Перші київські князі

Кого слов’яни називали князями?

Як ви розумієте поняття «Русь-Україна», «династія»?

Племінні князівства Русі-України. Київ та його перші правителі

На території Русі-України, як ви пригадуєте, існували такі союзи племен: волиняни, поляни, уличі, тиверці, деревляни, білі хорвати, сіверяни. Із посиленням впливу князя та його воїнівдружинників ці союзи перетворювалися на племінні князівства зі значно розвиненішими соціальною структурою та організацією влади. Одним із найсильніших на той час стало князівство полян, столичним градом яких був Київ. Зведене на дніпровських пагорбах місто віддавна слугувало одним із найбільших осердь східного слов’янства. Завдяки вдалому розташуванню на торговому шляху «із варягів у греки» Київ перетворився на важливий центр об’єднання довколишнього та прийшлого населення, яке було зацікавлене в торгівлі. Офіційною версією заснування Києва на сьогодні є літописна легенда про полянських володарів Кия, Щека, Хорива і їхню сестру Либідь, які заснували місто й дали йому ім’я на честь найстаршого брата. Її наводить чернець Нестор у «Повісті минулих літ» без «прив’язки» до певного року. Схожі легенди про заснування великих міст трьома братами є в багатьох народів (поляки, вірмени та ін.). Дослідники припускають, що Кий був реальною історичною постаттю.

Відомо, що інші князівства теж мали свої «стольні гради» (головні міста): древляни жили довкола міста Іскоростеня, волиняни мали місто Волинь, сіверяни гуртувалися біля Чернігова тощо. Іншої докладнішої інформації писемні джерела не подають. Натомість з археологічних джерел відомо, що тодішнє слов’янське населення жило невеликими осілими групами (можливо, окремими родами), зналося на землеробстві та скотарстві. За житла їм правили напівземлянки. Вони користувалися ліпним посудом, прикрашали його візерунками. Слов’яни були язичниками, поклонялися силам природи (особливо прославляли бога грому Перуна), влаштовували святкування на їхню честь у спеціальних місцях – капищах.

Руська земля за Аскольда і Діра

Про князів, які уподовж ІХ ст. очолювали східнослов’янські племінні союзи, у літописах містяться надто уривчасті згадки. Найвідомішими з володарів були київські князі Аскольд та Дір. Звідки ж вони походили і як управляли? Літописець пов’язував їх із варягами, що належали до оточення Рюрика з Ладоги. Правили вони начебто спільно, проте були не князівського роду. З другого боку, частина сучасних дослідників вважає їх продовжувачами місцевої династії, започаткованої князем Києм. Поступово про Русь починають згадувати в європейських джерелах. У «Бертинських анналах» (хроніка, написана у Франкській імперії в середині ІХ ст.) під 839 р. записано, що до двору Людовика Благочестивого, сина імператора франків Карла Великого, прибуло візантійське посольство разом із хаканом (правителем) Русі. Хоча цей запис уперше фіксує назву Русь, подробиць переговорів не наведено. Можливо, до посольства долучився хтось із київських князів, бо військову діяльність князя Аскольда, наприклад, пов’язують саме із «південними справами». Константинополь славився своїми багатствами, тож нав’язати ромеям торгові умови було справою надзвичайно вигідною. У червні 860 р. потужний руський флот із 200 лодій увірвався до константинопольської бухти, що звалася Золотий Ріг. Опинившись в облозі, ромейський імператор Михаїл III запропонував Аскольду багаті дари та мирний договір. Угода, окрім торгових привілеїв для Русі, передбачала хрещення Аскольда та його дружинників, а також відправлення єпископа в Київ для організації церковного життя. Наскільки вдалося виконати цю умову, невідомо, бо всі наступні візантійські автори надалі вважали русів язичниками. Важливо, що в угоді вказано про Русь, а оскільки тодішні руси були предками сучасних українців, то нині тогочасну Київську державу називають Русь-Україна.

Перші Рюриковичі в Києві

Тим часом у Ладозі помер князь Рюрик. Свої володіння він передав синові Ігорю. Проте той був занадто малим, щоби правити, тож за ним наглядав Олег, котрийсь із родичів Рюрика. Прибувши до Києва у 882 році, Олег хитрістю виманив Аскольда і Діра з міста та убив їх, бо вони «були некнязівського роду». Після цього Олег почав упокорювати довколишні слов’янські племена. За кілька років у війнах і походах він поширив свою владу на полян, древлян, сіверян, радимичів. За правління Олега, здійсненого від імені князя Ігоря, Київ перетворився на політичний центр, навколо якого об’єдналося чимало східнослов’янських племен. Вважається, що Олег ходив із військом на Константинополь і досяг визначних успіхів. У 907 р. він добився великих виплат та привілеїв для руських купців і дипломатів. У 911 р. цей договір було розширено ― літописець зберіг його на сторінках свого твору

Коли Олег загинув (можливо, у черговому поході за море), у Києві почав правити князь Ігор. Він продовжив захоплювати сусідні племінні князівства, зокрема упокорив древлян та уличів. За часів Ігоря в Північному Причорномор’ї вперше з’явилися кочівники-печеніги, з якими він поспішив укласти мир. Бажаючи торгових привілеїв і слави, князь Ігор ходив із військом на Візантію. Однак у 941 р. зазнав поразки: ромеї використали проти його лодій «грецький вогонь» (невідому нині запалювальну суміш). Коли ж князь вирішив виправити помилки та знову спробував військову вдачу, візантійці запропонували менш вигідний для Русі мир (944 р.). Загинув князь Ігор випадково. За тодішніх обставин «оплачувати рахунки» було складно, і князь самостійно збирав данину (своєрідний податок) з підкорених древлян, дреговичів, кривичів, сіверян та інших слов'ян-данників. Докладно полюддя (процес збору князем данини) описав візантійський імператор Костянтин Багрянородний. Зазвичай князь пізньої осені з військом вирушав із Києва у підвладні землі, вимагаючи «натуральної» плати (того, чим можна було утримувати військо або згодом продати). Повертався навесні до Києва і споряджав човни з медом, воском, хутрами, шкурами та іншим крамом до Візантії. У 944 р., отримавши солідний викуп з Іскоростеня, князь Ігор відпустив більшість дружинників зі здобиччю до Києва, а сам повернувся, щоби вимагати доплат. Древлян розсердили грабунки князя. Вони схопили Ігоря з невеликою кількістю воїнів та жорстоко з ним розправилися.

Його владу успадкував молодий син Святослав, при якому правила княгиня Ольга (*910—969). Бажаючи помститися за смерть чоловіка, вона, діючи за середньовічним правом, безжально покарала винних. Іскоростень було захоплено та спалено, Древлянське князівство перестало існувати. Дослідники вважають, що така увага до древлян з’явилася не на порожньому місці: печеніги становили загрозу зі степів, тож торгові шляхи змістилися північніше, до непрохідних для вершників лісів. Щоби контролювати їх, довелося упокорити землі древлян. Княгиня Ольга також організувала нові правила збору данини. З її наказу це відбувалося на спеціальних місцях ― погостах і стоянках. Тут також чинився княжий суд. Ці місця розташовувалися поза містами місцевих племінних князівств, щоб княжим урядникам не довелося потрапити в пастку, як це сталося з князем Ігорем. Княгиня Ольга намагалася мирно домовлятися з Візантією. Вона прийняла хрещення та особисто відвідала Константинополь. Унаслідок домовленостей руські воїни отримали змогу постійно перебувати і служити при імператорові. Однак результати переговорів могли не влаштовувати княгиню. Близько 959 р. вона скерувала посланців до короля Східно-франкського королівства Оттона I. Той відрядив на Русь цілу місію на чолі із ченцем Адальбертом, проте успіху в хрещенні киян вони не досягли.

Чому Русь стала Руссю?

Літописною назвою держави була Русь, або Руська земля. У IX—XI ст. так називали землі Середнього Подніпров’я із центром у Києві. Лише поступово влада столиці полян поширювалася на інші довколишні слов’янські племена. Щоби відзначити цей процес і нові землі, дослідники застосовували означення Давня Русь. Зараз цей термін уживається рідко, значно вдалішим є Русь-Україна (що його обґрунтував видатний історик Михайло Грушевський). Так прийнято позначати всі українські землі, що увійшли до складу Русі і мали спільну історію та культурну традицію. Становлення державності пов’язують з розселенням та походами вікінгів. Прихильники «норманської» теорії походження Русі вважають, що назва «Русь» потрапила до слов’ян від тогочасних фінських племен, які норманів називали «ruotsi». Також важливо розуміти, що династія Рюриковичів — скандинавського походження. Імена Олега, Ігоря, Ольги, численні літописні згадки про варягів свідчать про їхню північну належність. Наприклад, діяння княгині Ольги вказують на самовладну й жорстку скандинавську жінку, що знається на військовій справі та до думки якої дослухаються досвідчені дружинники (з північними іменами — Свенельд і Асмуд). Так само варягів від слов’ян відрізняли у візантійських джерелах, а імена руських дипломатів і торговців в угодах з ромеями X ст. — скандинавські. «Норманську» версію підтримали також археологи, які відзначають чималу кількість скандинавських речей у тогочасних похованнях. До того ж, як ви знаєте, вікінги розселялися в інших країнах Європи, зокрема в область Данло, а також створили герцогство Нормандію та Сицилійське королівство й загалом суттєво впливали на тогочасне політичне життя в Європі. То чому б їм не запанувати в Києві? Київ у IX ст., наскільки відомо, сплачував данину Хозарському каганату — величезній державі, що контролювала торгівлю з Візантією. Лише з варязькою допомогою вдалося позбутися нав’язливих умов. У літописній оповіді про Аскольда і Діра зауважено, що саме вони звільнили місто, але запанували в ньому самі. Бажання позбутися залежності від хозар й отримати надійний захист у вигляді досвідчених норманських воїнів могли стати важливими мотивами для визнання влади вікінгів. Під цим впливом суспільний розвиток Русі поступово став набувати тогочасних європейських рис. Так почали формуватися типові для середньовічної Європи стани населення: «ті, хто воюють» (князі, дружинники, бояри), «ті, хто моляться» (духівництво), «ті, хто працюють» (селяни, городяни, торговці, ремісники). Про особливості цього процесу ви дізнаєтеся в наступних параграфах.

Переглядаємо відеоуроки