Позакласне читання. Еріх Марія Ремарк. «Три товариші».

Знайомство з письменником

Створіть невеличкий конспект, прочитавши біографію письменника.

Еріх Марія Ремарк (справжнє ім'я Еріх Пауль) народився 22 червня 1898 р. в м. Оснабрюці в родині палітурника. Мріяв стати музикантом, художником. Наслухавшись патріотичних гасел про "німецьку культуру", її винятковість, гуманізм, юнак у 1916 р. з гімназійної лави йде добровільно на фронт захищати "німецьку цивілізацію".

Більше двох років Ремарк воює в окопах Західного фронту. Приходить розчарування. Юнак побачив справжню війну зі смертю, каліцтвом, стражданнями. Був декілька разів поранений, але все ж вижив. Із обпаленою душею повернувся додому.

Після війни Ремарк працював і учителем, і репортером, і комерсантом... Він був зневірений, і писав про зневірених у післявоєнному житті людей. У 1828 р. вийшов у світ його перший роман "На західному фронті без змін".

Це твір про страшні будні тих, хто пройшов першу світову війну рядовим солдатом. Через цей роман нацисти зненавиділи Ремарка, бо на їхню думку, "справжній німець" не міг написати такий твір.

У зв'язку із захватом влади фашистами 1933 року 250 прогресивних німецьких письменників залишило батьківщину. Ремарк у цей час знаходився на лікуванні у Швейцарії й цілком свідомо прийняв рішення залишитись у вигнанні. Потім був Париж, де написані ще два романи про "втрачене покоління" - "Повернення" (1931) та "Три товариші" (1937).

Після виходу роману "Три товариші" Ремарка позбавили німецького громадянства. Книги заборонялись і спалювались фашистами. У 1939 р. Ремарк переїхав до Америки, його твори там були дуже популярними. Його навіть називали "королем Голівуду", оскільки фільми, зняті за його сценаріями, мали велику популярність. У США знайомиться з письменником Хемінгуеєм і акторам Чарлі Чапліном.

У 1943 р. німці стратили сестру Елфріду, гестапо надіслало братові рахунок за "сокиру і роботу"...

Ремарк продовжує боротись про фашизму зброєю свого пера. Антифашистська тема є провідною темою його творів. Він пише про поневіряння емігрантів, які залишили гітлерівську Німеччину: "Люби ближнього твого" (1940); про опір фашизмові: "Тріумфальна арка" (1946), "Час жити і час помирати" (1954), "Іскра життя" (12952), аналізує причини виникнення фашизму і застерігає людство проти цього безумства - "Чорний обеліск".

На Батьківщину (у Швейцарію з США) повертається у 1970 р. Життя письменника передчасно перервав серцевий напад. Це сталося 25 вересня 1970 р. в Локарно у Швейцарії.

"Втрачене покоління" у світовій літературі - це термін, що позначає покоління людей, які пережили Першу світову війну, втратили ілюзії та віру в майбутнє. Цей термін, введений Гертрудою Стайн, охоплює письменників, які у своїх творах відобразили наслідки війни та її вплив на світогляд людей, зокрема, на молодь.

Характеристики "втраченого покоління":

• Зображення наслідків війни:

  Твори письменників цього періоду насичені описом реалій війни, її жахів та травматичного досвіду, який вплинув на психіку та світогляд людей.

• Втрата ілюзій та віри:

  Молоді люди, які повернулися з війни, втратили довіру до традиційних цінностей, ідеалів та віру в майбутнє.

• Відчуження та пошук сенсу:

  Багато героїв творів "втраченого покоління" відчувають себе відчуженими від суспільства, шукають нові сенси життя в умовах зруйнованого світу.

• Еміграція та пошук притулку:

  Деякі письменники, не знайшовши себе у рідних країнах, емігрували до Європи, зокрема, до Парижа, де існувала атмосфера творчого пошуку.

Представники "втраченого покоління":

Джеймс Джойс,Еріх Марія Ремарк, Ернест Хемінгуей, Джон Дос Пассос, Томас Еліот, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Річард Олдінгтон.

"Асоціація"

Створіть «Асоціативний ланцюжок» до словосполучення «втрачене покоління»

Знайомство з твором.

Прочитайте

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=3899

Прослухайте

Продовження

Поміркуйте та дайте відповідь.

1. Хто такі "три товариші"? Назвіть їх імена.

2. Хто така Патріція? Яка її роль у романі?

3. Які стосунки між Робертом і Патріцією?

4. Які події передували знайомству Роберта з Патріцією?

5. Як смерть Готфріда Ленца вплинула на товаришів?

6. Що стало причиною смерті Ленца?

7. Як друзі допомагають один одному?

8. Які зміни відбуваються з героями протягом роману?

9. Чи можна назвати Роберта Локампа головним героєм?

10. Як би ви оцінили дії головних героїв?

11. Які символи використані у романі?

12. Що означає фінал роману?

Презентація героїв роману

Готфрід Ленц

Я, Готфрід Ленц, «кілька років тинявся по Південній Америці». Обличчя моє у ластовинні, довготелесий і худорлявий, з гривою солом’яно-білого волосся й носом, який підійшов би зовсім іншій людині. Маю блакитні очі. Друзі жартома називають мене «останнім романтиком». Я не заперечую.

Мені не просто закохатися. Кохання – це омана. Чудесна омана зі сторони матінки-природи.

Люблю співати, колись був учителем танців, обожнюю квіти, особливо бузок, він для мене втілення туги за Батьківщиною. Я часто задумуюсь, чому прийнято ставити пам’ятники «різним» людям? А чому б не поставити пам’ятник місяцю або дереву? Чи квітці?

Ми живемо в борг і живимося ілюзіями. Це епоха відчаю. Я маю справжніх друзів: господаря трактиру Альфонса (теж фронтовика), Роббі, Отто, Патрицію, милу й ніжну, кохану Роберта. Ми різні за вдачею.

Відвідую політичні збори. Загинув трагічно, але про це розкажуть мої друзі.

Отто Кестер

Я,Отто Кестер, був пілотом, студентом, гонщиком, пізніше придбав авторемонтну майстерню. Тут ми працюємо всі троє, заробляючи собі на життя ремонтом та продажем автомобілів. Я небагатослівний і педантичний. У нас є гордість нашої майстерні – гоночна машина «Карл – привид шосейних доріг». Вигравав гонки. Люблю своїх друзів. Хвилююся, коли в них щось не так. Живемо ми за законами фронтової дружби, підтримуючи один одного, воюємо з бідністю, з нудьгою, адже світ, в якому ми живемо, - «божевільний». Життя пусте, дні минають не лишаючи сліду. Колись я Роберту радив: «Ти тільки не підпускай до себе нікого близько, а підпустиш – захочеш втримати. А втримати – то нічого й не можна». Та коли Роббі палко і ніжно покохав Патрицію, я був щиро радий за нього. Робертові Локампу судилося пережити велике й справжнє почуття. Ми оточили Пат увагою, а коли прийшла біда, почалася кровотеча з горла (Патриція хворіла на туберкульоз), я подолав тисячу кілометрів осіннього туману й привіз лікаря до хворої Пат.

На вулицях Берліна неспокійно: відбуваються політичні демонстрації під різними прапорами, бурхливі політичні збори, зіткнення, стрілянина, втручання поліції. Готфрід пішов на політичні збори і не повернувся. Я з Роббі його розшукували. А коли знайшли і поверталися до машини, то зустріли трьох молодиків. Постріли, Ленца вбито… Ми розшукуємо вбивцю. Я на війні вбивав невинних. Тепер я зобов’язаний помститися, інакше вбивство на війні «було б непрощенним злочином». Шкода… Трактирник Альфонс мене випередив. Він знайшов убивцю Ленца і помстився.

А далі… Майстерню продано. Я мрію навесні влаштуватися гонщиком, на невеличкій автомобільній фірмі. Патриція в санаторії, їй гірше. Я завіз Роберта до Пат. Їй потрібні гроші на лікування. Гроші… гроші… Я їх обов’язково дістану, щоб Роббі міг залишитися з коханою, адже вона помирає… А нас уже тільки двоє.

Роберт Локамп

Зі мною ви знайомитесь з перших сторінок роману. Я оповідач. Мені тридцять років. А був час, коли здавалось, що не дожити мені й до двадцяти. У вісімнадцять років я став новобранцем. Потім фронт і все, що з ним пов’язане. По війні працював на залізниці, відав відділом реклами на фабриці гумових виробів, був тапером у кав’ярні, мав стати шкільним учителем. Я зворушений, що друзі не забули привітати мене з Днем народження. Саме в цей день я познайомився з Пат – істотою з іншого світу, недосяжною і чарівною. Мені хочеться зрозуміти, навіщо я живу. Часто думаю про війну, зокрема про те, як свого часу ми повернулися з фронту, молоді, ні в що не вірячи. Ми хотіли вирушити в похід проти брехні, егоїзму, жадоби й душевної інертності, бо все це змусило нас до того, що ми пережили. Ми були суворі, вірили тільки найближчому товаришеві, тільки конкретним речам, що ніколи не зраджують нас: небу, тютюну, деревам, хлібові й землі. Але що з цього вийшло? Все стало брехнею, забулося. А хто не зміг забути, тому залишилося лише безсилля, розпач, байдужість і горілка. Часи великих мрій, людських і навіть суто чоловічих, канули у небуття. Тріумфували заповзятливі. Корупція. Злидні.

Я, нерішучий, навчився битися й пити, не п’яніючи, - «наївна душа». Коли наступного разу зустрівся з Пат, то мені здалося, ніби ми давно вже належимо одне одному. Спочатку я навіть не дозволяв собі багато думати про неї. В моєму житті були випадкові зустрічі, побіжні пригоди: «втечі від самого себе, від розпачу, від спустошення». Я й не хотів нічого іншого, бо життя навчило мене покладатися тільки на себе і товариша. Мені хотілося, щоб Пат була для мене несподіваним подарунком, щастям, яке прийшло й знову піде собі, - тільки так. «Фрагмент», як назвала себе Пат, зробив мене щасливим. Справжнє кохання не терпить сторонніх. Я взяв двотижневу відпустку і поїхав з коханою на море. Я збагнув, як багато значу для Пат. «Це кохання і водночас щось інше. Щось таке, в ім’я чого можна жити.

Чоловік не може жити заради кохання. А заради іншої людини – може». Саме на морі я дізнався, що Пат важко хвора. Професор Жаффе, оглянувши дівчину, порекомендував лікування у високогірному санаторії. Пат хвора смертельно. Скрізь життя буяє, а Пат повинна померти! А коли я завіз її у санаторій, то, раптом, мені здалося, що не витримати мені одному, без Пат. Роботи майже немає. Навіщо ми живемо? Я часто думаю про це. Патриція стала для мене чимось більшим, ніж життя. Я не міг перенести розлуку. Коли одержав телеграму з проханням приїхати, то негайно помчав до неї. Вона не може померти! Вона – саме життя, саме щастя! На лікування потрібні гроші. Отто продав «Карла», про якого якось казав, що краще б йому лишитися руки, чим цієї машини, і вислав дві тисячі марок.

Усе виявляється марним. Хвороба забирає Патрицію, яка так хотіла жити і кохати. Померла вона перед світанком. Умирала тяжко, в муках, і ніхто не міг їй допомогти.

Патриція Гольман

Я струнка, маю каштанове волосся, великі виразні очі. Люблю музику і танці. Не люблю холод і дощ. Він наганяє тугу. Ввечері хочеться, щоб хтось був поруч. Хворію. А захворіла на туберкульоз тому, що «надто швидко виросла, а харчування не вистачало. Бо під час війни та одразу після неї всього було обмаль». Ця страшна хвороба забрала мою матір. Доля подарувала мені зустріч із Робертом. Я закохалася. Не знаю, що я робитиму без кохання, але мені страшно, бо в наш час «втримати не можна нічого».

Жити – це щастя. Мені всі говорили, що треба економити , знайти роботу, працювати. А мені хотілося жити легко й радісно, нічим себе не зв’язувати й робити, що захочу. Таке бажання прийшло після смерті матері і моєї довгої хвороби. Я хочу жити. На дворі осінь. Йде дощ. Занадто довго. Іноді я пробуджуюсь, і мені здається, що я похована під цим безкінечним дощем. І ще я боюсь лишитися одна. Боюся заснути і не повернутися. Хочу поїхати до сонця, на південь, до тепла. Де пальмові алеї і скелі, і білі будиночки біля моря, і агави. А поїхала в санаторій. І мало не втратила мужність, бо мене охопив страх. Там тюрма, прекрасна, але тюрма. Самотність легша, коли не кохаєш. Я викликала Роббі, я більше не могла , бо знала, що вмираю…

Складання сенканів.

Скласти сенкани до образів головних героїв твору: Готфрід Ленц, Отто Кестер, Роберт Локамп.

Рефлексія.

Дайте відповідь:

• Як ви вважаєте, чи є роман актуальним сьогодні?

• Які уроки можна винести з цього твору?

Домашнє завдання.

Скласти рекламу роману "Три товариші", щоб у ній прозвучали тема та основна думка.