Рей Дуглас Бредбері (1920—2012). Цікава історія з життя письменника. Проблема руйнування духовних цінностей в оповіданні «Усмішка».

Знайомство з письменником.

Цікаві факти з життя Рея Бредбері

Рей Бредбері мав унікальну пам’ять. За його словами, він пам’ятав все, що почув і побачив, чи не з моменту народження. Пізніше з такою ж легкістю він запам’ятовував все прочитане.

Писати перші оповідання почав в 12 років. До 20 років він твердо вирішив, що стане письменником.

У чотири роки він подивився фільм «Собор Паризької богоматері». На екрані сили мороку боролися з лицарями добра. Малюк відчув сильне потрясіння і з тих пір спав тільки при включеному світлі — боявся темряви.

З 18 років він почав продавати газети на вулиці — продавав їх кожен день протягом чотирьох років, поки літературна творчість не стала давати йому більш-менш регулярний заробіток.

У 1938 році в Лос-Анджелесі Рей закінчив середню школу. В коледж йому вчинити так і не вдалося, через фінансові проблеми. Однак він постійно займався самоосвітою. Так, з дитинства він ходив в бібліотеку, де проводив 3 дні на тиждень.

Рей Бредбері якось признався, що все життя мріяв одного разу полетіти на Марс, можливо, тому деякі його твори були пов’язані з колонізацією інших планет. У своїх інтерв’ю письменник не раз заявляв, що будь-які технічні нововведення, крім космічних кораблів, викликають у нього паніку, навіть в комп’ютерний вік він друкував на друкарській машинці.

За своє життя Бредбері створив понад 800 різних літературних творів, в тому числі кілька романів і повістей, сотні оповідань, десятки п’єс, ряд статей, заміток і віршів. Бредбері традиційно вважається класиком наукової фантастики. Також він створив безліч сценаріїв до фільмів, міні-фільмів та серіалів, вів свою авторську передачу на телебаченні, з 1963 року захопився драмою і випустив кілька збірок п’єс, в 1982 році опублікував збірку своїх віршів і створював багато інших творів, далеких від фантастики.

У сім’ї Бредбері існувала легенда, що прабабуся письменника Мері Бредбері була спалена в ході сумнозвісного процесу над Салемськими відьмами. Цей факт не є достовірно підтвердженим, проте Рей вірив в нього. Взагалі він народився в родині справжнього нащадка англійців-переселенців, які прибули в Північну Америку в 1630 році.

Всесвітньо відомим Рея Бредбері зробив в 1953 році його роман-антиутопія «451 градус за Фаренгейтом» про тоталітарне суспільство, в якому книги підлягають спаленню. Цей роман був в 1966 році екранізований режисером Франсуа Трюффо.

Бредбері за кермо автомобіля жодного разу не сідав. Причиною тому стали дві страшних автомобільні аварії, які він побачив у дитинстві.

В останні роки життя — після перенесеної хвороби — був прикутий до інвалідного візка.

Назвіть найвідоміші твори Рея Дугласа Бредбері (не менше 3-х)

Знайомство з твором

"Усмішка"

Черга на міській площі зібралась о п’ятій годині ранку, коли ніде ще не світилося, а далеко в навколишніх селищах співали півні. О сьомій, коли розвиднілося й почав розходитися туман, стало видно руїни будинків і постаті людей, які по двоє, по троє ішли на ринок і на фестиваль 1. Хлопець стояв у черзі за двома чоловіками, які голосно розмовляли між собою. У холодному повітрі кожне слово лунало ніби вдвоє гучніше. Тупцюючи на місці та хукаючи на червоні від холоду, порепані руки, він дивився на грубий домотканий одяг тих, що стояли перед ним, і на довгу чергу чоловіків і жінок попереду.

– Гей, хлопче, а ти що робиш тут так рано? – запитав чоловік, який стояв позаду нього.

– Стою в черзі, – відказав хлопець. – Чом би тобі не поступитися своєю чергою тому, хто справді розуміється на таких речах.

– Дайте малому спокій, – раптом сказав, озирнувшись, один із чоловіків.

– Та я ж пожартував. – Чоловік позаду поклав руку хлопцеві на голову, але той сердито скинув її. – Мені стало дивно, що він о такій ранній годині не в ліжку.

– Він справжній знавець мистецтва, щоб ви знали, – знову озвався чоловік, який заступився за хлопця. Звали його Ґріґсбі.

– Як тебе звати, хлопче? – запитав він.

– Том.

– Том збирається плюнути сильно та влучно, правда ж?

– Аякже.

У черзі засміялися. Трохи далі попереду якийсь чоловік продавав каву в потрісканих, щербатих чашечках. Том бачив маленьке тепле багаття й рідину, що кипіла в іржавій каструлі. То не була справжня кава. Її робили з диких ягід, що росли на луках за містом, і продавали по пенні 1 за чашечку. Нею можна було хіба що зігріти шлунок, та й купував її мало хто – не кожний міг дозволити собі таку розкіш. Том обернувся й подивився туди, де за зруйнованою бомбою стіною видно було кінець черги.

– Кажуть, вона всміхається, – мовив він.

– Еге ж, усміхається, – озвався Ґріґсбі.

– Кажуть, її зроблено з олійної фарби й полотна.

– Так. І тому я думаю, що це не оригінал. Оригінал, я чув, був намальований раніше на дереві.

– Кажуть, їй чотири століття!

– Можливо, і більше. Ніхто не знає напевне, який нині рік.

– Дві тисячі шістдесят перший.

– Авжеж, хлопче, так кажуть. А може, усе це брехня! Може, і тритисячний чи п’ятитисячний, хто знає? Деякий час усе було в такому жахливому безладді, що до нас дійшли тільки жалюгідні рештки.

Черга посунулася трохи вперед холодною бруківкою. – Ми скоро її побачимо? – нерішуче спитав Том.

– Через кілька хвилин. Щоб тримати людей на відстані її обнесли оксамитовою 2 огорожкою на чотирьох мідних стовпцях – усе найвищого ґатунку. І запам’ятай, Томе: ніякого каміння. Кидати в неї камінням заборонено.

– Гаразд, сер.

Сонце, підбившись у небі, пригріло дужче, і люди в черзі стали знімати із себе вбогий верхній одяг і засмальцьовані капелюхи.

– А чого ми всі тут стоїмо? – нарешті запитав Том. – Тільки щоб плюнути?

Дивлячись на сонце й навіть не повернувши голови до Тома, Ґріґсбі відповів:

– Знаєш, Томе, на це є багато причин. – Він машинально сягнув рукою до давно обірваної кишені за неіснуючими сигаретами. Том бачив такі жести вже хтозна-скільки разів. – Уся річ у ненависті, у ненависті до всього минулого. Ти ж знаєш, Томе, як ми опинилися в такому становищі, коли наші міста – руїни, дороги геть розбито бомбами, а добра половина полів світиться вночі від радіоактивності. Хіба не так? – Так, сер, ваша правда.

– Сталося так, Томе, що люди ненавидять те минуле, яке залишило їм лише уламки та руїни. Така вже людська вдача. Може, це й нерозумно, але нічого не вдієш – така людська вдача.

– Навряд чи залишилося що-небудь, чого б ми не ненавиділи, – сказав Том.

– Атож! Й особливо – усю ту скажену зграю, що керувала нами в минулому. Тим-то ми й приходимо сюди на ці вівторкові фестивалі. Ми голодні, холодні, живемо в печерах чи де там ще, не працюємо, не куримо, не п’ємо й маємо лише оці наші фестивалі, Томе, лише фестивалі!

Том пригадав минулі фестивалі – той, коли вони дерли й палили на площі книжки й дуже веселилися, і фестиваль науки місяць тому, коли притягли на площу останній автомобіль. Кожний, кому пощастило в жеребкуванні, дістав дозвіл ударити по ньому один раз молотком...

– Ти питаєш, чи пам’ятаю я про це, Томе? Авжеж. Ще й як пам’ятаю! Мені випало розбити переднє скло. Ти чуєш? Скло! Боже мій! Який чарівний був звук! Дзінь! Брязь!..

Том уявив собі, як те скло розсипалося на безліч дрібнесеньких блискучих скалочок.

– А Білл Хендерсон!.. Йому випало розбити двигун. О, він зробив це швидко та вправно! Тор-р-рох!.. Але найкраще було, коли знищили завод, який усе ще намагався виробляти літаки, – згадував далі Ґріґсбі. – Боже, який то був чудовий вибух!.. А потім ми знайшли фабрику газетного паперу та військовий склад і разом висадили їх у повітря. Ти уявляєш собі, Томе?

– Уявляю, – трохи подумавши, відказав Том.

Наближався полудень. У гарячому повітрі плавали міазми 1 зруйнованого міста, серед руїн плазувала всіляка погань.

– А чи повернеться все те коли-небудь, містере?

– Що? Цивілізація? Ніхто цього не бажає. І я перший.

– На якусь частку її я міг би погодитися, – приєднався до розмови ще один чоловік. – Було в ній і дещо добре.

– Не забивайте собі голови дурницями! – вигукнув Ґріґсбі. – Тепер це вже неможливо.

– Ой, а таки з’явиться колись який-небудь сміливий фантазер і все владнає, – знову сказав той чоловік. – Згадаєте моє слово.

– Ні, не буде цього, – заперечив Ґріґсбі.

– А я кажу, буде. Хтось із доброю душею, що зможе повернути нам невелику частку цивілізації – таку, щоб ми могли жити в мирі...

– Найперше, що ви дістанете, буде війна.

– А може, цього разу буде інакше…

Нарешті вони досягли центру площі, де було обгороджене місце. Тим часом до міста в’їжджав вершник з якимсь папірцем у руці. Том, Ґріґсбі й інші дивилися довкола широко розплющеними очима, просувалися вперед і, готуючись плювати, збирали в роті слину. Від хвилювання серце Тома лунко калатало. Гаряча земля пекла босі ноги.

– Ось ми й прийшли, Томе. Плюй!

Чотири поліцаї із жовтими нашивками на рукавах – знаками їхньої влади над іншими – стояли обабіч огорожі й пильнували, щоб ніхто не кинув камінь.

– Бачиш, – сказав Ґріґсбі, – кожний вважає, що він дістав свій шанс. Ти розумієш, Томе? Ну, давай!

Том стояв і дивився на картину.

– Плюй же, Томе!

У роті в Тома пересохло.

– Не барися, Томе, не затримуй інших!

– Але ж вона прекрасна... – поволі мовив Том.

– Ну, то я плюну за тебе!

Ґріґсбі плюнув, і слина зблиснула проти сонця. На картині жінка спокійно й таємниче усміхалася до Тома, а він дивився на неї, і його серце ще дужче калатало в грудях, а у вухах бриніла незнана музика.

– Вона прекрасна... – знову мовив він.

– Плюй же, поки поліція не...

– Увага!.. – розляглося над площею.

Черга замовкла. Щойно Тома лаяли за те, що він затримує інших, а тепер усі повернулися до вершника, який виїхав на площу.

– Як вона називається, сер? – тихо запитав Том.

– Картина? Здається, «Мона Ліза»... Так, Томе, «Мона Ліза».

– Оголошення! – вигукнув вершник. – Адміністрація ухвалила рішення сьогодні опівдні віддати картину на площі в руки тих, хто там буде, щоб вони мали змогу взяти участь у її знищенні!..

Том не встиг і ойкнути, як навколо зчинився страшенний ґвалт. Боляче штовхаючись, натовп поніс його до картини. Поліцаї, рятуючись, розбіглися геть. Почувся різкий звук розірваного полотна. Безліч рук, мов дзьоби голодних птахів, тяглися до картини й роздирали її на шматки. Тома майже проволокли по знищеному портрету. Сліпо наслідуючи інших, він ухопився за край фарбованого полотна, смикнув, затис у руці відірваний клапоть, а тоді впав і, відчуваючи болючі удари багатьох ніг, викотився з натовпу.

Закривавлений, у подертому одязі, він бачив, як літні жінки замислено розглядали клаптики полотна, а чоловіки трощили раму, відривали рештки картини й дерли їх ущент. Один лише Том стояв осторонь на розбурханій площі. Опам’ятавшись, він поглянув на свою руку, що стискала схований на грудях клаптик полотна.

– Гей, Томе! – гукнув Ґріґсбі.

Нічого не відповівши, Том заплакав і чимдуж побіг геть. Засунувши міцно стиснуту руку під одяг, він, не озираючись, вибіг розбитою бомбами дорогою в поле, перебрів неглибокий струмок, а тоді попростував далі й десь перед заходом сонця дістався до невеличкого селища. Близько дев’ятої години, перейшовши селище, він ступив на подвір’я зруйнованої ферми. У глибині подвір’я, у вцілілій половині силосної вежі, спали його мати, батько й брат. Том швидко прослизнув у маленькі двері й тихо ліг долі.

– Томе! – тихенько покликала в темряві мати.

– Ти де був? – гримнув батько. – Ось я тобі вранці покажу!

Брат штурхонув Тома ногою.

– Годі, спіть, – півголосом мовила мати.

Том дістав ще одного штурхана ногою. Затамувавши дух, він лежав із заплющеними очима й міцно притискав руку до грудей. Минуло пів години. Довкола було тихо.

Потім хлопець відчув на собі холодне бліде проміння. Високо в небі плив місяць. Маленька смужка його світла пробилася до силосної вежі, помалу проповзла по тілу Тома й торкнулась обличчя. Тільки тоді він обережно, сторожко дослухаючись до віддиху тих, які спали поряд, випростав руку, повагався, глибоко зітхнув, а тоді завмер, розтулив кулак і старанно розрівняв невеличкий клаптик укритого фарбою полотна.

У його руці була Усмішка.

Том дивився на неї при блідому світлі, що лилося з нічного неба, і подумки знову й знову повторював: «Усмішка... Чарівна Усмішка...»

Навіть після того як десь через годину він обережно згорнув і сховав той клаптик, Усмішка стояла в нього перед очима. Він заплющив очі й навіть у темряві бачив перед собою Усмішку. Він бачив її, теплу та ніжну, і вві сні, коли весь світ затих і тільки місяць, спершу піднімаючись, а потім, уже над ранок, опускаючись, плив у холодному небі.

Переклад з англійської Андрія Євси

Словникова робота

• Фестиваль — масове святкове дійство, що включає огляд чи демонстрацію досягнень у певних видах мистецтва.

• Пенні – розмінна монета.

• Оксамит – різновид тканини.

• Міазми – отруйні випари.

Ідейно - художній аналіз твору "Усмішка"

Паспорт твору (записати у зошити)

Автор -Рей Дуглас Бредбері (1920–2012)

Рік написання – 1952

Жанр -Фантастика, антиутопія, оповідання

Тема - Твір про те, як у далекому майбутньому люди знищили «Джоконду» Леонардо да Вінчі, а маленький хлопчик Том врятував шматочок полотна з усмішкою Джоконди; про майбутнє людства, занепад цивілізації, загибель краси, ідеалів.

Ідея - Бредбері утверджує, що краса, увічнена в шедеврах світового мистецтва, знайде свою стежку до людських сердець.

Головна думка - духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.

Головні герої:

• картина Л. да Вінчі «Джоконда»

• хлопчик Том

• Грігсбі

• один з черги

• натовп

• поліція

Місце та час дії. Майбутнє. Р.Д.Бредбері у творі “Усмішка” змалював зруйновану цивілізацію, зруйноване місто, «святковий» день 2061 року.

Сюжет та композиція

Усмішка Джоконди стала «героєм» оповідання Рея Бредбері. Восени 2061 вцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято – досить дивним, на наш погляд, способом: ламають і трощать все, що дивом збереглося після катастрофи. Свідком цих «святкових» подій став хлопчик Том.

Том стає у чергу – влада дозволила кожному бажаючому плюнути на … картину Леонардо да Вінчі «Джоконда». Натовп не тільки плює, але й рве картину на шматки, утоптує в бруд, ламає раму. Жахливе і страшне видовище. Письменник залишає надію – в руки Тома потрапляє шматочок полотна з посмішкою Джоконди. Отож, фінал твору Р.Бредері символізує надію на відродження суспільства.

Елементи сюжету твору “Усмішка”:

Експозиція – цивілізація майбутнього

Розвиток дій – натовп плює, рве картину Леонардо да Вінчі «Джоконда», утоптує в бруд, ламає раму.

Кульмінація – Том перед картиною

Розв’язка – Тома бере шматочок полотна з посмішкою Джоконди

Конфлікт

У творі декілька конфліктів:

• між Томом і натовпом

• між людиною і суспільством

• між красою і вандалізмом.

  Проблематика твору:

• розвиток людської цивілізації

• збереження природи і культури

• взаєморозуміння.

Словникова робота.

Визначення записати у зошити.

Шедевр (фр.chef-d`oeuvre) - “вища робота”, “вінець праці”) - унікальне, неперевершене творіння, вище досягнення мистецтва майстерності.

Фанта́стика (від дав.-гр. φανταστική — мистецтво уяви, фантазія) —жанр художніх творів, в якому за допомогою додавання вигаданих уявних елементів створюється світ, відмінний від світу сьогоденного, реального.

Абсýрд (від лат. absurdus — немилозвучний) — безглуздість, нісенітниця, те, що суперечить здоровому глузду. Також незвичайний, нелогічний, дивний випадок або феномен, котрий не має сенсу, значення у розумінні людини та вважається протиріччям.

Си́мвол (з грец. знак) — умовне позначення якого-небудь предмета, поняття або явища; художній образ, що умовно відтворює усталену думку, ідею, почуття.

Теорія літератури

Художня деталь – значимий, виділений елемент художнього образу, виразна подробиця у творі, що несе значне, змістове та ідейно-емоційне навантаження. Здебільшого художня деталь розкриває певні елементи портрету людини, опису природи чи окремого предмету.

Коментування змісту твору "Усмішка"

Дати короткі відповіді на запитання

1. З якою метою вишикувалася черга з самого ранку?

2. Які почуття та асоціації викликає у вас слово «свято»? Як ви гадаєте, чому автор не повідомляє на початку твору, яке ж саме свято відзначатимуть люди цього дивного світу?

3. Як почувався хлопчик у черзі?

4. Чому автор підкреслює, що світ, до якого потрапляє читач, — холодний?

5. Виразно прочитайте перший діалог оповідання. Що ви можете сказати про стосунки між людьми в цьому світі?

6. Про які плювки йдеться в розмові? Чому автор не пояснює читачам, що відбуватиметься на «святі»?

7. Яким чином продаж «кави» дає додаткові штрихи до печальної картини цього світу?

8. Хто така «вона», про яку говорять люди в черзі? Чому автор до останнього не повідомляє її ім’‎я?

9. Чому тільки з опису розмови в черзі читач дізнається, що потрапив у далеке майбутнє? Чому люди не знають точно, який рік?

10. Чому питання «А навіщо ми усі тут зібралися»? прозвучало саме з вуст хлопчика Тома?

11. Якщо Том не розуміє, чому люди збираються на майдані, чому все ж таки сам прийшов із самого ранку?

12. Чому тільки в розмові з Грігсбі автор розкриває читачу сутність свят? Як пояснює Грігсбі причину їх виникнення?

13. Поміркуйте, чому один із черги вважає, що «хтось із доброю душею» може створити нову цивілізацію, кращу, ніж попередня. Якою має бути людина, котра врятує цивілізацію?

14. Чи подобається вам таке майбутнє?

15. Як ви гадаєте, що трапилось на Землі, що спричинило такі зміни у житті людства?

Скласти сенкан до слова "Усмішка"

Скласти план до твору "Усмішка" Р.Д.Бредбері.

Рефлексія.

Інтерактивна вправа «Мікрофон»

Що нового ви дізнались на уроці?

Домашнє завдання.

Доберіть цитати для характеристики Тома. Заповніть у зошитах таблицю-характеристику героя.