Тема: Публій Овідій Назон. Життя та творчість поета.
Мета: зацікавити учнів життям і творчістю римського поета Овідія; розвивати навички аналізу поезій, виразного читання, зв’язного мовлення; виховувати любов до батьківщини, здатність до співчуття.
Обладнання: портрет поета; текст його твору "Сумні елегії".
Як пригадаю цю ніч, коли все я найближче покинув,
Ще і сьогодні з очей котяться сльози рясні…
Овідій. "Сумні елегії"
ХІД УРОКУ
I. Оголошення теми уроку.
II. Мотивація навчальної діяльності.
В українській мові є приказка: "У чужій сторонці – не так світить сонце".
Зверніть увагу на епіграф уроку. Як ви зрозуміли, мова йде про якусь розлуку. То що ж трапилося з Овідієм?
ІІІ. Вивчення нового матеріалу.
1. Ознайомлення з біографією поета.
Згідно з автобіографічним твором "Сумні елегії", Овідій народився 43 року до н.е. у сімї вершників. Спочатку навчався у граматичній школі в Римі, а потім отримав звичайну для того часу риторичну освіту. Батько хотів бачити його адвокатом, але вже тоді декламації Овідія нагадували вірші у прозі. В ранніх зелених літах нас виховують пильно й дбайливо:
В Рим до найкращих знавців батько обох нас послав
Брат мій ще з літ молодих вінець красномовства вподобав,
Форуму сварки гучні вабили серце його.
Серцю ж моєму з дитинства подобались святощі неба,
Муза до тихих пісень кликала душу мою.
Часто мовляв панотець: "Не за хлібне ти діло берешся.
Славен Гомер, але й він так і помер нуждарем!"
Батькове слово узяв до душі я і, муз призабувши,
Спробував прозу писать, кинув я метри дзвінкі,
Тільки ж писання моє самохіть окрилялося ритмом,
Що б не почав я писать, вірші складались самі...
(Овідій. Життя поетове. Пер. М. Зерова)
Подальшу освіту Овідій закінчив в Афінах. Здійснив подорож східним
Середземномор'ям, побував на Сицилії та повернувся до Риму.
І враз трапилося несподіване. Одного нещасливого дня 8 р. н. е. все змінилося.
Спеціальним указом Августа Овідій був висланий з Рима в найвіддаленіший закуток
імперії – місто Томи (сучасна Констанца в Румунії), де й пройшли останні роки його життя.
Причини несподіваного заслання залишаються невідомими.
Поет дуже важко переживав розлуку з дружиною, з Римом, зі звичним життям.
Перебування у холодній, напівварварській глушині виявилося для нього
надзвичайно тяжким. З подивом і жахом він розповідав про замерзлий Істр (Дунай),
похмурий і непривітний Понт Евксінський, про сніги, холодні зими, хутряний одяг фракійців
(місцевих жителів).
Єдиною відрадою Овідія залишалася поетична творчість, листування з дружиною,
друзями. Багато листів поет написав Августові, благаючи про помилування. Але все було
даремно.
Октавіан Август заборонив Овідію повертатися у Рим. Помер поет у 18 році н.е. у
вигнанні. Октавіан Август навіть тіло Овідія не дозволив поховати на батьківщині.
2. Збірка "Сумні елегії".
Драма розлуки поета з усім рідним для нього відбилась у збірці "Сумні елегії".
У чотирьох книгах віршів простежуються трагічні мотиви: розлука з сімєю, туга за батьківщиною, ненависть до чужини, прохання про милосердя, прославляння поезії як єдиної опори в тяжкому житті.
3. Повторення термінів теорії літератури.
Елегія – жанр лірики журливого змісту.
4. Читання поезії "Зима на чужині";(книга III, елегія X)
Може, і досі ще хто пам’ятає вигнанця Назона,
В Місті зосталось іще, може, ім’я по мені, –
Знайте ж – під зорями, що не спускаються в море ніколи,
В дальній країні тепер я між чужинців живу:
Скрізь дикунів – савроматів, і бассів, і гетів племена –
Навіть не гідні мене їхні самі імена!
Поки ще тепле повітря – тим часом нам Істр оборона:
Хвилями плинними він запобігає війні.
Тільки ж надійде понура зима і весь берег зашерхне,
І від морозу стає біла, мов мармур, земля, –
Тут і Борей, і сніги заважають нам жити під Арктом,
Небо тремтяче, і те ніби тут гнобить людей.
Падає сніг і лежить, під дощем і під сонцем не тане,
Твердне; суворий Борей робить довічним його.
Отже, і перший іще не розтане, як випаде другий,
У багатьох він місцях часто дворічний лежить.
І в Аквілону бурхливого сила така, що високі
Башти з землею рівня, дахи з будівель зрива.
Шкури та теплі штани від холоду злого рятують,
З тіла усього саме тільки й відкрите лице.
Часто від руху дзвенить льодинками вкрите волосся,
І на морозі блищить, біла уся, борода.
Не розпадаються вийняті, посуду форму зберігши,
Вина, і вже не черпать треба, а їсти шматки.
Що вже казать, як струмки, переможені холодом, тверднуть,
Чи як на озері ту воду копають крихку?
Навіть і сам, за ріку папірусодайну не вужчий,
Той, що в собі звідусіль стільки поєднує хвиль, –
Істр – навіть він, від жорсткого вітру ізверху застигши,
Потай у море несе води блакитні свої.
Там он, де судна пливли, нині ноги ступають; по хвилі,
Холодом скутій, тепер кінські копита дзвенять;
Нині мостами новими, що виросли над течією,
Тягнуть сарматські воли варварських безліч возів.
Віри мені не піймуть; таж нема за брехню нагороди,
Отже, здається мені, вірити свідкові слід:
Бачив я море безкрає, що теж від морозу застигло,
Води недвижні слизька вкрила й блискуча кора.
Але ж не досить і бачити: йшов я по хвилі затвердлій
І не змочила вода зовсім моєї ноги.
Якби тобі довелося, Леандре, пливти в цій протоці,
Певно б вода не була винна у смерті твоїй.
Навіть дельфіни не можуть із хвиль до повітря піднятись,
Бо навісної зими їх не пускає покров.
Мабуть, коли, махнувши крилом, Борей зашумів би,
Хвиль би не збив і тоді на полоненій воді,
Не ворухнулись би судна, мов мармуром, стиснуті льодом,
І розтинати б весело скованих вод не могли.
Бачив я риб, що в льоду зависли, прив’язані міцно, –
Деякі з них навіть там ще зберігали життя.
Отже, як тільки надмірна Бореєва сила повіє
Чи над простором морським, чи над розливом ріки,
То через Істру рівнинну, сухим Аквілоном закуту,
Варвар ураз наліта, ворог на бистрім коні –
Ворог на бистрім коні, стрілою крилатою грізний,
Дикий руйнуючи край, нищачи люд навкруги.
Хто утікає, лишаючи дім: на полях беззахисних
Необоронене скрізь ворог добро забира,
Сіл нужденне добро: і рипучі вози, і худобу –
Всі ті достатки, які має злидар-селянин;
Тих полонених женуть, скрутивши їм руки за спину;
Бачать востаннє вони рідні оселі й лани;
Падають інші, без жалю зубчастими стрілами вбиті,
Адже отруту страшну бистре залізо несе.
Те, що несила узяти з собою, – в дорозі лишають,
І безневинні хатки палить ворожий вогонь.
Мир настає, то й тоді страхіття війни всіх лякає,
І не веде борозни ратай, налігши на плуг;
Тут, коли ворога бачать або і не бачать, – бояться;
Тож необроблена скрізь, дика, мов пустка, земля.
Ані солодкі в тіні не ховаються тут виноґрона,
І не шумує в діжках, піну здіймаючи, муст.
Яблук нема в цій країні. Не мав би Аконтій, на чому
Слів написати своїй пані й підкинути їй.
Видно навколо поля без дерев і без зелені, голі.
Горе моє! Не заходь жоден щасливий сюди.
Адже так широко світ розіслався безмежно-великий,
Нащо ж на муки мені край цей відкрито сумний?
(Переклад Г. Кочура)
IV. Закріплення нового матеріалу.
1. Бесіда за змістом поезії.
Яким настроєм сповнений даний твір? (Сумним, відчутно розпач героя. В
елегії розповідається про вигнанця, що живе на чужині.)
Якою є для Овідія чужа земля? (Перед нами постає сумна картина суворої
зими з холодними вітрами і снігами.)
Якою поет описує річку Істр? (Ріка скута кригою, непривітна.)
Що Овідій каже про людей? (Чужинців він називає варварами, дикунами,
описує ворожі набіги диких племен на мирні села.)
З чого дивується ліричний герой? (Земля всюди лежить необроблена, немає ні виноградників, ні садів.)
Чим закінчується елегія? (Поет нарікає на долю,яку, не можна змінити: "Горе моє! Не заходь жоден щасливий сюди. Адже так широко світ розіслався безмежно великий, Нащо ж на муки мені край цей відкрито сумний"
Чим актуальний цей твір для сучасного читача? (Це чудовий етнографічний
матеріал про життя людей на початку нашої ери.)
2. Самостійна робота з текстом.
Визначення художніх засобів , використаних Овідієм в елегії (епітети, порівняння, метафори).
3. Овідій і Україна.
Фортецю одного із нинішніх райцентрів Одеської області у 1795 році було названо на честь давньоримського поета Овідіополем.
V. Узагальнення вивченого матеріалу.
1. Підсумкова бесіда:
Які факти життя Овідія привернули вашу увагу?
Чи можна назвати долю Овідія трагічною? Чому?
Яку проблему порушує поет у "Сумних елегіях"?
2. Цікаво знати. Афоризми Овідія:
"Сказано – зроблено"
"Заборонений плід – солодкий"
"Мистецтво полягає в тому, щоб у творі мистецтва його не було помітно"
"Ніщо так не приваблює жінок, як обіцянки"
"Навчатися дозволено й у ворога"
VI. Домашнє завдання.
Тестові завдання.
