Симфонічна творчість Й.Гайдна

Симфонія (від грец. – "співзвуччя") – великий твір для симфонічного оркестру.

Довгий час симфонією називали будь-яке благозвучне поєднання звуків. Пізніше це слово набуло різних значень. Так, симфонією називали і вступ до оркестрової танцювальної сюїти, і оркестровий вступ в операх. В XVIII ст. симфонія перетворилася в самостійний концертний твір. Найбільш важлива роль у формуванні цього жанру належить чеським композиторам так званої ''мангеймской школи" – музикантам симфонічного оркестру в німецькому місті Мангаймі (в той час кращого оркестру в світі).

Тривалий шлях розвитку пройшов жанр симфонії і в творчості Гайдна. І лише його зрілі симфонії отримали найбільш досконалу, класичну форму і остаточно оформилися в чотиричастинний цикл з певною послідовністю частин:

Класична симфонія

В останніх симфоніях Гайдна остаточно сформувався склад симфонічного оркестру:

– струнний квінтет (скрипки I – 10, скрипки II – 8, альти – 6, віолончелі – 56, контрабаси – 34);

– група дерев'яних духових інструментів, побудована за принципом парності (дві флейти, два гобоя, два кларнети, два фаґота);

– група мідних духових інструментів (дві валторни, дві труби);

– литаври (лише в останній, дванадцятій «Лондонській симфонії» додав трикутник, тарілки і барабан).

Симфонія № 45, фа-дієз мінор, «Прощальна» («Симфонія при свічках») (1772)

За симфонією № 45 закріпилася назва «Прощальна», і цьому є кілька пояснень. Одне, зі слів самого Гайдна, збереглося у спогадах сучасників. Під час написання цієї симфонії Гайдн служив в капелі князя Естергазі. Його головні резиденції розташовувалися в містечку Ейзенштадті і маєтку Естергазі. У січні 1772 р. князь Ніколаус Естергазі повелів, щоб під час його перебування в Естергазі музиканти капели жили там же. Лише за відсутності князя музиканти могли залишати Естергазі і відвідувати дружин і дітей. Виняток було зроблено тільки для капельмейстера і першого скрипаля.

У той рік князь незвично довго залишався в маєтку, і оркестранти звернулися за допомогою до свого керівника капельмейстера. Гайдн дотепно вирішив цю проблему і зумів передати прохання музикантів князю під час виконання своєї нової симфонії. За іншою версією, прохання стосувалося платні, яку князь давно не платив оркестру, і в симфонії був натяк на те, що музиканти готові розпрощатися з капелою.

Прем’єра відбулася в Естергазі восени 1772 р. княжою капелою під керуванням Гайдна.

Унікальність цієї симфонії – її повільне завершення, свого роду додаткове адажіо, наступне за фіналом, через що симфонію часто вважають п’ятичастинною.

Адажіо починається з ніжної теми терціями. Вона здається безтурботною, але звучність поступово згасає, виникає почуття тривоги. Один за одним замовкають інструменти. Музиканти, які закінчили свою партію, гасять свічки, які горіли перед їх пультами, і йдуть. Після перших варіацій оркестр залишають виконавці на духових інструментах. Музиканти струнної групи йдуть з басів; на сцені залишаються альт і дві скрипки і, нарешті, дует скрипок з сурдиною тихо дограє свої зворушливі пасажі. Послухайте Адажіо на Ютуб:

Фрагмент: https://youtube.com/clip/UgkxmEHNjOhvXfh8w_kyKzBgYUlVb8bDCEKG

Адажіо повністю (4 хвилини): https://youtu.be/DPDxqvh_i_Y

Симфонія № 94, соль мажор, «Сюрприз» (1792)

Друга частина симфонії – варіації на тему моравської дитячої пісні. Дуже проста, з великою кількістю повторів, вона запам'ятовується миттєво: 

В симфонії виклад теми супроводжується гумористичним ефектом: після piano і pianissimo струнних раптово лунає громовий акорд всього оркестру fortissimo, в якому виділяється удар литаври – звідси з'явилися різні назви симфонії, дані їй аж ніяк не автором – «З ударом литавр», «Сюрприз».

З цим ефектом пов'язані різні легенди. За однією з них, композитор помітив, що публіка на концерті задрімала, і вирішив її таким чином розбудити. За іншою – сюрприз був задуманий заздалегідь.

https://youtube.com/clip/UgkxRB2OT8Qa6vyChg3nk2qXHL1JPFIxoisA

Симфонія № 103, Мі-бемоль мажор,

«З тремоло литавр» (1795)

Склад оркестру : 2 флейти, 2 гобоя, 2 кларнета, 2 валторни, 2 труби, литаври, струнні (найчисленніша група).

Литаври – півкулі з натягнутою на них шкірою, по якій вдаряють двома паличками. Кожна півкуля може видавати звук тільки однієї висоти. У класичних симфоніях зазвичай використовують два півкулі, налаштовані на тоніку і домінанту. 

Симфонія складається з чотирьох частин.

Перша частина починається повільним вступом. Тихо звучить тремоло литавр, схоже на віддалений гуркіт грому. Потім плавними широкими інтервалами розгортається сама тема вступу. Вона має заглиблено-зосереджений характер. Спочатку її грають в октавний унісон віолончелі, контрабаси і фаготи:

Послухайте на Ютуб:

https://youtube.com/clip/Ugkx5sdWwgk643A6-Dmkom28EelPd6HYfMuv

Здається, ніби тихо напливають, іноді зупиняючись, якісь таємничі тіні. Ось вони коливаються і завмирають: в останніх тактах вступу кілька разів чергуються унісони на сусідніх звуках соль і ля-бемоль, змушуючи слух очікувати – що ж буде далі?

І раптом все змінюється: починається експозиція сонатного allegro. Замість повільного темпу – швидкий (Allegro con spirito – «Швидко, з натхненням»), замість важкого басового унісону – з тих же звуків соль і ля-бемоль у високому регістрі народжується перший мотив рухливої, веселої, танцювальної теми головної партії  (ГП). Всі мотиви цієї теми, викладеної в основній тональності, Мі-бемоль мажор, починаються з повтору першого звуку – немов із завзятого притупування:

Для Гайдна характерний прийом, який створює гумористичний ефект: у момент тонічного розв'язання при закінченні теми вступає на forte весь оркестр (tutti).

Послухайте фрагмент ГП:

https://youtube.com/clip/Ugkx7GOapqeBN3Ua3WbCrqpiqDmu7b1HGYi2

Сполучна партія – це значно видозмінена тема вступу. Знову з'являється відтінок таємничості. Тональна стійкість порушується. Відбувається модуляція в Сі-бемоль мажор – тональність побічної партії.

Тема побічної партії (ПП) – знову весела, танцювальна. Але в порівнянні з ГП вона не настільки енергійна, а більш граціозна, жіночна. Мелодія звучить у скрипок з гобоєм. Типовий вальсовий акомпанемент зближує цю тему з лендлером – австрійським та південно-німецьким танцем, одним із предків вальсу:

Послухайте фрагмент Побічної партії:

https://youtube.com/clip/UgkxoNaAyuXUOJheH41kFrLm9t7lF48yf1cN

Експозиція завершується утвердженням домінантової тональності (Сі-бемоль мажор).

Експозиція повторюється, і далі йде розробка. Вона насичена поліфонічним імітаційним і тонально-гармонійним розвитком мотивів з теми ГП. Потім звучать інтонації теми вступу. Зміна тональностей в процесі розвитку тем також є обов'язковою ознакою розробки. З'являється ПП в Ре-бемоль мажорі. Мелодія звучить у скрипок, яким вторить флейта. Таким чином, кожна з тем отримує нове освітлення – нову тональність і оркестрове забарвлення. Розробка звучить переважно piano і pianissimo і лише іноді – forte і fortissimo з окремими акцентами sforzando. Це посилює враження таємничості. Можна уявити, ніби це танець якихось загадкових вогників, які іноді яскраво спалахують.

У репризі в тональності Мі-бемоль мажор повторюється вже не тільки ГП, але і ПП, а сполучна пропускається. Деяка таємничість з'являється в коді. Вона починається, як і вступ, з темпу Adagio, тихого тремоло литавр і повільного унісону. Але незабаром, в самому кінці першої частини, повертаються швидкий темп, гучна звучність і веселі танцювальні «притупування». 

Друга частина симфонії – Andante – написана у формі подвійних варіацій – пісенну в до мінорі і пісенно-маршову в До мажорі. До цього дня, дослідники сперечаються про національну приналежність першої теми. У ній злилися воєдино риси кількох слов'янських і угорських наспівів; такий, зокрема, своєрідний хід на збільшену секунду (Мі-бемоль – фа-дієз). Тема оповідного характеру, вона звучить неквапливо і спокійно у струнних інструментів:

Послухайте початок 2 частини на Ютуб:

https://youtube.com/clip/UgkxXsVpxZtaZXSGCnA6nVEI7AYEkX3_cTPF

Друга тема одночасно подібна та контрастна до першої. До струнної групи додаються дерев’яні духові інструменти та валторна:

Подібні теми за темпом, висхідними квартами на початку (затакт) та наявністю тритонової інтонації. Але друга тема контрастує з першою в ладовому відношенні (До мажор замість до мінору), за загальним характером та настроєм (перша тема пісенна, друга маршоподібна), динамікою (перша тема звучить piano, друга тема – forte). У процесі варіаційного розвитку обидві теми загалом зберігають своє образне значення, змінюється лише динаміка (так, в одній із варіацій перша тема звучить fortissimo, а друга, мажорна тема – piano).

Третя частина симфонії написана в тричастинній репризній формі. Це Менует, який оригінально поєднує в собі величаву ходу великосвітського танцю з примхливими широкими стрибками і синкопами в мелодії:

Цю примхливу тему відтіняє плавний, спокійний рух в Тріо (Довгий час середній розділ оркестрових творів виконували три інструменти. Звідси і пішла назва «тріо».) – середньому розділі Менуету, розташованому між першим розділом і його точним повторенням:

В основі Фіналу симфонії – весела мелодія, яку виконують струнні на тлі «золотого ходу» двох валторн – типовий сигнал мисливських рогів (м.6 або в.6, ч.5 і м.3 або в.3):

https://youtube.com/clip/UgkxZpGJq5j5Bb08l0qt_g0-5A00zLG3YqbY

Усі частини симфонії поєднані радісним настроєм музики, заснованої на танцювальних мелодіях народного складу.