Оноре де Бальзак (1799–1850) «Гобсек». Основні віхи творчості та особливості світогляду письменника. «Людська комедія»: історія написання, художня структура, тематика і проблематика, образи.

Уважно перегляньте весь запропонований матеріал для підготовки до уроку на сайті Всеосвіта. Робити записи в зошиті можете за бажанням. Головне - ВИКОНАТИ ВСІ ЗАВДАННЯ УРОКУ з 23 по 30 січня до 9.00. Прочитайте обов'язково текст повісті "Гобсек"

Оноре де Бальзак (1799-1850)

Ім’я. Оноре де Бальзак

Місце народження. містоТур,Франція. День народження. 20 травня 1799 року.

Батьки.

Батько письменника – Бернар Франсуа Бальза (1746-1829), колишній селянин, завдяки своєму практичному розуму й рідкісній енергії домігся досить високих на той час для провінції посад помічника мера й попечителя головної міської лікарні.

Мати – Анна Лаура Саламб’є (1778—1853) - донька паризького торговця.

В сім’ї Бальзаків було четверо дітей: Оноре, Лора, Лоранса, Анрі

Дитинство майбутнього письменника було безрадісним. Мати і батько мало приділяли увагу старшому сину. Подругою Оноре була сестра Лора.

Навчався у Вандомському коледжі, Паризькій школі права, відвідував лекції у Сорбонському університеті.

Працював писарем у конторі адвоката Мервіля, а потім у конторі нотаріуса Пассе.

Мрія стати письменником. Отримав від батьків 2 роки фінансової підтримки для написання шедевру.

Невдалі спроби: трагедія “Кромвель”, готичні романи.

Перший успіх. 1829 р. роман “Шуани”.

Боротьба з кредиторами.

Задум про об'єднання творів у цикл “Людська комедія” 1833 р.

Таємнича Іноземка - українська поміщиця Евеліна Ганська, власниця маєтку Верхівня поблизу Бердичева.

Одруження з Евеліною Ганською 14 березня 1850 р.

День смерті. 18 серпня 1850 року, Париж.

Головний твір - «Людська комедія» (1833-1848).

Найвідоміші твори: «Шагренева шкіра», Тридцятирічна жінка», «Євгенія Гранде», «Гобсек», «Полковник Шабер», «Лілія долин», «Сільський лікар», «У пошуках абсолюту», «Батько Горіо», Втрачені ілюзії», «Сільський священик», «Господарство холостяка», «Селяни», «Кузен Понс», «Кузина Бетта».

Новаторство Бальзака

1. Письменник утвердив реалізм у літ ХІХ ст..

2. У своїх творах звернувся до реального життя, підняв «антихудожні» теми:

- збагачення і банкрутство;

- спекуляція земельними ділянками;

- фінансові авантюри;

- боротьба навколо заповіту.

3. Створив новий літературний жанр – цикл романів

Переглянь матеріали експрес-уроків

«Людська комедія» Оноре де Бальзака

Перша половина XIX століття не знала більш яскравої постаті, ніж ОНОРЕ БАЛЬЗАК (1799-1850), якого справедливо назвали "батьком сучасного реалізму і натуралізму". Його життя - живе втілення тих умов, у яких перебував європейський, а особливо, французький письменник XIX століття. Бальзак прожив лише 51 рік, залишивши читачеві 96 творів. Він планував написати їх близько 150, але не встиг завершити свій грандіозний задум. Усі його твори пов´язані між собою наскрізними персонажами, які в одних романах виступали головними, а в інших - другорядними героями.

У Бальзака кожен знаходить своє. Одним імпонувала повнота та злагодженість картину світу, яку він змалював. Інших хвилювали готичні таємниці, вписані в цю об´єктивну картину. Треті захоплювалися колоритними характерами, які створила уява письменника, піднесеними над дійсністю своєю величчю і своєю ницістю.

Оноре Бальзак (частку "де" він приєднав до свого прізвища пізніше і цілком свавільно) народився 20 травня 1799 року в місті Турі. Його батько Бернар Франсуа - селянський син, який важко й довго вибивався в люди, - одружився лише у п´ятдесят років, узявши молоду дівчину з багатої родини (вона була молодша за нього на 32 роки). Мати поквапилася збути первістка з рук. Малюка віддали у село до годувальниці, у якої він провів 3 роки. Мати не часто навідувалася. Світське життя і любовний зв´язок з одним із місцевих аристократів повністю поглинули її. Навіть після повернення у батьківський будинок, мати бачилася з сином лише по неділях. Дитинство Оноре було тяжким і безрадісним. Родина майже не займалася його вихованням.

Батьки вважали себе людьми освіченими, тому не шкодували грошей для освіти своїх дітей. У 8 років Оноре віддали на навчання у Вандомський коледж, який для нього став "духовною в´язницею", бо тут панував суворий нагляд за вихованцями, їх навіть не відпускали додому на канікули. Усі листи перечитувалися цензором, вдавалися навіть до тілесних покарань. Юний Бальзак почувався у коледжі покинутим і пригніченим, очевидно, тому що навчався посередньо і серед вихователів мав репутацію незібраного і малообдарованого учня. Тут він уперше почав писати вірші і захопився літературою.

Здобувши середню освіту, з великими труднощами Бальзак записався вільним студентом Паризької школи права. У листопаді 1816 р. він вступив на факультет права Сорбонни, серйозно зацікавився філософією і художньою літературою. Та разом з тим йому доводилося працювати писарчуком у конторі нотаріуса. Досвід, набутий під час служби, став джерелом багатьох сюжетних колізій у творах "Людської комедії".

  Коли військового інтенданта Бернара Франсуа Бальзака відправили у відставку, родина оселилась у Вільпарізі, а Оноре залишився в Парижі, де зазнав творчих мук, сидячи у себе на горищі перед чистим аркушем паперу. Він хотів стати письменником, не маючи найменшого уявлення, про що ж він писатиме; і взявся за героїчну трагедію - жанр його обдаруванню чи не найбільше протипоказаний. Окрилений надіями, юнак працював над трагедією "Кромвель", але твір вийшов слабким, другорядним, зорієнтованим не на життя, а на канони мистецтва XVII ст. Трагедія не отримала визнання навіть у сімейному колі.

У 1820-1821 рр. Бальзак розпочав роботу над романом у листах "Стені, або філософські блукання", орієнтуючись на творчість Ж.-Ж. Руссо і И.В.Гете, а також на досвід особистих переживань і вражень. Однак цей твір залишився незакінченим: письменнику не вистачило майстерності та зрілості.

Весна 1822 року принесла йому зустріч із жінкою, яка відіграла важливу роль у його подальшій долі. Лара де Берні, хрещениця Людовіка XVI, була заміжньою і старшою за Бальзака на 22 роки. Це той ангел дружби, який супроводжував Оноре протягом 15 років. Вона допомагала йому грошима і порадами, була його критиком. Вона стала для нього тим материнським началом, яке він усе дитинство шукав у матері. Бальзак віддячував їй приязню, але це не означало, що зберігав вірність. Його пасіями рідко ставали молоді дівчата. Не випадково у своїй творчості, досліджуючи еволюцію жіночої душі з юних років і до глибокої старості, письменник звернув увагу саме на 30-літній, "бальзаківський" вік. Адже саме в цей час жінка, на його думку, досягає розквіту фізичних і духовних можливостей, звільняється від ілюзій молодості.

Оноре Бальзак був репетитором дітей мадам Берні. "Вскоре Бальзаки начинают кое-что подмечать. Во-первых, Оноре, даже когда он не дает уроков, отправляется в дом Берни и проводит там дни и вечера. Во-вторых, он начал тщательно одеваться, стал дружелюбней, доступней и гораздо приветливей". Коли мати дізналася про стосунки мадам Берні з сином, у неї пробудилося почуття ревнощів, до того ж скоро в місті почали ходити плітки про часті візити Оноре. Щоб відгородити сина від цієї жінки, мати відправила його до своєї сестри.

З 1821 по 1825 р. Оноре де Бальзак спочатку у співавторстві з іншими, а потім самостійно почав писати і випускати романи, сповнені таємниць, жахів і злочинів. Він прилаштувався на горищі по вулиці Ледіг´єр і, підбадьорюючи себе кавою, один за одним строчив романи: "Бірагська спадкоємиця" (1822), "Остання фея, або Нова чарівна лампа" (1822) та ін. Молодий прозаїк підписував їх різними псевдонімами і надалі відмовлявся включити у зібрання своїх праць. Однак ні слави, ні гонорарів для безбідного життя робота не приносила.

У 1836 році, уже будучи відомим, він перевидав деякі з них, але під псевдонімом Орас де Сент-Обен. Хоча псевдонім був не більш як секретом, Бальзак так і не зважився видати ці книжки за свої. Він писав 1842 року у "Передмові до "Людської комедії"": ".. .я повинен звернути увагу читачів на те, що визнаю своїми лише ті твори, які вийшли під моїм прізвищем. Крім "Людської комедії", мені належать тільки "Сто грайливих оповідань", дві п´єси і кілька статей - а втім, вони всі підписані".

У дослідників не раз виникала спокуса зовсім не брати до уваги ранні твори письменника. Та навряд чи варто цій спокусі піддаватися. Без них образ прозаїка не став би повним. Крім того, вони стали для нього своєрідним випробувальним полем.

На якийсь час Оноре Бальзак узагалі перетворився на літературного поденника, що не гребував жодним замовленням, яке приносило гроші. А ті гроші були на той час чималі (тим паче для літератора-початківця, нікому не відомого, анонімного), і родина перестала вважати, що Оноре марнував час на дурниці. Сам він, проте, був невдоволений, бо сподівався, що літературна праця одразу принесе йому грошістатки, славу і владу. І молодий Бальзак, підштовхуваний палким нетерпінням, удався до комерційних спекуляцій: почав видавати класиків, купив друкарню, а потім і словолитню. Цій діяльності він присвятив майже три роки - з 1825 по 1828-й, а в результаті - банкрутство і величезний борг, який частково покрила мати, а частково вже немолода коханка пані де Берні. Але повністю свого боргу Оноре так і не позбувся до кінця днів, бо з плином часу тільки збільшував його.

"Для Бальзака, - писав ще один його біограф, Стефан Цвейг, - Мідаса навпаки (бо все, до чого він торкався перетворювалася не на золото, а на борги) - все і завжди закінчувалося фінансовим крахом...". Він ще неодноразово пускався в авантюри (видавав газети й журнали, купував акції занедбаних срібних копалень, з метою заробітку працював для театру), і все з однаковим наслідком: замість золота - борги, що поступово виросли до цифр справді астрономічних.

У другій пол. 20-х рр. XIX ст. у паризькій пресі з´явилися статті і нариси Бальзака, які являли собою талановиті замальовки типових характерів і сценки із життя різних прошарків французького суспільства. Багато з них стали основою для образів і ситуацій у творах "Людської комедії".

"Останній шуан, або Бретань 1800 року" (1829) - перший твір Бальзака, підписаний його прізвищем (він узагалі називав цей роман своїм першим твором), - вийшов у світ за рік до "Червоного і чорного" Стендаля. Але "Червоне і чорне" - шедевр, великий пам´ятник нового реалізму, а "Останній шуан" - щось перехідне, незріле.

Безперечно, Стендаль і Бальзак - дуже різні художні індивідуальності. Творчість першого - це насамперед дві вершини: "Червоне і чорне" та "Пармський монастир". Якби він навіть нічого більше не писав, то однаково залишився б Стендалем. У Бальзака були речі, які вдалися йому краще, а деякі гірше. І все ж насамперед він - автор "Людської комедії" як цілого. Він знав і сам про це говорив: "Твір, над яким працює автор, здобуде в майбутньому визнання передусім завдяки широті свого задуму, а не цінності окремих деталей".

Справжня бальзаківська творчість почалася на порозі революції 1830 року, яку письменник прийняв, однак дуже швидко зрозумів, що народ обманутий. Та все ж значна частина його творів розкрила тему Реставрації ("Гобсек", "Шагренева шкіра", "Полковник Шабер", "Батько Горіо", "Музей старожитностей", "Блиск і злидні куртизанок").

У 1833 р. побачив у світ роман "Євгенія Гранде", який визначив нову епоху у творчому розвитку О. де Бальзака. Предметом зображення у новому творі стала буржуазна повсякденність з її зовнішнім і реальним плином. Одразу ж після публікації книги у Бальзака виник задум про об´єднання всіх своїх творів у епопею.

У 1834 р. у квартирі Бальзака знайшов тимчасовий притулок Жюль Сандо, відторгнутий супутник Аврори Дюпен. Письменник запропонував йому посаду секретаря. Сандо став свідком званих обідів. Але через півтора року він утік від Бальзака, бо вважав, що краще померти з голоду, ніж так працювати.

Після 30-ти років Бальзак почав мріяти про одруження із знатною, красивою, молодою і багатою жінкою, що допомогло б йому налагодити свої фінансові й особисті проблеми.

У 1832 р. він отримав листа з одеським штампом, який був підписаний "Чужоземка". Таємною кореспонденткою виявилася графиня Евеліна Ганська (від народження Ржевусська), яка належала до відомої польської родини і була молодшою за Оноре всього на рік. Вона була одружена з Венуеславом Ганським, заможним поміщиком у Волині. Листування скоро переросло у кохання, якому судилося продовжуватись аж до смерті письменника. На перший погляд, Ганська не займала у житті Бальзака особливого місця. У проміжках між зустрічами з коханою, які відбувалися то у Швейцарії, то в Німеччині, то в Італії, Бальзак залицявся до жінок, писав романи... Однак усе змінилося, коли у 1841 р. Евеліна стала вдовою. Все більше часу вони проводили разом. Бальзак часто їздив в Росію, Україну, у маєток Евеліни. У 1845 р. він був дуже вражений звісткою про її вагітність. У мріях письменник бачив себе батьком, анітрохи не вагаючись, що у нього буде син. Митець навіть назвав його Віктор-Оноре і почав будувати плани на майбутнє. Але мріям не судилося здійснитися, бо дитина народилася 6-місячною і померла. 14 березня 1850 р. Бальзак і Ганська повінчалися в Бердичеві. Вона прекрасно знала, що її чекав догляд за хворим чоловіком і становище вдови письменника, та все ж дала згоду на одруження.

У 1835 р. після публікації роману "Батечко Горіо" до письменника прийшла справжня слава і визнання. З´являлися одна за одною новели і романи. Початок 30-х рр. ознаменований не тільки інтенсивною літературною діяльністю Бальзака. Його успіхи відкрили перед ним двері аристократичних салонів, що тішило його самолюбство. Стабілізувалися матеріальні справи, справдилися давні мрії про будинок, карету, шевця. Митець жив широко і вільно.

Коли прийшла слава, коли він став володарем дум, його величезні гонорари вже не могли нічого змінити. Гроші зникали, ще не з´явившись у гаманці; зжерті боргами, вони сипались, мов у прірву, не вдовольняючи і малої частини кредиторів. Великий Бальзак утікав від них, наче легковажний гультяй, а одного разу (хоч і ненадовго) навіть потрапив до боргової в´язниці.

Усе це кардинально змінило його життя. Щоб погасити борги, йому доводилося працювати з гарячковою швидкістю (приблизно за два десятки років він написав 74 романи, безліч оповідань, нарисів, п´єс, статей), а щоб підтримувати славу розбещеного успіхом платоспроможного денді - залазити в борги знову й знову.

Проте Оноре і не шукав виходу із цього замкненого кола. Мабуть, вічний поспіх, атмосфера дедалі більшого числа падінь і авантюр були неодмінними умовами його існування, і тільки за таких обставин, напевно, й міг проявитися бальзаківський геній. Отже, спочатку Бальзак цілком тверезо поставив собі за мету стати письменником і лише потім, "після десятирічних пошуків навмання ...відкрив своє справжнє покликання". Він писав по 12-14 годин на день без перерви у стані майже сомнамбулічному, перетворюючи ніч на день і борючись зі сном та втомою за допомогою гігантських порцій чорної кави; саме кава кінець кінцем і звела його в могилу.

40-ві роки XIX ст. - останній період творчості Бальзака і не менш значний і плідний. Вийшло 28 нових романів прозаїка. Проте з осені 1848 р. він працював мало і майже нічого не друкував, бо стан його здоров´я різко погіршився: хвороби серця, печінки, сильні головні болі. Могутній організм творця "Людської комедії" був зломлений непосильною працею. Бальзак власне згорів у праці, доживши майже до 50-ти років. Це сталося 18 серпня 1850 р. Однак висновком його творчої діяльності та майстерності стала "Людська комедія", яка принесла йому справжнє визнання і безсмертя у віках.

У надгробній промові В.Гюго сказав: "Этот могучий и неутомимый труженик, этот философ, этот мыслитель, этот гений прожил среди нас жизнь, полную грез, борьбы, бите - жизнь, которой во все времена живут все великие люди"

О. де Бальзак «Гобсек»

1. Історія створення. 

"Небезпеки безпутного життя"(1830) -- історія розпаду дворянської родини де Ресто. Образи Анастазі де Ресто і Максима де Трая були об'єктами критики. І якби не добрий Гобсек, дітям Анастазі загрожувало б зубожіння. Гобсек віддав молодому Ернесту де Ресто майно, необхідне для шлюбу, за що Анастазі добивалась для лихваря дворянського звання.

"Батечко Гобсек"(1835).  --  головний герой Гобсек і повість закінчувалася описом затхлої комори вмираючого лихваря.

"Гобсек"(1842) --- відображено страшне спотворення людини владою золота. Навіть ім'я героя у перекладі символічне - "живоїд". Живоїд – це людина, яка наживається на інших або жорстоко з ними поводиться

2. Жанр. Повість

3. Дія у повісті відбувається взимку у 1829—1830р. Це Франція періоду останніх років правління Бурбонів напередодні Липневої буржуазної революції 1830 р.

4. Композиція. Рамкова композиція: оповідання в оповіданні. Адвокат Дервіль розповідає графині де Гранльє історію, яка стосується самого початку його кар’єри і може змінити погляд вищого кола паризького суспільства на положення  Ернеста де Ресто, в якого закохана Камілла де Гранльє.

5. Твір входить до «Етюдів про звичаї» («Сцени приватного життя »). Тут змальоване соціальне явище («влада золота», яка стає найголовнішою у суспільстві), досліджена "історія людського серця" (втрата істинних життєвих орієнтирів Гобсеком) та "історія суспільства" (в якому «золото — духовна сутність»).

6. Тема: зображення впливу «золотого мішка» на внутрішній світ людини.

7. Ідея: гроші - не винні, оскільки вони тільки умовність, яку вигадали люди; важливо хто ними володіє та з якою метою використовує.

8. Конфлікт: почуття - розум, буржуазне суспільство - талановита особистість.

9. Система образів. Адвокат та нотаріус Дервіль, віконтеса де Гранльє та її донька Камілла, лихвар Гобсек, швея Фанні Мальво,  Анастазі де Ресто, її чоловік – граф де Ресто та син Ернест де Ресто, Максим де Трай

10. Біографія Гобсека

• Ім’я: Жан-Естер Ван Гобсек

• Дата народження: 1740 р.

• Місце народження: передмістя Антверпена 

• Місце проживання: Париж, вулиця де Гре 

• Мати: єврейка 

• Батько: голландець

• Дитинство: у 10 років -  юнга на кораблі

• Життєві випробування: «раптові кошмари, несподівані події, романтичні невдачі, безмежні утіхи, голод, розтоптане кохання, набуте, втрачене і знов набуте багатство, безліч смертельних небезпек»; учасник громадянської війни у США, корсар, золотошукач

• Сімейний стан: неодружений, дітей не має

• Родичі: сестра, онука сестри - Сара ван Гобсек, її донька - Вогник

• Основне заняття: лихвар

• Статки: «його багатство зберігалося, мабуть, у банківських склепах. Він сам стягав гроші по векселях, бігаючи по всьому Парижу» 

11. Портрет Гобсека.

Лице: «місячний лик»; «жовтава блідість скидалася на колір срібла, з якого облупилася позолота»; «риси здавалися відлитими в бронзі»; глибокі зморшки «мережать» його обличчя; «густі чорні брови».

Волосся: гладеньке, акуратно причесане, «із сивиною попелясто-сірого кольору».

Очі: «жовті, як у куниці»,«майже без вій», «боялися світла»; «дашок старого кашкета надійно захищав очі від світла».

Ніс: «гострий», «подовбаний на кінчику віспою, скидався на свердлик».

Губи: «тонкі, як у алхіміків або старих карликів, зображених на картинах Рембрандта».

Голос: «тихий, лагідний», Гобсек «ніколи не сердиться»; говорить про гроші «тоненьким голоском, схожим на звук флейти», в яку забули вставити мундштук.

Вік: угадати неможливо, бо здається, чи то він «завчасу постарів, чи задумав до похилого віку зберегти молодість».

12. Будинок Гобсека

Живе Гобсек у «похмурому, вологому будинку без подвір'я, всі вікна якого виходять на вулицю»; у довгий коридор виходять двері кімнат, схожих на монастирські келії, освітлені малесенькими віконцями.

«Дім та його мешканець (Гобсек) пасували один до одного — як ото скеля та приліплена до неї устриця».

Його кімната, де все було охайне і потерте, починаючи з зеленого сукна на письмовому столі - до килима над ліжком, скидалася на холодну оселю самотньої старої діви. Узимку головешки  в  каміні,  завжди  присипані  купкою попелу, диміли, ніколи не розгоряючись полум'ям.

13. Епітети, які характеризують Гобсека: глитай, лихвар, людина-автомат, людина-вексель, золотий ідол, привид помсти, докір сумління, скнара, філософ, справжній удав, створіння нице, створіння шляхетне, філософ зі школи циніків, старий малюк, жмикрут, казкове страховище, фантастичний ідол, голландець, гідний пензля Рембрандта.

14. Життєвий кодекс Гобсека

«Незрушне лише одне почуття, яким нас наділила природа,— інстинкт самозбереження».

«Найтривкіша з усіх насолод — марнославтсво. Марнославство — це наше "я"».

«Щастя знаходить той, хто вміє застосувати свої здібності за будь-яких обставин».

«Щастя або в сильних емоціях, які підточують наше життя, або в розмірених заняттях».

«Я не вірю нічому».

«Повсюди точиться боротьба між бідними і багатими вона неминуча. Отож краще самому визискувати, ніж дозволяти, щоб визискували тебе». 

«Для того, хто мусив пристосовуватися до різних суспільних мірок, усякі ваші переконання та правила моралі — пусті слова».

«А влада і втіха — хіба не основи нашого нового суспільного ладу?»

«Я досить багатий, щоб купувати людську совість».

«Я володію світом, не стомлюючи себе, а світ не має наді мною ніякої влади». 

«У мене погляд, як у Господа Бога, я зазираю в душі».

«Я читаю в серцях, від мене ніщо не сховається».

«Усі людські пристрасті, розпалені зіткненням інтересів у вашому нинішньому суспільстві, проходять переді мною, і я влаштовую їм огляд..., вивчаючи усі потаємні пружини, що рухають людством».

15. «Філософія золота» — система поглядів Гобсека на роль грошей, золота у житті суспільства та окремої людини

 «...з усіх земних благ варто домагатися тільки...золота».

 «У золоті зосереджені всі сили людства».

 «Задовольнити марнославство — «найтривкішу з усіх насолод» — можна тільки золотом».

 «Щоб здійснити свої примхи, ми потребуємо часу, засобів і зусиль... у золоті все це є в зародку...»

«Хіба можуть у чомусь відмовити тому, в чиїх руках мішок із золотом?.. Я міг би, якби захотів, володіти найпрекраснішими жінками і купувати чиї завгодно пестощі».

 «Я досить багатий, щоб купувати людську совість, щоб управляти міністрами»

 «Життя— це машина, яку приводять у рух гроші».

 «Золото — ось душа вашого нинішнього суспільства».

16. Позитивні та негативні риси характеру

17. Вчинки Гобсека, що свідчать про ницість і шляхетність.

18. Сталення Гобсека до інших героїв

19. Підсумок життя Гобсека. Самотність, агонія у будинку повному загниваючих продуктів. Повна деградація особистості. Починав лихварем, а закінчив жмикрутом. В Мороці Нічого зник філософ, цинік, старий малюк, казкове страховище. Залишилися тисячофранкові білети, гора коштовностей і подарунків, дух тління і гнилизни, огидних запахів.

20. Риси реалізму та романтизму у повісті

Прочитай повість Оноре де Бальзака - Гобсек

перейшовши за посиланням https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=20

СКАЧУЙ і ЧИТАЙ у зручному для себе форматі:

1. balzak-onore-de-hobsek20.pdf

2. balzak-onore-de-hobsek20.epub

3. balzak-onore-de-hobsek20.docx

АБО

Прослухай Оноре де Бальзака - Гобсек (аудіокнига українською)

Увага! Відповідати в полі нижче запитань!

Дайте відповіді на запитання:

Яке ваше перше враження про твір Оноре де Бальзака "Гобсек"?

·         Чи сподобався він вам? Чим саме?

·         Хто є головним героєм повісті?

·         Назвіть інших персонажів твору:

Літературний диктант

1. Чому Дервіль став близьким другом віконтеси де Гранльє?

2.  Завдяки чому Дервіль потоваришував із Гобсеком?

3. До кого Гобсек вирішив з’явитися «як месник, як докори сумління»?

4. Яку суму податків сплачує мільйонер Гобсек і пишається цим?

5. Чому Гобсек любив бруднити килими в багатих будинках?

6. Що Дервіль позичав у Гобсека і для чого?

7. Хто є дружиною Дервіля?

8. Яку справу доручив граф де Ресто Гобсекові та Дервілю?

9. Що вразило Дервіля в помешканні Гобсека в кінці твору?

10. Кому заповів своє багатство Гобсек?

11. Про що думав в останні години Гобсек, що радив Дервілеві?

12. Чому віконтеса де Гранльє віддавала перевагу під час обрання нареченого для Камілли?