Творчі письмові завдання за поезіями А. Малишка (ГР3)

"Пісня про рушник" у житті українців

У житті українського народу пісня завжди мала велике значення. Українці співали всюди: у полі, вдома, на вулиці, за столом. Особливо популярними були народні пісні.
А коли з'явилася "Пісня про рушник" А. Малишка, яку вперше почули у фільмі "Літа молодії" у виконанні О. Таранця, її одразу полюбили. І стали співати всі. Не було в Україні такої людини, яка б не знала її.
За що ж полюбили "Пісню про рушник"? Напевне, за її щирість і зворушливість. За те, що в ній хвилюче ніжно передано синівську любов до матері.
У цій пісні йдеться про ті моменти, які переживає кожен. Кожна мати не досипала ночей над колискою дитини, потім за руку її водила, а тоді проводжала у далеку дорогу навчатися, працювати чи захищати рідний край. Її думки, почуття і бажання подбати про майбутню долю дитини, передати з вишитим рушником часточку своєї душі зрозумілі й близькі всім матерям. Тому й полюбилася ця пісня всім. Її співали в кожній сім'ї, її співали і в школі. А в певні моменти життя "Пісня про рушник" набувала особливого значення.

Прочитайте цей початок твору.

Продовжіть твір розповіддю про моменти, розказані на сьогоднішньому уроці, - спогади, коли лунала ця пісня у вашій сім'ї :
- хтось любив слухати чи співати,
- у когось із батьків чи бабусів-дідусів ця пісня була на святі останнього дзвоника або випускного,
- комусь їхні батьки приколювали символічні рушнички-сувеніри,
-у когось ця пісня звучала на весіллі батьків, коли вони ставали на вишитий рушник,
- комусь під звучання пісні матері пов'язували молодятам руки як символ того, що їхні долі тепер сплітаються в одну;
- комусь мати сама вишивала рушник і дарувала на щастя, на долю,
- у когось вдома досі зберігається той рушник, який мати давала, проводжаючи в дорогу чи в самостійне життя чи на шкільному святі;
- чиїсь мами хлібом-сіллю на вишитому рушникові проводжали дітей у 1 клас або обсипали житом-пшеницею під звучання "Пісні про рушник",
- як ви самі вперше заходили до школи у створений мамами коридор із вишитих рушників у супроводі "Пісні про рушник".

(Увага! Ви пишете лише те, що стосується вас і вашої родини. Усього, що я нагадала, не переписуєте)

У кінці зробіть висновок про те, що "Пісня про рушник" справді є улюбленою народною піснею, яка нерозривно пов'язана з життям кожного українця.

(Ваш висновок має починатися словами: Отже,... Таким чином ... )

"Пісня про рушник" у вашій родині

Напишіть продовження твору, розпочатого вчителем у попередньому завданні.

Скористайтеся порадами щодо написання продовження твору (містяться в попередньому завданні й записані курсивом).

Напишіть есе (5-8 речень) на тему “Стежина мого дитинства”

Зразок есе (узятий з інтернету):

Стежина мого дитинства - це стежка найтепліших спогадів, безтурботних днів, сповнених радості і любові. Вона пролягає через квітучі луки, повз старі верби, що шелестять на вітрі, до батьківської хати, яка завжди чекає на мене. Ця стежина - мов жива істота, вона пам’ятає мої босоногі кроки, мій сміх і мої мрії. Вона була свідком моїх перших відкриттів, моїх дитячих таємниць і фантазій. З роками я подорослішав, життєві дороги повели мене у різні боки, але стежина мого дитинства залишається в моєму серці. Вона - мій зв’язок з рідним домом, з моїм корінням, з найдорожчими людьми. І хоч як далеко я буду, ця стежина завжди кликатиме мене додому, у край, де я народився і де залишив частинку своєї душі.

Зі зразка ви можете взяти 2-3 речення. Але основну частину есе маєте скласти самі.

Можете пригадати свої перші кроки, як ви падали, як ваші мами чи тата вас підтримували.
Можете пригадати, як вперше вийшли стежиною за двір, зустрічаючи маму чи тата з роботи чи звідкись іще.
Можете пригадати, як вперше виїхали з двору на велосипеді й упали, а потім лікували свої зчесані коліна чи лікті.
Можете згадати, як вперше поїхали кудись у гості чи на відпочинок і які потім раді були повертатися до рідного дому тією стежиною. Якою рідною вона вам стала за час розлуки.
Можете написати, як вперше пішли стежиною до школи і були горді з того, бо вважали себе, уже 1-класника, дорослим і самостійним.

Есе
Стежина мого дитинства