Одомашнення кролів та розвиток кролівництва.

Мета: Ознайомити дітей з поняттям «одомашнення тварин», розвитком кролівництва; виховувати дбайливе відношення до тварин, любити та охороняти.
Одома́шнення або доместикація — процес зміни популяції тварин за допомогою селекції, в результаті якої вони стають пристосованими до утримання в неволі та використання людиною.

Процес одомашнення диких тварин починається зі штучної селекції окремих індивідів для отримання потомства з певними ознаками, необхідними людині. Метою одомашнення є використання тварин у сільському господарстві як сільськогосподарської тварини або як домашнього вихованця. Якщо ця мета досягнута, вже можна говорити про свійських тварин. Одомашнення тваринного світу докорінно змінює умови для подальшого розвитку виду. Природний еволюційний розвиток замінюється штучною селекцією за критеріями розведення. Таким чином у рамках одомашнення змінюються генетичні властивості виду.

Щоб створити різноманітні породи, людина використовувала не тільки птахів і ссавців, але і деяких безхребетних тварин: шовковичного шовкопряда і, звичайно ж, бджіл. Сталося це досить давно — близько 5 тис. років тому.

Синдром одомашнення є результатом природної селекції та вибору людиною тих ознак, які були корисними для наших потреб. Цей процес не тільки змінює зовнішній вигляд тварин і рослин, але також може впливати на їхню поведінку, здоров'я та життєвий цикл. Ці ознаки були визначені Чарльзом Дарвіном у книзі «Змінність одомашнених тварин і рослин». Важливо розуміти, що одомашнення є складним процесом, який має свої наслідки для природи та людей.

Не всі види тварин здатні уживатися з людиною, тільки деякі змогли подолати страх перед людьми. Різні народи приручали безліч самих несподіваних тварин — антилоп, журавлів, страусів, пітонів і навіть крокодилів. Деякі вчені вважають, що первісні люди утримували в неволі і приручали навіть нині вимерлих гігантських лінивців і печерних ведмедів. А карфагенський полководець Ганнібал у війнах з римлянами кінця III ст. до н. е. використовував бойових слонів.

Однак приручити ще не означає одомашнити. Кількість видів дійсно одомашнених тварин дуже невелика — не більша 25. Для одомашнення необхідно, щоб поміщена в неволю тварина принесла потомство. Тільки тоді можна зайнятися добором і, зберігаючи особини з найціннішими для людини властивостями, через багато століть отримати вже не просто приручену, а справжню домашню тварину. Так наприклад, у давнину при дворах правителів Сирії, Індії, Середньої Азії, навіть Європи часто тримали гепардів, цінували за красу і чудові мисливські якості. Історія знає два приклади, коли ручні гепарди належали великим людям: один — Чингісхану, інший — Карлу Великому. Однак приручені гепарди не стали домашніми.

Першим супутником людини став вовк, «прибившись» до неї в кам'яну добу (10-15 тис. років тому). Генетики встановили, що вперше вовки були одомашнені людиною в Південній Азії. Таким чином домашня собака походить від прирученого вовка.

Майже так само довго (не менше 10 тис. років) триває дружба людини з вівцями і козами. Предком овець був гірський баран — муфлон, що мешкав в Південній Європі і Передній Азії. В результаті схрещування і ретельного відбору людина створила понад 150 порід домашніх овець, нині лише віддалено нагадують дикого прародителя. Кози ведуть свій рід від бородатого козла — мешканця тих самих областей, що і муфлон. Число порід домашніх кіз невелика, проте вони дуже різноманітні: ангорські з прекрасною вовною, швейцарські молочні; невеликі камерунські, які чудово лазять по деревах та інші. Найбільшу користь людині принесло одомашнення тура — предка сучасних корів.

Кінь одомашнений порівняно недавно — 5-6 тис. років тому. Його предком був зниклий тепер тарпан, який привільно почував себе в степах Євразії. Втім, деякі вчені припускають, що кінський родовід починається з дикого коня, який отримав назву кінь Пржевальського.

При переході людини до осілого способу життя (приблизно 10 тис. років тому) і з початком розвитку землеробства, коли з'явилися перші поселення та комори, в яких зберігалися запаси зерна, з'явилися перші домашні кішки. Одомашнення кішки сталося на Близькому Сході шляхом приручення дикої близькосхідної (інакше лівійської або нубійської) кішки.

Солідна і історія домашніх птахів: близько 5 000 років тому одомашнені кури, що ведуть свій рід від банківських і червоних курей Південної та Південно-Східної Азії, і гуси — нащадки дикого сірого гусака. 3-4 000 років тому в Європі і Китаї одночасно одомашнили качок, а в західній Африці — цесарок.

Експерименти в області одомашнення продовжуються досі.

Для одомашнення мають значення не тільки властивості того чи іншого виду, людина повинна бути гідна своїх підопічних: його обов'язок — постійно дбати про них, а не розглядати домашніх тварин, лише як джерело молока, м'яса. Головне — дика тварина навчається новим способам комунікації з людиною, вчиться розуміти жести, погляди, слова і використовувати ці соціальні сигнали в процесі «спілкування».

Першим одомашненим видом був вовк, одомашненим підвидом якого є собака . Спочатку він слугував помічником на полюванні, а пізніше виконував і сторожові функції.

Як мінімум 8 000 років тому люди приручили кіз, овець, корів, свиней.

Важливою подією для подальшої історії стало одомашнення коней близько 5 500 років тому. Перш ніж їх стали використовувати як робочу тварину, вони служили джерелом м'яса та молока. Одомашнення коней відбулося одночасно в різних місцях. Першою твариною, яку використовували для перевезення вантажів, був близько 7 500 років тому віл.

У новій історії були одомашнені лами (Південна Америка) й олені (Північна Азія), а також дрібні тварини, такі як морські свинки (Південна Америка) та миші.

Професор Людмила Миколаївна Труть пише, що «генетичне перетворення поведінки (з дикої — в домашню) тягне за собою морфологічні і фізіологічні зміни, подібні до тих, які відбулися в історичному минулому у собак та інших домашніх тварин».

Ступінь доместикації різних видів тварин може бути різною залежно від потреб людини. У процесі доместикації, під впливом нових умов середовища і штучного відбору у тварин з'явилися ознаки, що відрізняють їх від диких родичів, причому тим значніші, чим більше праці і часу витрачала людина на отримання тварин з необхідними йому властивостями.

До характерних ознак доместикації тварин належать:

• зміна в розмірі: вкорочення кінцівок, у великих тварин — зменшення розмірів тіла, у дрібних — можливе збільшення в розмірі і ширша морфологічна варіативність різних частин тіла;

• велика покірність, слухняність, тямущість, а також більша тривалість ювенільних характеристик у тварин;

• порушення дикого типу, системи спаровування, втрата домінування самців, зниження статевого диморфізму;

• зміна розподілу жиру, скорочення м'язової маси;

• зміни в типі вовни і вовняного або пір'яного покриву;

• зміна забарвлення, ослаблення значення природного захисного забарвлення.

Втрата залежності від дикої природи, мабуть головна проблема одомашнених тварин.

В галузі кролівництва головна увага селекціонерів зосереджена на створенні спеціалізованих порід, типів та ліній, які забезпечують високий гетерозисний ефект за продуктивними та відтворними якостями. Як відомо, кролі дають не тільки цінне хутро, а й дієтичне м’ясо. Понад 95% поголів’я кролів вирощується в домашніх господарствах, забезпечуючи власників свіжим дієтичним м’ясом упродовж року.
Вважається, що всі кролі, які розводяться людиною, походять від дикого європейського кроля, батьківщиною якого є Південна і Середня Європа. Одомашнення дикого Європейського кроля відбувалося вперше в Римській імперії, біля 2 тисяч років тому. Потім кролі з’явились там, куди їх привозили люди. В місцевостях, де було тепло і багато трави та мало ворогів, завезені кролі почували себе як вдома, інтенсивно розмножувались і це часто завдавало значної шкоди сільському господарству.
Дикі кролі невеликого розміру живою масою 1.5 – 2 кг, довжина тулуба до 40 см, колір різноманітний, частіше бурувато – сірий, черево – біле.
Довжина тіла сучасного дорослого кроля 35 – 45 см, хвоста -4 – 7 см, маса тушки кроля коливається від 1,4 до 2,5 кг.
Вуха кролика значно коротші порівняно з заячими, відповідно 7 та 14 см. Кролик переважає зайця на коротких відстанях за швидкістю і спритністю. Він може прекрасно петляти, але в екстреній ситуації швидко знаходить сховище, тоді як заєць розраховує лише на втечу.
У кролика чудовий нюх та слух, зір же розвинений значно слабше. Кролик « не безсловесний», звуки, які видає. Схожі на мурчання, але в страху його жалібні викрики нагадують дитячий голос.
у природному середовищі кролики - тварини стадні і надзвичайно товариські: живуть великими родинами, часто утворюючи цілі колонії. Житло кролик собі обладнує в норах, які сам майстерно викопує. У кролячих родинах існує ієрархія, при чому досить виражена і сувора. За лідерське місце в стаді кролики ведуть боротьбу, правда не жорстоку: один з претендентів на старшинство швидко визнає перевагу супротивника. Для помешкання кролики обирають райони з піщаним грунтом.
Основними відмінностями між видами кролів і зайців є тривалість вагітності, яка у кролематки становить 28 – 30 днів, а у зайчихи 50 – 52 дні.
Кролі відрізняються такими господарсько – корисними ознаками:

• Скороспілість. Вони досягають статевої зрілості у віці 3 – 3,5 місяці, крупні – 3,5 – 4 місяці.

• Інтенсивний ріст відбувається в перші 4 місяці (кріль досягає 85% довжини дорослої тварини), а у віці 7 – 8 місяців ріст кроля припиняється.

• Плодючість. Кролиці народжують по 6 – 12 кроленят за один окріл, і всіх їх вигодовують. Кролематки високо молочні, за добу дають до 200 грамів молока, а за лактаційний період - 3 – 8 кг. Період лактації короткий – триває біля двох місяців.

Новонароджені кроленята голі та сліпі, з 16 зубами. На п’ятий день вкриваються пухом, на 10 – 14 прозрівають, на 17 – 20 починають виходити з гнізда та поїдати корм. З 18 дня у них починається відбуватися зміна зубів. Молочні зуби випадають на 20 – 28 день.
Запліднення кролематок відбувається в будь – який час. Самки можуть запліднюватись на наступний день після окролу. Завдяки цьому можна отримати 5 – 8 окролів на рік.
Тривалість життя кролематок у середньому 6 – 7 років, але термін господарського використання 3 -4
роки.
Кролівництво – скоростигла галузь тваринництва, використовується для виробництва дієтичного м’яса, сировини для шкіряної, хутрової та вовнової промисловості.
За напрямом продуктивності кролів поділяють на: м’ясних. Хутрових, пухових.
М’ясо кролів є дієтичним продуктом: рекомендується дітям, людям старшого віку при захворюваннях шлунку, печінки, серцево – судинної системи.. За вмістом білка воно поступається лише м’ясу індюшатини. Кролятина характеризується високим вмістом білка, що засвоюється на 90 %. Крім того. Вміст холестерину у м’ясі кролів удвічі нижчий за вміст холестерину в яловичині. Враховуючи високу біологічну повноцінність м’яса кролів, його споживають у найбільш розвинених країнах Європи (Франція, Німеччина, Італія, Швейцарія,Нідерланди). Найбільше кролятини споживають у Франції (більше 5 кг на душу населення), в Угорщині цей показник становить лише 100 грам.
При копченні та консервуванні м’ясо кролика не втрачає своїх властивостей.
До м’ясних продуктів відносять також лівер кроликів: серце, легені, трахеї, м’ясні обрізи. Безвідходна технологія переробки кроликів на м’ясо передбачає виготовлення м’ясокісткового борошна із крові та нестандартних тушок. Досить важливою продукцією кролів є шкурки. Їх використовують для виробництва натуральних та імітації дорогого хутра.
Кролячий пух – високоякісна сировина для виготовлення фетрових(замша, велюр) та текстильних виробів. За фізико – механічними властивостями кролячий пух характеризується легкістю, шовковистістю, теплопровідністю.
Кролі дуже плодючі тварини: приплід можна отримувати протягом усього року. Від самки за рік отримують 5 – 6 окролів (30 – 40 кроленят).
Кролики дуже чутливі до інфекційних хвороб. Тому їх часто використовують як лабораторних тварин.
З давніх часів на території України існували колонії диких кролів, що вказує на оптимальні природні умови для розвитку галузі кролівництва. Україна займає 7 – 8 % загального обсягу світового виробництва м’яса кролів. На кожного українця приходилось в середньому 2,6 – 2,8 кг м’яса на рік. В результаті чого кролівництво перетворилось майже в найслабкішу галузь вітчизняного виробництва.
В Україні за даними 1995 року вироблялося понад 75% хутра. Останнім часом кролівництву не приділялося належної уваги на державному рівні. Припинили своє існування всі державні підприємства. Зменшилося забезпечення населення кролятиною. В Україні станом на 01. 01 2005 року з 45 звірогосподарств залишилося сім. Підприємств державної форми власності не залишилося.
Нині основна частина продукції кролівництва ( 92% м’яса і 99,5 5 шкурок) закуповується у приватному секторі. За останні 25 років виробництво крільчатини скоротилось більш ніж в шість разів. Основним регіоном в якому вирощують кролів є Черкаська область.
Розвиваються організаційно – господарські структури ринкового типу (акціонерні товариства, колективні, приватно – орендні, кооперативні підприємства тощо).
Однак, оскільки кролівництво зосереджено у приватних підприємствах, неможливо організувати централізований облік та належний контроль якості племінної продукції.