«Ревізор». Творча історія п’єси. Образи чиновників. Образ Хлєстакова та його динаміка. Засоби комічного у творі. Специфіка художнього конфлікту й жанру п’єси.

Опрацюй теоретичний матеріал уроку,

підготуйся до виконання практичних завдань.

П'єса "Ревізор" - твір драматичний, тому частини нашого уроку матимуть термінологію, яка пов'язана з ТЕАТРОМ.

"Комедія Миколи Васильовича ГОГОЛЯ «РЕВІЗОР».ТВОРЧА ІСТОРІЯ П'ЄСИ"

Дія І (перша)

Сцена 1 (експозиція)

«Театр — велика школа і кафедра»,— говорив М. В. Гоголь. І справді, театр часів Гоголя — це одне з найпопулярніших місць відпочинку, розвага, політично-дискусійний клуб, не кажучи вже про «подіум» для демонстрування вбрання, збирання пліток та їхнього обговорення. Микола Васильович сам був талановитим актором, щоправда, самодіяльним, і знав силу драматургічного мистецтва, тому взявся написати комедію, яка б безжальним сміхом ударила по вадах чиновницько-бюрократичного суспільства, із яким він постійно мав справу. Як відомо, від самісінького дитинства Гоголь любив театр. Хлопчиком він був присутнім на домашніх виставах у маєтках Капністів, Трощинських, родичів Гоголів, та й у самих Гоголів-Яновських. Кожна така вистава була для нього святом і залишала глибокий слід у душі. Юнаком він організовував учнівські вистави у Ніжинській гімназії, найкраще він грав комічні ролі. Викладачі й учні гімназії згадували: «жодній актрисі не вдавалася роль пані Простакової [комедія Д. І. Фонвізіна «Недоросток»] так добре, як грав її 16-річний Гоголь». Йому пророкували славу комічного актора. Та актором М. В. Гоголь не став. Він став письменником — видатним прозаїком і видатним драматургом.

У жовтні 1835 р. у листі до О. С. Пушкіна, у якому М. В. Гоголь цікавився враженнями генія російської літератури від своєї комедії «Одруження, або Зовсім неймовірна подія у двох діях» (переклад українською Олени Пчілки), Микола Васильович просив підказати «який-небудь сюжет, хоча б який-небудь смішний чи не смішний, але суто російський анекдот. Рука дрижить написати тим часом комедію».

Пушкін порадив написати комедію про удаваного ревізора, і Гоголь із задоволенням та натхненням працював над твором 5 місяців, багаторазово переписуючи створене. Останні виправлення розглядала театральна цензура за 5 днів до прем’‎єри, що відбулася 19 квітня 1836 року. Вражають виняткова інтенсивність творчої роботи письменника та швидкість, із якою комедію було завершено. У цьому виявилася не тільки геніальна обдарованість Гоголя, а й внутрішня готовність митця до створення п’‎єси, накопичений матеріал. Недарма Гоголь запевняв Пушкіна, що «духом буде комедія на п’‎ять дій і, клянуся, буде смішнішою за чорта».

Дія І (перша)

Сцена 2(Реакція на п'єсу)

Після прем’‎єри робота над твором не завершилася. Після виходу друком «Мертвих душ» восени 1842 р. Гоголь знову переробив комедію. І лише шоста редакція твору задовольнила його остаточно.

На диво, ця комедія не зазнала суворих переслідувань цензури, від яких постраждали попередні твори. Чому? Деякі дослідники вважають, що цензура та глядачі сприйняли «Ревізора» як водевіль, комічну історію із життя провінційного містечка. Та водночас Миколі I приписують слова, сказані ним після відвідування вистави в Александринському театрі: «Ну й п’‎єска! Усім перепало, а мені найбільше!» Хоча, на думку гоголезнавця М. Б. Храпченка, цей епізод є лише історичною легендою.

Постановка комедії «Ревізор» в Олександринському театрі викликала обурення дворян, чиновників, купців. Гоголя вразило звинувачення в тому, що він є ворогом Росії, що він обмовив її в комедії. Озлоблення проти «Ревізора», загальне невігластво так засмутили письменника, що він почувався хворим і в червні 1836 р. вирушив лікуватися за кордон.

Оригінальність автора полягала в тому, що експозиція в комедії з’‎являється після зав’‎язки. Зав’‎язкою п’‎єси є перша фраза городничего: «...до нас їде ревізор», і тільки після цього ми поринаємо в атмосферу життя повітового міста, дізнаємося про тамтешні порядки і заняття місцевих чиновників.

Дія І (перша)

Сцена 3

Літературні джерела комедії

Дія І (перша)

Сцена 4

Ідейний задум п'єси "Ревізор"

Дія І (перша)

Сцена 5

Значення комедії "Ревізор"

Дія І (перша)

Сцена 6

Переклади комедії "Ревізор"

Перший переклад «Ревізора» українською було зроблено 1875 р., і належить він відомому українському письменникові, драматургові, театральному акторові М. Кропивницькому.

Перекладав п’єсу для свого театру й М. Садовський. Українською «Ревізора» також перекладали: В.Сімович, О.Коваленко, Остап Вишня, Антін Хуторян, Василь Шкляр та інші.

Дія І (перша)

Сцена 7

Думки митців та критиків.

Автор «Ревізора» — ворог Росії. Це юна Росія, в усій своїй нахабності й цинізмі (Ф. Булгарін. сучасник М. В. Гоголя, критик)

«Ревізор» — це сучасна комедія, у якій порушено суспільні теми, змальовано живих людей, а не узагальнені людські вади (В. Андросов, сучасник М. В. Гоголя)

«З України М. Гоголь приніс до Петербурга розвинуте почуття краси, тому він так гостро відчував недосконалість світу, духовну потворність людей» (О. Гончар).

Дія 2 (друга)

"Компетентний читач"

Дай відповідь на запитання, підтверджуючи її цитатою з твору!!!!

1. Звідки городничій дізнається про приїзд ревізора?

2. Де відбуваються події п’‎єси?

3. Яким ми уявляємо собі повітове містечко?

4. Які порядки тут панують?

5. Хто приніс звістку, що ревізор уже приїхав?

6. Чому так сильно боялися ревізора чиновники міста?

7. Яка, на вашу думку, фраза є зав’‎язкою комедії?

Дія 3 (третя)

"Образи чиновників та Хлєстакова"

Сцена 1

Міське керівництво (чиновники):

Антон Антонович Сквозник-Дмухановський - городничий

Лука Лукич Хлопов - доглядач шкіл

Амос Федорович Ляпкін-Тяпкін - суддя

Артемій Филипович Земляніка - попечитель богоугодних закладів

Іван Кузьмич Шпекін - поштмейстер

Христіан Іванович Гібнер - повітовий лікар

Поліція:

Степан Ілліч Уховертов - дільничний пристав

поліцейські Свистунов, Пуговіцин, Держиморда.

Міщани:

міські поміщики Бобчинський і Добчинський, купець Абдулін, слюсарша Февронія Пошльопкіна, жінка унтер-офіцера та інші городяни.

Сцена 2

Характеристика образів чиновників

Городничий Антон Антонович Сквозник-Дмухановський

Стан справ у галузі, якою має опікуватися: вулиці брудні, арештантів і хворих годують погано, поліцейські вічно п’яні і розпускають руки. Городничий тягає за бороди купців і щоб отримати більше хабарів, святкує іменини двічі на рік. Гроші, відпущені на будівництво церкви, зникли.

Заходи усунення недоліків: поставив квартального на мосту «для благоустрою»; наказав розкидати старий паркан «і поставити солом’яну тичку, щоб схоже було на планування»; звелів не випускати солдатів на вулицю та «сказати Держиморді, щоб... не... давав волі кулакам»

Риси характеру: кар’єрист, хабарник, казнокрад, грубий, лицемірний: боягузтво й угодництво перед начальство, низький рівень освіти; свавілля й беззаконня за словами Хлестакова, «городничий — дурний, як сива шкапа»

Попечитель богоугодних закладів Артем Пилипович Землянина

Стан справ у галузі, якою має опікуватися: хворих не лікують і погано годують; у палатах курять тютюн; усі «одужують як мухи»; у лікарні дуже брудно, мов у кузні, «людина проста: якщо помре, то і так помре; якщо видужає, то і так одужає»; пацієнтам не міняють білизну, а лікар-німець не розуміє російської; за словами Хлестакова, «наглядач за богоугодним закладом — справжнісінька свиня в ярмулці».

Заходи усунення недоліків: одягти хворим чисті ковпаки; повісити таблички з назвою хвороби; щоб зменшити кількість хворих, їх відправили додому.

Риси характеру: донощик, «свиня в ярмулці», злодюга, проноза, «шахрай тонкий», улесливий лицемір, заздрісник.

Поштмейстер Іван Кузьмич Шпекін

Стан справ у галузі, якою має опікуватися: читає чужі листи; за словами Хлестакова, «поштмейстер... мабуть, також негідник, п’є запоєм».

Заходи усунення недоліків: читати далі, щоб вище начальство перебувало в курсі всіх справ і новин.

Риси характеру: наївний простак, безцеремонність, глупство і легковажність

Суддя Ляпкін-Тяпкін.

Риси характеру: бездарність, ледарство, пияцтво, обмеженість, байдужість, безкарність; вважає припустимим брати хабарі цуценятами: це не великий гріх;за все життя прочитав п’ять чи шість книжок, тому, на думку інших, «дещо вільнодумний»

Доглядач училищ Хлопов

Риси характеру: нікчемний боягуз, улесливість, підлабузництво, боягузливість, безініціативність, затурканість; за словами Хлестакова, «смотритель училищ наскрізь протух увесь цибулею».

Сцена 3

Висновки

Російське чиновництво змальоване автором з великою викривальною силою. Кожен із персонажів — певний соціальний тип, який уособлює той чи той прошарок суспільства.

Нечесних градоначальників (і ширше усіх представників влади царської Росії) М. Гоголь викриває в образі городничого Сквозника-Дмухановського, несправедливість російського суду в образі Ляпкіна-Тяпкіна, недбальство соціальної служби - в образі попечителя богоугодних закладів Земляніки, низький рівень освіти — в образі наглядача училищ Хлопова, ганебність поштового відомства в образі поштмейстера Шпекіна тощо. Кожний із них відчуває себе безкарним господарем у своїй справі, а тому ті сфери, які їм доручені, занепадають. Відповідно занепадає й уся країна.

У п’єсі М. Гоголь зображував не конкретних людей і не окремі людські вади, а соціальну систему царської Росії загалом. Чиновництво — це величезна сила, котра підкорила собі інші сфери суспільства. Чин визначає не тільки статус, а й коло повноважень, а отже, можливість збагачення кожного чиновника. Тому кожен із гоголівських чиновників бореться за свій чин і просування в подальшій кар’єрі.

Зображене Гоголем місто - це модель Міста взагалі, бо на сцені показані майже всі основні сторони життя будь-якого містечка, і навіть держави. В усіх сферах міського життя явне неблагополуччя. Причому найстрашнішим є зовсім не перелік порушень, - набагато гірше те, що люди, які живуть у цьому місті, зовсім не підозрюють, що в принципі можливе якесь інше життя, засноване на інших нормах, уявленнях.

Сцена 4

Аналіз образу Хлестакова

Хлестаков — не ревізор, але й не авантюрист, що свідомо обманює навколишніх. На продуману заздалегідь хитрість, авантюру він, здається, просто не здатний; Хлестаков, як говорить у ремарках Гоголь, молодий чоловік «без царя в голові», що «говорить і діє без усякої тями», дещо наївний і щиросердний. Але саме це дозволяє псевдоревізорові обдурити городничого з компанією, точніше — дозволяє їм обдурити самих себе. «Хлестаков зовсім не обманює, він не брехун за ремеслом,— писав Гоголь,— він сам ледь не непритомнів, коли брехав, і вже сам майже вірив тому, що говорив». Бажання похизуватися, стати трохи вищим, ніж у житті, зіграти роль, кращу за призначену долею, властиве кожній людині. Слабкий же особливо схильний до цієї пристрасті. Зі службовця IV класу Хлестаков виростає до «головнокомандуючого». Герой переживає свій зоряний час. Розмах брехні ошелешує всіх. Але Хлестаков — геній брехні, він може легко придумати незвичайне та щиро повірити у вигадане.

Отже, на думку літературознавців, Гоголь глибоко розкриває багатоплановість характеру головного героя: зовні звичайний, непоказний, порожній, «фітюлька», а внутрішньо — талановитий фантазер, поверхово освічений фанфарон, у сприятливій ситуації перевтілюються в господаря становища. Він стає «значною особою», якій дають хабара. Набравши смаку, він навіть грубо вимагає грошей у Добчинського й Бобчинського.

У сцені брехні Хлестаков-пузир максимально роздувається й показує себе в правдивому світлі, щоб тріснути в розв’язці — фантасмагорично зникнути, умчати геть трійкою. Цей епізод — воістину «магічний кристал» комедії. Тут сфокусовано всі риси головного героя, його акторську майстерність. Сцена дозволяє краще зрозуміти ту «легкість у думках незвичайну», про яку попереджав Гоголь у зауваженнях для акторів. Тут настає кульмінаційний момент облуди та брехні героя. Це — грізне попередження Гоголя наступним поколінням, які бажають уберегтися від страшної хвороби — хлестаковщини, уплив якої є значущим: той, хто хоча б раз у житті обманював, побачить, які наслідки може спричинити брехня.

У мовленні Хлестакова переплутано різні стилі, він часто протирічить сам собі й не помічає цього, що свідчить про його невисоку освіченість, емоційність, схильність до брехні та фразерства, нікчемність.

Дія 4 (четверта)

(Результативна)

Обов'язково опрацювати дію 3 уроку!!!

Дія 5 ( п'ята)

Сцена 1

Мистецько-театральна

«Ревізор» - драматичний твір

Драматичний твір – зображення людини в дії

Драма трагедія комедія

Комедія - драматичний твір, у якому засобами гумору та сатири викриваються негативні суспільні та побутові явища, розкривається смішне в навколишній дійсності людини чи тварини.

Трагедія - драматичний твір, де зображуються нерозв'язні моральні проблеми, що призводять, як правило, до загибелі героя

Гумор – різновид комічного, відображення смішного в життєвих ситуаціях і людських характерах.

Сатира – гостра критика чогось, окремих осіб, людських груп чи суспільства з висміюванням, засудженням вад і негативних явищ у різних сферах життя.

Алогізм – нелогічність у міркуваннях, внаслідок чого мислення набуває суперечливості, двозначності.

Іронія – це прихована насмішка над явищем чи собою, про які говорять у позитивному тоні.

Ремарка - авторські пояснення у драматичному творі щодо умов і часу дії, зовнішнього вигляду й поведінки дійових осіб.

• Для зображення своїх героїв автор використав ряд художніх прийомів.

Гротеск - порівняння чиновників із тваринамиє

Гіперболу - перебільшення Хлестакова про авторство та знайомство з міністрами.

Сцена 2

До уваги акторів

Городничий Антон Антонович Сквозник-Дмухановський

Уже постарілий на службі й дуже недурний, по-своєму, чоловік. Хабарник, але поводиться дуже солідно; говорить ні голосно ні тихо, ні багато ні мало, його кожне слово значуще. Риси обличчя грубі й жорстокі, як у всякого, хто почав тяжку службу з нижчих чинів. Він одягнений, як звичайно, у свій мундир з петлицями і в ботфортах зі шпорами. Волосся в нього стрижене, з сивиною.

Відповідно до словника Даля, сквозник – це «хитрий, пронирливий чоловік, пройдисвіт, досвідчений шахрай»; дмухан – це «бундючність, гордість, пиха, чванство».

Попечитель богоугодних закладів, дуже товста, неповоротка й незграбна людина, але до всього того проноза й крутій. Дуже прислужливий і метушливий.

Прізвище Земляника , за допомогою якого Гоголь порівнює героя з рослиною, що стелеться по землі, створює уявлення про людину низинних вчинків - донощика, кар'єриста.

Суддя, людина, що прочитала п’ять чи шість книг, і тому трохи вільнодумна. Охочий дуже до здогадів, і тому кожному слову своєму надає ваги. Той, хто грає його, повинен завжди зберігати на обличчі своєму значущу міну. Говорить басом, довго розтягаючи, з хрипом і сопінням, як старовинний годинник, що перше шипить, а потім уже б’є.

Прізвище Ляпкин-Тяпкін утворене від народного фразеологізму «тяп-ляп». За даними словника Д. Н.Ушакова, він має значення «швидка, але недбала і груба робота». Таким прізвищем Гоголь підкреслює його неуцтво і безвідповідальність.

Більше всіх боїться ревізора Лука Лукич Хлопов, доглядач училищ. Він сам про це говорить: “Не приведи бог служити по вченій частині, усього боїшся. Усякий мішається, усякому хочеться показати, що він теж розумна людина”.

Слово Хлопов (прізвище служителя училищ), очевидно, походить від слова «холоп». Гоголь висміює рабську приниженість, знеособленість і заляканість чиновника. Він типовий представник того суспільства, в якому людина не звикла сміливо висловлювати власну думку і взагалі мати її. Хлопова не цікавлять ні методика викладання предметів, ні знання учнів, він боїться тільки за свою репутацію.

Поштмейстер, Іван Кузьмич Шпекін, простосердна до наївності людина.

Служба для нього не праця, а приємне проведення часу. Він розкриває листи й читає їх. Найцікавіші залишає в себе й у цьому не бачить ніякого злочину. За це його не лає навіть городничий, а навпаки, радить продовжувати уважно стежити за тим, щоб не випустити з міста якої-небудь скарги або повідомлення.

Прізвище Шпекін утворене від слова «шпик», що означає таємного агента або сищика.

Шпекін завжди цікавився тим, що нового відбувається в світі. Саме тому, користуючись вигодою своєї роботи, він нерідко любив відкривати чужі конверти і листи, читати їх зміст. Але, тим не менш, він грамотна і вихована людина, віддана начальству і своїй роботі.

Сцена 3

" Ревізор в кіномистецтві"

Переглянь презентацію: Ревізор» у світовому кінематографі.pptx

Фільмів, знятих за мотивами гоголівських текстів, більш як дев’яносто (і не тільки російські та українські). Деякі з них максимально детально відтворюють літературну основу, інші тільки віддалено нагадуюють Гоголя.

Дія 5 (п'ята)

Сцена 2

Творча

Створи власну комедію на 2 дії (історію сучасного чиновника-корупціонера, використовуючі засоби комічного)

Обов'язкові елементи:

1. кількість героїв -від 3 до 5

2. кількість реплік в кожній дії 20-25

3. авторські ремарки!!!!

   Корупція – злочин, що полягає у використанні особою прав наданих їй за посадою в цілях особистого збагачення.

   КОРУПЦІЯ, ї, ж. У капіталістичних країнах - підкупність, продажність урядовців і громадських діячів. Джерело сили Тафта - в Уолл-Стріті, в його грошах, в його складній і страшній машині підкупу, підступу, провокацій та корупції (Смолич, VI, 1959, 367).

   КОРУПЦІОНЕР, -а, ч. Людина, причетна до корупції.