розповідає Алісі про неймовірні винаходи. А на прощання просить озирнутися й помахати йому рукою…
4
Сторінками історії . Життя Англії «вікторіанської» доби. Королева Вікторія і повість – казка «Аліса в Країні Див»
Льюїсу Керроллу випало жити в Англії в добу, яка від імені королеви Вікторії отримала назву «вікторіанська». Королева Вікторія правила найдовше за всіх англійських монархів — 64 роки (1837-1901). За час її правління Англія стала могутньою не тільки в Європі , а й в усьому світі.
Особливістю цієї доби були суворі правила моралі й поведінки. Взірцем для наслідування вважався доброчесний член суспільства, який сумлінно виконує свої обов’язки, демонструючи стриманість у почуттях, самодисципліну й здоровий глузд. За тих часів уважалося добрим смаком стримувати себе в усьому — вчинках, почуттях, емоціях. Не потурали й дітям. Дітей змалку привчали до вишуканих манер, чемності, усталених правил поведінки. Вони мусили ходити повільно й поважно, говорити правильною й гарною мовою, гратися в тихі й малорухливі ігри, не дошкуляти дорослим і займатися лише корисними справами. Але тоді, як і тепер, дітям хотілося бігати, стрибати, мріяти, бути вільними й обирати свої власні шляхи в усьому! Адже кожна людина прагне свободи у своєму житті, творчості й думках.
Коли англійці тепер кажуть на щось чи на когось «вікторіанський», це те саме, що сказати - незворушний і застебнутий на всі ґудзики».
Розмірковуючи про світ дітей і дорослих, про поняття правильне та неправильне, свободу й обов’язок, письменник Льюїс Керролл створив казковий світ, де не було ніяких обмежень для вільного польоту фантазії, де можна було вигадувати казна-що, не підкорятися королю й королеві й узагалі нікого не боятися, іншими словами, де можна бути собою, вільною особистістю, котра здатна міняти все довкола силою своєї уяви. У книжках про Алісу Керролл у насмішкуватій формі відтворив життя сучасної йому Англії.
Вихід книги у світ був неординарною подією в літературному житті Англії. Королева Вікторія, прочитавши казку, була в захопленні і наказала придбати всі твори автора. Вона була дуже здивована, коли виявилося, що це – наукові праці з вищої математики та логіки.
А коли повернутися до популярності казки, то слід зазначити, що в Англії ця книга – друга після Біблії, вона є в кожній читаючій родині.
Казка Керролла «Аліса в Країні Див» вперше вийшла українською мовою 1976 року в перекладі Галини Бушиної.
5
Словникова робота. Теорія літератури.
Художні твори бувають різних видів ( жанрів). Багато жанрів ви вже знаєте. Сьогодні ви познайомитесь із новим жанром – повістю. Запишіть визначення у зошити.
Повість – це великий розповідний прозовий твір, у якому широко змальовано життя одного або кількох героїв протягом тривалого або важливого за подіями часу.
Повість-казка – жанр літератури, в якому фантастичні світи, події та герої в той же час відображають особливості та правила світу реального.
6
Знайомство з текстом.
Виразне читання першого розділу «Униз і вглиб кролячою норою»
Аліса тяжко занудьгувала, сидячи на березі без діла. Разів зо два зазирнула вона до книжки, яку читала її сестра, але не знайшла там ні малюнків, ні розмов.
— Чого варта книжка без малюнків та розмов? — зітхнула Аліса.
Вона сиділа й думала (наскільки це можливо у спеку, коли туманіє голова й злипаються повіки), піти чи не піти нарвати квіток — це ж бо така втіха сплести собі з них віночок...
Аж тут повз неї промайнув Кролик — білий, з рожевими очима. Диво, звісно, невелике, як не дивина було й почути, що Кролик бубонить собі під ніс:
— Ой лишенько, лишенько, як я забарився!
(Згадуючи про це опісля, вона подумала, що мала б таки здивуватися, але тієї миті все видавалося цілком звичайним.) Та коли Кролик раптом добув із нагрудної кишеньки годинника й, зиркнувши на нього, поспішив далі, Аліса схопилася на ноги: зроду-віку ще не траплявся їй Кролик із нагрудною кишенькою та ще й при годиннику.
Аж тремтячи з цікавості, вона кинулася за ним навздогін — і, на щастя, ще встигла помітити, як він гулькнув у велику кролячу нору під живоплотом.
Аліса з розгону пірнула слідом за Кроликом, навіть не подумавши, як буде звідти вибиратися.
Якусь часину кроляча нора йшла рівненько, немов тунель, а тоді зненацька урвалася — так зненацька, аж Аліса й не зчулась, як жухнула навсторч у якийсь глибоченний колодязь.
Чи то колодязь був просто таки бездонний, а чи так повільно вона падала, але дорогою їй не бракувало часу роззирнутися і поміркувати, що ж буде далі.
Найперше Аліса глянула вниз, щоб бачити, куди вона падає, — але там було темно, хоч в око стрель. Тоді вона оглянула стіни колодязя: на них була сила-силенна маленьких мисників та книжкових полиць; подекуди на кілочках висіли мапи й картини. З одного мисника вона прихопила баночку з наліпкою "ПОМАРАНЧЕВЕ ВАРЕННЯ" — та ба! — виявилося, що вона порожня. Викидати її було лячно (ще вб'є когось унизу), тож Аліса примудрилася тицьнути її на одну з поличок, повз яку пролітала.
— Овва! — чудувалася Аліса. — Після такого падіння не страшно й зі сходів скотитися! Ото вдома дивуватимуться, яка я хоробра! Та що там сходи! Тепер я й не писнула б, якби впала навіть із даху! (І це, мабуть, було правдою.)
Униз, униз, униз... От би падати так до безкінечності!
— Цікаво, скільки миль я вже пролетіла? — міркувала Аліса вголос. Мабуть, уже й до центру Землі недалеко. Ану прикиньмо: по-моєму, до нього ще десь чотири тисячі миль.
(Аліса, бач, просвітилася в цих питаннях на уроках у школі, і хоч зараз була не найкраща нагода хизуватися знаннями — слухати нікому! — а все ж попрактикуватися ніколи не завадить.)
— Так, здається, саме стільки, але тоді постає питання: на якій я широті й довготі?
(Аліса уявлення не мала, що таке "широта" й "довгота", але ці поважно-вчені слова неабияк тішили її вухо.)
Трохи згодом вона знову заходилася міркувати вголос:
— А що, як я провалюся наскрізь*? Ото буде кумедно — вигулькнути серед людей, що ходять униз головою! Антипади, чи як їх там (вона була навіть рада, що ніхто зараз її не чує, бо слово пролунало якось трохи не так).
— І тоді, зрозуміло, мені доведеться запитати, в яку країну я потрапила: "Перепрошую, добродійко, це Австралія чи Нова Зеландія?" — Тут Аліса спробувала зробити реверанс. (Уяви собі реверанс у повітрі і спитай себе, що з того вийшло б?)
— Тільки що вона про мене подумає? Що я якась невігласка? Е, ні, питати не годиться: може, десь буде написано...
Униз, униз, униз... Знічев'я Аліса знову заговорила:
— Уявляю, як Діні буде сумно сьогодні без мене! (Діна — це кішка.) Хоч би ж не забули, як питимуть чай, поставити і їй блюдечко з молоком. Діно, кицюню моя! Як жаль, що ти не зі мною! Миші так глибоко, боюся, не водяться, але кроти — близькі мишачі родичі, тут, мабуть, є. От лише... чи їдять коти кротів?
Тут Алісу почав змагати сон, і вона вже бубоніла собі під ніс, немов крізь дрімоту:
"Чи їдять коти кротів?.. Чи їдять коти кротів?.."
Часом виходило щось таке:
"Чи їдять кроти котів?..", бо коли не знаєш відповіді на питання, то байдуже, з якого боку його ставити. Аліса відчула, що дрімота вже заволоділа нею і їй почало снитися, ніби вона гуляє попідручки з Діною і цілком серйозно запитує: "Ну-бо, Діно, признавайся: чи ти колись їла кротів?"
Коли це враз — гу-гуп! — і вона опинилася на купі хмизу й сухого листя: політ закінчено!
Аліса нітрохи не забилась і швиденько схопилася на ноги. Підвела голову догори — там усе тонуло в темряві; зате попереду виднів ще один довгий коридор, і в ньому миготіла, швидко віддаляючись, постать Білого Кролика. Гаятись не можна було й хвилини — Аліса як вітер помчала за ним і ще встигла почути, як він проказав, звертаючи за ріг:
— Ох, бідні мої вушка! Мої вусики! Як же я запізнююсь!
Здавалося, він був зовсім близько, та коли Аліса й собі звернула за ріг, за Кроликом і слід пропав, а вона опинилася в довгому низькому коридорі, освітленому рядочком підвішених до стелі ламп.
Довкола було багато дверей, але всі позамикані. Аліса пройшла коридором з одного боку, вернулася з протилежного (дорогою вона торгала усі двері поспіль), і тепер сумно брела серединою, розмірковуючи, як же їй звідси вибратися.
Раптом Аліса наштовхнулася на маленький триногий столик, весь із суцільного скла. На ньому не було нічого, опріч крихітного золотого ключика, й Алісі відразу спало на думку, що це, мабуть, ключ від котрихось дверей. Та ба! Чи то замки були завеликі, а чи ключик замалий — у кожному разі він не підходив до жодних дверей. Однак за другим обходом вона раптом нагледіла маленьку завісочку, якої не помітила спершу, а за нею — дверцята заввишки з п'ятнадцять дюймів*. Вона засунула золотого ключика в замок і-о, радість! — він підійшов!
Дверцята відчинилися у вузесенький прохід, мало що більший за мишачу нору. Аліса стала навколішки й угледіла в глибині небаченої краси сад. І так їй закортіло вибратися з цього темного коридору між оті барвисті квітники та прохолодні водограї! Проте у дверцята не пролазила навіть її голова.
"А якби й пролізла, — подумала бідолашна Аліса, — то який у тому сенс? Кому потрібна голова без плечей. Якби ж то я могла складатись, як підзорна труба! Я напевно склалася б, аби лиш знаття, з якого кінця почати".
Бачиш, останнім часом Алісу спіткало стільки всіляких дивовиж, що вона почала сумніватися, чи в цьому світі так уже й багато справді неможливих речей.
Збагнувши, що біля дверцят вона нічого не вистоїть, Аліса повернулася до столика — не без надії знайти там якогось іншого ключа чи бодай інструкцію для тих, хто хоче скластися, як підзорна труба.
Цього разу на столику вона вгледіла маленьку пляшечку ("Раніше її точно не було", — подумала Аліса) з прив'язаним до шийки папірцем, де гарними великими літерами було видрукувано: "ВИПИЙ МЕНЕ". Коли тобі пропонують "Випий мене" — це, звісно, чудово, але мудра маленька Аліса не збиралася діяти зопалу.
— Ні, — сказала вона собі, — спочатку я гляну, чи нема тут де напису "Отрута".
Бачте, вона читала кілька гарних історійок про дітей, які або попеклися, або потрапили в пазурі диких звірів чи в які інші халепи — і все через те, що не хотіли пам'ятати простих порад своїх друзів, які, скажімо, застерігали, що коли довго тримати розжарену кочергу, то вона попече долоні, і що коли сильно чикнути ножем по пальцю, то неодмінно піде кров. А ще вона ніколи не забувала, що коли напитися з пляшечки з позначкою "Отрута", то з цього майже напевно нічого доброго не вийде, рано чи пізно.
Проте на цій пляшечці такого напису не було, тож Аліса таки відважилася з неї надсьорбнути. Виявилося, що це доволі смачно (як пиріг з вишнями, заварний крем, ананас, смажена індичка, іриски й гарячі грінки разом узяті), й Аліса хильцем спорожнила пляшечку.
*— Цікаве відчуття! — мовила Аліса. — Здається, я стягуюсь, як підзорна труба.
І справді: тепер вона заледве сягала десяти дюймів і аж проясніла на думку, що такий зріст дасть їй. нарешті змогу пройти крізь дверцята в той чарівний садок. Та, про всяк випадок, вона перечекала ще кілька хвилин, аби мати певність, що більше не зменшується (це й досі її трохи бентежило).
— Чого доброго, ще зійду нанівець, як свічка, — сказала собі Аліса.
— Цікаво, як би я тоді виглядала?
І вона спробувала бодай уявити, як світить свічка після того, коли згорить дотла, бо досі, наскільки вона пам'ятає, такого бачити їй не траплялося.
Упевнившись, що з нею нічого більше не діється, вона вирішила мерщій податися до саду. Бідна Аліса!.. Біля дверцят вона похопилася, що забула золотого ключика, а коли вернула до столика, то зрозуміла, що тепер до ключика їй не дотягтися. Вона виразно бачила його знизу крізь скло і навіть пробувала вилізти вгору по ніжці, але ніжка була заслизька. Натомившись від мар них зусиль, бідолашка сіла й заплакала.
— Годі! Сльозами тут не поможеш! — наказала вона сама собі. — Раджу тобі зараз же перестати!
Зазвичай Аліса давала собі непогані поради (хоча й рідко до них прислухалася), а подеколи картала себе аж до сліз. Якось, пригадується, навіть спробувала нам'яти собі вуха за те, що змахлювала, граючи сама з собою в крокет. Ця мала химерниця страх любила вдавати двох осіб воднораз.
"Але тепер, — подумала Аліса, — нема сенсу отак роздвоюватися. — Мене заледве й на одну вистачає!"
Аж ось її погляд упав на невеличку скляну скриньку під столом: вона відкрила її й побачила там малесеньке тістечко, на якому красувалися викладені смородинками слова: "З'ЇЖ МЕНЕ".
— А що ж, і з'їм! — промовила Аліса. — І коли від того побільшаю, то дістану ключа, а здрібнію ще дужче, то просунуся під дверцятами. Так чи інак, а в садок я потраплю однаково.
Вона відкусила шматочок і збуджено подумала:
"Так чи інак? Так чи інак?"
Притиснувши долоню до маківки голови, щоб відчувати, в якому напрямку росте, Аліса, на превеликий свій подив, виявила, що зріст її не змінився. Певна річ, так зазвичай і буває, коли їси тістечка, проте Аліса вже настільки звикла до суцільних дивовиж, що коли життя знову пішло своїм звичаєм, воно здалося їй нудним і дурним.
Тож вона відкусила ще шматочок і незабаром доїла все тістечко.
7
Бесіда за прочитаним розділом (дати короткі відповіді).
З ким сиділа на бережку річки Аліса?
Хто промчав повз Алісу ? Чим цей персонаж зацікавив дівчинку?
Над чим дівчинка не замислилась, стрибнувши в кролячу нору?
Що побачила дівчинка , коли падала вниз?
Що дивного було на стіні колодязя?
Що прихопила з собою Аліса з полички ?
Що , на думку Аліси, було б дивно і весело?
Про кого думала дівчинка, хто сумуватиме за нею у вечері?
Коли Аліса приземлилася , що вона побачила?
Аліса відімкнула ключиком дверцята, подивилася крізь маленький, завузький для неї коридор і, що вона там побачила?
.png)
.png)