Природно-географічні умови Аравії. Виникнення ісламу. Арабські завоювання та халіфати.

Арабський халіфат

Основні поняття та назви: Аравійський півострів, кочовики-бедуїни, араби, шейх, Мекка, Кааба, іслам, Аллах, Коран, мусульмани, шаріат, халіфат, Омейяди, Аббасиди, Дамаск, Багдад, алгебра, арабські цифри, алхімія, мечеть, Шахерезада, «Тисяча і одна ніч».

Основні дати та події: 622 р. — хіджра, початок мусульманського літочислення, 630 р. — об’єднання арабів, виникнення ісламу, 661—750 рр. — халіфат Омейядів, 732 р. — битва при Пуатьє, 750—1258 рр. — халіфат Аббасидів.

Історичні постаті: Мухаммед (Магомет), Омар, Аббас, Ібн Сіна (Авіценна), Гарун аль-Рашид.

1.   Природно-географічні умови Аравії

1)   Географічне положення та природно-кліматичні умови Аравійського півострова

Аравійський півострів, або Аравія, розташований в Азії, а його площа (3 млн км2) дорівнює чверті Європи. Більша частина півострова — це пустелі й степи. Аравія поділяється на кілька різних за природними умовами областей. На південному заході Аравійського півострова розміщений Ємен із родючими землями, багатою тропічною рослинністю, його населення займалося рільництвом і садівництвом. Середина півострова — Неджд — це величезне посушливе плоскогір’я, де можливо займатися лише кочовим скотарством. Річок тут немає, лише сухі русла, що інколи заповнюються дощовими потоками, а воду люди брали тільки в криницях. Довга смуга вздовж Червоного моря теж непридатна для осілого життя людини, лише в окремих оазах люди займалися землеробством. Природні умови сприяли розвитку кочового скотарства.

2)   Населення Аравійського півострова

Природно-кліматичні умови Аравії спричинили поділ населення півострова на дві групи — південну та північну або землеробів та кочовиків.

Більшість арабів були кочовиками — бедуїнами («мешканцями пустелі»), які розводили кіз, овець і верблюдів. Основними заняттями бедуїнів були кочове скотарство та караванна торгівля. Бедуїни жили племенами, які часто воювали між собою. Крім того, вони займалися грабунком караванів та прибережних поселень. Племена бедуїнів поділялися на роди і сім’ї. У них існувала родоплемінна знать — шейхи і саїди, які мали великі отари, рабів та отримували більшу частку здобичі під час війн. Усі члени одного племені вважали себе родичами. Постійного місця проживання у бедуїнів не було, але племена контролювали оази.

На Заході та Півдні Аравії у прибережних районах проживали фелахи. Вони займалися землеробством, мореплавством та ремеслом. Фелахи жили в невеличких поселеннях та об’єднувалися в общини. Існували на Аравійському півострові й міста, які виникали на місцях торговельних шляхів (Мекка, Ятриб та інші). У містах розвивається торгівля та ремесло, вони стають релігійними центрами (Мекка).

Через Аравійський півострів проходило декілька торговельних шляхів, найбільший із яких простягнувся від Середземномор’я до Африки та Індії. Караванну торгівлю контролювали кочовики-бедуїни.

3)   Доісламські вірування арабів

В арабів не існувало єдиної релігії. Більшість арабів були язичниками, і кожне плем’я поклонялося своїм богам. Серед арабів поширювалися іудаїзм та християнство, але це спостерігалося в основному в містах. Щороку навесні в Аравії наступало перемир’я, що тривало чотири місяці. Кожен араб міг відвідати священне місто — Мекку, щоб поклонитися Каабі (в перекладі «Куб»; прямокутна будівля, в один із кутів якої вмурований Чорний Камінь — великий метеорит). У цей час у Мецці влаштовували ярмарки та змагання.

Наприкінці VI ст. на Аравійському півострові виникла криза, спричинена перенаселенням та відсутністю придатної для проживання землі. Крім того, почала занепадати торгівля. Таким чином, почали виникати передумови до об’єднання арабів.

2.   Виникнення ісламу. Мухаммед

1)   Мухаммед

Об’єднанню арабів сприяло виникнення нової релігії — ісламу. Засновником ісламу став Мухаммед (570—632 рр.), ім’я якого означає «натхненний», «пророк». У Європі його називали Магометом.

Мухаммед народився у Мецці в бідній родині, рано осиротів. Він став пастухом, згодом почав водити каравани і через деякий час оженився на багатій вдові. Невдовзі Мухаммед почав розповідати, що чує голос Бога, який наказує йому залишити торгівлю і йти проповідувати нову релігію. Мухаммед стверджував, що він є лише знаряддям Бога, наступником пророків Авраама, Мойсея та Ісуса. Близько 610 р. на основі своїх ведінь він почав проповідувати нову релігію. Мухаммед закликав мешканців Мекки роздати багатство та звільнити рабів, чим викликав незадоволення, тому в 622 р. переселяється до Ятриба. Ця подія отримала назву «хіджра» («переселення») і стала початком літочислення мусульман. Мешканці Ятриба прийняли віру Мухаммеда, а саме місто невдовзі перейменували на Медину («місто пророка»). Мухаммед став володарем Медини, побудував першу мечеть, розробив порядок богослужіння, обмежив лихварство, заборонив вживання вина та азартні ігри. Вчення Мухаммеда швидко поширювалося Аравійським півостровом, і згодом він зі своїми прихильниками повертається до Мекки. Мухаммед звільняє Каабу від ідолів та проголошує її святинею. У 632 р. Мухаммед помер і був похований у Медині.

2)   Іслам

У VII ст. серед племен Аравійського півострова поширюється іслам, який стає панівною релігією арабів та однією зі світових релігій.

Іслам є монотеїстичною релігією, основним її постулатом є визначення єдиного бога — Аллаха. «Немає бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк його» — так стверджує головна книга мусульман — Коран (записана у VII ст.). Мусульмани повинні дотримуватися таких правил:

1)   вірити в існування єдиного бога — Аллаха;

2)   п’ять разів на день виконувати намаз (обов’язкову молитву), обернувшись обличчям до Мекки;

3)   раз на рік дотримуватися обов’язкового посту — рамазану;

4)   витрачати п’яту частину доходу або військової здобичі на милостиню, щоб звільнитися від гріхів;

5)   один раз за життя здійснити хадж (паломництво, відвідання святих місць) до Мекки і Медини.

На формування ісламу вплинули іудаїзм та християнство, тому мусульмани також визнають десять заповідей, іудейських та християнських пророків (Ноя, Авраама, Мойсея, Ісуса), а Єрусалим вважають священним містом.

Усе життя мусульман підкорялося шаріату — складній системі законів. Крім того, іслам проголошував джихад — священну війну за віру. У Корані також зазначено, що нерівність серед людей встановлена Богом, і мусульманин не повинен заздрити багатству.

За час розвитку ісламу в ньому виникли різні течії.

3)   Об’єднання арабів

Віруючими та державою керували халіфи («заступник пророка»), перші з яких були близькими друзями і родичами Мухаммеда — Абу Бекр, Омар, Осман і Алі. Особлива заслуга в об’єднанні арабів належить халіфу Омару (634—644 рр.). Крім того, він проводив загарбницьку політику щодо сусідніх держав, таким чином араби захопили землі Ірану (до Закавказзя), Палестину, Сирію, Єгипет та Лівію.

Перші халіфи завершили процес об’єднання арабів і заклали підвалини майбутньої імперії — Арабського халіфату.

3.   Розквіт і занепад перших халіфатів

1)   Правління династії Омейядів

У 661 р. у результаті заколоту було вбито халіфа Алі, і державу очолив намісник Сирії Муавія з роду Омейя, який започаткував правління нової династії — Омейядів (661—750 рр.) Муавія переніс столицю Арабського халіфату в місто Дамаск (Сирія) і продовжив завойовницькі походи.

Араби створили маневрову легку кавалерію, яка успішно протистояла як піхоті, так і важкій кавалерії. Кіннотники використовували стремена, що значно посилило потенціал вершника. У підкорених країнах араби в першу чергу захоплювали майно багатіїв, середні та бідні прошарки обкладали невеликим податком, іслам населенню не нав’язувався.

Халіфи Омейядів близько 90 років вели успішні завойовницькі походи, внаслідок яких була підкорена вся Північна Африка, яку араби назвали Магрибом. Арабські вершники перейшли через Гібралтар, захопили Піренейський півострів, але були зупинені майордомом франків Карлом Мартеллом у битві при Пуатьє в 732 р. На сході арабські війська просунулися в глиб Середньої Азії, завоювали Хіву, Бухару, Самарканд, Афганістан і північно-західну частину Індії до річки Інд. Утворилася величезна імперія — Арабський халіфат, що простягнулася від Атлантичного океану до Китаю та Індії. Тричі араби намагалися захопити Константинополь, але їхні спроби зазнали поразки. На підкорених землях було утворено п’ять еміратів, де проводилася політика ісламізації (мусульмани сплачували менше податків) та арабізації (насадження арабської мови та культури). За часів Омейядів мусульманський світ розколовся на сунітів, які визнавали Сунну (книги доповнень до Корану) і підтримували халіфа, та шиїтів, які не визнавали Сунну і не підтримували Омейядів. Халіфи стали карбувати власну монету — дирхеми, але держава почала слабнути в результаті повстань та поразок, а також міжплемінних чвар.

2)   Халіфат за Аббасидів

У 750 р. відбулося повстання, очолюване представниками династії Аббасидів (750—1258 рр.), які вели своє походження від молодшого дядька Мухаммеда, чим обґрунтовували свої претензії на правління. Першим халіфом став Абу-ль-Аббас ас-Саффах, який прозвав себе Кривавим за знищення всіх представників династії Омейядів (останній представник династії втік до Іспанії, де став еміром Севільї та Кордови). У 762 р. столиця Арабського халіфату була перенесена до спеціально побудованого міста — Багдада («Богом даний») на річці Тигр, тому часто арабську державу цього часу називають Багдадським халіфатом.

За часів правління Аббасидів завоювання практично припинилися, що зумовило економічний та культурний розквіт держави. Величезна імперія сприяла розвитку землеробства (застосування зрошувальних систем), ремесла й особливо торгівлі (відсутність кордонів усередині халіфату, безпека на шляхах, транзитна торгівля Китаю та Індії з Європою). Особливого розквіту халіфат досяг у період правління Гарун аль-Рашида.

Від ІХ ст. влада Аббасидів занепадає, унаслідок чого були втрачені величезні території халіфату — Іспанія та Єгипет, Марокко та Вірменія, Закавказзя та Середня Азія. У 945 р. Багдад був захоплений іранцями і халіфи перетворилися на вищих духовних осіб. У 1055 р. Багдад опиняється в руках турків-сельджуків, які зберегли за халіфами духовну владу. У 1258 р. Багдад був захоплений монголами і Арабський халіфат припинив існування.

4.   Розвиток арабо-мусульманської культури