Роди літератури. Античність. Міфи троянського циклу: "Троя", "Паріс викрадає Єлену", "Облога Трої", "Смерть Ахілла", "Троянський кінь"

Роди літератури

Література поділяється на чотири основні роди: епос, лірика, драма та ліро-епос, кожен із яких має свої жанрові особливості.

1. Епос 📖

Характеризується прозовою формою викладу.

2. Лірика 🌷

Виражає емоції та почуття через віршовану форму.

3. Драма 🎭

Драматичні твори призначені для постановки на сцені та складаються з реплік і дій персонажів.

4. Ліро-епос 🎨

Ліро-епос поєднує елементи лірики та епосу, представляючи вірші із сюжетом.

Джерело: Основні роди та жанри літератури

Літературні епохи

Стародавня література (VIII ст. до н. е. — V ст. н. е.). Одним із перших літературних творів вважають шумерський епос про Гільгамеша. Підвалини європейської літератури заклала література антична, якою прийнято називати літературу Стародавньої Греції та Риму. В античній літературі сформувалися основні жанри європейської літератури в їхніх архаїчних формах та основи науки про літературу.

Середньовічна література (IV—XV ст.). Цей період в історії літератури обумовлено традиціями народної творчості, культурним впливом античного світу та християнством. Своєї кульмінації середньовічне мистецтво досягло в XII— XIII ст. (лицарська література, героїчний епос).

Література епохи Відродження (XIV—XVI ст.). Другу назву епохи — Ренесанс — запропонував у XVI ст. італійський історик мистецтва Дж. Базарі, бажаючи підкреслити повернення образотворчого мистецтва тієї доби до античних канонів. Початок літератури Відродження традиційно ведуть від творчості Данте. У цей час розквіту досягло драматичне мистецтво (Шекспір, школа Лопе де Веги), з’являються гуманістичні утопії (Томас Мор, Томазо Кампанелла), гостра сатира («Ґарґантюа та Пантаґрюель» Рабле).

Література епохи Просвітництва (др. пол. XVII — XVIII ст.). Для цього періоду характерна віра у прогрес та всемогутність людського розуму. Просвітителі вірили, що саме за допомогою розуму можна буде досягти абсолютного знання про людину та природу («Мандри Гуллівера» Джонатана Свіфта, «Робінзон Крузо» Даніеля Дефо).

Література XIX ст. Література цього періоду розвивалася за двома художньо-стильовими напрямами — романтичним та реалістичним. Романтизм став реакцією на просвітницький реалізм та класицизм. Романтичній літературі притаманні мотив самотності, конфлікт між героєм та навколишньою дійсністю (Дж. Байрон, М. Шеллі, Г. Гейне, А. М. Стендаль) інтерес до містики (М. Шеллі, Е. Т. А. Гофман), фольклору (брати Грімм), простої людини (В. Гюго), далеких країн (Дж. Байрон, Ф. Купер).

Реалізм XIX ст. прийнято називати критичним, оскільки його світовідчуття, як і у романтиків, базувалося на неприйнятті буржуазного суспільства. Важливим елементом реалізму є всебічний неупереджений опис внутрішнього світу героїв. Типовими письменниками реалізму є О. Бальзак, Ч. Діккенс, Л. Толстой та інші.

Література модернізму (помежів’я XIX — перша пол. XX ст.). Тематично пов’язаний з індустріалізацією, урбанізацією, відтворенням жахів Першої світової війни.

Література постмодернізму (др. пол. XX ст.). Основними ознаками літератури постмодернізму називають гіпертекст, коли порядок прочитання диктує не автор, а вибирає сам читач, інтертекстуальність, що характеризується алюзіями на інші твори, а іноді й свідомим запозиченням, відсутність сюжетної розв’язки або наявність кількох альтернативних розв’язок, змішання стилів, іронія, гра і чорний гумор.

Поняття про античність, її хронологічні межі. Основні роди та жанри античної літератури

Поняття «античність» у широкому сенсі означає період історії від VIII ст. до н. е. до VI ст. н. е. в регіоні Середземного моря. У вузькому сенсі античність — це сукупність надбань давніх греків і римлян, яка стала фундаментом європейської культури. Мистецтво й література Стародавньої Греції (її ще називають Елладою) та Стародавнього Риму є складниками античності.

Людина посідає центральне місце у творах античного мистецтва. Для давніх митців особистість була носієм розуму й гармонії. Вони утверджували її цінність, вірили у великі можливості для досягнення досконалості.

Антична література представлена всіма трьома літературними родами — епосом, лірикою та драмою. Їх уперше описав у своїй праці «Поетика» давньогрецький мислитель Арістотель.

Давньогрецька література (найдавніша) створювалася давньогрецькою мовою, а її появі передував тривалий період розвитку фольклору та міфології. Найдавніші пам'ятки, що дійшли до нас, датовані VIII-VII ст. до н. е. Це героїчний епос — поеми «Іліада» й «Одіссея», авторство яких приписують легендарному співцю Гомеру. У цей же час зароджується дидактичний епос (Гесіод), у VI ст. до н. е. — жанр байки (Езоп). У VII ст. до н. е. з'являється давньогрецька лірика (Тіртей, Алкей). З V ст. до н. е. розвивається драма (Есхіл та ін.).

Давньоримська література, використавши здобутки давньогрецької, розпочала свій відлік з III ст. до н. е., створювалася латиною. Героїчний епос представлений поемою «Енеїда» Вергілія. Жанр байки в давньоримську літературу ввів Федр. Сатиричні жанри представлені епіграмами Марціала, сатирами Ювенала. Значного розвитку набула римська історіографія (Юлій Цезар, Корнелій Таціт, Тіт Лівій). Розмаїття ліричних жанрів знаходимо у творчості Овідія та Горація.

Джерело: Поняття про античність, її хронологічні межі. Основні роди та жанри античної літератури - Зарубіжна література. 8 клас. Ніколенко

Міфи троянського циклу.

Найвизначнішим циклом давньогрецьких героїчних міфів є троянський, який оповідає про міфологічну історію Троянської війни, приводом до якої стало викрадення Парісом, сином троянського царя Пріама, Прекрасної Єлени, дружини царя Спарти Менелая.

Троянська війна — одна з центральних подій у грецькій міфології. Початок Троянської війни античні джерела пояснюють волею Зевса, який-волів або «зменшити тягар землі», або дати можливість прославитись божественним героям, або зберегти у пам’‎яті нащадків красу своєї дочки Єлени.

Історичність Троянської війни підтверджується матеріалами археологічних розкопок, які доводять факт існування міста Трої, яке було зруйноване, можливо, наприкінці XIII ст. до н.е.

https://zarlit.com/reader/8klas/9.html

АНТИЧНІСТЬ

Античність - це узагальнена назва історико-культурної доби, двох народів Середземномор’‎я - давніх греків та давніх римлян. Існувала ця доба з І тис. до н. е. до V ст. н. е.

Людина посідає центральне місце у творах античного мистецтва. Особистість була для давніх греків носієм розуму і гармонії. Вони утверджували її цінність, вірили у великі можливості. В античний період існувало таке поняття, як „калагатія», що в перекладі означає „прекрасний і добрий». Фізична краса у Греції тісно пов’‎язувалася з духовною досконалістю та красою. Таким був ідеал людини - громадянина античності. Характерно, що учасники Олімпійських ігор повинні були мати бездоганну репутацію у фізичному і моральному плані. Давні елліни уявляли світ як поєднання природних, історичних, соціальних, стихійних, божественних сил. Доля людини залежала від волі богів. Але людина не була безвольною. Вона мала певну моральну позицію щодо ударів долі. Елліни боялися смерті, але ще більше вони боялися негероїчного, бездуховного, негармонійного буття. Тому герої віддають перевагу віку короткому, але звитяжному. Греки любили життя в усіх його проявах. Вони вміли кохати, дружити, радіти життєвим благам і, водночас, уміли захищати свій народ, свободу. Давні греки намагалися надати життю високого, героїчного і світлого змісту, а це могли зробити лише духовно й фізично розвинені люди.

Етапи розвитку античної літератури

Архаїчний, або дописемний період, який охоплює ряд століть усної народної творчості, закінчується у першій третині І тисячоліття до н.е., завершується творами Гомера «Іліада» та «Одіссея» (VІII-VII ст. до н.е.).

Класичний період, який збігається зі становленням і розквітом грецького класичного рабовласництва (VII-V ст. до н.е.). Характеризується розквітом ліричної поезії (Тіртей, Алкей, Сапфо, Анакреонт, Алкман та ін.), жанру байки (Езоп). Розвиваються драматургія: трагедія (Есхіл, Софокл, Еврипід), комедія (Аристофан); прозові твори: історіографія (Геродот, Фукідід, Ксенофонт); філософські роздуми (Демокрит, Сократ, Платон, Аристотель); красномовство (Демосфен). Ні прозового епосу — роману, ні прозової драми в класичну епоху не існувало.

Елліністичний період — це етап Середземномор’‎я з часу походів Олександра Македонського (334-323 рр. до н.е.) до завоювання цих країн Римом, що завершився 30 р. до н.е. підпорядкуванням Єгипту.

Еллінізм — поширення впливу грецької культури на країни Малої Азії Близького Сходу і Північної Африки.

Римський період (III ст. до н. е. - III ст. н.е.). Греція стає однією з провінцій Римської імперії. Римська література спочатку зростає на зразках грецької і зазнає впливу.

https://zarlit.com/lesson/8klas_3/10.html