Прометей був сином титана Іапета та богині правосуддя Феміди (що натякає на його любов до справедливості) і доводився двоюрідним братом Зевсу. Він був мудрим, адже навіть ім’я Прометей означає «той, хто думає наперед», «провидець», «мудрець». Натомість його рідного брата звали Епіметей («той, хто міркує заднім числом», інакше кажучи - дурень).
За одним із міфів, Прометей уважався «батьком людства», оскільки виліпив перших людей із глини. У Греції є містечко, де туристам показують рештки тієї глини, з якої «Прометей ліпив людей». Це два чималі валуни, розміром із добрячий віз кожен.
Прометеєвому брату Епіметею олімпійці доручили розподіляти поміж людьми і тваринами здатність до виживання у світі. Але через свою недолугість той обділив людей, витративши всі запаси життєстійкості на тварин. Коли ж черга дійшла до людей, то їм уже майже нічого не залишилося. Адже, скажімо, найсильніша людина не зрушить з місця такий вантаж, який легко тягне віл. Людина також неспроможна була тягти плуг, як це робив кінь. А людські нігті та зуби є дуже слабкими та крихкими, як порівняти з пазурами лева або іклами кабана. Крім того, людина не має такого хутра, яке має ведмідь. Тому вона приречена на замерзання там, де ця тварина виживає. Люди виявилися набагато беззахиснішими за тварин.
Тож Прометей кинувся на допомогу. Він показав людям, як обробляти землю й вирощувати хліб, будувати житла та виготовляти корисні в господарстві речі, навчив читати й писати, напинати вітрила і плавати на човнах, видобувати із землі метали, розрізняти пори року та лікувати хвороби, приборкав тварин і віддав їх на службу людям.
Не можна сказати, що всі олімпійські боги ненавиділи смертних. Звісно, вони й не ставилися до них як до рівних собі. Адже люди приносили їм дари, будували чудові храми, всіляко уславляли. Іноді олімпійці навіть допомагали смертним. Але такої любові до людства, яку мав Прометей, у Зевса та його підлеглих точно не було. Зажадали олімпійці від людей великої шани і багатих пожертв. Тоді Прометей схитрував і поділив зарізаного бика так, що богам дісталися кістки і жир, а людям - м’ясо. Розлючений Зевс відібрав вогонь у смертних, і люди втратили його захист.
Прометей вирішив тоді дати фізично слабким людям розум - божественну іскру того вогню, який палав на Олімпі. Звісно, він добре знав, що Зевс наказав пильно охороняти вогонь, який горів у його палаці, аби жодна іскра не вилетіла за межі Олімпу. Але, співчуваючи людям, непокірний титан таки викрав іскру божественного полум’я. Заховавши її в очеретину, він прокрався повз Зевсову охорону, спустився на землю та віддав божественний вогонь простим смертним. Чи знав він про те, що цим вчинком прогнівить Зевса? Звісно, знав, на те ж він і Прометей - титан-провидець. Але любов до людей та співчуття до них переважили страх.
Дізнавшись про вчинок Прометея, Зевс розгнівався, загримів громом і наказав богові-ковалю Гефестові прикувати зухвальця до кавказької скелі. До місця покарання непокірного титана повели Сила та Влада, а Прометеїв товариш Гефест мусив виконати суворий наказ Зевса. Він міцно прикував ланцюгами до скелі руки й ноги титана, щоб той не міг поворухнутися.
Зевсів орел щоранку прилітав до скелі, де було прикуто незламного Прометея, гострими пазурами роздирав його тіло та клював печінку. За ніч вона відростала, і наступного дня тортури повторювалися. А оскільки титани були безсмертними, катування могло тривати вічно. Незважаючи на тортури, Прометей ні про що не благав Зевса, «карався, мучився, але не каявся». Ба більше, він ще звинувачував Зевса в несправедливості і навіть погрожував йому: мовляв, той не вічно пануватиме на Олімпі. І тривало це тисячі літ. Гніваючись за непокору, скелю з Прометеем Зевс кинув у глибоку прірву - Тартар, підземну темницю для титанів.
Через багато століть Зевс знову підняв Прометея з мороку. Його тіло так і було прикуто до купи каміння, гаряче сонце обпалювало його шкіру. Сильні вітри били його тіло об скелі, а дощ і сніги покривали його ранами. Знову й знову повертався орел і брався до своєї кривавої справи.
Нарешті Зевс не витримав і послав свого сина Геракла на Кавказ, аби той звільнив Прометея. Геракл зі свого непомильного лука вбив орла, який катував титана. А коли розривав його кайдани, то разом із металевим кільцем вирвав і шматочок скелі: камінь міцно прикипів до металу. Звільнений титан узяв собі це кільце зі шматочком скелі на пам’ять. Відтоді вдячні люди, пам’ятаючи про Прометеєві дари та муки, стали носити персні або браслети з камінцями.
Прослухайте
.png)
.png)
