Суспільство Русі-України

Представниками якої династії були князі Русі-України?

Структура руського суспільства

Руське суспільство було вкрай неоднорідним. Поруч із заможними князями, боярами проживали люди, які ледве зводили кінці з кінцями й перебували від них в особистій залежності. Очолював суспільну ієрархію великий князь київський. Влада в окремих землях концентрувалася в руках удільних князів, які також належали до родини Рюриковичів. Військову верству становили князівські дружинники та бояри. До привілейованого суспільного прошарку належало духівництво, яке, як і візантійське, підтримувало князівську владу й залежало від неї .

Родина Святослава Ярославовича, мініатюра з «Ізборника» Перша сторінка «Руської правди», світлина Золота скриня, де зберігали «Руську правду», світлина

Особисто вільними були представники міського суспільства (купці та ремісники), вільні селяни (смерди). До напівзалежних категорій належали закупи й рядовичі. Особами, що втратили свою свободу й спиралися на милість сеньйора, були холопи і челядники. Така суспільна структура подібна на європейську, і навіть «Руська правда» регулювала соціальні відносини схожим чином. Більшість населення Русі становили вільні люди. У IX— X ст. із середовища військовополонених набирали рабів. Ізгої – особи, які з певних причин вибули зі свого соціального середовища. Це міг бути як князь без князівства, так і селянин без землі чи збанкрутілий купець. Стати ізгоєм означало фактично випасти зі своєї верстви, не перейшовши в іншу.

«Французькі посли у князя Ярослава Мудрого», художник Петро Андрусів

Мовою історичного джерела

«Руська правда» про покарання за окремі види злочинів:

«…Коли уб’є муж мужа, то помститися має брат убитого, чи батько або син, або брат старшого сина, або інші брати. Якщо не буде кому звершити кровну помсту, то внести 80 гривень, коли вбитим буде князів муж чи княжого тіуна. Якщо вбитим буде городянин, чи купець, чи боярський тіун, або мечник, або ізгой, або новгородець — то 40 гривень сплатити за нього. Якщо уб’ють княжого мужа під час розбою, а вбивцю не шукають, то платити верву (штраф) 80 гривень тій общині, в якій голова убитого лежить, а коли простолюдин, то 40 гривень А це про княжих отроків, чи про конюха, чи про повара, — то 40 гривень, а за тіуна огнищного 11, і за конюшого — 80 гривень, а за сільського тіуна, княжого чи землевласникового, то 12 гривень; а за просту людину 5 гривень, так само і за боярську людину. А за ремісника і за ремісницю, то 12 гривень, і за кормилицю, хоч би була й із холопів чи рабів. Якщо хтось вдарить мечем, вийнявши його, або руків’ям, тоді сплачує 12 гривень збитків за кривду. Якщо вийняв меч, але не вдарив, то гривня кун. Коли челядник (холоп) сховається, і на торгу сповістять про його втечу чи пропажу, і через три дні його не знайдуть, то після третього дня новий господар вважає його своїм челядником, а попередньому власнику холопа сплачує 3 гривні продажі». Правда Руська. Давня українська література.

Повсякденне життя

Від статусу (місця в суспільній ієрархії) залежали й умови життя. Селяни та малозаможні городяни жили в напівземлянках чи скромних дерев’яних хатах. Багаті ж мали окремі кімнати для відпочинку. Княжі тереми оздоблювали плитками та декоративною різьбою. Оселі освітлювали трісками, свічками та олійними лампами, опалювали пічками. Серед меблів використовували стільці, скрині та лави. Немає археологічних підстав вважати, що в Русі використовували столи, хоча на збережених мініатюрах окремі їх зображення трапляються. Зазвичай функції стола виконувала скриня, в неї складали речі й одяг. Так само з мініатюр відомі спеціальні спальні лави, які називали «ложе». Вони зображені з піднятими узголів’ями, застеляли їх довгими ковдрами. Такі лави слугували «ліжками» навіть у князівських теремах.

Харчувалися кашами, рибою, яйцями, сиром, житнім хлібом, горохом, бобами, часником, ріпою, капустою, цибулею. Запивали ці скромні наїдки пивом, молоком і киселем. Знать вживала м’ясо дичини та свійських тварин значно частіше, ніж прості мешканці. Водночас під час посту їм теж доводилося відмовлятися від цих страв. Бояри та князі воювали чи не щороку, тому володіли зброєю: билися мечами і списами (сулицями), вдягали захисні кольчуги й використовували щити. На відміну від тогочасних європейських армій, у Русі застосовували не тільки кіннотників, але й піхотинців. Найчастіше пішими воїнами були селяни або міські ополченці: «ті, хто працюють» також мали право мати зброю. Ззовні представники і представниці привілейованих станів відрізнялися. Жінки носили довгі сорочки, спідниці та каптани із широкими рукавами. Чоловіки вдягалися в довгі сорочки з поясом та полотняними штанами. Під час зимових холодів вдягали кожухи. Заможніші носили оздоблені хутром каптани і капелюхи.

«Сватання Анни Ярославни», художник Петро Андрусів

Чим різнилося житло привілейованих та непривілейованих станів?

Роль торгівлі в житті Русі-України

На міжнародні ринки Русь постачала мед, віск, хутро, шкіри, деякі види ремісничих виробів, продукцію сільського господарства, рабів. Завозила ж золото, срібло, коштовні тканини, вина, посуд, церковні предмети, зброю. Хутро загалом було важливим товаром, який вивозили до Візантії. Руські гроші навіть називали «кунами» (прирівнювали до шкурок куниць), водночас із хутряними «банкнотами» від IX ст. побутувала гривня. Арабське і частково візантійське срібло осідало в княжій скарбниці та гаманцях купців-гостей. Завдяки міжнародній торгівлі розвивалися міста, які упродовж ХІ—ХІІІ ст. зросли й налічували до кількох тисяч населення. І хоча вони залежали від княжої влади, вільні містяни почувалися за високими мурами досить упевнено. Часто міста зводили на берегах річок, тож вода ставала додатковим укріпленням. Річками перевозили товари. Найбільшою транспортною магістраллю був Дніпро. Відомий із джерел торговельний шлях «із варягів у греки». Важливими були Соляний і Залозний шляхи, які поєднували Подніпров’я з північнокримськими теренами, проходячи далі до Малої Азії та країн Сходу. Основними торговельними партнерами Русі-України були Візантія, Хозарія, країни Арабського Сходу, скандинавські, центрально- та західноєвропейські держави.

Київська гривня, ХІ–ХІІІ ст. «Княжа пристань у Києві», художник Петро Андрусів

Охарактеризуйте розвиток торгівлі.

Виконати тест!