Тропи

Назва

Функція

Приклад

Інверсія - незвичайна розстановка слів у реченні, зумовлена прагненням наголосити значення якогось слова або потребою пристосуватися до ритміки чи римування (у віршовому мовленні).

Інверсія індивідуалізує й емоційно увиразнює мовлення. Але основна її функція полягає не в цьому. Синтаксично інверсований порядок членів речення служить передусім меті виділення окремих, найвагоміших у контексті даного висловлювання слів.

Якщо строфу М. Рильського

На білу гречку впали роси,

Веселі бджоли відгули,

Замовкло поле стоголосе

В обіймах золотої мли

подати, враховуючи прямий порядок слів у реченні, то вона набула б такого вигляду:

Роси впали на білу гречку,

Веселі бджоли відгули,

Стоголосе поле замовкло

В обіймах золотої мли.

Асиндетон -фігура поетичної мови, коли спеціально пропускаються сполучники між однорідними членами речення. Безсполучниковість протилежна багатосполучниковості (полісиндетонові).

Використовується ,щоб прискорити розповідь, відтворити швидкий рух, раптову зміну явищ тощо

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем:

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю.

Утомилась завірюха,

Де-де позіхає...

(Т. Шевченко).

Хрипіння коней. Вигук. Гуп копит.

Сталь цілить в сталь. Удар списа об щит.

Чиїсь прокльони. Стогони чиїсь.

Зіткнулися. Зійшлися. Завелись.

(М. Б а ж а н).

"Бастувала чугунка, бастували робочі, скрізь було глухо, каламутно, самотньо якось..."

(М. Коцюбинський).

Полісиндетон -одна з фігур поетичної мови, яка полягає у повторенні однакових сполучників.

Письменник досягає уповільнення розповіді, більшого її розчленування і разом з тим посилює відчуття зв’язку між словами чи групами слів, що з’єднані сполучниками. Іноді багатосполучниковість — засіб посилення ліричності й наспівності або показу роздумів автора.

Усе одбивається в пісні, як в морі,

Рожева зоря й червона кров,

І темна ненависть, і ясна любов,

І промінь пожару, і місяць, і зорі.

Та пісня, як море, і стогне, й рида, —

І барвами грає,

І скелі зриває,

як чиста прозора вода.

(Леся Українка).

Градація - стилістична фігура, що полягає в поступовому нагнітанні засобів художньої виразності

Використовується задля підвищення чи пониження їхньої емоційно-смислової значимості. Вона дає змогу художньо відтворити події, вчинки, переживання в розвитку. Розрізнити висхідну чи спадну градацію допомагає відповідна інтонація. Головна функція градації — викликати увагу до зображеного, надати йому яскравості й рельєфності.

"...Стали на громаду гримати, далі страхати, потім батькувати, а там — підскакувати та репетувати на все горло,— аж піна з рота летіла..." — цією висхідною градацією Панас Мирний та І. Білик передають наростання люті "власть імущих" до непокірних селян у романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Спадна градація, як правило, характерна для мотивів зажури, туги, суму:

Все пройшло, проминуло давно.

Наче тінь, наче сон, наче мить,—

Та чомусь не забулось воно

І від спогадів серце болить...

Д. Фальківський

Ампліфікація (лат. amplificato - збільшення, поширення) - це стилістичний прийом, який полягає у нагромадженні синонімів, однорідних виразів, антитез, однорідних членів речення

Використовується для підсилення емоційного впливу поетичної мови,виразності,краси тексту

Я порву ті вінки, що сплітались в добу лихоліття,

розтопчу, розмету їх у попіл, у порох, у сміття.

(В. Чумак)

Іноді повторюються прийменники:

За ясний сміх дитячий,

За юний спів щасливий,

За славний труд гарячий.

Вперед, полки суворі,

Під прапором свободи,

За наші ясні зорі,

За наші тихі води.

(М. Рильський)

Афоризм (грец. aphorismos - короткий вислів) - узагальнена думка, виражена в лаконічній формі, яка відзначається виразністю і несподіваністю судження. До афоризмів належать прислів'я і приказки.

Надають твору експресивно-емоційного забарвлення, підкреслюють ідейно-художній аспект і сприяють моделюванню філософської ідеї.

Не спитавши броду, не лізь у воду. Не все те золото, що блищить. Під лежачий камінь вода не тече. Не мала баба клопоту - купила порося. Буде й на нашій вулиці свято. П'яте колесо до воза. Сім п'ятниць на тиждень

Сентенція (лат. sententia - думка, судження) - вислів афористичного змісту. Він поширений у творах повчального змісту (байках) і медитативній ліриці

Використовується для повчання,емоційного забарвлення,структурованості тексту, моделювання ідеї.

1.У байці Л. Глібова «Синиця» є така сентенція:

... ніколи не хвались,

Поки гаразд не зробиш діла.

2.Балабуха ще довго виливав свої думи та сентенції, доки його сон не зміг (Нечуй-Левицький);

3. Саадієві слова, чи то будуть сентенції, чи то цілі вірші, не сходять у всіх людей з уст, наче якісь прислів'я (Агатангел Кримський);

4.У короткому вірші мусить обов'язково бути стисла, виразна і викінчена думка: вона мусить стати якимось узагальненням, образом чи бодай маленькою філософською сентенцією (Терень Масенко);

5. Шульга продовжував дотримуватись своєї улюбленої сентенції: «Вчений без власної мислі наче хмара без дощу» (Натан Рибак).

Аплікація (лат. applicatio - приєднання) - включення в літературний текст цитат, прислів'їв, приказок, афоризмів, фрагментів з художнього твору в зміненому вигляді.

Функції проявляються в таких ситуаціях:

• текст вказує (прямо чи опосередковано) на свій прототекст

• прототекст ліквідує неясності семантичного порядку

• прототекст збагачує чи модифікує семантичне й естетичне сприйняття тексту

-(«Енеїда» І. Котляревського — на «Енеїду» Вергілія, «Дума про братів неазовських» Ліни Костенко — на народну думу «Втеча трьох братів із города Азова з турецької неволі»);

-(назва твору О. Гакслі «Сліпий в Газі» є уривком цитати з трагедії Дж. Мільтона «Самсон — борець»); - «Чотири броди» М. Стельмаха та ін.

Ремінісценція (лат. reminiscencia - згадка) - відгомін у художньому творі образів, виразів, деталей, мотивів з широко відомого твору іншого автора, перегукування з ним. Запозичені слова і вирази переосмислюються, набуваючи нового змісту.

Літературні ремінісценції виконують естетико-утилітарну і філософську функцію, об’єднують досвід культури різних часів, аранжують відомі сюжетні побудови, в результаті чого створюється гіпертекст словесності.

На ремінісценціях з «Лісової пісні» Лесі Українки побудований вірш Платона Воронька «Я той, що греблі рвав»:

Я той, що греблі рвав,

Я не сидів у скалі.

Той, що греблі рве, і Той, що в скалі сидить - персонажі «Лісової пісні».

Імпрекація (прокляття).

Використовуються,щоб передати мислення та сенс, бо багато з них постали на хвилі сильних емоцій (болю, гніву, огиди, страху, здивування і т. ін. )Загалом же це різні форми, в які може втілюватися думка без зміни її значення.

Використав О. Довженко у «Зачарованій Десні»: «Як повисмикнув він з сирої землі оту морковочку, повисмикуй, царице небесна, і повикручуй йому ручечки і ніжечки, поламай йому, свята владичице, пальчики й суставчики».

Парадокс (від гр.paradoxos — «несподіваний», «дивний») — міркування, яке не належить до ряду істинних чи хибних.

Висміювання догми, демонстрація незалежності суджень й оригінального мислення. У художніх творах використовується як засіб сюжетотворення, характеристики мовлення персонажів, вираження авторської позиції або виступає окремим твором.

«Тихіше їдеш — далі будеш».

(як елемент сюжетотворення ,наприклад, у романі «451° за Фаренгейтом» Р. Бредбері, де пожежники не гасять вогонь, а палять книжки). Рідше парадокс є окремим твором («Чи сприяло відродження наук та мистецтв поліпшенню моралі?» Ж.-Ж. Руссо). Відомі також «Притчі й парадокси» Ф. Кафки, в яких відображені невизначеність реалій, метафізична невпевненість, витончена гра слів; твір «50 магічних таємниць» С. Далі, що складався з десяти важливих для митця правил, як-от: «Не бійся досконалості, тобі не досягти її ніколи».

З парадоксів Оскара Вайльда

- Ми вчимо людей, як запам’ятовувати, і ніколи не кажемо їм, як треба розвивати себе.

- Думку, що не має в собі зерна небезпеки, не варто й називати думкою.

- Всі великі думки небезпечні.

- Хто каже правду, рано чи пізно буде викритий.

- Суспільство часто прощає злочинцеві, але ніколи не прощає мрійникові.

Амфіболія (грецьк. amphibolta – двоякість, двозначність, неясність) – вираз, який дозволяє двояке тлумачення.

Використовується в рекламі для загострення уваги на товарі або послузі (через неоднозначність пропонованого), журналістики та інших сферах. Такі обороти привертають увагу своєю багатозначністю, зацікавлюють, збільшують ймовірність прочитання додаткової інформації. Використовуються в гуморесках, фейлетонах, дружніх посланнях,щоб викликати посмішку у читача або заплутати ,показати неоднозначність

“Хмарка пливе кучерява, тихо, як сон, розтає” (В. Сосюра) слово “тихо” перебуває у синтаксичному зв’язку зі словом “розтає” (“тихо розтає”). Якщо першу кому зняти, то “тихо” стане частиною іншого словосполучення – “пливе тихо”.

Холодний крик пташиний
Нічний вітер на озерах
Непевна постать з крилами із світла
В глибоку вирву
Вдивляються загорнені в полотна

(Валентина Отрощенко).

Означення “пташиний” однаковою мірою стосується тут і “крику”, і “вітру”. Так само “на озерах” водночас перебуває і “вітер”, і “непевна постать” і т.п.

Продається собака. Невибагливий щодо їжі. Дуже любить дітей.

Алюзія - це стилістична фігура, що містить указівку, аналогію чи натяк на певний історичний, міфологічний, літературний, політичний або ж побутовий факт, закріплений у текстовій культурі або в розмовному мовленні.

Використовується для образної характеристики,яка корелює з функцією оцінювання ,для увиразнення твору та реалізує моделювальну функцію, а також добування додаткової інформації.

У творі «Contra spem spero!» ЛесяУкраїнка використовує алюзію на образ напівміфічного царя давньогрецького міста Ефір, що за спробу уникнути смерті, був покараний богами і мусив вічно виконувати важку марну працю, викочувати камінь на гору.
Фразеологізм “Сізіфова праця” — безплідна, важка, нескінченна, а то й зовсім непотрібна праця.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать