Образ майбутнього в літературі. Рей Дуглас Бредбері. Оповідання «Усмішка». Тривога за руйнування духовних цінностей в оповіданні «Усмішка».

Опрацюйте весь теоретичний матеріал.

Після цього виконуйте всі інші завдання!!!!

Розпочинаємо вивчення нової теми «Образ майбутнього в літературі». Всі ми мріємо про щасливе майбутнє, про те, якими будуть наш світ і наше життя через багато років. Про яке майбутнє для себе та нашої планети мрієте ви?

Мріяли про це й письменники-фантасти. Усвідомлюючи помилки людства в сучасному світі, вони не стоять осторонь сучасних проблем, намагаються застерегти світ від занепаду і створюють на сторінках своїх творів моторошні картини майбутнього. З одним із таких творів видатного американського письменника-фантаста Рея Дугласа Бредбері ми сьогодні й познайомимося. Маємо почути голос автора та з’‎ясувати, з якою метою він створює такий світ, проти чого застерігає людство.

Фантастика — це реальність, що нас оточує...

Рей Дуглас Бредбері

Анкета оповідання Р.Бредбері «Усмішка»

1. Автор. Рей Дуглас Бредбері (1920–2012)

2. Назва. «Усмішка» (1952)

3. Герої: картина Л. да Вінчі «Джоконда», хлопчик Том, Грігсбі, один з черги, натовп, поліція

4. Місце та час дії. Зруйноване місто, «святковий» день 2061 року

5. Сюжет. Усмішка Джоконди стала «героєм» оповідання Рея Бредбері. Восени 2061 вцілілі після атомних бомбардувань жителі великого міста відзначають свято - досить дивним, на наш погляд, способом: ламають і трощать все, що дивом збереглося після катастрофи. Свідком цих «святкових» подій став хлопчик Том. Том стає у чергу - влада дозволила кожному бажаючому плюнути на … картину Леонардо да Вінчі «Джоконда». Натовп не тільки плює, але й рве картину на шматки, утоптує в бруд, ламає раму. Жахливе і страшне видовище. Письменник залишає надію - в руки Тома потрапляє шматочок полотна з посмішкою Джоконди.

6. Жанр. Фантастика, антиутопія, оповідання

7. Тема. Твір про те, як у далекому майбутньому люди знищили «Джоконду» Леонардо да Вінчі, а маленький хлопчик Том врятував шматочок полотна з усмішкою Джоконди; про майбутнє людства, занепад цивілізації, загибель краси, ідеалів.

8. Ідея. Бредбері утверджує, що краса, увічнена в шедеврах світового мистецтва, знайде свою стежку до людських сердець. Духовне відродження людства починається з духовного відродження кожної людини.

9. Конфлікт. У творі декілька конфліктів: між Томом і натовпом, між людиною і суспільством, між красою і вандалізмом.

10. Людство майбутнього в оповіданні Р.Д. Бредбері «Усмішка»: зруйновані міста; дороги, понівечені від бомбардування; радіоактивні поля; одяг із грубої мішковини; «свята» ненависті та руйнації; ненавидять минуле; відмова від цивілізації; надія на відродження «нової» цивілізації («з’явиться людина з душею..., в якої душа горнеться до гарного...»).

11. Духовний шлях Тома

1. Том – сільський хлопчик, єдина дитина в черзі

2. Бажає прийняти участь у святі руйнації та ненависті

3. Замислюється: навіщо плювати, знищувати все прекрасне, вбивати, руйнувати все навколо

4. Цікавиться, чи повернеться цивілізація

5. Зачарований красою витвору мистецтва

6. Розуміє силу Краси та Любові

7. Не може плювати й нищити картину

8. Не бажає бути одним із черги

9. Відриває шматок картини разом з натовпом

10. Зберігає усмішку «Джоконди» як символ вічності мистецтва, духовної

11. Краси, морального зростання людини

12. Обирає новий шлях «назустріч ранку» — назустріч новій цивілізації

13. «людина з душею»

14. Став справжньою Людиною під впливом мистецтва

    12. Символічні образи

    Картина Л. да Вінчі «Мона Ліза» - символ краси, мистецтва і відродження духовності

    Усмішка Джоконди - символ краси, добра, загадкової та життєдайної сили мистецтва

    Хлопчик — символ майбутнього, нового покоління

    Ранок - символ надії на краще

    13. Мета автора. Твір Р. Д. Бредбері - застереження від можливого лиха, адже, на думку автора, люди є творцями свого майбутнього.

    14. Висновок. Рей Бредбері, як і Леонардо да Вінчі, мріяв про духовно просвітлене людство, про велич людини, її моральне відродження, про перемогу добра над злом, краси над ненавистю. Проте реальна дійсність вимагала від нього показати жахливий стан людства і його темне майбутнє. Зазираючи на кілька століть уперед, Бредбері дає трагічні відповіді на запитання, що висунув у своєму мистецтві Леонардо да Вінчі: людина й людство прямують хибним шляхом, вони втрачають все світле, піднесене, прекрасне. Однак, як і його великий попередник, Бредбері вірить у духовне відродження людини. Якщо в серці хоча б однієї людини перемагає добро: світ ще не загинув, людство ще може врятуватися.

"Мистецька сторінка"

Леонардо да Вінчі (1452-1519)

Леонардо да Вінчі  - видатний італійський вчений, дослідник, винахідник і художник, архітектор, анатоміст і інженер, одна з найвизначніших постатей італійського Відродження.

Народився в 1452 році в селищі Анкіано поблизу м. Вінчі, неподалік від Флоренції. Леонардо був позашлюбним сином нотаріуса П'єро да Вінчі, який і дав Леонардо своє прізвище. Мати його була простою селянкою, але хлопцеві судилося стати великим генієм, перед яким схилився увесь світ.

Художні здібності в нього виявилися надто рано, і, коли в 1469 році сім'я переїхала до Флоренції, батько віддав його на навчання в художню майстерню Андреа Веррокьо. Тут юні живописці, окрім малярської справи, вивчали ще архітектуру, скульптуру, будівництво. За давнім звичаєм учні допомагали майстрові виконувати замовлення. Так робив і Леонардо. До нашого часу дійшла робота А. Веррокьо "Благовіщення", де голівку янгола намалював майбутній великий митець. В очах цього янгола світиться дивовижне сяйво, вся його постать немовби випромінює животворний Божий Дух (демонструється репродукція).

У подальшому ця особливість творчої манери раннього Леонардо зберігається і в його наступних роботах. Картини Л. да Вінчі сповнені особливого світла, воно не яскраве, а трохи приглушене, таємниче, але в ньому є якась чарівна сила, що надає персонажам надзвичайної виразності.

З 1480-го року Л. да Вінчі згадується у флорентійських документах як художник, котрий мав уже власну майстерню. До картин зрілого майстра належать "Мадонна з квіткою", "Поклоніння волхвів" та ін. Близько 1482 р. Леонардо виїхав із Флоренції до Мілану, де вступив на службу до правителя Міланського герцогства Лодовіко Моро. Цікаво, що, пропонуючи свої послуги, він представлявся передусім як військовий інженер, потім як архітектор і спеціаліст з гідротехніки і лише в останню чергу як живописець і скульптор. До переліку професій Л. да Вінчі додамо, що він був і чудовим природознавцем і анатомом. Він прекрасно знав не тільки сучасні досягнення науки й техніки, але й життя природи і будову людського тіла, що дозволило йому створювати точні й виразні постаті на його полотнах. Різнобічність інтересів Леонардо да Вінчі була обумовлена не тільки його геніальністю, а й самою епохою Відродження. Ця доба називається саме так, бо митці Відродження в ХІV-ХVІІ ст. намагалися відродити ідеали античності з її культом людини і вірою в її великі можливості. Тому майстри Відродження, в тому числі й Леонардо, вивчають усі прояви життя людини, використовуючи для цього як науку, так і мистецтво.

У Мілані Л. да Вінчі багато малює, будує, створює скульптури, прикрашає своїми фресками собори і монастирі. До речі, як архітектор, він захопився ідеєю створення проекту ідеального міста. Дарма, що ідея не здійснилася. Але вона відображає політ думки генія.

Серед живописних робіт майстра стають відомими "Мадонна в гроті", "Мадонна Літта" та інші Леонардо да Вінчі використовував чітку пірамідальну композицію, всі образи були ретельно виписані, але вони не здавалися надто схематичними завдяки особливому фону й освітленню. Художник понад усе любив присмерки, неясне світло, яке надавало персонажам м'якості й живучості. Його мадонни - втілення краси, жіночості, материнської любові.

У 1495 році Леонардо розпочав фреску для монастиря Санта Марія в Мілані - "Таємна вечеря". Більше двох років він працював над нею. Фреска назавжди прославила ім'я художника. Однак фарби, з якими він постійно експериментував, виявилися нестійкими, і фреска збереглася дуже погано. Однак і зараз, попри ушкоджені місця, вона вражає силою задуму митця.

Міланське герцогство потерпало від ударів французів, і тому в 1499 році Леонардо да Вінчі полишає Мілан. Він живе у Римі, Флоренції та в інших містах. Переїжджає з місця на місце, ніде не знаходячи душевного притулку. Приблизно в 1503 - 1505 рр. написав портрет Мони Лізи, знамениту "Джоконду", що й досі залишилась загадкою для людства, бо й сьогодні дослідники не можуть остаточно вирішити, що хотів показати на картині Леонардо.

Після "Джоконди" він мало працював. Постійні мандри знесилили його, здоров'я похитнулося. Тому, коли французький король Франциск І запропонував йому місце придворного живописця, Леонардо да Вінчі погодився і в 1517 році приїхав у Францію. Нарешті його оточили пошаною і поклонінням, він міг спокійно працювати, не думаючи про заробіток. Але сили вже полишали митця. Через два роки, в 1519 році, він помер у Парижі.

Художник прожив складне життя, він знав бідність і багатство, бачив тріумфи королів і жорстокі війни, але його серце належало Відродженню. Він прагнув розкрити духовну красу людини, показати її в усій суперечливості і разом з тим її велич. До нашого часу дійшло тільки 15 картин Л. да Вінчі, але навіть така мала кількість дає змогу оцінити силу генія і відчути світло Відродження.

«Джоконда» — найзагадковіший твір Леонардо да Вінчі

І досі не з'ясовано, хто насправді зображений на картині, чому ця жінка в жалобі і водночас посміхається, що хотів сказати людству цією роботою майстер. А головне — як посміхається Джоконда?.. Яка вона — гарна чи ні, молода чи стара, жінка з XV— XVI ст. чи з майбутнього?..

Про «Джоконду» напевне відомо лише те, що вона написана на початку XVI ст., приблизно в 1503—1505 рр. Все інше викликає різні думки й дискусії протягом кількох століть. Спочатку вважали, що на картині зображено портрет Мони Лізи, дружини багатого флорентійського купця П'єро Франческо ді Бартоломео да Дзанобі дель Джокондо. Згодом з'явилися інші версії про те, що то була не дружина, а чоловік, що Леонардо на портреті намалював інших відомих жінок, імена яких не можна було розголошувати через те, що вони були наближені до високих осіб, що, зрештою, художник створив автопортрет. Версії й досі продовжують виникати час від часу.

Сприймали «Джоконду» теж по-різному. Протягом віків ставлення до неї змінювалося. Одні вважали її красунею, інші — потворною, треті — мстивою, четверті — доброю тощо. Джоконду називали чоловіком і жінкою, реальною людиною та інопланетянкою, молодою і старою, гарною і потворною, доброю і злою. Тобто вона — в одному образі — уособила все людство з його минулим і майбутнім, жіночим і чоловічими началами, миттєвим і вічним, тривалою боротьбою між Добром і Злом. Те, що в «Таємній вечері» Леонардо да Вінчі показав у різних персонажах, тут поєдналося воєдино. У цьому, мабуть, і криється велика таїна Мони Лізи. Джоконда сприймається як образ людини взагалі, і кожний бачить у ній те, що йому близьке, що хвилює, що болить...

Постать Джоконди наближена до глядачів. Порівняно з нею пейзаж здається далеким і значно меншим, ніж насправді. У такий спосіб автор утверджує велич людини. Сам пейзаж — загадковий, напівфантастичний, космічний». Пейзаж надає образу, що все ж таки прийшов із XV ст., космічного звучання.

При створенні картини Леонардо да Вінчі використав засіб «сфумато» — ледь відчутний серпанок, імлу, що огортає постать Мони Лізи. Завдяки цьому вона стає ще більш загадковою.

Джоконда - це не портрет коханої жінки. Це сповідь художника у фарбах. Його розуміння людини, світу, самого себе, Бога і Диявола, всього сущого, що знаходить втілення в людині. Є. Богат писав: "Бог і Диявол - це добро і зло. А поле їхньої битви - серце Джоконди. А відображення їх битви - її обличчя".

Отже, "Джоконда" - це портрет людини взагалі в усій її складності й суперечливості. Яка ж вона, людина?.. Це питання хвилювало й письменника XX століття Р .Бредбері, котрий переносить нас у далеке майбутнє. В оповіданні "Усмішка" автор не тільки використовує образ Джоконди, але й художні прийоми Леонардо да Вінчі, і розвиває його ідеї.

Леонардо да Вінчі та Рей Бредбері:

грані зіткнення Леонардо да Вінчі «Джоконда» Рей Бредбері  «Усмішка»

Леонардо да Вінчі та Рей Бредбері

Леонардо да Вінчі та Рей Бредбері... Між цими двома митцями лежить велика відстань довжиною у п'ять віків. Перший жив у XV ст., в Італії, був представником епохи Відродження. Другий — у XX ст., в Америці, писав фантастичні оповідання і романи, розвиваючи найсучасніші напрями літератури. Вони були досить різними. Леонардо да Вінчі цікавився не лише живописом, а й архітектурою, наукою, технікою. Рей Бредбері усе своє життя віддав мистецтву слова. Леонардо да Вінчі вабило реальне життя людей, анатомія їхнього тіла і способи правдивого відображення їхнього духовного буття у мистецтві. Р. Бредбері прагнув зазирнути у прийдешнє і побачити, якими стануть люди в наступному тисячолітті, куди прямує людська цивілізація і що нас чекає через кілька століть... Живучи у різних віках, у різних кутках земної кулі, маючи різні погляди та уподобання, Леонардо да Вінчі та Рей Бредбері мають схожість: їхня увага завжди була прикута до життя людини зокрема та людства в цілому. Вони пильно вдивлялися в душу особистості, шукаючи там відповіді на пекучі питання доби. Окрім того, попри всі відстані їх ще поєднала «Джоконда» — шедевр епохи Відродження (учитель демонструє репродукцію картини). Написана приблизно в 1503—1505 рр. великим Леонардо да Вінчі, вона надихнула через п'ять століть Рея Бредбері на створення оповідання «Усмішка». Письменник немовби оживив її у майбутньому, створивши власний шедевр, однак вже не живописний, а літературний.

Додаток для твого літературознавчого словника

(зроби записи в свій словничок!!!)

Словникова робота

Фантастика (фр. той, що не існує, грец. — мистецтво уявляти) — це 1) різновид художньої літератури, в якому авторська вигадка сягає від зображення дивно- незвичних, неправдоподібних явищ до створення незвичайного — вигаданого, нереального світу. Фантастика володіє власним фантастичним типом образності з високим ступенем умовності, відвертим порушенням реальних логічних зв’‎язків і закономірностей. У фантастичній картині світу читач пізнає перетворені форми реального; 2) спосіб художнього творення, в основі якого лежить нереальне, уявне, чарівне, неприродне.

Соціальна фантастика — різновид фантастики, у якому висловлено роздуми (або припущення) щодо теперішньої та подальшої долі суспільства, людської цивілізації, Усесвіту. У деяких творах поєднуються ознаки наукової та соціальної фантастики (наприклад, у творах Г. Уеллса, Р. Бредбері та ін.).

Літературознавча довідка

Конфлікт — зіткнення, протиборство діючих сил, що визначає рух сюжету літературного твору. Таке зіткнення може відбуватися в душі героя, між двома персонажами, групами персонажів, а також між героєм і обставинами, які йому перешкоджають.

Підготуйся до знайомства з оповіданням "Усмішка"

Переглянь буктрейлер!!!

Прочитай оповідання "Усмішка", перейшовши за посиланням:

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=23

АБО ПРОСЛУХАЙ АУДІОКНИГУ

Корисні посилання та документи для перегляду:

Презентація Р Бредбері Усмішка.pptx

Переглянь презентацію та зроби записи в робочий зошит, зробивши АКЦЕНТ на СЛОВНИКОВУ РОБОТУ

ЗАПИТАННЯ - ВІДПОВІДІ

• Виразно прочитайте перший абзац і спробуйте пояснити, до якого світу потрапляє читач. Що повідомляє автор про світ, де живуть герої? (Холод, туман, іній, розбиті будинки, довжелезна черга.)

• З якою метою вишикувалася черга з самого ранку? (Базарний день і свято.)

• Які почуття та асоціації викликає у вас слово «свято»? Як ви гадаєте, чому автор не повідомляє на початку твору, яке ж саме свято відзначатимуть люди цього дивного світу? (Напевно, читач іще не готовий сприйняти таку інформацію, автор ще не повідомив багато важливого. А з іншого боку - це інтрига, якою так майстерно володів Рей Бредбері!)

• Опишіть людей у черзі. Чому автору важливо показати саме таку картину читачам? Обґрунтуйте свою відповідь цитатами з тексту. («Хлопчисько притупцьовував на місці і дмухав на свої червоні, у саднах, руки, позираючи то на брудну, з грубої мішковини, одежу сусідів, то на довгий ряд чоловіків та жінок попереду.» Автор розгортає перед читачем непривабливу сумну картину: замерзлі люди, брудний, бідний одяг, червоні, у саднах, руки хлопчика — все це наводить на думку, що в цьому світі живуть нещасливі, бідні люди, що потерпають від холоду та злиднів.)

• Чому автор підкреслює, що світ, до якого потрапляє читач, — холодний? (Холод не тільки ззовні, холод у душах людей).

Прийшов час перевірити твої знання!

Виконуй практичні завдання!

Будь уважним, коли розпочнеш тестування!

Слідкуй за часом!!!

Переглянь відеоматеріал

Переддипломна робота з режисури

Катерини Полігас. ​2007 р.

та напиши про свої враження

від побаченого (9-10) речень

Дай відповіді на запитання!!!

1. Які враження залишило у тебе оповідання «Усмішка»?

2. Чим оповідання відрізняється від жанру новели?

3. Що здалося тобі дивним, незрозумілим? Що шокувало?

4. Які питання у вас виникли під час прочитання тексту?

5. Як почувався хлопчик у черзі?

6. Які почуття охоплювали під час читання твору?

Напиши твір-мініатюру або есе,

написане прикріпи файлом та здай на перевірку!!!