Позакласне читання №2. Ромен Гарі «Повітряні змії» (10 клас)

Знайомство з письменником.

Ромен Гарі (справжнє ім’я Роман Лейбович Кацев) — французький письменник єврейського походження. Його псевдонім складається із трансформованого у французьке справжнього імені Ромен та дієслова наказового способу «гарі». За однією з версій він народився в Росії, за іншою — в Литві. Батьком Гарі нібито був знаменитий актор російського німого кіно, відомий підкорювач дамських сердець Іван Мозжухін. Мати Гарі, Ніна Борисовська, була акторкою московського Французького театру.

У 1921 році Гарі з матір’ю переїхав до Польщі, потім — до Ніцци. Роман закінчив колеж і став військовим льотчиком. Коли Франція капітулювала, 26-річний Гарі опинився в лавах руху «Бойова Франція», яке очолював Шарль де Голль. За бойові заслуги він отримав орден Почесного легіону і звання майора ВПС — небувале для емігранта. Свій перший роман «Європейське виховання» (1945) він написав у перервах між боями.

Важкою трагедією в житті Гарі стала смерть матері. Усю війну він отримував від неї листи, вірив, що вона жива. А по поверненні з’ясував, що вона давно померла, а листи написала заздалегідь і попросила сусідку їх відсилати, аби син не хвилювався. Історію своїх взаємин із матір’ю Гарі описав в одній з кращих своїх книжок — «Обіцяння на світанку» (1960), яка стала гімном синівської любові письменника.

Гарі зробив прекрасну дипломатичну кар’єру. Він працював послом Франції на Балканах, у Туреччині, Північній Америці, Мексиці та США, був прес-аташе у представництві Франції в Організації Об’єднаних Націй, що в Нью-Йорку, і жив у Голлівуді. Ромен Гарі був природженим дипломатом — розумний, дотепний, майстер перемовин і дискусій. Ці риси зробили його популярним серед журналістів і колег.

Працюючи у Болівії, Ромен Гарі дізнався про присудження йому Гонкурівської премії за роман «Коріння небес» (1956). Тепер до письменника прийшло справжнє визнання! Гарі був щасливий і уславлений, його переслідували журналісти, він роздавав інтерв’ю, газети рясніли схвальними рецензіями, публіка із захопленням читала його роман. Навіть виникла ідея екранізувати книжку.

У середині 70-х років Ромен Гарі почав втрачати увагу французьких критиків, «модні» журнали писали, ніби він утратив письменницький хист. Спочатку Гарі не реагував, а потім вирішив довести свій талант. Він написав книжку «Голубчику» (1974) і в останній момент вирішив випустити її під новим псевдонімом — Еміль Ажар. Це був черговий тріумф Гарі, але письменник зберігав таємницю, бо завжди любив розіграші й містифікації. Надалі романіст продовжував писати під двома псевдонімами.

Під псевдонімом «Ажар» письменник випустив новий роман «Життя попереду» (1975), у якому хлопчик Мохамед (Момо) розповідає про своє дитинство в передмісті Парижа, де мешкають переважно «не французи»: араби, кольорові та євреї. Це смішна, зворушлива і трагічна історія маленького арабського хлопчика і старої єврейки, яка його виростила. Твір висунули на Гонкурівську премію, яку присудили одноголосно. Подробиці містифікації розкрилися лише після смерті Гарі, коли знайшли його есе «Життя і смерть Еміля Ажара» (1981).

За життя письменник написав понад тридцять романів, більшість із яких популярні й сьогодні.

Українською мовою романи Ромена Гарі «Обіцяння на світанку» та «Життя попереду» переклала Марина Марченко. Її переклади стали лауреатами премії імені Григорія Сковороди (рубрика — художня література) у 2009 та 2011 роках, яку присуджує Посольство Франції в Україні. Роман «Коріння небес» у 2012 році переклав українською Леонід Кононович.

«Повітряні змії» — останній роман Ромена Гарі, написаний у 1980 році. Він присвячений темі Другої світової війни, окупації, французькому Опору й підносить справжнє кохання хлопчика Людо до польської аристократки Ліли. Події у творі розпочинаються за десять років до Другої світової війни і закінчуються у повоєнний час.

Запишіть у зошити

Основні факти про Ромена Гарі:

• Справжнє ім'я: Роман Кацев.

• Національність: Французький письменник, дипломат.

• Народження: Вільнюс, Литва.

• Смерть: Париж, Франція.

• Двічі нагороджений Гонкурівською премією: У тому числі під псевдонімом Еміль Ажар.

• Еміграція до Франції: У 1928 році разом з матір'ю.

• Освіта: Закінчив юридичний факультет у Паризькому університеті, здобув французьке громадянство.

• Письменницька діяльність: Автор багатьох романів, серед яких "Коріння неба", "Повітряні змії", "Життя попереду".

• Містифікація з Емілем Ажаром: Гарі створив цього псевдонім, щоб знову отримати Гонкурівську премію.

Знайомство з твором.

Прочитайте

https://dovidka.biz.ua/povitryani-zmiyi-romen-gari-skorocheno/

Прослухайте

Словникова робота.

Колабораціонізм — співробітництво населення з окупаційною владою та армією ворожої держави в часи Другої світової війни.

Алюзія — художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст.

Ідейно-художній аналіз твору.

Паспорт твору.

Автор – Ромен Гарі

Рік написання – 1980

Жанр – роман (історичний)

Тема твору - порятунок власної душі, справжні людські цінності, кохання

Ромен Гарі назвав свй твір “Повітряні змії” як символ крихкого та одночасно незламного світу життя та мрій.

Основний задум твору виражений у цитаті: “Якщо ти дійсно кого-небудь чи що-небудь любиш, віддай все, що в тебе є, і навіть всього себе, і не турбуйся про інше..."

Головні герої твору “Повітряні змії”

Амбруаз Флері,

Жулі Еспіноза,

Людо (Людовик Флері)

Ліла Броницька

Марселена Дюпра,

німецький барон Ханс

музикант Бруно

Провідні проблеми роману “Повітряні змії”:

• Проблема вірного та справжнього кохання.

• Проблема людяності, миру, порятунку духовних цінностей.

• Проблема пам’яті (Голокост).

Повітряні змії в романі – символ мрії. Ці повітряні змії мали вигляд жовтої шестикутної зірки.

Характеристика героїв

Амбруаз Флері — відставний листоноша, натхненний творець повітряних зміїв, схожих на веселих жаб, усміхнених рибок, кораблі з вітрилами. Напередодні Другої світової війни й після поразки Франції він почав виготовляти “політичних” повітряних зміїв, зображуючи тих, хто “у Франції коли-небудь показував зуби ворогові, від Карла Великого до маршалів Імперії”, видатних французів доби Просвітництва, алегорію Свободи. Амбруаза кидають до в’язниці, від якої його рятує репутація божевільного. Але тимчасове звільнення не допомагає йому уникнути ані Бухенвальда, ані Аушвіца, тому що він відмовляється виконати наказ Ільзи Кох сконструювати повітряного змія з людської шкіри. Його вважали загиблим — доти, поки за 20 місяців після арешту людо побачив у небі змія, що зображував генерала де Ґолля.

Єврейка Жулі Еспіноза напередодні війни господиня мебльованих кімнат, відома паризька звідниця. Це надзвичайно мужня жінка. Ще 1938 р., після Мюнхенської угоди, вона зрозуміла, що буде з Європою, і почала готуватися до найгіршого. Жулі брала уроки манер і вивчала історію, зробила пластичну операцію носа. Уже в лютому 1940 р., коли майже ніхто не вірив у поразку Франції (хоча до окупації залишалося кілька місяців), коли не йшлося про рух Опору, Жулі почала формувати підпільну групу, добираючи надійних людей, чудово розуміючи, якому ризику піддає себе. Свою дочку вона завбачливо забезпечила арійськими документами й відправила на навчання до німецького Гейдельберґа, щоб та здобула “диплом, який буде дуже корисний, коли німці будуть тут”, сама ж обміркувала до дрібниць своє перетворення зі старої звідниці на графиню Естергазі. її залізна рішучість принесла результати: Лондон і “Вільна Франція” дістали надійне джерело різної інформації — від настроїв у німецьких верхах і списків інформаторів гестапо до дислокації німецьких військ у Нормандії, а євреї, з якими її зводила доля,— арійські документи. Вона не боялася, що її схоплять фашисти або що її зв’язки з окупантами кваліфікуватимуть як ганебні — просто прагнула дожити до перемоги.

Марселена Дюпра — господар ресторану “чарівний куточок”, майстерний кулінар, творець небачених страв; певною мірою одержимий, як і його приятель Флері. Першим рішенням Дюпра було бойкотувати ворога, але після наказу мало не самого фюрера зберегти “кулінарний геній” Франції, Дюпра, провівши безсонну ніч, вигадав такий вихід: його ресторан має залишатися тим, чим він був завжди,— однією зі справжніх цінностей Франції; і він щодня доводитиме ворогові, що його не можна перемогти. Звісно, щоб оцінити справжню позицію Дюпра, слід його зрозуміти, а не обзивати підлабузником чи колабораціоністом. Але Дюпра плював на ці прізвиська й не без міцних виразів роз’яснював, що ті, хто відповідають за видатну французьку кухню, захищатимуть її до кінця, а зрештою війну виграє не Німеччина, не Америка й не Англія — війну виграє Дюпра та його “чарівний куточок”! У цьому виклику — і відчай, і щирість, і відданість своєму покликанню, але французька кулінарія стала для Дюпра “останнім окопом”, і він продовжував подавати німцям суфле з печінки з брусницею, салат із ракових шийок та телячу печеню.

Людо — провінційний хлопець, сирота, якого виховує дядько — сільський листоноша. На початку твору хлопцю лише 10 років. Зустрівши Лілу в лісі, він хоче бачити її частіше, але другий раз вони побачилися лише за 4 роки, хоча хлопець чекав, щодня приходячи на те саме місце. Геній в усній лічбі, Людо стає рахівником у батька Ліли. Коли почалась війна, то Людо пішов у підпілля. Він боровся і за своє кохання, і за визволення Франції від нацистів. Людо — божевільний романтик, витончений, вразливий, зворушливий, “спадкоємець” великої кількості повітряних зміїв, принциповий (як усі бідні люди), благородний. Поворотним у свідомості Людо став факт прилюдного покарання Ліли: адже розправу над молодою дівчиною вчинили не фашисти чи монстри, а “свої” — люди, яких він знав із дитинства, “і це було найстрашніше”. Вірність у коханні допомогла Людо знайти своє щастя й одружитися з Лілою.

Лілі – донька заможного польського аристократа. Коли дівчина вперше зустріла Людо їй було 11,5 років. Із початком війни її кидало з місця на місце, змінювала свої бажання та плани кожного дня, вона завжди шукала себе та займалася собою. Її доля могла б скластися трагічно, якби вона знову не зустріла Людо. Ліла пройшла крізь біди й випробування: її принижували; вона дізналася, що таке жити в бідності, працювати офіціанткою, опинитися на панелі; зрештою, стати коханкою важливого німецького генерала — щоб якось вижити. А найжахливіше та найганебніше чекало на неї, коли на міській площі звільненого Клері Лілі прилюдно, під крики натовпу, їй поголили голову за зв’язок з окупантом. Життя зрештою подарувало їй кохання, і Ліла була щаслива поруч із Людо.

Творче конструювання.

Напишіть есе за романом Ромена Гарі «Повітряні змії» і розмістіть його в соціальних мережах та надайте посилання ТУТ

Рефлексія.

"Акрослово"

На кожну літеру надайте змістовну характеристику.

Л -

Ю -

Д -

О -

Домашнє завдання.

Створіть проєкт обкладинки для українськомовного видання роману «Повітряні змії».