Поняття «ринкова економіка», принципи.

Ринкова економіка – соціально – економічна система, що розвивається на основі приватної власності і товарно – грошових відносинах. Ринкова економіка спирається на принципи свободи підприємництва і вибору. Ринкова економіка спирається на цінову систему. Формування цін залежить від взаємодії попиту та пропозиції для досягнення або наближення рівноваги, коли попит на товар дорівнює пропонованій кількості.

Ринкова економіка ґрунтується на приватній власності та ціновому механізмі розв’язання основних проблем економічної організації. Важливими її принципами є:

• Свобода підприємництва й вибору;

• Особиста зацікавленість як головний мотив економічної поведінки;

• Конкуренція та обмежена роль уряду в господарському житті.

Приватна власність. В ринковій економіці ресурси перебувають у власності приватних осіб та інституцій. Приватна власність дає змогу окремим особам та підприємствам на свій розсуд залучати й застосовувати ресурси. Права власності – найістотніші, оскільки заохочують інвестиції, обмін та економічне зростання.

Свобода підприємництва й вибору – означає, що власники матеріальних ресурсів і грошей можуть вільно організовувати виробництво товарів і послуг. Вибір конкретної галузі діяльності та вихід з неї здійснюються підприємцями самостійно. Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей використовують або реалізують їх на свій розсуд і що особа вільна вибирати будь – який вид діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у межах грошових доходів визначають, які товари й послуги купувати.

Особиста заінтересованість – є рушійною силою ринкової економіки. Кожна людина й господарська ланка намагаються робити те, що їм вигідно. Власники ресурсів прагнуть продати їх або надати в користування за найвищу ціну. Фірми бажають отримати найбільший прибуток. Споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати максимальну користь від споживання. Отже, особистий інтерес визначає фундаментальний спосіб дій учасників економічного життя. Причому цей спосіб поведінки має узгоджуватися з чужими інтересами.

Конкуренція передбачає:

1). Наявність на ринку значної кількості незалежних продавців і покупців конкретного продукту або ресурсу.

2). Свободу для покупців і продавців виступати на певних ринках чи залишати їх.

Суть конкуренції полягає в широкому розпорошенні економічної влади всередині двох складових економіки – фірм та домогосподарств. Якщо на ринку повного продукту є багато покупців та продавців, жоден покупець або продавець не може помітно вплинути на ціну цього продукту.

Собівартість продукції – це сума всіх витрат, які несе підприємство з виготовлення товару та його подальшої реалізації. Під витратами розуміють витрати пов’язані із закупівлею сировини і матеріалів необхідних для виробництва, оплатою праці працівників, транспортуванням, зберіганням та реалізацією готової продукції.

Собівартість продукції – це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Від собівартості продукції залежить кінцевий показник діяльності підприємства – прибутковість. Чим краще працює підприємство. Інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше удосконалює техніку, технологію і організацію виробництва, тим нижча собівартість продукції. Тому собівартість є одним з важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв’язок з ціною. При обчисленні собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включаються. Витрати підприємства відшкодовують за рахунок двох власних джерел: собівартості і прибутку.

Типи і види собівартості. Собівартість може бути двох типів:

• Повна або середня – включає в себе абсолютно всі витрати підприємства. У розрахунок беруться всі витрати пов’язані із закупівлею обладнання, інструментів, матеріалів. Транспортування і т. д. Показник виходить усереднений.

• Гранична – залежить від кількості продукції, що випускається і відображає вартість всіх додатково виготовлених одиниць товару. Завдяки отриманому значенню можна розрахувати ефективність подальшого розширення виробництва.

Собівартість може бути фактичною і нормативною. При розрахунку фактичної собівартості беруть реальні дані, тобто виходячи з фактичних витрат, формується ціна товару. Виробляти такий розрахунок дуже незручно, тому що найчастіше дізнатися собівартість виробу необхідно раніше, ніж він реалізується. Від цього залежить рентабельність бізнесу.

Всі підприємства, які випускають продукцію, або надають послуги, відрізняються один від одного. Тому кожне виробництво індивідуально розраховує собівартість готової продукції. Собівартість являє собою суму витрат. Їх можна розділити на такі категорії;

1) витрати на сировину і матеріали, необхідні для випуску продукції; 2) витрати на енергоносії; 3) витрати на техніку та обладнання; 4) виплата заробітної плати співробітникам; 5) витрати виробничого характеру ( оренду приміщень, рекламні кампанії; 6) витрати на проведення соціальних заходів; 7) амортизаційні відрахування; 8) адміністративні витрати; 9) оплата послуг сторонніх організацій.

Собівартість величина непостійна. На неї впливають такі фактори, як:

• Інфляція;

• Ставки за кредитами;

• Географічне розташування виробництва;

• Кількість конкурентів;

• Використання сучасного обладнання.

Формування собівартості на підприємстві відбувається до того, як продукція реалізовується, адже саме від величини цього показника залежить ціна виробу.

Методів знизити собівартість досить багато: підняти продуктивність праці; автоматизувати робочі місця; закупити і встановити нове сучасне обладнання; розширити асортимент; ввести режим економії; грамотно витрачати енергоресурси; використовувати енергозберігаючу техніку; проводити ретельний відбір партнерів, постачальників; знизити витрати на утримання апарату управління.