Удільні князівства на теренах Русі-України.

Як ви розумієте поняття «удільний князь»?

Чому дробилася Русь?

Від середини ХІІ ст. Русь почала дробитися на самостійні князівства, владу в яких утримували представники місцевих Рюриковичів. Загалом виокремлюють півтора десятка великих удільних князівств (земель), які дробилися на менші. Однак у межах сучасної України утворилося п’ять: Київське, Чернігівське, Переяславське, Галицьке, Володимирське (Волинське). Роздробленість та чвари між князями не були руським «винаходом». Більшість тогочасних європейських держав так само переживали часи внутрішніх колотнеч. Русь на цьому тлі мала як свої унікальні особливості, так і цілком типові риси. Якщо в Європі між собою змагалися окремі феодальні сім’ї, то в Русі боротьба йшла між Рюриковичами (про що уже згадувалося раніше). На початку свого панування в Києві князі могли міцно утримувати столицю й передавати її у спадок нащадкам. Коли ж рід розрісся, за місто почалася боротьба. Чіткого престолонаслідування не існувало, тож князі утворювали союзи, закликали половців, поляків, угорців, щоби оволодіти бажаною столицею та закріпитися в ній. Іншою, більш поширеною, причиною усобиць було те, що управляти настільки величезними територіями з одного центру в Середньовіччі було складно. Окремі землі не відчували міцних економічних і культурних зв’язків між собою. Місцеві удільні князі впевнено почувалися і без вказівок київського правителя.

Вони спиралися на вірне боярство та дрібніших князів Рюриковичів, яким охоче віддавали менші володіння за службу. Потреба в сильному війську зміцнила становище бояр-землевласників, які охоче підтримували того князя, що надавав їм вотчини. Під тиском кочового Степу поступово занепадав торговий шлях «із варягів у греки», а брак коштів часто компенсувався грабунком сусідніх володінь. Проте Київ залишався столичним містом, а статус великого князя Київського багато важив у руському суспільстві. Русь-Україна була християнською країною, тож релігійна спільність відігравала вагому роль у єднанні розрізнених володінь.

Чи був, на вашу думку, процес дроблення Русі на окремі землі неминучим?

Київське та Переяславське князівства у XII—XIII ст.

Київське князівство упродовж політичного дроблення Русі продовжувало зберігати свій вплив. Столичний Київ, прикрашений багатьма храмами, лишався центром окремої митрополії. Кількість населення в місті, за різними підрахунками, сягала до 50 тис. осіб, що за середньовічними нормами було надзвичайно багато. Такому розвитку столиці сприяли ремесла і торгівля – вигідне розташування на перетині торгових шляхів робило місто важливим економічним центром (рух здійснювався річками Дніпром, Россю, Прип’яттю та іншими). Навіть князівські усобиці чи набіги половців не могли підважити цей статус. Київська земля упродовж XII—XIII ст. була, напевно, найбільш густозаселеною територією Русі-України. Серед найбільших міст – Канів, Білгород, Вишгород, Овруч, Торчеськ. Кожне місто було центром меншого удільного володіння, у якому правили окремі князі, визнаючи над собою владу київського володаря. Тут активно селилися ремісники: гончарі, ковалі, ливарники, склодуви, теслі, зброярі. Загалом у межах Київської землі історики налічують понад вісім десятків міст.

Родючі ґрунти сприяли розвитку сільського господарства. Поруч зі світським розвивалося церковне землеволодіння. Особливістю Київського князівства було те, що столичний статус Києва приваблював удільних князів. Утверджувалися зазвичай силою, тому місто і земля страждали від міжусобних війн. Особливо руйнівним був похід 1169 року, який організував князь Андрій Боголюбський із периферійного Володимиро-Суздальського князівства, намовивши інших князів до участі. Після нищення столиця довго оговтувалася. Поруч із Київським розташовувалося Переяславське князівство, яке було «щитом» проти половецького Степу. Сусідство з войовничими кочовиками призвело до того, що в князівстві, окрім столичного Переяслава, не існувало великих міських центрів (хоча загалом історики налічують 25 менших). Тутешні міста більше нагадували оборонні пункти зі сільськогосподарською округою. Водночас у князівстві укріпилися нащадки Володимира Мономаха, які періодично воювали з половцями. Одним із найвідоміших був князь Володимир Глібович. На спомин про його смерть у 1187 р. літописець записав: «У тім же поході розболівся Володимир Глібович недугою тяжкою /…/ був же він князь доблесний і сильний у бою, і мужністю кріпкою відзначався, і всякими доброчесностями /…/ сповнений. За ним же Україна багато потужила». Це – перша згадка назви «Україна» в історичних джерелах.

Вишгородська ікона Божої матері, вивезена Андрієм Боголюбським до міста Володимир-на-Клязьмі

Визначте причини постійної боротьби руських князів за Київ.

Чернігівське та Волинське князівства у XII—XIII ст.

Князь Ярослав Мудрий у своєму заповіті передав чернігівські володіння синові Святославу. А його сини, Олег і Давид, почали усобиці, заснувавши місцеві династії Олеговичів (літописних Ольговичів) і Давидовичів. Періодично вони утворювали свої союзи, щоби боротися за Київ, однак насамперед змагалися за можливість заволодіти Черніговом. Уважають, що він як за розмірами, так і за статусом був другим містом Русі-України. Величні храми, розвинені ремесла, торгівля з іноземцями тут поступалися лише Києву. Князівство мало щонайменше 46 міст, найбільші серед яких – Новгород-Сіверський, Путивль, Глухів, Курськ, Брянськ, Стародуб, Остер. Захист мережі міст забезпечували дрібніші удільні князі та вірне їм боярство. Місцеві хлібороби страждали від половецьких набігів, тому Ольговичі неодноразово виступали проти Степу. Один із таких походів 1185 р. оспівав невідомий автор «Слова про похід Ігорів». Новгород-сіверський князь Ігор Святославович об’єднав родичів у невелике військо й, прагнучи слави та військової здобичі, рушив у непідготовлений похід. Руські війська зазнали поразки, князь Ігор потрапив у полон, з якого йому вдалось утекти. Однак вплив Ольговичів від цього не зменшився, у XIII ст. вони цілком успішно боролися за Київ.

Упродовж XI ст. син Ярослава Мудрого Ізяслав мав на меті захопити Волинську землю у власні володіння. Остаточно це вдалося Володимиру Мономаху, тож його нащадки (князі Мономаховичі) надалі правили у Володимирі. Ще в 1154 р. їхні володіння розділили на Володимирське і Луцьке князівства, пізніше виділяли менші удільні землі (Шумськ, Пересопниця, Дорогочин та інші). Володимирські князі активно родичалися з європейськими володарями, зокрема польськими П’ястами. Претендували вони й на Київ. У 1167 р. князя Мстислава Ізяславовича запросило київське міське віче. Він уклав угоду- «ряд» з місцевими городянами та іншими князями щодо свого правління, розбив половців, пропонував припинити усобиці. Однак руйнівний похід Андрія Боголюбського зупинив його урядування.

Що стало причинами ворожнечі між Олеговичами та Давидовичами?

Як постало Галицьке князівство? Хто такий Ярослав Осмомисл?

Влада в найбільш західних володіннях династії Рюриковичів мала певні особливості. Тут утвердилися Ростиславовичі, нащадки князя Ростислава Володимировича, найстаршого онука Ярослава Мудрого. Спочатку в 1084 р. до Перемишля прибув князь Рюрик Ростиславович. Згодом приєдналися його брати: Василько посів престол у Теребовлі, а Володар почав правити у Звенигороді. Активність Ростиславовичів була не до вподоби іншим князям, які вважали прикарпатські терени своїми. Проти них одразу виступив волинський князь Давид Ігорьович, який захопив князя Василька та осліпив його. Однак князь Володар виручив брата. Разом вони розбили волинські та київські війська, перемогли угорців (короля Калмана) й міцно утвердили свою владу.

У 1141 р. князь Володимирко Володаревич остаточно об’єднав землі батька й дядьків у єдине Галицьке князівство зі столицею в Галичі. На відміну від інших земель Русі-України, Галицька земля не дробилася на менші удільні князівства, а передавалася від батька до сина.

Найвідомішим з Ростиславовичів був князь Ярослав Володимирович (1153-1187), прозваний Осмомислом (за здатність нібито мислити вісьмома думками). Він продовжував політику попередників та водночас захищався від зазіхань волинських князів і великого київського князя. Залишаючись «мирним», Ярослав Осмомисл зумів розширити межі своїх володінь, приєднати простори між річкою Дністер і Карпатами, пониззя річки Дунай. Нові території заселяли й освоювали, тобто колонізували.

Інтуїція та вміння домовлятися не зраджували нащадкові Ярослава Мудрого. У 1164 р. укладено візантійсько-угорський мир, спрямований, зокрема, проти Галицького князівства. Князь Ярослав Осмомисл вирішив діяти на випередження. Він підтримав вигіднішого претендента на імператорський престол — Андроніка І Комніна, двоюрідного брата правлячого імператора. Цікаво, що той був сином ромейського правителя та руської княжни Ірини Володарівни і не тільки знав руську мову, а виявляв особливе ставлення до материної батьківщини. Там і шукав прихистку в скрутний момент. Галицький Осмомисл прийняв утікача, за що той згодом віддячив мирною угодою.

У Галицькому князівстві бояри мали великий вплив у суспільному житті. Ростиславовичі рано почали роздавати їм вотчини, бажаючи заручитися надійною підтримкою. До того ж, частина бояр походила з племінної верхівки хорватів, інші нажили собі могутності завдяки продажу солі — основного середньовічного «консерванта». Навіть Ярослав Осмомисл мав зважати на їхню волю: коли він розлучився з дружиною й взяв собі іншу, вибухнув бунт. Князя примусили повернутися до законної дружини, а «розлучницю» стратили.

Після смерті князя Ярослава Осмомисла в 1187 р. влада перейшла до його позашлюбного сина, проти якого виступили галицькі бояри та син Володимир. Після тривалої колотнечі й смерті опонента, Володимир Ярославович утвердився на престолі, проте, як вважається, нащадків не залишив. Династія Ростиславовичів припинила своє існування.

Охарактеризуйте період правління Ярослава Осмомисла.

Виконати тест! Успіхів!

Удільні князівства на теренах Русі-України.

28 листопада 2024

20 0

1 4 5

Володимир

3

Володимир

Пропоную вашій увазі тестування з історії для якого створено 7 класу НУШ.Тестування створено за підр...

Історія: Україна і світ

7 клас

12 0 51 0

3