Українська народна казка "Дарунки груші"

Під час читання тобі зустрінеться незнайоме слово:

Селемено - одна з балок, на яких тримається стеля будівлі.

Жили два брати — Петро та Іван. Петро жив добре. Мав гарну хату, і в хаті, й коло хати. А Іван мав хижку маленьку, піч у хаті і повну хату дітей. Іван робив з ранку до ночі, але ледве міг прогодувати сім’ю. Не знав, як із злиднів вийти. А тут і зима настала. У хаті холодно, діти плачуть. Він затулив руками вуха, щоб не чути плачу, і вийшов надвір. Дивиться кругом, що порубати на дрова. Нічого не було, крім єдиної груші в дворі, яка росла вже тут кілька десятків років. Весною радувала цвітом, літом ховала діточок від пекучого сонця, а осінню годувала всю сім’ю смачними плодами. Хоч як жалко було йому груші, але іншого виходу не було.

Узяв сокиру закрив очі, замахнувся, щоб рубати, але чує голос груші:

— Не рубай мене, чоловіче добрий.

Іван з переляку аж сокиру випустив з рук. А груша далі каже:

— Вилізь на самий вершечок, відломи найвищу гілочку з мене. Що матимеш з їстівного, то махни прутиком тричі і промов: «Пічко, затопися, борщику, варися». І їсти матимеш, і в хаті тепло буде.

Хоч як важко було вилізти на засніжене дерево, але Іван добрався до вершечка, зрізав найвищий прутик і зайшов до хати. Діти хотіли просити від батька їсти але, побачивши в його руках прут, притихли в куточку, притулились один до одного. А Іван махнув тричі прутиком і сказав:

— Пічко, затопися, борщику, варися.

І сам з дива мало не впав. У печі вогонь затріщав, а в горщику вже кипів запашний борщ із м’ясом.

Жінка й діти обступили піч, гріються і з нетерпінням чекають борщу. У хаті тепло. Готову страву мати насипала у велику миску, і всі їдять. Веселі, щасливі.

Тим часом багатому братові аж дивно, чому Іван не прийшов сьогодні до нього робити у хліві. Хоч він платив йому лише напівгнилою соломою, яка не горіла, а лише смерділа і чаділа в хаті. Багач вийшов надвір, бачить, що з димаря братової хижки куриться, і не може уявити собі, звідки брат узяв дров або соломи. Цікавість узяла верх. Такий лютий, грізний ступив у хату, грюкнув дверима і вже кричати хотів. Але з дива не міг слова промовити. Він побачив, що всі веселі, борщ їдять, діти кісточки облизують, у хаті тепло. І так там борщем смачно пахне, аж самому їсти хочеться.

Бідний брат з радощів забув про всі кривди, заподіяні багатим братом, і гостинно запросив його до столу. Той сів, почав їсти, а сам улесливо говорить, який він радий, що сім’я брата і сита, і в теплі сидить. Але його мучила думка, звідки все це взялося. Бідний брат похвалився, що в нього є чарівний прутик. І показав багатому братові, як цим прутиком користуватися.

Пішов багатий брат додому. Довго думав, як дістати той чарівний прутик. А потім вирішив викрасти його від брата і підмінити іншим. Кілька днів ходив до рідного брата, придивлявся до чарівного прутика. І одного дня таки побачив, де його ховає бідний брат. Потім виліз на грушу, зламав подібний прутик з вершечка, заховав його за халяву чобота і став чекати хвилини, коли бідний брат піде кудись з дому.

Не довелося довго чекати. Пішов бідний брат з відром по воду. А криниця далеко була. Тим часом заздрісний брат шусть у хату. Витяг чарівний прутик із-за селемена, а на його місце поклав другий — і бігом з хати.

Прийшов бідний брат з водою, а діти кажуть, що дядько приходив. У бідного аж в серці тьохнуло, ніби передчував, що трапилося лихо. Глянув, на селемено, бачить — прутик на місці, то й заспокоївся. Пішов далі робити свою роботу.

Ось настав обід. Бідний брат зайшов до хати, а діти вже всі біля столу. Помив руки, взяв чарівний прутик, махнув ним тричі і промовив:

— Пічко, затопися, борщику, варися.

Але ні пічка не затопилася, ні борщик не варився. Тут зрозумів бідний брат, чому так часто відвідував його багатий брат.

Цим-тим пообідали. Але бідного брата робота не бере. Думає, що йому діяти.

Однак до вечора нічого не надумав і пішов до груші. Обняв її, постояв трохи, а потім говорить, що хай пробачає йому груша, бо не зміг вберегти подарунок. Але разом з тим хай змилосердиться вона над ним і дасть пораду, що робити йому тепер.

Груша пожаліла бідного чоловіка й каже, що вже кращого гостинця для нього — не має, як одну торбу, яку він знайде в дуплі. До торбинки треба примовляти: «Раз, два, три, торбинко, розв’яжись!»

Бідний брат подякував груші і пішов додому. Дітей послав гратися надвір, а жінку по воду. Коли сам залишився, то взяв торбинку і каже:

— Раз, два, три, торбинко, розв’яжись!

Не встиг вимовити останнє слово, коли торбинка розв’язалася, звідти вискочило сорок чоловічків і почали його бити. Як набили добре, він здогадався і сказав:

— Раз, два, три, торбинко, зав’яжись!

Чоловічки знову в торбинку сховалися.

Думав-думав бідний брат, що йому за користь з тієї торби. Потім узяв торбу і прямо у двір до багатого брата. Зайшов до хати, а багатий брат аж крикнув на нього, чого прийшов. А він так тихо каже, що прийшов до нього поради просити. Справа в тому, що на цей раз має чарівну торбинку, але вже боїться залишати її вдома, бо чарівний прутик хтось обміняв. Чи не взяв би багатий брат на зберігання.

Багатий брат дуже зрадів і почав випитувати у бідного брата, що за торбинка і як нею користуватися. Бідний брат сказав, що треба лише сказати: «Раз, два, три, торбинко, розв’яжись!» — і побачить, що буде.

Багатий брат узяв торбинку і сказав, що заховає цю торбинку надійно, хай не журиться брат. А сам ледве чекає, щоб той вийшов з хати. Бідний брат подякував за ласку і пішов собі додому, а багатому цього й треба було. Закрився в кімнаті, узяв торбинку, довго розглядав її, а потім каже:

— Раз, два, три, торбинко, розв’яжись.

Не встиг сказати, як вискочило з торбинки сорок маленьких чоловічків і почали його бити і промовляти:

— Віддай братові чарівний прутик!

І все б’ють його. А потім у хаті почали бити, що попадало на очі.

Уже ледве дише багатий брат, а слів не знає щоб торба закрилася. А чоловічки своє роблять. Почав просити їх, щоб відпустили, і чарівний прутик віддасть бідному братові. Тоді старший з чоловічків скомандував усім знову до торбинки влізти. А сам узяв торбинку й чарівний прутик і поніс до бідного брата. Хоча нічого й не казав, але бідний брат і не питав, бо знав, що сталося.

З тих пір бідний брат живе з діточками у теплі й достатках. А за всякі кривди, заподіяні багатіями та панами, відплачує подарунком з торбинки.

Напиши, чи сподобалась тобі ця казка? Якій мудрості вона вчить?