РМ №2 (у) Аналітичне дослідження поезій В. Вітмена

ВСТУПНЕ СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

“Я усвідомив себе поетом. Це не моя провина. Помилкою було б говорити: я думаю. Слід радше сказати: мене думає. Я є хтось інший. Тим гірше шматкові дерева, як він розуміє, що він – скрипка.” – писав про себе Артюр Рембо (звернення до епіграфа уроку). Через експерименти, часто небезпечні, страждання, муки творчості він став таки “скрипкою”, щоправда, зовсім ненадовго. В унісон із ним творив і його старший товариш Поль Верлен. Справжня слава прийшла до них уже після смерті, і тисячі прихильників,- як поетів, так і читачів,- подивувалися новизні й таємничій, багатозначній красі поетичного слова. Спробуймо й ми зануритися у цей неповторний світ поезії символістів.

Прослухайте вірш "Осіння пісня" П.Верлена у різних перекладах

СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

Осінь для поета – не тільки сумна пора року, завмирання, засинання природи, але й символ людської зрілості, переддень старості, коли втіхою і розрадою стають спогади. Годинник, що дзвонить, символізує невпинний біг часу.

П. Верлен змальовує у вірші не просто осінній пейзаж, а передає свій настрій, почуття, відчуття, створюючи “пейзаж душі”, тобто внутрішній стан ліричного героя у певний момент життя.

Виразне читання віршів П. Верлена “Сентиментальна прогулянка” та “Сентиментальна розмова”

СЕНТИМЕНТАЛЬНА ПРОГУЛЯНКА

Захід дотлівав. Багряніли хмари,

Вітер колихав білі ненюфари,

Квіти колихав між очеретів,

Над сумним ставком стиха шарудів.

Я бродив один із жалем кривавим,

Між похилих верб понад сонним ставом,

Де густий туман уставав з низів,

Де, мов великан, привид чийсь сизів,

Де ридав відчай в тужних криках сойки,

Де пливли сичів жалісливі зойки.

Між похилих верб, де бродив один

Я з своїм жалем, не лічив годин…

І упала ніч, і погасли хмари,

Мла оповила білі ненюфари,

Тільки над ставком, між очеретів,

Вітерець сумний стиха шарудів.

Переклад М. Лукаша

СЕНТИМЕНТАЛЬНА РОЗМОВА

В старім саду серед нічної мли

Дві постаті непевнії пройшли.

В них зір погас, уста у них змарніли

І ледве чутно голоси бриніли.

В старім саду, в зимову ніч сумну

Два привиди будили давнину.

Ти згадуєш, як ми колись любились?

Навіщо нам ті згадки знадобились?

Чи бачиш ти й тепер мене вві сні?

Чи рвешся серцем ти до мене? – Ні.

Як ми колись удвох жили щасливо,

Зливаючи серця й вуста! – Можливо.

Де синь небес, де сяєво надій?

Надії ті пощезли в тьмі густій.

Отак ішли вони у ніч зимову,

І тільки місяць чув чудну розмову.

Переклад М. Лукаша

Виразне читання вірша А. Рембо “Моя циганерія”

МОЯ ЦИГАНЕРІЯ

Руками по кишенях обмацуючи діри

І ліктями світивши, я фертиком ішов,

Бо з неба сяла Муза! Її я ленник вірний,

Ото собі розкішну вигадував любов!

Штани нінащо стерті? Та по коліно море!

Адже котигорошку лиш рими в голові.

Як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі,

А під Чумацьким Возом – банкети дарові.

Розсівшись при дорозі, ті гомони лелію,

Роса на мене впала, а я собі хмелію,

Бо вересневий вечір – немов вино густе.

І все капарю вірші, згорнувшись у калачик.

Мов струни ліри – тіні (їх купаю, як м’ячик).

Штиблети каші просять? Овва, і це пусте!

Переклад В. Стуса

Словникова робота

Циганерія в перекладі означає “богема”, людина богеми; фертом іти – хвацько, бадьоро, безжурно; ленник – васал, підданий; купати – штурхати ногою.

СЛОВО ВЧИТЕЛЯ

У вірші “Моя циганерія” А. Рембо змалював поетичний спосіб свого життя. Сміливий і безвідповідальний юнак, геній і “фертик”, якому “по коліно море”, з дірками в кишенях (тобто без грошей), а в голові “лиш рими”, мандрує без мети. Голод і холод його не бентежать, у нього є найвище для поета щастя – хмеліти від “вересневого вечора” і “капарити вірші, згорнувшись у калачик”. Небо для нього – як господарство у доброго селянина, бо “як зозулясті кури, сокочуть в небі зорі”. Його найбільша любов – Муза, якої він і раб, і володар.

Порівняйте особливості стилів П. Верлена та А. Рембо, знайдіть “точки дотику”.

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Підготуватися до контрольного тестування