Позакласне читання № 1. Томас Стернз Еліот. Поезії (11 клас)

Знайомство з поетом.

Ознайомтеся із біографією поета та створіть хронологічний план життя та творчості.

Народився 26 вересня 1888 року у Сен-Луїсі (штат Міссурі, США) і виріс в заможній родині, предки якої були вихідцями з Англії.

Закінчивши приватну школу, Томас Еліот 1906 році вступив до Гарвардського університету. Перші вірші почав писати під впливом Омара Хайяма в 14 років. Захопившись поезією символістів, приїхав до Парижа, де продовжив навчання в Сорбонні.

Повернувшись 1911 році в Америку, почав роботу над дисертацією по творчості Бредлі, не закінчивши яку переїхав спочатку до Німеччини, а потім 1915 році у Лондон.

У 1915 році одружився на балерині Вів’єн Хейвуд, але незабаром з’ясувалося, що вона страждає психічним розладом.

Із 1917р. до 1919р. Еліот працює заступником головного редактора журналу «Егоїст» і публікує власні вірші в різних періодичних виданнях, а також випускає кілька віршованих збірок. dovidka.biz.ua Першою значною поемою Томаса Еліота стала «Любовна пісня Дж. Альфреда Пруфрока». Це була нова віха в поезії XX ст., виток сучасної англійської поезії.

Томас Еліот стає популярним поетом, серйозним літературним критиком. Його критичні есе починають так звану «кембриджську школу критики».

1922р. вийшов у світ, на думку критиків, найкращий твір Еліота, який відобразив інтелектуальні настрої цілої епохи, – поема «Безплідна земля».

У 1927р. році Еліот звернувся в англіканство і став громадянином Великобританії. Його роздуми про релігію знайшли відображення в поемі «Попільна середа» (1930р.), витриманої в більш традиційному стилі, ніж його ранні роботи.

У 1932р. після двадцятирічної перерви він відвідав Америку. У 1934р. розлучився з дружиною.

1934р. Еліот написав поетичну драму «Камінь», а 1935р. – драму «Вбивство в соборі», поставлену тоді ж у Кентерберійському соборі. Його п’єси про сучасне життя – “Возз’єднання родини” (1939р.), «Вечірка з коктейлями» (1950р.) та інші – вважаються менш вдалими.

1940р. Томас Еліот пише поему «Іст Кокер», потім поспіль виходять його поетичні твори, які вважаються найбільш зрілими, де Еліот відтворив власне уявлення про високу місію поета – зберігати, збільшувати і передавати новим поколінням втілене в слово спадок національної та світової культури.

У 1948 році Еліот був удостоєний Нобелівської премії з літератури «за пріоритетне новаторство у становленні сучасної поезії». У 1948 році нагороджений британським Орденом заслуг, в 1954р. – французьким орденом Почесного легіону і німецькою премією Гете Ганзейського союзу.

C 1952р. до своєї кончини був президентом Лондонської бібліотеки.

У 1957р. у віці 68 років одружився на своїй колишній секретарці Валері Флетчер.

Помер 4 січня 1965р. в Лондоні у віці 76 років і похований у Вестмінстерському абатстві.

Робота над змістом поезії

«Ранок біля вікна»

Вони гуркотять тарілками, сніданок готуючи

В кухнях підвальних уздовж вичовганих тротуарів, –

Зрозумілі мені душі смутні покоївок,

Що проросли без надії за ворітьми.

Коричневі хвилі туману набігають на мене

Круговоротом облич на дні вулиці,

Зриваючи з перехожого, гряззю забризканого,

Безпричинну усмішку, що висне в повітрі

I щезає над низкою дахів.

Перекладач: Максим Стріха

Т. Еліот у своїх віршах порушував проблеми, які глибоко хвилювали його.

Поезія «Ранок біля вікна» передає глибокий сум поета, відчуття катастрофічності сучасної цивілізації. Героєм вірша стає людина міста.

Слід зауважити, що у вірші, який увійшов до збірки «Пруфрок та інші спостереження», розкривається тема людини, яка стає в’язнем великого міста, де все просто кричить про безнадію, безвихідь, ворожість. У ньому «смутні» душі покоївок проростають без надії, коричневі хвилі туману зривають із перехожого безпричинну усмішку, а тротуари бризкають на нього грязюкою.

У картині, змальованій поетом, немає нічого піднесеного: тротуари, низки дахів, грязюка, гуркіт тарілок вражають буденністю і непривабливістю. Людина у цьому урбаністичному світі не вміє бачити красу, адже з дитинства дивиться на світ із підвальної кухні, з якої побачити можна хіба що вичовганий тротуар.

Місто сумне, бо живуть у ньому люди зі смутними душами, які не мають причини для усмішки. Тому, коли вона, безпричинна, з’являється на їх обличчі, то «висне в повітрі / І щезає над низкою дахів».

Картина, змальована поетом, звичайно, гротескна. Але саме цей прийом увиразнює трагедію особистості, яка руйнується у вирі урбаністичної метушні. Вірш присвячений основній темі поезії Т. С. Еліота — скорботі, переживанням, злиденності світу і людини, неминучості відплати за розтрату життя.

Паспорт поезії

Автор – Томас Еліот

Рік написання – 1914

Рік публікації - 1917

Збірка - «Пруфрок та інші спостереження»

Жанр – ліричний вірш

Вид лірики - пейзажна

Тема - бідність, негативні наслідки індустріалізації та урбанізації.

Робота над змістом поезії

«Суїні серед солов'їв»

Ой, горе! Вразили мене на смерть!

Горила Суїні розставив коліна,
Руки впустив, регоче без тями.
Зебра на вулицях роздулась —
Стали з пасмуг жирафині плями.

Кола місяця штормового
На захід плинуть, аж до Ла-Плати.
Смерть і Ворон ширяють вгорі,
А Суїні вартує ворота рогаті.

В імлі Оріон із Псом,
Принишкли морів пустині;
Дама в іспанськім плащі,
Моститься на коліна до Суїні,

Падає, скатертину тягне,
Перекинула чашку з кавою;
На підлозі сіда зручніш,
Позіхає, панчоху підтягує;

Кавою облитий, сахнувсь
Аж на підвіконня, та змовчав;
Гарсон несе бананів, цитрин,
Фіг та з теплиці овочів;

Двоногий мовчун окавлений
Міркує, як би-то збігти;
Рахіль, вроджена Рабінович,
До грон простягає кігті;

Вона і дама в іспанському
Чи не змовились проти нього;
Тож він відхиляє гамбіт —
Очей не зведе, така знемога;

Виходить та й загляда у вікно,
Посміхається Суїні їм,
посмішку золоту
Обрамляють пишно гліцинії;

Хазяйка з кимось, не видно з ким,
У прочинені двері базікає,
А солов'ї за Серцем Святим,
Заливаються за базилікою,

Як заливалися в кривавім гаю,
Глушачи зойк Агамемнона
Й цвіркаючи рідким
На саван, і так осквернений.

Переклад О. Мокровольського

Вперше вірш «Суїні серед солов’їв» опублікований у «Літтл ревью» у вересні 1918 року.

Суїні — це горила, один із ліричних героїв збірки Т. С. Еліота «Вірші». Саме так — «Суїні, який випростався» пропонував називати сучасну людину Т. С. Еліот замість Homo sapiens.

«Суїні серед солов’їв» (1920) належить до віршів сатиричного плану, герой якого символізує нице начало в людині. З метою іронічного ефекту людина в тому чи іншому образі вимальовується на фоні паралельної міфологічної чи історичної, літературної ситуації. Таку ситуацію створюють два епіграфи:

• Перший епіграф - крик вмираючого Агамемнона з трагедії «Орестея» Есхіла: «Ой, горе! Вразили мене на смерть!», у якій розповідається про давньогрецького героя Агамемнона, що зумів перемогти троянців на полі бою, але загинув від рук дружини та її коханця вдома.

• Другий епіграф — цитата з анонімної п’єси часів Шекспіра: «Що мені говорити про Солов’я? Соловей співає про гріх перелюбу». Назва вірша аналогічна підзаголовку «Пісні кохання Дж. Альфреда Пруфрока», що є у рукописі: «Пруфрок серед жінок». У вірші іронічно змальовуються прагнення жалюгідної людини до щирих почуттів.

Т. С. Еліот використав жаргонне значення англійського слова «соловей» — повія. Поет повертається до античної поетичної традиції. Соловей та ластівка в ній — і жертви, і вбивці. Їх страждання і злочин — результат пристрасті як явища, що порушує гармонію та правила життя.

Сюжет вірша дуже простий. Горила Суїні проводить час у будинку розпусти в оточенні двох дівчат — Рахіль і якоїсь «дами в іспанськім плащі».

Цих дам, наслідуючи античну традицію (соловей — жертва), Т. С. Еліот зображує і жертвою чоловічих брудних бажань, і як таких, що здатні на злочин. «У неї і в леді в іспанською плащі / Сьогодні зловісно-таємничий вигляд; / Втомлений чоловік чує худе, / Відхиляє запропонований ними гамбіт».

Картина, яку змальовує поет, викликає відразу. Суїні та дівчата — обливають одне одного кавою, сидять на підлозі, позіхають, підтягують панчохи і стягують скатертину зі столу. До горили, який регоче без тями, сідає на його розставлені коліна дама в іспанськім плащі. Цей плащ, єдиний натяк на романтичність, увиразнює той різкий дисонанс із пристрасними почуттями відомих коханців у плащах, які діяли у творах Данте, В.Шекспіра, Дж. Донна, Р. Браунінга, А. Теннісона, мотиви з яких пародійно застосував Т. С. Еліот у «Пісні кохання Альфреда Пруфрока», і тваринною хіттю сучасних коханців. Пристрасть у вірші «Суїні серед солов’їв» виступає як хіть, порок, а не як чарівна чуттєвість або піднесена любов.

«А солов’ї за Серцем Святим,

Заливаються за базилікою,

Як заливалися в кривавім гаю,

Глушачи зойк Агамемнона

Й цвіркаючи рідким

На саван, і так осквернений».

Таким чином, Т. С. Еліот проводить асоціативну паралель між Агамемноном та сучасним героєм, образ якого поет змальовує у похмурих тонах, називаючи його «вартовим рогових воріт». Рогові ворота є атрибутом царства Аїда.

Похмурий образний ряд та стогін царя Агамемнона, який обрамлює текст поезії, виступає символом «занепаду Заходу», засудженням оргії плоті, яка знедуховлює людину, перетворюючи її на тварину.

Тема: мотив смерті. Сучасна цивілізація приречена на смерть і зникнення, як і всі цивілізації минулого.

Ідея: спроба пережити пороки, віднайдені на схрещенні цитат та сучасності, спроба вогнем та залізом поетичного Слова випалити виразки занепаду, спроба змусити вмерти гріховне.

Поміркуйте та дайте відповідь

1. Яке враження справив на вас цей вірш? Які емоції та роздуми він викликав?

2. Яка роль Агамемнона у вірші? Як його образ співвідноситься з образом Суїні та сучасним світом?

3. Чому Еліот замінив "Homo sapiens" на "Суїні, який випростався"?

4. Який основний мотив поезії? Як вірш передає відчуття занепаду, деградації та втрати сенсу у сучасному світі?

5. Яку роль у вірші відіграють солов'ї? Що вони символізують?

6. Що використовує Еліот між міфологічним та сучасним світом, між красою природи (солов'ї) та потворністю людської поведінки (Суїні)?

7. Які інші символи ви помітили у вірші ?

Робота над змістом поеми

"Подорожні люди"

Шаг для старого Ґая

ПОЕМА

Місте' Куртц — він померти

І
Ми люди порожні
Опудала подорожні
Голови солом'яні
До купи клонимо.
Гай-гай!
Наші пошепти
Перешепти
Тихі безсенсні
Мов легіт в сухих комишах
Чи мишачих лапок по товченім шклу шах шах
У наших сухих льохах.
Форма аморфна, тінь без барви,
Порух без руху, сила без запалу —
Ви, що перейшли
З очима ясними прямо до ями —
До іншого смерти Царства
Споминайте нас — хай не часто —
Не як душі шаленії з бугили,
А лиш як людей порожніх,
Як опудала подорожні.
ІІ
Очі, в які я не смію глянути і вві сні,
Там, у сонному царстві смерти,
Не сяють вони, грізні;
Там я ті очі зрю
Лиш як блищики на колоні-уломі;
Там гойдається древо,
І голоси жалю,
Вплітаючись у вітровію пісні,
Дальші й смутніші в тому огромі
За пригаслу зорю.
О не притягуй мене
До сонного царства смерти
Нехай ще на мене напне
Випадок машкари які завгодно обдерті
Чи мишки шкурку, чи крукову бурку
Насадить на дві схрещені клепки
Посеред гуляйполя
І хай на дії мої
Буде лиш вітру воля
Ні не притягуй —
Тільки не зустріч остання
У сутінковому царстві!
ІІІ
Це мертва країна
Це кактусова отруїна
Тут подобизни камінні
Зводять майстри, тут боввани
Приймають мерцевої правиці благання
Під мерехтінням пригаслої зорі.
Отак воно
В тому іншому царстві смерти
Прокидаєшся від самоти
О тій порі, коли ми
Умліваємо, аж тремтимо,
Палкими вустами, що цілували б,
Спрямовуємо молитви товчі камінній.
У цій долині порожній
Цій перебитій щелепі втрачених царств наших

ІV
Ті очі не тут
Жодних очей немає отут
У юдолі цій зір вмирущих
У цій долині порожній
Цій перебитій щелепі страчених царств наших
У цім останнім місці зустрічі
Ми ступаємо помацки
І не зронимо й слова,
Як зіб'ємося в гурт над рікою розбухлою
Тут нам бути сліпими,
Аж поки знову зійдуть ті очі
Зорею предвічною
Трояндою стопелюстковою
Сутінкового царства смерти
Єдиною надією
Пустих людей.
V
Опунцію обтанцюймо
Отанцюймо опунцюймо
Опунцюймо опунцяймо
Тай on'ятій ранку
Між ідеєю
Й дійсністю
Між рухом
І дією
Падає Тінь
Бо Твоє є Царство
Між замислом
І творінням
Між почуттям
І відгуком
Падає Тінь
Життя дуже довге
Між жаданням
І судомою
Між спроможністю
Й існуванням
Між сутністю
Й втіленням
Падає Тінь
Бо Твоє є Царство
Бо Твоє є
Життя є
Бо Твоє є Ца
Так і кінчається світ
Так і кінчається світ
Так і кінчається світ
Не бабах а лиш схлип

Переклад О. Мокровольського

У поемі «Порожні люди» (1925) відобразилися найхарактерніші риси епохи Т. С. Еліота і розкрилася провідна тема його творчості. Цей твір закріпив за поетом славу «поета відчаю».

Як і у вірші про Суїні, творові передують два епіграфи.

• Перший епіграф : «Містер Курц померла», взято з повісті Дж.Конрада «Серце пітьми». Він пов’язаний із темою втраченої віри. Саме такою поганою англійською мовою служниця повідомляє про смерть білого містера Курца, якого одне плем’я у Конго вважало за бога. Якщо він помер, то значить, богом він не був. Так виникає тема зневіри, оманливих вірувань.

• Другий епіграф : «Шеляг для старого Гая», пов’язаний зі старовинною англійською традицією: кожного року 5 листопада спалювати опудало Гая Фокса, одного із змовників, що намагалися підірвати англійський парламент. Напередодні 5 листопада діти ходять з опудалом і прохають подати шеляг. Потім опудало спалюють. Цей епіграф натякає на схожість героїв поеми, «порожніх людей», із опудалом Гая Фокса, а також тугу за життєдайним вогнем для «порожніх людей», від якого вони мають очиститися або згоріти, якщо більше ні на що не здатні.

Хто ж вони, ці «порожні люди»? Так поет називає своїх сучасників, які зневірилися, в душах яких лише порожнеча і солома, у душах немає інших почуттів крім відчаю, самотності і пустки. «Порожні люди» ходять у «царині смерті». Їх світосприйняття викривлене і спотворене, живуть вони у «мертвій країні».

У поемі декілька складних образів.

Перший із них — образ Смерті. Люди не вірять і в безсмертя. Невіра в безсмертя, за Т. С. Еліотом, і є смерть. Тому «порожні люди» вже мертві, хоча і живуть на землі.

Ми люди порожні,

Спустошені люди,

Соломою випхані,

Купчимось,

І мозки солом’яні хилим.

Як шелести, шепоти наші

Тихенько й подібно

Тріщать шарудінням безсилим,

Як вітер в сухій ковилі...

(Переклад В. Коротича)

Другий — образ Очей. Цей образ автор вірша запозичив у Данте. Потрапити до раю неможливо, якщо не зустріти і не витримати погляду Беатріче.

«Порожні люди» бояться цих очей, але прагнуть їх побачити. «Порожні люди» сліпі, і повернути їм зір можуть тільки очі любові, очі Беатріче.

Ще одним образом, який несе в собі велике змістове навантаження, є образ Тіні. Це — символ втрати волі й нерішучості. Саме Тінь створює картину Апокаліпсису світу «порожніх людей», які знищили духовність, природу, віру. Навіть коли вони роблять спробу пригадати молитву, на неї падає Тінь, перетворюючи її на нісенітницю.

Поема закликає людство схаменутися, зупинитися і спробувати виправити скоєне.

Паспорт твору.

Рік написання — 1925 р.

Поема є своєрідним продовженням «Спустошеної землі», частково ввібравши в себе її недруковані фрагменти. У поемі передано відчай сучасної людини, яка розуміє, що цивілізація не має нічого спільного з істинною культурою, що світ, який утратив моральні орієнтири, саморуйнується.

Тема: хаос сучасного життя, вульгарність цивілізації, занепад культури, девальвація людських почуттів і крах гуманістичної філософії

Ідея: світ спустошених людей не має жодного шансу на виживання, бо він розпався зсередини, а не від зовнішнього вибуху.

Розбиті образи, спустошені пейзажі — це символи хаосу сучасного життя, безпорадного перед новими катастрофами.

Твір складається з п’яти частин і починається двома епіграфами, що в стислому вигляді доносять до читача основну думку твору.

У першій частині ми зустрічаємося з основними персонажами поеми: порожніми людьми.

У другій частині читачі опиняються у «соннім королівстві смерті», у «царстві присмерку». Навколишній пейзаж уражає безлюдністю й порожнечею, а світосприйняття людей викривлене й спотворене

Відчуття відчаю, пустки й самотності посилюються в третій частині, де перед нами розгортається панорама «мертвої країни кактусового краю»

Чи є якась альтернатива «порожнім людям»? Чи є в них надія? Вона начебто з’являється в четвертій частині у вигляді «одвічної зорі» і «троянди зі ста пелюстками», що вдумливому читачеві нагадає Рай «Божественної комедії» Данте. Фінал поеми не надто оптимістичний, бо малює картину Апокаліпсису, виплекану пустопорожніми людьми, які зневажили мораль, зруйнувавши і навколишній світ природи, і внутрішній світ власної духовності.

Закінчує поему апофеоз тілесної смерті. Страшний танок, що ведуть напівмерці навколо кактуса, пророслого з мертвого ґрунту, віршується в ритмі дитячої співанки: Світ кінчається саме так Світ кінчається саме так Світ кінчається саме так Не вибухом а вищанням.

Творче конструювання.

1. Напишіть власний вірш, натхненний поезією Еліота.

2. Створіть ілюстрацію до поезії.

Рефлексія.

Чи досягли ми мети?

ЧУДОВО

ЗВИЧАЙНО

КЕПСЬКО

Домашнє завдання.

Напишіть есе на тему:

"Значення поезії "Світанки Суїні серед солов'їв" для сучасної культури".