Тіртей "Добре вмирати тому", Сапфо "До Афродіти", Есхіл "Прометей закутий"

Давньогрецька лірика

Особливістю давньогрецької лірики було й те, що предме­том її зацікавлення була не окрема людина в усій різноманіт­ності та складності внутрішніх почуттів, а людина як частина суспільства, як громадянин, що відчуває себе невід’ємною час­тиною цілого.

Вирізняють два великі різновиди ліричної поезії — Декламаційну та мелічну (від мелос — пісня).

Декламаційна лірика згодом відмовляється від супроводу Музичних інструментів. Найулюбленішим жанром декламаторів була поезія, написана у вигляді двовіршів, першим рядком яких був повний, а другим — неповний гекзаметр.

Елегія — один із жанрів лірики, у якому виражені настрої журби; у Давній Греції — оптимістичний за змістом двовірш, другий рядок яко­го розмежований цезурою на дві рівні частини.

Ямб — двоскладова стопа з наголосом на другому складі.

Хорей — двоскладова стопа з наголосом на першому складі.

Строфа— кілька віршованих рядків, об’єднаних римою та змістом.

Мелічна лірика походить від веселої первісної пісні, співа­ної під час роботи або дозвілля. Пісню виконує або сам поет, підіграючи собі на лірі, або хор.

Головні ознаки давньогрецької лірики:

– міцний зв’язок з народними піснями, музичний супровід;

– строкатість форм;

– прив’язаність до сьогодення, актуальних проблем;

– переосмислення міфологічного начала;

– намагання змалювати внутрішній світ людини;

– спроби використання внутрішнього монологу;

– ототожнення ліричного героя з автором;

— повчальність у поєднанні з розважальністю.

https://studfile.net/preview/5196920/

Термін «лірика» з'являється дуже пізно – у вчених третього століття до нашої ери. Це те, що виконується під ліру або кіфару, іноді флейту, авлос. Це завжди пісенна поезія. До третього століття греки всю поезію називали – меліка (від «мелос» - мелодія). Наявність мелодії кладеться в основу класифікації поезії. Всю поезію ділили на власне мелос: сольний (монодійний) і хоровий, та декламаційну лірику. Вона ділиться на елегії і ямб.

              Давньогрецька лірика                          /                 \                 Пісенна             Декламаційна                  /      \                       /        \       Сольна      Хорова     Елегійна     Ямбічна     (монодійна)                  (елегія)      (ямби)

Тіртей - другий творець військових елегій. Він спартанець. Співав патріотичні елегії під час війни. Головна тема цих елегій - старі гомерівські норми, боягуз для нього немислиме слово, замість нього – той, що здригнувся в бою. Вище щастя - смерть за батьківщину. Той, що здригнувся - ганьба для всього роду. Ідейна спрямованість - громадянська мужність. Проводилися змагання військових елегій. Переможець одержував шматок м'яса. Мистецтво дуже просте. В елегії: спочатку тема, потім образний розвиток, бурхливий заклик боротися за батьківщину.

Тіртей (грец. Τυρταίος) — напівлегендарний давньогрецький елегійний поет середини VII ст. до н. е., ім'я якого стало збірним у розумінні «поета-воїна». Зачинатель жанру військової елегії — ембатерії.

Твори Тематика Тіртея — хвала спартанським установам, міфи, що освячують устрій спартанської громади, заклики до збереження «доброго порядку», прославляння військової доблесті й опис жалюгідної долі боягуза. Невимушені, але сильні вірші Тіртея стали в спартанців військовими піснями, прищеплювали співгромадянам ідею масового героїзму в ім'я батьківщини і народу.

https://studfile.net/preview/5196920/page:3/

"Добре вмирати тому"

Жанр – елегія

Тема «Добре вмирати тому…» — заклик до боротьби за свободу свого народу.

Має форму двовірша: гекзаметр + пентаметр.

Ідея – заклик до боротьби за свободу свого народу

Головна думка – Краще вмерти за вітчизну, ніж бути втікачем, а потім жебракувати по світу. Головне для воїна – чесно загинути в бою за батьківщину, захищаючи її до останнього подиху, ніж вкрити себе безслав’ям боягуза)

У вірші «Добре вмирати тому» Тіртея змальовані дві долі людини-воїна.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/dobre-vmirati-tomu-tirtey

Основна тематика творчості Сапфо — жіночі культові гімни, весільні пісні, любовні та дружні висловлення почуттів, адресовані ученицям «дому Муз». Та центральним стрижнем її поезії була тема кохання і пов′язані з ним душевні потрясіння та почуття. Сапфо широко використовує й фольклорну пісню та епос, але традиційні мотиви фольклорних та обрядових дівочих пісень набувають особистого звучання. Ліричні творіння Сапфо здебільшого позначені сяючою радістю, оптимізмом, пристрасним бажанням злитися з природою, яку поетеса безмірно любить і розуміє.

В стародавні часи поетичні твори Сапфо становили дев'ять книг, серед яких були гімни, весільні пісні (епіталами), пісні любовні і елегії.

https://studfile.net/preview/5196920/page:4/

"До Афродіти"

«Барвношатна владарка, Афродіто…» аналіз

Автор – Сапфо

Лірика – інтимна

Тема – звернення до богині кохання Афродіти

Ідея – показати силу почуттів ліричної героїні

Жанр – гімн.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/barvnoshatna-vladarka-afrodito-sapfo-analiz

Давньогрецький театр

— У Греції перший кам’‎яний театр — театр Діоніса — був побудований в Афінах. Народний характер античного театру визначив особливості його організації і будови. Давньогрецький театр споруджувався на відкритому повітрі і складався з трьох основних частин: орхестри, театрона і скени. Найдавнішою із цих частин є орхестра — круглий майданчик, на якому виступали хор і актори. Спочатку глядачі вільно розміщувалися навколо орхестри. Пізніше з’‎явилися особливі місця для публіки, розташовані на схилах прилеглих пагорбів і гір.

Драма — один із видів драматичних жанрів, що зображує складний та серйозний конфлікт, напружену боротьбу між дійовими особами.

Трагедія — драматичний жанр, в основу якого покладено дуже гострий та непримиренний суспільний конфлікт, який часто завершується трагічно — смертю героя або героїв.

Комедія — драматичний жанр, що висміює негативні суспільні явища, людські вади.

У Давній Греції зародилися й розвинулися комедія й трагедія. Драма сатирів не відігравала значної ролі у розвитку давньогрецького театру.

https://zarlit.com/lesson/8klas_2/19.html

Есхіл

Есхіл відомий як автор близько 80 творів, з яких до наших днів цілком збереглося тільки 7 (Перси, Семеро проти Фів, Благальниці, Орестея, Прометей прикутий); дійшли і фрагменти різної довжини з інших творів. За Есхілом закріпилася репутація видатного новатора театру. Зокрема, одним з найважливіших зроблених ним кроків стало введення другого актора. Посмертна слава Есхіла не гасла ще й тому, що спеціальною постановою його п’єси продовжували брати участь в змаганнях драматургів.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/eshil-biografiya-skorocheno

"Прометей закутий"

Автор: Есхіл

Літературний рід: драма

Жанр: трагедія

Сюжетна основа: міф про Прометея.

Тема: змалювання протистояння титана Прометея та Зевса.

Ідея: засудження тиранії та самодержавства, уславлення самопожертви та сили духу у боротьбі з деспотичною владою.

Провідний мотив – повчання шанувати розум, прославлення радості життя і незламності в горі.

Віршовий розмір – шестистопний ямб

Композиція: 9 частин (1 – пролог, 2 – парод, 3 – епісодій перший, 4 – стасим перший, 5 – епісодій другий, 6 – стасим другий, 7 – епісодій третій, 8 – стасим третій, 9 – ексод).

Особливості трагедії Есхіла “Прометей закутий“:

переосмислення міфічного образу;

монументальність образу титана;

причина конфлікту: непримиренність поглядів двох визначних осіб – Прометея та Зевса;

прийом трагічної іронії;

трагічний фінал.

Джерело: https://dovidka.biz.ua/prometey-zakutiy-analiz