Звернемось до біблійної давнини. Історія Понтія Пілата і Ієшуа тісно зв'язана з основними сюжетними перипетіями твору. По-перше, вона складає зміст того роману, котрий пише Майстер, по-друге, ця страшна історія ніби завершується в головному тексті книги. Майстру захотілось промовити: перемога зла над добром не може стати кінцевим результатом, так як цього не приймає сама природа, весь хід цивілізації.
Історію Понтія Пілата від свідків розповідає в І главі Воланд, в II главі розповідь ведеться через сон Івана Бездомного, а дві останні глави представлені як уривки з твору Майстра. Такий композиційний зв'язок підкреслює зв'язок Пілата з усіма головними героями. Берліоз -- редактор поеми про Ісуса, написаної Бездомним, Воланд присутній на допиті Ієшуа Пілатом, Маргарита читає уривки з твору Майстра в 1-й главі, де і з'являється. Сусід Майстра, якого він вважає другом, пише на нього донос, накінець, Майстра арештовують за його власний твір так само, як Ієшуа виносять вирок до страти за його слова.
Біблійний світ
У суперечці між Єшуа і Понтієм Пилатом розв'язуються важливі філософські проблеми:
Про сутність людини, добра вона чи зла за своєю природою; про можливість морального прогресу людини і про свободу вибору людиною власного шляху і моральної відповідальності за цей вибір.
Понтій Пілат - це могутній римський прокуратор, в його руках життя і смерть кожного. В цьому світі він один, всю свою любов він віддає собаці Банзі.
Але незважаючи на свою могутність Пілат не знає волі.
Він - раб Кесаря, своєї посади і своєї кар'єри. І хоча він хоче врятувати Ієшуа, але ж переступити пута рабства не може. В ньому стикаються особиста воля і володар обставин. Останню Пілат подолати не в змозі. Як людина, він не одобрює смертну кару, а як прокуратор її утверджує.
З діалогу Понтія Пілата і Ієшуа (гл.2) видно, кому співчуває Пілат.
Він співчуває тому, кого повинні послати на страту. Називає Ієшуа "Великим філософом" впевненим у мирному характері проповідника, пробує змусити Каіфу помилувати проповідника. Але при цьому проявляє легкодухість, боїться помсти першосвященика, доносу в Рим і відступає. Останні слова Ієшуа підкреслюють цей мотив: немає вади' гірше, ніж боягузтво.
Після страти Ієшуа Пілату не дають спокою муки совісті. Ієшуа - єдина людина, з якою у Пілата зав'язалися майже дружні відносини, а після страти увг сні прокуратора вони переростають у тісну дружбу. Після вбивства Іуди Понтій Пілат вперше після безсонних ночей засинає спокійно.
Пілат признається собі, що боягузтво - дуже страшна вада. Людською любов'ю Понтій Пілат був вибачений. По місячній дорозі він іде до свого співбесідника і кидається в гірське озеро. Деспотична влада Римської імперії дуже близька деспотичній владі сталінської Росії. Яке б не було велике торжество зла, воно, зло, знає, що добро існує, і ця думка, йому, злу, не дає спокою.
Про Ієшуа відомо, що батько його сирієць, родом він із Галілеї, єдиний його учень Левій Матвій. Життя Ієшуа закінчується смертю на стовпі. Має Ієшуа двох друзів -один зрадник, другий - діє з кращих спонукань, але збита з толку людина, яка не розуміє свого вчителя. Левій Матвій фанатик, він готовий іти на вбивство, щоб помститися за смерть учителя.
Між Ієшуа і Майстром існує зв'язок. Майстер втрачає віру в себе, в інших. Ієшуа не відступає від істини. Майстер спалює свій роман, він здається.
Сатиричний план роману
Добу Понтія Пілата і 1930 р. поєднує диктатура. Люди думали і робили те, що вимагав час, забувши, що вони виконують головні ролі в добі. Вони не намагаються змінити дійсність, а змінюють себе пристосовуються. Коли люди роблять тільки те, що їм наказують, - це тимчасове насильство але коли люди думають так, як їм наказують - це безповоротне руйнування людської особистості. Щоб показати вади людини, Булгаков прибігає до художніх засобів - гротеску та іронії.
Алоізій Могарич, барон Майгель пристосовуються до життя.
Вони риють ями один одному - пишуть доноси, шпигують.
Воланд обирає для мешкання нехорошу квартиру №50 дому 302 - біс на Садовій. Ця квартира мала дивну репутацію. Уночі' приїжджав "воронок", людину вивозили, і більше про неї ніхто не чув. Це було звичайним у 30-ті роки.
Римський боїться дізнатися про долю Варенухи, який пішов до міліції повідомити про неприємності, бо він боїться, що його можуть заарештувати.
Все антилюдське проявилося в залі вар'єте, перетвореного Воландом в лабораторію з дослідження людських слабкостей, маг розвінчує жадність публіки, сором і нахабну віру в покаранння Семплеярова.
Справжня вакханалія розгортається в сцені балу в квартирі №50. Тут нечиста сила демонструє свої досягнення: донощики, зрадники, безумці,
розпусники.
Бал Сатани це вивернуте навиворіт антилюдське, парад пристрастей, вульгарності, бездуховності. Ці темні сили, якщо їм дати волю, знищать світ.
Фантастичний світ в романі
Фантастичний світ у творі представлений Воландом.
Епіграф до роману, взятий з "Фауста" Гете: то хто ж ти, нарешті?
Я - частка тої сили, що вічно хоче зла і вічно чинить благо (Отже,карає Воланд тих людей, хто відступив від загальнолюдських норм моралі).
Риси, які притаманні Воланду : великодушний,щирий, високоосвічений, поліглот, тонкий знавець людської психології, глибоко розуміє кожного, він - політик, економіст, філософ, історик, мандрівник, він - професор, знавець рідкісних рукописів, він маестро!, непідкупний, справедливий, об'єктивний, здатний на милосердя.
Так автор хотів показати, що життя у Москві 30-х років було страшнішим, аніж пекло, де володарює нечиста сила.