Паперова перемога

21 лютого 1943 року на Уралі у селі Давлеканово недалеко від Уфи в сім'ї евакуйованих москвичів Улицких народилася дівчинка, яку назвали Людмилою. Ніхто і подумати не міг, що пройде багато років, і вона стане відомою письменницею. Після закінчення війни сім'я Улицких повернулася до Москви. Тут Людмила закінчила школу і вступила до МГУ на біологічний факультет. Роки навчання в університеті наклали глибокий відбиток на її подальшу діяльність.

Генетики навчили Людмилу думати, дивитися і спостерігати, а університетський учитель Улицької видатний генетик Володимир Павлович Эфраимсон був для юної студентки прикладом бездоганної моральності. Після закінчення вузу в 1968 році Людмила Улицька стала працювати в Інституті загальної генетики АН СРСР. Через два роки в 1970 році Людмила Євгенівна йде з роботи.

Причиною звільнення стала передрук самвидаву. Як згадує сама Улицька, в ті роки багатьох карали за читання та передрук самвидаву. Деякий час Улицька не працювала, а коли спробувала повернутися до наукової роботи, то зрозуміла, що професія від неї пішла.

У пошуках роботи Людмилі Євгенівні допомогла подруга, яка працювала художником Єврейського театру. Вона познайомила Улицьку з Шерлингом, відомим діячем мистецтва, який запропонував Людмилі Євгенівні роботу в Єврейському театрі. Робота полягала в написанні інсценувань, нарисів, дитячих п'єс, рецензій. Крім того, Улицька займалася перекладом віршів з монгольської мови. Пропрацювавши в театрі три роки, Улицька всерйоз зайнялася літературною творчістю. Перша її книга побачила світ у 1993, коли Людмилі Євгенівні було вже за 50.

Тяга до творчості була закладена в Улицької генетично. Її репресований дід свого часу опублікував книги по демографії і по теорії музики. Батько Людмили Євгенівни написав книгу про автомобіль і його експлуатації, а її прабабуся по материнській лінії складала на ідиші вірші. Людмила Євгенівна та сама досить успішно писала вірші, але окремим збірником їх не публікувала. Свої найкращі поетичні рядки вона надала головній героїні свого роману "Медея і її діти". Цей роман приніс Улицької в 1997 році Букерівську премію і широку популярність.

Творчий успіх, Людмила Улицька сьогодні

Перша книга Людмили Улицької "Бідні родичі" була видана французькою мовою у Франції, а публікації перших оповідань Людмили Євгенівни стали з'являтися в журналах наприкінці вісімдесятих. На початку дев'яностих за її сценаріями знімають фільми "Сестрички Ліберті" режисера Ст. Грамматикова і "Жінка для всіх" режисера А. Матешко. У цей же період в журналі "Новий світ" виходить повість "Сонечка", яку у Франції назвали найкращою перекладною книжкою року. Ця повість принесла Улицької французьку премію Медічі. У 1998 році повість "Сонечка" здобуває звання лауреата італійської літературної премії Джузеппе Ачерби.

Як проявляється проблема булінгу у творі "Паперова перемога"?