Свідченням того, що Шмуль пробачив Бруно, _____________________________
___________________________________________________________________________ .
Прочитай уривок та дай відповіді
на запитання 10,11,12!!!
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
ЯК З’ЯВИЛАСЯ ДУМКА ПРО ВЕЛИКУ ПРИГОДУ
[…] — Пробач, — вибачився Шмуль. — Дещо сталося. Бруно, примруживши очі, дивився на друга, намагаючись угадати, що б це могло бути. Може, Шмулю теж сказали, що він вертається додому? На світі бувають різні, найдивовижніші збіги. Адже народилися Бруно та Шмуль в один день — хіба це не вражає?
— Ну? — спитав Бруно. — Що трапилося?
— Тато… — ледь вимовив Шмуль. — Ми не можемо його знайти.
— Не можете знайти? Як це? Тобто він загубився?
— Думаю, так. Він був тут у понеділок, потім подався на роботу разом з іншими чоловіками, і ніхто з них не повернувся.
— І ви не отримували листа від нього? — допитувався Бруно. — А може, він залишив записку, в якій указав, коли повернеться?
— Ні, не залишив.
— Нічого не розумію, — зізнався Бруно і, подумавши, додав: — Ти його шукав?
— Звичайно, шукав, — сумно зітхнув Шмуль. — Я зробив те, про що ти весь час говориш, — організував експедицію.
— І ніяких слідів?
— Жодних.
— Дуже дивно. Але я впевнений, цьому знайдеться просте пояснення.
— Яке? — зацікавлено спитав Шмуль.
— Мабуть, чоловіків відвезли на роботу в інше місто, і там їм довелося затриматися, доки вони не закінчать роботу. А тут пошта працює не надто добре. Не маю сумніву, твій тато скоро повернеться.
— Сподіваюся, — Шмуль ледве стримував сльози. — Не знаю, як ми без нього будемо.
— Я міг би запитати батька, якщо хочеш, — не дуже впевнено запропонував Бруно, сподіваючись, що Шмуль відмовиться.
— Навряд чи це варто робити, — таку відповідь Шмуля не можна було назвати категоричною відмовою. Бруно відчув розчарування від цього.
— Але чому? Батько непогано поінформований про життя з вашого боку огорожі.
— Мені здається, військові нас не люблять, — сказав Шмуль і навіть спробував розсміятись. Утім, безуспішно. — Та ні, я впевнений, що вони нас не люблять. Просто ненавидять. […]
— А що, якщо… — Бруно не поспішав ділитися своєю ідеєю. Хай його новий зухвалий план спершу дозріє в голові. Він провів рукою по маківці: там, де було колись густе волосся, долоня натрапила лише на щетину, волосся поки не відросло. — Пам’ятаєш, ти сказав, що я схожий на тебе, коли мені поголили голову.
— Тільки товстіший, — уточнив Шмуль.
— Отож, — натхненно продовжував Бруно, — якщо я ще здобуду смугасту піжаму, то зможу запросто відвідати тебе, і ніхто мене не впізнає.
Шмуль засяяв, тепер він широко усміхався.
— Ти так думаєш? Ти справді це зробиш?
— Звісно. Це стане нашою останньою пригодою. Великою пригодою. Нарешті мені буде що досліджувати. […]