Нирковокамʼяна хвороба. Ниркова колька.

Хвороби нирок та сечовивідних шляхів МСП при нирково - кам'яній хворобі. Невідкладна допомога під час нападу ниркової коліки

НАВЧАЛЬНА ПРАКТИКА ПІД КЕРІВНИЦТВОМ ВИКЛАДАЧА

Участь медичної сестри в профілактиці та диспансеризації урологічних хворих. Навчання пацієнта та його оточення само- та взаємодогляду. Специфіка роботи медичної сестри в нефрологічному відділенні, відділенні гемодіалізу. Дотримання правил техніки безпеки, охорони праці, професійної безпеки. Заходи безпеки під час роботи з електроприладами, апаратами, що працюють під тиском, балонами з газом.

Медсестринський процес при нирково-кам’яній хворобі: виявлення дійсних проблем пацієнта, проведення медсестринського обстеження та оцінювання стану пацієнта. Планування та реалізація плану медсестринських втручань: підготовка пацієнта до проведення лабораторних досліджень (загального аналізу крові, загального аналізу сечі) та інструментальних обстежень (УЗД нирок, екскреторної урографії, комп’ютерної томографії, рентгенографії нирок). Надання невідкладної допомоги під час нападу ниркової коліки. Сучасні методи лікування (літоліз, літотрипсія). Навчання пацієнта та його оточення само- та взаємодогляду. Профілактика. Дотримання правил техніки безпеки, охорони праці, професійної безпеки. Заходи безпеки під час роботи з електроприладами, апаратами, що працюють під тиском, балонами з газом.

Практичні навички:

• оцінювання стану пацієнта із захворюваннями нирок на підставі скарг і даних об’єктивного медсестринського обстеження;

• надання невідкладної долікарської допомоги при нирковій коліці;

• підготовка пацієнтів до діагностично-лікувальних процедур;

• катетеризація сечового міхура м’яким катетером;

• взяття сечі для дослідження: на загальний аналіз, за методами Зимницького, Нечипоренка;

• взяття сечі для бактеріологічного дослідження;

• підмивання пацієнта;

• підготовка пацієнта до рентгенографії нирок та сечовивідних шляхів;

• виконання всіх видів ін’єкцій;

• навчання пацієнта та його оточення само- та взаємодогляду;

дотримання правил техніки безпеки, охорони праці, протиепідемічного режиму, професійної безпеки. Заходи безпеки під час роботи з електроприладами, апаратами, що працюють під тиском, балонами з газом

Сечовидільна система

Сечовидільна система людського организму відповідає за очищенная организму та виведення води і продуктів обміну. Вона включав в себе сечовий міхур, нирки і сечовід. Коли різного роду мікроби та інфекція потрапляють в цю систему, вони можуть викликати інфекційні захворювання.

Інфекціями сечовивідної системи будуть називатись інфекційні захворювання в будь-якій частині сечовидільної системи — нирках, сечовому міхурі і сечовипускальному каналі. Найчастіше від подібного роду захворювань страждає нижня частина видільної системи, тобто це сечовий міхур (цистит) і сечовипускальний канал.

Нефрологічний стаціонар є єдиним в місті та області в якому надається високоспеціалізована допомога пацієнтам з гострими та хронічними терапевтичними хворобами нирок.

Завдання та обов'язки м/с

1. Керується чинним законодавством України про охорону здоров’я та нормативно-правовими актами, що визначають діяльність закладів охорони здоров’я.

2. Комплектує набори медичного інструментарію відповідно до виду операції.

3. Готує та стерилізує матеріал.

4. Володіє методикою забору матеріалу для лабораторних досліджень.

5. Несе відповідальність за витрати медикаментів.

6. Володіє методами реанімації, вміє надати допомогу при травматичному пошкодженні, кровотечі, колапсі, отруєнні, утопленні, механічній асфіксії, анафілактичному шоці, опіках, відмороженні, алергічних станах.

7. Володіє методами асептики та антисептики.

8. Веде медичну документацію.

9. Бере активну участь в поширенні медичних знань серед населення щодо профілактики захворювань та їх ускладнень.

10. Дотримується принципів медичної деонтології.

11. Постійно удосконалює свій професійний рівень.

Відповідальність

Медична сестра несе відповідальність за:

1. Неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, помилкові дії чи бездіяльність, неприйняття рішень, що сходять у сферу його компетенції, а також за невикористання або неповне використання своїх функціональних прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку, - в межах, визначених чинним законодавством України про працю та кримінальним законодавством України.

2. Правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, в межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством України.

3. Завдання матеріальної шкоди в межах, визначених чинним цивільним законодавством та законодавством про працю України.

4. Неякісне ведення медичної документації та недостатність інформації, що вноситься до документації, – в межах, визначених чинним законодавством України.

Сечокам’яна хвороба (нефролітіаз, нирковокам’яна хвороба) — це наявність у сечовивідних шляхах конкрементів (у поточній мові: сечових каменів), утворених із хімічних речовин, наявних, як правило, у сечі. У нормі ці речовини наявні у сечі у розчиненому стані. Проте іноді їх концентрація стає надто високою і їх повного розчинення не відбувається.

Із деяких нерозчинених речовин утворюються кристалики, початково дрібні (у поточній мові „пісок у нирках„), які з часом поєднуються у щоразу більші, що призводить до виникнення конкрементів (сечових каменів), наявність яких призводить до появи симптомів сечокам’яної хвороби. Найчастіше (у майже 80 % хворих) вони складаються із оксалату або фосфату кальцію, рідше із сечової кислоти, магнієво-амонієвого фосфату (так зв. струвіту; такі камені в основному наявні в осіб із хронічною інфекцією нирок), дуже рідко з цистину.

Причини сечокам'яної хвороби

Найчастіше постійне вживання води, багатої на мінерали, насамперед солями кальцію. Також отримати цю проблему можуть люди, які регулярно їдять їжу, перенасичену протеїном, люблять дуже кислі та пряні страви.

Інші фактори ризику, що сприяють каменеутворенню:

• Дефіцит вітамінів групи В та ретинолу.

• Малорухливий спосіб життя.

• Регулярне вживання міцних алкогольних напоїв.

• Порушення обміну речовин.

• Анатомічні особливості будови сечостатевої системи.

• Передозування деяких видів лікарських засобів.

• Регулярні цистити, уретрити, інші захворювання органів сечостатевої системи.

• Зневодненість чи підвищена кислотність організму.

Часто МКЛ сприяють патології ШКТ. Обтяжений сімейний анамнез теж підвищує ризик розвитку недуги.

Основні типи, хімічний склад та етіологічні фактори утворення конкрементів у нирках та сечовивідних шляхах

Назви конкрементів Оксалатні Фосфатні Уратні Цистинові

Хімічний склад Кальцію оксалат/поєднання кальцію оксалату та кальцію фосфату Фосфати магнію та амонію, нерідко у поєднанні з карбонатом кальцію

Етіологічні фактори Порушення обміну речовин, у тому числі ідіопатичне (коли причина невідома), гіперкальціурія або гіпероксалурія; у 25% випадків порушення обміну речовин не виявлено. Різні інфекції нирок та сечовивідних шляхів,у 50% випадків — ідіопатична

Клініка

Поширеними симптомами сечокам’яної хвороби у чоловіків та жінок є:

Ниркова колька — виражений високоінтенсивний гострий біль:

у попереку — у місцях проєкції нирок;

у правому або лівому фланці (бічна ділянка живота) — у місцях проєкції правого або лівого сечоводу; безболісна гематурія (наявність крові у сечі).

У разі переміщення конкременту до сечоводу раптово з’являється виражений гострий біль, найчастіше в одному із фланків. Згодом, у разі відсутності медичної допомоги, можливе посилення болю.

Біль часто супроводжується нудотою, іноді блюванням (коли біль максимально сильний). Він може іррадіювати (розповсюджуватися) залежно від локалізації конкременту. Якщо він знаходиться у верхній частині сечоводу, біль може віддавати у передню частину живота. Якщо конкремент розташований у нижній частині сечоводу, біль може іррадіювати у яєчко у чоловіків або статеву губу у жінок тієї самої половини тіла.

Іноді у сечі у пацієнта із сечокам’яною хворобою може спостерігатися свіжа кров (гематурія). Якщо конкремент локалізується у правому сечоводі, біль може нагадувати напад печінкової кольки при гострому холециститі або гострому апендициті.

Якщо він знаходиться в місці переходу сечоводу в сечовий міхур, у пацієнта можуть виникати раптові нестримні позиви до сечовипускання.

За наявності конкременту у нирці або верхній частині сечоводу та супутньої інфекції біль може нагадувати такий при гострому пієлонефриті, тобто пацієнт відзначає наявність у себе больових відчуттів у попереку, в місці проєкції нирки, та підвищення температури тіла до 38 °С та вище, особливо у вечірній та нічний час.

Небезпека сечокам’яної хвороби.

Ускладненнями сечокам’яної хвороби нирок та сечовивідних шляхів можуть бути такі стани та захворювання, що загрожують життю та потребують надання екстреної медичної допомоги:

• гостра ниркова недостатність через обструкцію конкрементами сечовивідних шляхів;

• анурія — відсутність або вкрай незначний обсяг сечі, що виділяється за добу, — не більше ніж 50 мл; сепсис у разі відсутності лікування з приводу супутньої інфекції нирок та сечовивідних шляхів, яку досить часто діагностують при сечокам’яній хворобі.

Діагностика

- Загальний аналіз сечі з мікроскопією осаду. Часто при сечокам’яній хворобі виявляють гематурію, тобто наявність свіжої крові у сечі. Її визначають за вмістом у пробі сечі значної кількості нових червоних кров’яних тілець — еритроцитів. У сечі здорової людини їх не повинно бути. Разом з тим слід зазначити, що відсутність у сечі свіжих еритроцитів не виключає наявності у пацієнта сечокам’яної хвороби.

- Рівень кислотності (pH) може допомогти лікарю з визначенням типу конкременту. Лужна реакція сечі з pH >7,5 зазвичай асоціюється із наявністю фосфатних конкрементів, а кисла реакція з pH <5,5 — із наявністю уратних конкрементів.

- Також при сечокам’яній хворобі під час виконання мікроскопії осаду сечі часто виявляють саме ті солі та компоненти, із яких складаються конкременти.

- Ультразвукове дослідження нирок є відмінним способом діагностування сечокам’яної хвороби та ідеальним інструментальним методом візуалізації, у тому числі у вагітних та дітей, оскільки дозволяє уникнути опромінення. Воно дозволяє виявити конкременти у нирках та сечоводах, особливо у місцях виходу сечоводу з нирки та переходу сечоводу в сечовий міхур, а також визначити наявність або відсутність вторинного гідронефрозу — розширення чашково-мискового апарату нирки внаслідок зворотного току сечі в результаті часткової або повної обструкції (закриття) сечоводу конкрементом. При ультразвуковому дослідженні нирок конкременти виглядають як яскраво-білі утворення з підвищеною ехогенністю (ультразвукова хвиля проходить та відбивається швидше та сильніше від конкременту, ніж від нормальної тканини здорової нирки). У пацієнтів з ожирінням, особливо абдомінального типу, застосування ультразвукового дослідження стану нирок та сечовивідних шляхів, наявності або відсутності конкрементів може бути обмеженим. Окрім того, оцінка розміру конкременту часто залежить від досвіду медичного працівника, який виконує ультразвукове дослідження нирок або оцінює отримані результати.

- Оглядову рентгенографію нирок, сечоводів та сечового міхура зазвичай використовують для оцінки наявності оксалатних та фосфатних (рентгеноконтрастних) конкрементів, а не цистинових чи уратних, які або погано візуалізуються, або зовсім не візуалізуються під час проведення рентгенологічного дослідження. Цей метод діагностики використовується з метою оцінки динаміки збільшення конкрементів із часом.

- Комп’ютерна томографія є непоганим методом візуалізації при сечокам’яній хворобі, якщо пацієнт добре переносить опромінення. За її допомогою можна виявити усі основні види конкрементів.

- Магнітно-резонансна томографія є надійним методом діагностики гідронефрозу — патології, яка є одним з ускладнень сечокам’яної хвороби; також конкрементів, до складу яких входить кальцій. Її перевагою є проведення дослідження без опромінення організму, тому вона є додатковим до ультразвукового дослідження методом візуалізації при сечокам’яній хворобі у вагітних та дітей.

Методи лікування при сечокам’яній хворобі

Лікування при сечокам’яній хворобі включає як консервативні (наприклад фармакотерапія), так і хірургічні методи.

• Для усунення болю при нирковій кольці найчастіше призначають: міотропні спазмолітики, наприклад, дротаверин; нестероїдні протизапальні препарати, наприклад, диклофенак, ібупрофен, індометацин; комбінації цих лікарських засобів. Препарати застосовують у різних формах, як для прийому всередину (таблетки, капсули), так й у формі для парентерального (внутрішньом’язового або внутрішньовенного) введення (розчин для ін’єкцій).

• У разі тривалого болю, що зберігається, пацієнту можуть вводити опіоїдні анальгетики, найчастіше — тримеперидин.

• Нудоту та блювання, симптоми, що часто спостерігаються у разі інтенсивної ниркової кольки, усувають за допомогою лікарських засобів, таких як метоклопрамід, ондансентрон, прометазин та ін.

• Медикаментозна експульсивна терапія включає застосування блокаторів альфа-адренорецепторів, таких як доксазозин або тамсулозин. Вона полегшує проходження великих конкрементів (5–10 мм у діаметрі) сечовивідними шляхами. На проходження дрібніших конкрементів ця терапія не впливає.

• Пацієнтам зі зневодненням внаслідок безперервного блювання внутрішньовенно вводять різні кристалоїдні розчини, наприклад 0,9% розчин натрію хлориду (фізіологічний розчин).

У близько 15% усіх випадків сечокам’яної хвороби потрібне проведення оперативного втручання з видалення конкрементів. Зазвичай великі конкременти (більше 20 мм у діаметрі), особливо при їх локалізації в нирках та верхніх відділах сечовивідних шляхів, рідко виходять спонтанно, навіть у разі застосування медикаментозної експульсивної терапії, та часто для їх видалення на ранніх етапах лікування потрібне проведення оперативного втручання.

Вибір методу хірургічного лікування при сечокам’яній хворобі залежить від розміру конкременту, його локалізації, а також анатомії нирок та сечовивідних шляхів. Відкрите хірургічне втручання з видаленням конкрементів з нирок та сечовивідних шляхів нині виконується досить рідко. На сьогодні черезшкірна нефролітотомія є «золотим стандартом» хірургічного лікування при сечокам’яній хворобі. Вона є малоінвазивною (з незначною травматизацією м’яких тканин) ендоскопічною хірургічною операцією, за якої через невеликий розріз шкіри та м’яких тканин довжиною 5–7 мм у ділянці нирок та/або верхні відділи сечовивідних шляхів вводять нефроскоп й виконують фрагментування конкременту (на декілька частин) з видаленням його частин через розріз та подальшим дренуванням нирки та/або верхніх відділів сечовивідних шляхів.

Також для видалення конкрементів з нирок та сечовивідних шляхів нині застосовують неінвазивну (без розрізу шкіри або м’яких тканин) процедуру — екстракорпоральну ударно-хвильову літотрипсію. Вона є методом видалення конкрементів діаметром до 20 мм з нирок та конкрементів діаметром до 5 мм із сечоводів шляхом їх подрібнення за допомогою ультразвукових хвиль та подальшим самостійним виведенням отриманих фрагментів із сечовивідних шляхів.

Невідкладна допомога при нирковій кольці полягає в дотриманні трьох умов:

- Викликати лікаря.

- Забезпечити хворого теплом. Його можна помістити в гарячу ванну, але тільки в сидячому положенні. Перед цим необхідно переконатись, чи немає протипоказань до гарячої ванни (серцево-судинні захворювання в анамнезі, вагітність), в такому разі можна застосувати теплу грілку.

- Хворому можна дати спазмолітики – наприклад, Но-шпу, Папаверин чи Дротаверин. Необхідно випити одразу 4 таблетки – це буде сприяти розслабленню стінки сечівника. Якщо ниркова колька зліва, то можна прийняти Баралгін чи Кетанов.

Що робити при нирковій кольці , може вирішувати тільки лікар.

Хворому ні в якому разі не можна давати знеболювальні препарати, оскільки причиною синдрому може бути прогресування гострого апендициту чи закупорка жовчної протоки. Знеболювальні засоби в такому випадку «змажуть» клінічну картину, лікареві буде проблематично з’ясувати істинну причину. Детальніше про ниркову кольку, що робити при її появі, можна дізнатись на нашому сайті: Добробут.ком.

Лікування ниркової кольки

Не існує єдиної схеми терапії при синдромі, який розглядається, бо конкретні призначення лікар робить тільки після проведення повноцінного обстеження. Лікування ниркової кольки – це невідкладна допомога для полегшення стану хворого. Якщо в пацієнта висока температура тіла, порушення свідомості, то лікарі ігнорують необхідність забезпечення хворого сухим теплом і одразу вдаються до ультразвукового дослідження, щоб з’ясувати причину розвитку прогресування захворювання.

Якщо здійснення першої допомоги при нирковій кольці не дало результатів, хворому буде проводитись катетеризація сечовода, пункційна нефростома або інше строго оперативне лікування. Для цього хворого госпіталізують у стаціонарне хірургічне чи урологічне відділення медичного закладу.

Лікування ниркової кольки, яка супроводжується високою температурою тіла, не можна проводити в домашніх умовах – швидше за все, цей синдром свідчить про розвиток гострого пієлонефриту, а це потребує негайної госпіталізації. Будь-які теплові процедури категорично протипоказані.

Коли необхідна госпіталізація хворого з нирковою колькою:

- прийом знеболювальних лікарських препаратів не зменшує больовий синдром;

- відсутність сечі – це належить до важкого ускладнення, яке означає закупорювання сечових шляхів і може призвести до втрати нирки;

- розвилась ниркова колька під час вагітності;

- у людини є тільки одна нирка;

- больовой синдром інтенсивний і спостерігається з обох сторін.

Профілактика сечокам’яної хвороби

• Вживання достатньої кількості рідини. Для профілактики утворення конкрементів у нирках щодобове вживання води має бути достатнім для забезпечення обсягу сечі не менше ніж 2,5 л на добу.

• Підтримка нормальної маси тіла. Індекс маси тіла (розраховується за формулою: індекс маси тіла = маса тіла у кілограмах/(ріст у метрах)2 ) не повинен перевищувати 24,9 кг/м2, оскільки у разі надмірної маси тіла та ожиріння зростає ризик утворення конкрементів. Інсулінорезистентність, тобто несприйнятливість тканин організму до інсуліну, що виникає при ожирінні, викликає зниження продукції нирками амонію та зниження рівня pH сечі, тобто підвищується її кислотність, що може зумовити утворення уратних конкрементів та сечових каменів з оксалату кальцію.

• Зниження вмісту у раціоні харчування тваринного білка. Дієта з великою кількістю тваринних білків була пов’язана з підвищеним ризиком утворення конкрементів. Навпаки, обмеження споживання тваринного білка сприяє зниженню рівня оксалатів та уратів у сечі. обмеження вживання продуктів з підвищеним вмістом оксалатів. Пацієнтам з оксалатними конкрементами не рекомендується вживання продуктів з високим вмістом оксалатів та необхідно підтримувати нормальний рівень кальцію.

• Вживання продуктів харчування з високим вмістом кальцію. Дієта з високим вмістом кальцію (до 1200 мг кальцію на добу), що містить, наприклад, кисло-молочні продукти, морську рибу, при сечокам’яній хворобі знижує ризик утворення оксалатних конкрементів.

• Вегетаріанська дієта. Ризик утворення каменів є на 40–60% нижчим у людей, які дотримуються вегетаріанської дієти. Вегетаріанська дієта може знизити ризик розвитку сечокам’яної хвороби кількома шляхами: завдяки відсутності тваринного білка; унаслідок наявності фітинової кислоти, яка формує нерозчинні комплекси з кальцієм у травному тракті та перешкоджає утворенню кристалів у сечі. Окрім того, вживання великої кількості фруктів та овочів збільшує об’єм сечі, сприяє її олужнюванню, до того ж вони містять калій, магній, цитрат та інші інгібітори утворення конкрементів, що, у свою чергу, викликає зменшення перенасичення сечі оксалатом кальцію та сечовою кислотою.

Обстеження хворого з патологією нирок

Обстежуючи хворого із захворюваннями сечових органів, слід звернути увагу на такі скарги, як головний біль, біль у животі і попереку, біль під час сечовипускань, збільшення або зменшення їхньої частоти, зміна забарвлення і прозорості сечі, підвищення втомлюваності, спрага.
При з'ясуванні анамнезу житія треба довідатися, чи були шкідливі впливи на організм матері під час вагітності.

Оглядаючи, звертають увагу на фізичний розвиток. Його відставання буває при хронічних хворобах нирок. Спадкова і природжена патологія нирок часто супроводиться аномаліями черепа, вушних раковин, очей, широким переніссям, високим піднебінням, порушенням росту зубів, полідактилією, сандалевидною щілиною на стопах тощо.

Перевірка набряків на гомілці.

При нефротичному синдромі в плевральній і черевній порожнинах наявна вільна рідина. Нерідко при гломерулонефриті і на пізніх стадіях пієлонефриту підвищується артеріальний тиск. Пієлонефрит і паранефрит супроводяться позитивним симптомом Пастернацького (легкі постукування ребром долоні або кулаком по спині і у нижньому відділі грудної клітки дають відчуття болю).
Завжди слід намагатися промацати нирки. Для цього лікар або фельдшер кладе свою ліву долоню на межі між грудною кліткою і попереком, а пальцями правої руки в ділянці підребер'я прагне проникнути глибоко до з'єднання із лівою рукою.

Дослідження сечі.

Досліджуючи сечу, визначають її колір, прозорість, відносну густину (питому вагу), реакцію рН, наявність білка (протеінурію) і крові (гематурію), лейкоцитів (піурію), циліндрів, епітеліальних клітин, слизу і бактерій.
Колір сечі стає червоним при гематурії, темно-коричневим — при механічних та паренхіматозних жовтяницях.

Каламуть з'являється при піурії і посиленому виділенні солей.
Відносна густина підвищується при обмеженні пиття, цукровому діабеті з високою глікозурією, нефротичному синдромі з масивною протеїнурією, інтенсивній продукції гормону вазопресину, що веде до олігурії. Відносна густина знижується при надмірному вживанні рідини, нецукровому діабеті, гострій і хронічній недостатності нирок.
Реакція рН сечі в основному залежить від характеру вживаної їжі.
Πротеїнурія спостерігається при гломерулонефриті, нефротичному синдромі і меншою мірою при спадковому нефриті, уроренальній інфекції та ін. Для нефротичної форми гломерулонефриту характерні високі показники білка в сечі (3—5—10 г/л), а при нефротичному синдромі білок перевищує 10 г/л, досягаючи 30 г/л.

Гематурія є характерною для гломерулонефриту, спадкового нефриту, нирковокам'яної хвороби. Розрізняють мікро-еритроцитів менш ніж 40—60 у полі зору) і макрогематурію при більшій кількості їх.

Лейкоцитурія є ознакою уроренальної інфекції, запальних процесів зовнішніх статевих органів, туберкульозу нирок, на нетривалий час з'являється при гломерулонефриті. При уроренальній інфекції лейкоцити мають нейтрофільний, а при гломерулонефриті — лімфоцитарно-моноцитарний характер. Діагностична цінність так званих активних лейкоцитів сумнівна.

Гіалінові, зернисті і восковидні циліндри бувають при нефротичному синдромі, гломерулонефриті і пієлонефриті. Якщо гіалінові циліндри свідчать про високу концентрацію у сечі білка, то зернисті і восковидні вказують на глибші деструктивні зміни у ниркових канальцях, що спостерігається при важких і хронічних патологічних процесах. Інколи при макрогематурії виділяються еритроцитарні, а при піурії лейкоцитарні циліндри.
Солі і кристали сечової, щавелевої кислот, а також фосфати виводяться з сечею при дизметаболічних нефропатіях.
Слиз у підвищеній кількості з'являється в сечі у разі запалення сечовивідних шляхів і вульви.
Бактерії, що їх виявляють при мікроскопії сечового осаду, найчастіше е причиною недостатнього санітарно-гігієнічного догляду за дітьми, також бувають у хворих на цукровий діабет.
Незначні сумнівні зміни сечового осаду потребують підтвердження підвищеної кількості тих чи інших елементів, для чого призначені проби на збагачення (Каковського — Аддіса, Амбурже, Нечипоренка).

Для дослідження за Каковським — Аддісом сечу збирають протягом доби, за Амбурже — протягом 3 год. За Нечипоренком, кількість елементів визначають у 1 мл сечі, взятої із середнього струменя.
Бактеріурію, характерну для уроренальної інфекції, досліджують у бактеріологічній лабораторії. Для цього сечу збирають у стерильну пробірку із середнього струменя. Заздалегідь старанно обмивають зовнішні статеві органи водою з милом і слабким розчином калію перманганату або фурациліну.
У загальному аналізі крові при гострих запальних процесах сечових органів з'являються лейкоцитоз, нейтрофільоз із деяким зсувом уліво, підвищена ШОЕ. Високі показники останньої (50—70 мм/год) свідчать про нефротичний синдром. При хронічних запальних процесах у нирках розвивається анемія.
Для ниркової патології також характерні різні біохімічні зміни в крові. Для дослідження беруть 5—10 мл крові з вени у чисту пробірку. При цьому визначають показники активності запального процесу: С-реактивний протеїн, сіалові кислоти, дифеніламінову пробу, антистрептолізин, загальний білок і його фракції, загальні ліпіди, холестерин, внутрішньоклітинні ферменти (кислу і лужну фосфатази, сукцинатдегідроге'назу та ін.). Залежно від активності запального процесу ці показники певною мірою підвищуються.
Для оцінки функціонального стану нирок у крові досліджують рівень калію, натрію, сечовини, креатиніну, кальцію та ін.

Про фільтраційну функцію висновок роблять за кліренсом ендогенного креатиніну. Щоб визначити його, збирають за певний час сечу і одночасно беруть з вени 5 мл крові.

Концентраційну здатність нирок оцінюють за пробою Зимницького. Сечу збирають кожні 3 год, причому в окремий посуд. Визначають її кількість і відносну густину. У дітей перших п'яти років життя замість проби Зимницького користуються пробою Рейзельмана, коли дитина віддає сечу довільно при потребі на сечовипускання.

Щоб встановити кислотно-основну рівновагу крові, роблять розгорнуту рН-граму. Для її дослідження шприцом набирають 1 мл крові з незатисненої вени. Далі швидко випускають її у спеціально приготований флакон (або пляшечки з-під пеніциліну), на дні якого є крапля гепарину, а над ним шар рідкого вазеліну завтовшки 1—2 см. Голкою випущену кров добре перемішують з гепарином і відправляють у лабораторію.
При недостатності нирок підвищується кількість сечовини, креатиніну, калію, натрію, знижується — кальцію і кліренс креатиніну. У пробі Зимницького переважає денний діурез над нічним, а відносна густина сечі знижена. Кислотно-основний стан крові пересувається у бік ацидозу (рН знижується).

При затягуванні патологічного процесу або підозрі на природжену аномалію вдаються до рентгенологічного дослідження. Його проводять після 2—3-денної підготовки, яка полягає у призначенні їжі, бідної на вуглеводи (вилучення солодощів, борошняних страв, овочів). До харчового раціону вводять білий хліб, м'ясо, рибу, сир, масло, сметану, несолодкий чай. Одночасно З—4 рази на день дають активоване вугілля. Напередодні дослідження ввечері роблять очисну клізму з 1 % таніном або 40 краплями настою валеріани на 1 л води. Вранці клізму потрібно повторити. Дитині дають легкий сніданок: 1 склянку несолодкого чаю і прісну булку.
Оглядову рентгенографію поперекової ділянки і внутрішньовенну урографію виконує лікар. Це дослідження дає змогу визначити розміщення нирок, оцінити їхню видільну функцію, виявити аномалії сечових органів і наявність каменів у сечовивідних шляхах.
Для діагностики природжених і набутих захворювань нирок використовують ультразвукове дослідження. Цей метод дає змогу оцінити положення, розміри і структуру нирок, наявність солей і каменів Він є інформативним і при виявленні гострих та хронічних запальних процесів, дизметаболічних нефропатій.
Функціональну здатність нирок визначають також за допомогою таких спеціальних досліджень, як радіоізотопна ренографія і сканування.

ОГЛЯД

Зовнішній вигляд хворого (млявість, приголомшеність, апатія до оточуючого, звуження зіниць і слабка реакція на світло, неспокій дитини, сухість шкіри з запалими очима, судоми характерні для хворих уремією; іноді судоми спостерігають при пієлонефриті у немовлят).

При огляді дитини необхідно звернути увагу на її зріст і фізичний розвиток; відставання в останньому часто пов’язане з нирковим дизембріогенезом. Наявність стигм дизембріогенезу при огляді може вказати на генетичні або тератогенні фактори в розвитку захворювання.

Вираз обличчя (загострені риси при пієлонефриті у немовлят, гримаса болю при нирковій коліці, пастозність або набряки обличчя (facies nefritica).

Блідість шкіри та слизових оболонок, характерна для ниркових хворих, зумовлена набряками підшкірної основи, спазмом судин шкіри, розвитком анемії. У більшості хворих блідість супроводжується синцями під очима.

ПАЛЬПАЦIЯ

Пальпаторно визначають набряки або переднабряковий стан (пастозність).

При пальпації живота можна виявити наявність рідини у черевній порожнині, болючість і чутливість в ділянці нижніх полюсів нирки, за ходом сечоводів.

У здорових дітей пропальпувати нирку можна тільки у віці до 2-х років. В умовах патології нирки доступні пальпації при їх збільшенні (гідронефроз, пухлини), нефроптозі.

Метод балотування Гюйона являється додатковим до класичного методу Стражеско: положення рук лікаря аналогічне методу Стражеско, однак, коли нирка пальпаторно знайдена, лікар наносить ззаду пальцями ряд уривчастих поштовхів, які передаються руці, розташованій спереду. Цей метод зручний при уточненні даних у дітей з пухлинами нирок.

ПЕРКУСIЯ

У зв’язку з топографічним положенням нирки для топографічної перкусії практично недоступні. Тому цей метод дослідження при нефропатіях практичного застосування не знайшов.

ЛАБОРАТОРНI МЕТОДИ ДIАГНОСТИКИ ДОСЛІДЖЕННЯ СЕЧІ

Перед збором сечi обов'язково пiдмивають зовнiшнi статевi органи (незалежно вiд статi). Посуд для збору сечі повинен бути чистий та сухий. Як правило, сечу збирають зранку, вiдразу пiсля нiчного сну, пiд час вiльного сечовипускання, беруть середню порцiю, в кiлькостi 50-100 мл.

З дiагностичною метою забору використовують катетеризацiю сечового мiхура.

В нормi колiр сечi має солом'яно-жовте забарвлення.

- свiтло-жовтий колiр - при надлишковому питтi;

- насичено жовтий колiр - при недостатньому питтi;

- у новонароджених на протязi першого тижня життя колiр сечi змiнюється: вiдразу пiсля народження - безбарвна, в наступнi 2-4 доби - темна та каламутна (високий вмiст сечокислих солей), а з 5-6 доби - свiтло-солом'яна та прозора; безбарвна - при нецукровом дiабетi;

- блiдо-жовтий - при зморщенiй нирці;

- темно-жовтий - при застiйнiй нирці, недостатностi кровообiгу на фонi враження мiокарду та клапанної системи серця;

- м'ясних помиїв - при гломерулонефритi, сечо-кам'янiй хворобi, полiпах миски та нирок, пухлинах, геморагiчних дiатезах, лiкуваннi антикоагулянтами;

- пива - при вiрусному гепатитi й паренхiматозних жовтяницях;

- темно-бурий (до чорного) - при меланосаркомi;

- сiро-молочний - при пiдвищеному вмiсту фосфатiв;

- цегляно-червоний - при пiдвищеному вмiстi солiв уратiв та оксалатiв;

- червоний або рожево-червоний - при прийомi або отруєннi амiдопiрином, аналгiном, антипирiном, карболовою кислотою;

- пурпурно-червоний - при прийомi фенолфталеїну;

- темно-коричневий - при приоймi iндикану.

При стояннi - невеличке помутнiння (дiагностичного значення не має). Помутнiння бути обумовлено:

- пiдвищеним вмiстом солей (сечокислих, фосфорнокислих, вуглекислих);

- бактерiурiєю;

- наявнiстю великої кiлькостi форменних елементiв кровi, цилiндрiв, слизу, жирiв.

Проба трьох склянок

За допомогою цього методу виявляють, на якому рiвнi сечових шляхiв видiляється кров або лейкоцити.

Проба Зимницького. Перевага цiєї проби полягає в проведеннi функцiонального дослiдження нирок при звичайному режимi харчування та прийому рiдини. Тому при госпiталiзацiї, як правило, її проводять на 3-ю добу перебування дитини у лікарні.

Метод Амбурже - пiдрахунок формених елементiв, що видiляються з сечею за 1 хвилину, тобто швидкiсть їх виведення (за 1 хвилину з сечею видiляється до 1000 еритроцитiв, до 2000 лейкоцитiв).

Метод Аддіс-Каковського - кiлькiсть форменних елементiв i цилiндрiв в добовiй кiлькостi сечі (до 1 млн. еритроцитiв, 2 млн. лейкоцитiв, до 20 тис. гiалiнових цилiндрiв).

Метод Нечипоренко - визначення кiлькостi формених елементiв в 1 мл сечi (еритроцитiв –1000, лейкоцитiв – 2000, гiалiнових цилiндрiв – 250).

Дослiдження парцiальних функцiй нирок.

Клубочкова функція – ступiнь клубочкової фiльтрацiї можна визначити за допомогою таких речовин, якi не реабсорбуються та не видiляються у канальцях (ендогенний креатинiн).

Проба Реберга (клубочкова фiльтрацiя у здорової дитини складає 80-100 мл за хвилину).

Канальцева реабсорбцiя – визначення компонентiв сечi, якi повнiстю реабсорбуються у ниркових канальцях (глюкоза, амiнокислоти). Показник у здорової дитини перевищує 85% (100 -300 мкмоль/хв).

Біохімічні дослідження крові.

IНСТРУМЕНТАЛЬНI МЕТОДИ ДОСЛIДЖЕННЯ.

Обзорна рентгенографія органів черевної порожнини

Найбільш стара методика візуалізації видільної системи. Завдяки цій методиці можна отримати наступну інформацію:

- Кістки: зміни, характерні для ниркової остеодистрофії, метастази;

- М'які тканини: зникнення контуру поперекового м'язу або зовнішнього контуру нирки;

- Кальцифікація: нирковий конкремент, камінці або пухлина сечоводів, сечового міхура.

Діагностика пошкодження сечоводу.

Цистогафія. Нисхідна цистоуретрографія

- Діагностика пузирно-сечовідного рефлюксу;

- Діагностика стриктур сечоводів;

- Діагностика клапанів сечоводів;

- Діагностика нетримання сечі;

- Діагностика пузирно-піхвових, пузирно-кишечних рефлюксів;

Ультразвукова ехографія

Є ефективним першочерговим діагностичним методом дослідження сечовивідної системи

Комп'ютерна томографія (КТ)

- Діагностика щільних утворень, особливо при підозрі на злоякісну пухлину, дозволяє виявити поширеність пухлини, ураження лімфатичних вузлів, стадію захворювання.

- КТ є методом вибору при травмах нирок.

- Ефективно візуалізуються периренальний, параренальний простір, ретроперитонеальні структури, зокрема наднирники.

Магнітно-резонансне дослідження

- Оцінка поширеності гіпернефроми в ниркові вени або нижню порожнисту вену (КТ та УЗД – сумнівні результати).

- Визначення стадії перехідно-клітинного раку, який поширився на дно тазу.

- Дослідження ретроперитонеального простору.

Радіоізотопні дослідження

- Визначення функції нирок, зокрема швидкість клубочкової фільтрації та ефективний нирковий плазмотік, у випадку ниркової недостатності.

- Визначення функції кожної нирки окремо.

- Діагностика реноваскулярної гіпертензії шляхом дослідження ниркового кровотоку за допомогою 99mTc ДТПК (диетилентетраамінопентаоцитової кислоти) до та після введення інгібітору АПФ (каптопрілу). Чутливість та специфічність методу – 90%.

- Диференційна діагностика обструктивного та необстуктивного гідронефрозу.

- Оцінка стану ниркових трансплонтантів.

Трохи о сучасних методах лікування хронічної ниркової недостатності. Кілька відео на цю тему.