Наполеонівські війни спровокували тотальну реакцію в Німеччині: для збереження основ феодального устрою створено Священний Союз на чолі з Пруссією, суворий режим якого протримався з 1815-го до 1830 р. Опонентом Священного Союзу виступив письменник, композитор і художник Ернст Теодор Амадей Гофман. як мислитель він є спадкоємцем єнської школи, що висувала до ідеального художника вимоги універсальності й синтезу мистецтв, дотримання концепції романтичної іронії. Усі ці вимоги повною мірою реалізовано у творчості Гофмана, з життям та творчістю якого ми розпочинаємо знайомитися. Також ми розглянемо специфіку переходу літератури від романтизму до реалізму

Ернст Теодор Амадей Гофман народився 24 січня 1776 року в Кеніґсберзі (тодішня територія Східної Пруссії) у родині судового урядовця (адвоката). Родина була звичайною, а от місто було не зовсім звичайним. Кеніґсберґ був одним із центрів культурного й духовного життя Німеччини. Ернст був веселим, дуже дотепним хлопцем і ще в школі виявив хист до музики й малювання. З-поміж іншого також наполегливо опановував мистецтво слова: залюбки брався за створення віршів, оповідань, казок. Хлопець рано осиротів; його забрав до себе дядько, дуже «правильна» людина, сухий педант, який не бачив користі в музичних захопленнях Ернста. Вирішивши долю юнака, дядько відправив Гофмана до місцевого університету на юридичний факультет. Під час навчання Ернст для заробітку дає заняттяи музики та продає свої малюнки, а в 19 років пише свій перший музичний твір і перші 2 романи, які не збереглися.
Після закінчення університету Гофман працює в суді Варшави; не витримуючи атмосфери криводушності й корисливості, що панувала там, удається то до керування оркестром, то до створення декорацій для театру. Хоча Гофман як юрист ретельно виконує свої службові обов’язки, його душа просить музики, а його серце належить їй. Навіть своє друге ім’я — Амадей — він бере на честь видатного австрійського композитора Вольфґанґа Амадея Моцарта. У Варшаві Гофман створює першу оперу та ставить її на сцені. Потім з’являються інші твори: опери, дуети, вокальні п’єси, статті про музику й музикантів. Музика завжди була насолодою для нього, вона стала окрасою його найщасливіших днів. «Музика — найбільш романтичне з усіх видів мистецтва, можна навіть сказати, єдине достеменно романтичне, оскільки має своїм предметом тільки нескінченне»,— так говорив він про своє захоплення.
Музика подарувала Гофманові кохання — Юлію Марк: йому було 35, а їй — лише 15. Проте Гофман уже був одружений з Михалиною Тищинською. Юлія (у щоденнику він називав її Кетхен) була недосяжним дивом, і незабаром її видали заміж, навіть не спитавши, чи кохає вона нареченого. Гофман покинув Бамберґ і переїхав до Берліна. Там він отримав призначення на посаду судового радника.
Із 1812 року він майже цілком віддається літературі. Відтоді він написав два романи, багато повістей та оповідань, що разом склали 6 великих томів (і всі створено за одне десятиліття!).
До кінця життя Гофмана вважали політично неблагонадійним. 1818 року письменник захворів, а 25 червня 1822 року помер. Йому було тоді тільки 46 років. Отак і закінчилося недовге життя людини, яку доля не жаліла: нещасне дитинство, безрадісна робота, яка не приносила ані задоволення, ані грошей, вічні злидні, хвороби, боротьба за людську гідність. Попрощатися з видатним Гофманом прийшло зовсім мало людей. У похоронній процесії брав участь Генріх Гейне. Епітафією стали слова: «Тут похований Е. Т. А. Гофман, що народився 24 січня 1776 р. і помер у Берліні 1822 р. Він був однаково чудовий як юрист, як поет, як музикант, як живописець».