Особливості розвитку Франції в Середньовіччі. Столітня війна та її наслідки.

На які частини та за яким договором у 843 році було поділено Франкську імперію?

Як розвивалася Франція в ХІ—XIV ст.?

Розпад імперії Карла Великого не вплинув на амбіції французьких королів стати лідерами європейської політики. Щоправда, сил боротися навіть із герцогами Аквітанії, Бургундії, графами Тулузи, Шампані, Фландрії та іншими впливовими феодалами бракувало. Політична роздробленість країни перетворила короля на першого серед рівних, але не на головного. Так само Каролінги не зуміли впоратися з набігами норманів. Уже в 845 р. вікінги здобули та розграбували місто Париж, руйнувань зазнали також інші землі. «Перші серед рівних» не могли зупинити жорстоких нападників, тому джерела зафіксували їх глузливі прізвиська: Карл І Лисий, Людовик II Заїка, Карл III Простакуватий (у 911 році він віддав Нормандію данцеві Роллону).

У 987 р. на троні опинився Гуго Капет, який започаткував династію Капетингів. Укладаючи шлюби з іншими європейськими вінценосними сім’ями (скажімо, Генріх І одружився з Анною, донькою руського князя Ярослава Мудрого) та опираючись на вірну знать, нащадки родини зуміли втримати владу. Якщо в першій половині XII ст. французького короля ще могли пограбувати в лісі (ота неприємна оказія сталася з Людовиком VI), то вже з Філіпом II Августом (1180-1223) такого аж ніяк не могло трапитися. Він розширив кордони, підкорив Нормандію та Прованс, поскуповував графства, забрав помістя у феодалів, які зрадили, вигнав із країни юдеїв, привласнивши їхнє майно. А ще — започаткував Королівську раду, яка об’єднала вірних рицарів і знавців законів, Скарбничу палату, службовці якої контролювали прибутки. Судову систему вдосконалив Людовик IX Святий (1226-1270). За його наказом усі місцеві суди підпорядкували Паризькому. Також визначили особливий період — «40 днів короля», коли будь-яку суперечку між феодалами вирішували мирно, але за участі монарха.

Роль центральної влади посилив Філіп IV Вродливий (1285-1314), який узагалі вважав, що воля короля — єдиний закон. Надзвичайно вродливий, він виявився й наполегливим правителем, який підкорив чи знищив чимало супротивників. У 1302 році Філіп IV скликав станово-представницькі збори — Генеральні штати. З їхньою допомогою він обмежив апетити пап римських, відмовившись сплачувати данину. У 1308 р. французький король вдався до зухвалих дій: він захопив Папу і переніс папський престол до французького міста Авіньйон. Наступні 70 років папами призначали французів, які виконували волю французьких королів. Однак Капетингам не вдалося повністю реалізувати цю перевагу — у 1328 р. династія згасла.

Визначте причини слабкості королівської влади в період феодальної роздробленості.

Чому почалася Столітня війна?

Спадкоємцями влади у Франції стала родина Валуа (1328-1589), проте свої обґрунтовані династичні претензії висунув англійський король Едуард III Плантагенет (1327-1377).

Англійцеві належали Нормандія та Аквітанія, до того ж він сподівався на прихильність французької еліти й іноземних союзників. Боротьба за корону Франції стала головною причиною Столітньої війни (1337-1453 рр.).

Перші битви, зокрема, морська в затоці Слейс (1340 р.), сухопутні поблизу міст Кресі (1346 р.) та Пуатьє (1356 р.) показали перевагу англійців. Король Едуард III примусив рицарів стати в піший стрій і захищати лучників, набраних із вільних селян. Тогочасне французьке військо було звичайною феодальною армією, де кожен «умів воювати» краще, ніж король, тому французи билися безладно. Організованість англійців призвела до того, що під Пуатьє французи, які кількісно переважали супротивника вдвічі, зазнали розгромної поразки, втративши 5-6 тис. загиблими, пораненими та полоненими. Після катастрофи французів біля міста Азенкур (1415 р.) ситуація взагалі була плачевною: англійці захопили Париж та чимало інших міст із довколишніми землями. У полон потрапив французький король Карл VI, який 1420 р. в Труа підписав договір, у якому передав династичні права на Францію сину французької принцеси Катерини та англійського короля Генріха V. Деякі місцеві аристократи не проти були віддати трон ворогам, і дофін (спадковий принц) Карл VII (1422-1461) опинився перед загрозою втрати корони.

Визначте причини та сторони Столітньої війни як соціального конфлікту.

Хто така Жанна д’Арк?

Батьківщину врятувала Жанна д’Арк. Уважалося, що ця дівчина народилася в селянській сім’ї, однак сьогодні історики доводять її ймовірне шляхетне походження. У 1429 р. Жанна д’Арк з’явилася при дворі дофіна та переконала його в своїй рятівній місії. Гостя стверджувала, що Бог дав їй видіння, де показав звільнення міста Орлеан, вигнання англійців та коронування Карла VII. Через безвихідне становище той погодився на допомогу.

Жанна д’Арк, портрет, XV ст.

Отримавши добірне військо і командування над ним, Жанна д’Арк відвоювала «місто Авреліана». Натхненні вірою в перемогу, французи назвали свою героїню Орлеанською дівою. Уже 1429 р. вона організувала визволення міста Реймс, отож

Карл VII прийняв корону в старій столиці франкських володарів. Однак згодом, через зраду, рятівниця потрапила в полон до англійців. Її звинуватили в чаклунстві та носінні чоловічого одягу (страшний злочин для середньовічної жінки!). У 1431 р. Орлеанську діву спалили на вогнищі в місті Руан, як «відьму». Проте її жертовна смерть сприяла об’єднанню французів та, як наслідок, їхній перемозі. Король повернув собі місто Париж, провінції Нормандію й Шампань. У 1453 р. англійці втратили місто Бордо (столицю Аквітанії), і Столітня війна закінчилася.

Централізація королівської влади в Англії та Франції. «Війна Червоної і Білої троянд»

Столітня війна мала величезний вплив на зміну влади в Англії та Франції. Особливо це відчула Франція: у битвах загинуло чимало знатних і самовільних феодалів, замість яких набрали досвідчених професійних найманців. Керівні посади купували освічені та заможні городяни, таланти яких можна було використати у відбудові країни. Важливо, що нові люди у владі були вірні королю.

Цю ситуацію використав Людовик XI (1461-1483), якого з юних літ вважали вправним інтриганом. У війнах він розраховував більше на хитрість, аніж на силу. Хоча король уклав союз зі швейцарцями (найкращими європейськими найманцями XV-XVI ст.), у відкриті сутички з ворогами намагався не вступати.

Виклик королівській владі кинув лише бургундський герцог Карл Сміливий. Він (грошовитий і титулований) змалку виховувався в рицарських традиціях, а тому в дорослому віці витрачав немало коштів на утримання власного двору, проведення бенкетів, полювань і турнірів. Одного разу допоміг королю врятуватися від смерті, однак той не запам’ятав доброї послуги. Між конкурентами розпалилися виснажливі й довготривалі внутрішні війни. Врешті, 1477 р. Людовик XI намовив людей з оточення Карла Сміливого вбити сеньйора. Провінцію Бургундія долучили до королівських володінь, і Франція об’єдналася під владою Людовика XI як абсолютного монарха.

Схожі процеси відбувалися в Англійському королівстві. Столітня війна виснажила Англію до краю. У країну поверталися переможені рицарі. Підкошені невдачами й озлоблені, вони взяли активну участь у внутрішніх усобицях, що розгорілися внаслідок династичної кризи. У боротьбу за престол втяглися представники родин Йорків, геральдичним знаком яких була біла троянда, і Ланкастерів, що мали своїм символом червону троянду. Тому протистояння й назвали Війною Червоної та Білої троянд (1455-1486 рр.). Обидві династії мали рівні претензії на владу та відчайдушно її домагалися.

Невпинні бої, що тривали понад тридцять років, занапастили країну. Загинули найкращі рицарі, а отже, досвідчені феодали віддалилися від державного життя. У результаті на трон усівся Генріх VII Тюдор, далекий родич Ланкастерів. Він помирив сторони, що ворогували, одружившись із Єлизаветою Йоркською (при цьому символічно додав до свого герба білу троянду). Опираючись на парламент, нових дворян і містян, Генріх VII поступово перетворився в беззаперечного (абсолютного) монарха Англії. Династія Тюдорів правила до XVII ст.

Чим завершився конфлікт між Людовиком XI та герцогом Карлом Сміливим?

Переглядаємо відеоурок

Виконати тест!