Публій Овідій Назон (43 р. до н. е. — бл. 18 р. н. е.). «Сумні елегії». Життя і творчість поета. Міфологічний і філософський зміст поеми «Метаморфози».

Літературна діяльність Овідія припадає на другу половину правління Августа, коли творчі сили «золотої доби» вже почали слабнути. Молодший сучасник Верґілія та Горація, блискучий поет, він був улюбленцем римської «золотої молоді». Але доля не завжди всміхалася йому.

Публій Овідій Назон (43 р. до н. е. — бл. 18 р. н. е.) народився в місті Сульмон, неподалік Рима. Належав Овідій до старовинного роду вершників. У Римі разом із братом навчався у відомих філософів та риторів, зокрема у популярного оратора Порція Латрона. Після навчання Овідій разом зі старшим другом Емілієм Марком три роки подорожує, відвідує Афіни, Малу Азію, Сицилію. Після повернення, мабуть, виконуючи волю батька, він іде на державну службу, від якої швидко відмовився.

До десяти разів йому присуджували перемоги на поетичних змаганнях. Утім, 8 р. н. е. все змінилося. Спеціальним указом Августа Овідій був висланий з Рима в найвіддаленіший закуток імперії — місто Томи (сучасна Констанца в Румунії). Є версія, що Овідій став мимовільною жертвою боротьби Августа за відновлення старовинних римських чеснот. Розрахунок імператора полягав у тому, що суспільство, яке потопає в аморальності і розпусті, переживе шок, коли він піддасть публічному покаранню загальновідому і популярну людину. Його вибір пав на Овідія.

Поет дуже важко переживав розлуку з дружиною і з Римом. Єдиною відрадою Овідія залишалася поетична творчість. У Томах Овідій написав п’‎ять книг «Скорботних елегій», чотири книги «Послань з Понта», склав напівзагадкову поему «Ібіс» і поему «Риболовля», від якої збереглося кілька десятків рядків.

18 р. н. е. Овідій помер, так і не побачивши улюбленого Рима та коханої друяшни. Його поховали в Томах.

Словникова робота

Елегія — ліричний жанр журливого змісту. У Давній Греції елегії писали гекзаметром та пентаметром. За змістом елегії могли бути як інтимного, так і патріотичного звучання. Тематичне коло елегії звужується в александрійській та римській поезії: починають переважати особисті переживання самотності, розчарування, страждання.

Поема Овідія «Метаморфози» («Перевтілення») налічує 15 книг, що містять 250 міфологічних історій. Окремі розповіді в поемі мають хронологічну основу. Автор створив міфологічну картину античного світу. Овідій веде читача від подолання світового хаосу та утворення Всесвіту через низку перетворень (богів та людей на рослини, каміння, сузір’‎я та інші явища) до сучасних Овідію часів. У другій частині твору з’‎являється думка про погіршення людського роду з плином часу. Як і в міфології багатьох народів світу, розбещеність людей призвела їх до Всесвітнього потопу. В Овідія цей мотив розроблено за грецьким міфом про Девкаліона і Пірру. У книзі систематизовано оповіді про перетворення відомих міфологічних героїв: Нарциса, Орфея та Еврідіку, Пігмаліона тощо. Об’‎єднавчим для всіх міфів стає мотив трагічного перетворення.

Останні частини поеми присвячені міфологічній історії Риму, яку поет виводить від часів Троянської війни і до появи в Італії перших поселенців. Тут же викладено філософське вчення Піфагора про «метемпсихозу» («переселення душ»). Закінчується твір похвалою на адресу Юлія Цезаря та Августа, яких Овідій обожнює та оголошує покровителями Риму.

Аналіз твору

Овідійв поемі класифікує людський рід.

Він виділяє чотири покоління людей.

Людські покоління пов’язані з назвами металів.

«Перше поріддя було золоте», потім «срібна пора наставала», «третя доба – мідяна», «остання порода – залізна».

Перше покоління людей «З власної волі воно Правоту шанувало

і Чесність», люди жили мирно, збирали плоди, «вічна стояла весна», всього було доволі.

Поява другої доби пов’язана  з приходом Юпітера, який захопив владу, скинувши Сатурна. Тоді змінився клімат, з’явилися пори року, люди змушені

були будувати оселі.

Третя доба- люди стали войовничими, «суворої вдачі»,

але ще не злочинні.

Остання доба була найстрашнішою, з"явилося багато людських вад.

Найстрашнішою. «Зразу ж з’явилася Кривда, минулися Чесність і Правда; Хитрість, Брехня і Підступство посіли їх місце спустіле; Зрада прийшла і Насильство, жадоба на гроші і статки…», «вийшла на люди Війна», «никне Побожність і Віра», «Землю, сплямовану кров’ю», покинула Справедливість (богиня справедливості Астрея жила поміж щасливих людей, але людська недосконалість змусила її лишити землю і вознестися на

Люди постають в поемі жахливими. Вони багато чого навчилися, багато вміють, але забули моральні заповіді.

- Тлумачення класифікації людей в Овідія у моральному плані.

Відомо, що золото і срібло є благородними металами. Тому і люди на перших етапах свого розвитку теж були благородними. Мідь – метал рожево-червоного кольору, який під дією вологого повітря має здатність окислюватися і вкриватися зеленим нальотом. Так і в людей поступово починають з’являтися різні вади, вони стають більш жорстокими. А залізо – метал твердий. Люди, розвиваючись в економічному плані, поступово втрачають «золото душі», тобто все те хороше й  добре, що було в них. Згадаймо вислови «залізне серце», «залізна душа».

Символічне значення поеми.

Поема Овідія «Метаморфози» містить прихований докір людству, яке «проміняло золото на залізо», перетворило блаженний земний рай на пекло.

Поема Овідія «Метаморфози» стала невичерпним джерелом сюжетів і мотивів для письменників, художників і музикантів. Серед них Леся Українка (поема «Ніобея»), П. Пікассо (ілюстрації до поеми «Метаморфози»), П. Рубенс («Пейзаж з Філемоном і Бавкідою»), Ш. Гуно (опера «Філемон і Бавкіда»).

Українською мовою «Метаморфози» перекладали І. Стешенко, Олена Пчілка, М. Зеров, А. Содомора.

Виразне  читання уривка із «Сумних елегій» Овідія «Зима на чужині».

Книга 3, елегія 10, переклад Г. Кочура.

Автор згадує легенду про Леандра, котрий покохавши Геро, жрицю Афродіти, щоночі перепливав до неї через Геллеспонт (тепер Дарданелли), керуючись світлом маяка. Але однієї бурхливої ночі світло маяка згасло, і Леандр загинув у хвилях. Наступного дня Геро, побачивши труп юнака біля берега, сама кинулася в море.)

Елегія закінчується розпачливим наріканням на долю, яку, на жаль, не можна змінити. Автор пише: «Горе моє! Не заходь жоден щасливий сюди. Адже так широко світ розіслався безмежно великий, Нащо ж на муки мені край цей відкрито сумний».

Художні засоби у творі

Автор у своєму творі використовує багато епітетів (дальня країна, тепле повітря, хвилі плинні, море безкрає),

порівняння (земля стає біла, мов мармур; суда, мов мармуром, стиснуті льодом; необроблена, мов пустка, земля), метафори (Істр хвилями плинними запобігає війні; Борей, сніги заважають нам жити; небо тремтяче, і те ніби гнобить людей; отруту страшну бистре залізо несе.

Підсумок уроку

Слід зазначити, що на чорноморському узбережжі створено багато легенд про перебування в цих місцях Овідія. Вони існували протягом тривалого часу.

Цікаво, що фортецю, розташовану на півдні України, названо на честь поета

Овідіополь.

Д/З Опрацювати матеріал Всеосвіти і матеріал підручника с. 79-82 ( читати " Сумні елегії)