💀 Смерть Ахілла

Страшним гнівом палав Ахілл проти троянців. Він вирішив жорстоко помститися на них за смерть друзів, Патро́кла і Антіло́ха. Як розлютований лев, бився Ахілл, кладучи одного за одним героїв Трої. Кинулись поспішно втікати троянці, спішили заховатися вони за мурами Трої. Несамовитий Ахілл переслідував їх. Гнала його невблаганна доля на вірну загибель.
Він удерся б і в священну Трою, і вона загинула б, коли б не з'явився бог Аполло́н. Грізно крикнувши, спинив він Ахілла. Але не послухав його Ахілл. Він сам гнівався на бога за те, що багато разів рятував бог-стріловержець від нього Гектора й троянців. Ахілл погрожував навіть богові, що вразить його списом. Невблаганна доля затьмарила Ахілла. Він готовий був напасти навіть на бога. Розгнівався Аполлон, забув він і те, що обіцяв колись, на весіллі Пеле́я і Феті́ди, охороняти Ахілла. Повившись темною хмарою, для всіх незримий, скерував він Парі́сову стрілу, і вразила вона Ахілла в п'яту, куди тільки й можна було вразити великого героя1 . Смертельною була для Ахілла ця рана. Відчув наближення смерті Ахілл. Вирвав він з рани стрілу і впав на землю. Гірко докоряв він богу Аполлонові за те, що він згубив його. Знав Ахілл, що без допомоги бога не міг вбити його ніхто із смертних. Ще раз зібрав свої сили Ахілл. Грізний, наче вмираючий лев, підвівся він із землі і вразив ще багатьох троянців. Та ось все ближче смерть. Поточився Ахілл і сперся на спис. Грізно крикнув він троянцям:
н троянцям: – Горе вам усім, погинете ви! І після смерті мститимусь на вас!
Від цього поклику кинулись тікати троянці. Але щодалі слабнув Ахілл. Залишили його останні сили, і впав він на землю. Загримів на ньому його золотий панцир, і здригнулася земля. Помер Ахілл. Але й до мертвого не насмілювались наблизитись троянці. Потроху перебороли вони страх, і запеклий бій закипів навколо тіла найбільшого з героїв. Наймогутніші герої греків і троянців узяли участь у цьому бою. Горами нагромадилися трупи навколо Ахілла, а він лежав, нерухомий, величезний, не чуючи вже бою. Кров лилася рікою. Здавалося, ніколи не скінчиться бій. Коли це вдарив грім Зевса, знялася буря і зупинила троянців. Не хотів Зевс, щоб заволоділи троянці трупом Ахілла. Підняв могутній Ая́кс Теламоні́д труп Ахілла і поніс до кораблів, а його захищав Одіссей, відбиваючи троянців, що наступали. Хмара стріл і списів летіла з рядів троянців в Одіссея, але він все ж мужньо стримував їх натиск, відступаючи крок за кроком.
Приніс Аякс труп Ахілла до кораблів. Обмили труп греки, умастили запашними маслами і поклали на пишно оздобленому ложі. Обступивши ложе, голосно оплакували греки свого найбільшого героя і рвали з горя волосся. Почула їх плач богиня Феті́да. Піднялася вона з морської глибини із своїми сестрами нереї́дами. Дізнавшись, що загинув її улюблений син, Фетіда видала з вуст такий зойк скорботи, що здригнулися усі греки. Сімнадцять днів оплакувала Фетіда, нереїди і греки Ахілла. Оплакували героя і безсмертні боги на Олімпі. На вісімнадцятий день споруджено було похоронне багаття. На ньому спалено було тіло Ахілла. Багато жертв принесли на честь найбільшого з героїв греки. Всі вони брали участь у похованні, одягнувши розкішні панцири. В одному склепі поховані були Ахілл і Патрокл. Високу могилу насипали над ним греки, далеко її видно було з моря, вона свідчила про велику славу похованих під нею героїв. (Із книги Миколи Куна «Легенди і міфи Стародавньої Греції»).
🐴 Троянський кінь

Та все ж ніяк не могли греки оволодіти містом. Тоді Одіссе́й1 умовив їх діяти хитрощами. Він порадив спорудити такого величезного дерев’яного коня, щоб у ньому могли сховатися наймогутніші герої греків. Усе ж інше військо мало відплисти від берега і заховатися за островом Тене́досом. Коли троянці ввезуть коня в місто, тоді вночі вийдуть герої, відкриють браму міста грекам, які таємно повернуться назад. Одіссей запевняв, що тільки таким способом можна здобути Трою.
Нарешті, погодились греки на пропозицію Одіссея. Знаменитий митець Епей зі своїм учнем за допомогою богині Афі́ни Палла́ди спорудив величезного дерев’яного коня. Усе нутро коня наповнилось озброєними воїнами. Потім греки спалили усі будівлі у своєму таборі, посідали на кораблі і відійшли у відкрите море.
З високих мурів Трої обложені бачили незвичайний рух у грецькому таборі. Довго не могли вони зрозуміти, що там таке діється. Раптом на велику свою радість побачили вони, що з табору греків здіймаються густі клуби диму. Збагнули вони, що греки покинули Троа́ду. Радіючи, повиходили усі троянці з міста й пішли до табору. Табір справді був покинутий, тільки де-не-де догоряли ще будівлі. З цікавістю бродили троянці по тих місцях, де стояли недавно шатра Діоме́да, Ахі́лла, Агаме́мнона, Менела́я та інших героїв. Вони були певні, що скінчилася тепер облога, минули всі біди і можна взятися до мирної праці.
Раптом у здивуванні спинилися троянці: вони побачили дерев’яного коня. Дивились вони на нього і ніяк не могли здогадатися, що це за дивовижна споруда. Одні з них радили кинути коня в море, а інші – везти в місто й поставити на акро́полі1 . Почалася суперечка. Тут перед сперечальниками з’явився жрець бога Аполлона Лаокоо́н. Він палко почав умовляти своїх співгромадян знищити коня. Певний був Лаокоон, що в коневі заховані грецькі герої, що це якась воєнна хитрість, вигадана Одіссеєм. Схопив величезний спис Лаокоон і кинув ним у коня. Здригнувся кінь від удару, і глухо забряжчала всередині нього зброя. Та затьмарили боги розум троянців – вони постановили везти коня у місто. Мало здійснитися веління долі.
Коли троянці стояли навколо коня, все тісніше обступаючи його, раптом почувся голосний крик. Це пастухи вели зв’язаного полоненого. Він добровільно віддався їм у руки. Цей полонений був грек Сіно́н. Обступили його троянці і почали знущатися з нього. Мовчки стояв Сінон, боязко поглядаючи на троянців, що його оточили. Нарешті заговорив він. Тяжко нарікав він, проливаючи сльози, на гірку долю. Розповів Сінон вигадану історію, яку придумав для нього Одіссей, щоб обдурити троянців: коли греки вирішили припинити облогу, провидець Ка́лхас ́ оголосив, що боги за щасливе повернення на батьківщину вимагають людської жертви. І Калхас вказав на Сінона як на жертву богам. Зв’язали греки Сінона і повели до жертовника. Але Сінон розірвав мотуззя і врятувався від неминучої смерті втечею. Коли ж греки відплили, вийшов він зі свого сховища.
Повірили троянці хитрому грекові. Пріам звелів звільнити його і запитав, що значить цей дерев’яний кінь, залишений греками у таборі. Тільки цього запитання й чекав Сінон. Сінон сказав, що коня залишили греки для того, щоб уласкавити грізну богиню Афіну Палладу. Кінь цей, за словами Сінона, буде могутнім захистом Трої, якщо троянці ввезуть його в місто. Повірили троянці Сінонові. Спритно зіграв він роль, яку доручив йому Одіссей.
Розібрали троянці частину міського муру, бо величезного коня не можна було провезти через браму, і з тріумфом, співами й музикою потягли коня канатами у місто. Чотири рази зупинявся, вдаряючись об мур, кінь, коли тягли його через пролом, і грізно гриміла в ньому від поштовхів зброя греків, але не чули цього троянці. Нарешті, притягли вони коня в акрополь. Віща Кассандра вжахнулася, побачивши в акрополі коня. Вона віщувала загибель Трої, але сміхом відповіли їй троянці – адже її провіщенням ніколи не вірили.
У глибокій мовчанці сиділи в коні герої, пильно прислухаючись до кожного звуку, який доносився ззовні. Чули вони, як кликала їх, називаючи на ймення, пишнокудра Єлена, наслідуючи голоси їхніх дружин. Насилу вдержав одного з героїв Одіссей, затиснувши йому рота, щоб він не відповів. Чули герої тріумфування троянців і шум веселих бенкетів, що справлялися по всій Трої з нагоди закінчення облоги.
Нарешті, настала ніч. Усе змовкло. Троя поринула в глибокий сон. Біля дерев’яного коня почувся голос Сінона – він дав знати героям, що тепер можуть вони вийти.
Сінон встиг уже розпалити й велике вогнище біля брами Трої. Це був знак грекам, які заховались за островом Тенедос, щоб швидше спішили вони до Трої. Обережно, намагаючись не робити шуму зброєю, повиходили з коня герої; першими вийшли Одіссей з Епеєм. Розсипалися по заснулих вулицях Трої герої. Запалали будинки, кривавою загравою освітлюючи загибель Трої.
На допомогу героям з’явилися й інші греки. Через пролом вдерлись вони у Трою. Почалася жахлива битва. Троянці захищалися, хто чим міг. Вони кидали в греків палаючі колоди, столи, начиння, билися рожнами, на яких щойно смажили м’ясо для бенкету. Нікого не щадили греки. Із зойками бігали по вулицях Трої жінки й діти. Нарешті, підступили греки до палацу Пріама. Сповнився палац Пріама зойком жінок і дітей.
Загинув Пріам у тому палаці, де жив стільки років, правлячи великою Троєю. Не врятувався ніхто з синів Пріама...
З усіх героїв Трої врятувався тільки Ене́й, який виніс на руках з Трої свого старого батька Анхі́за і маленького сина Аска́нія. Пощадили греки і троянського героя Антено́ра. Його пощадили греки за те, що він завжди радив троянцям віддати грекам пишноволосу Єлену і викрадені Парісом скарби Менелая.
Довго палала ще Троя. Клуби диму здіймалися високо до неба. Оплакували боги загибель великого міста. Далеко видно було пожежу Трої. По стовпах диму і величезній заграві вночі дізналися довколишні народи, що впала Троя, яка довго була наймогутнішим містом в Азії. (Із книги Миколи Куна «Легенди і міфи Стародавньої Греції»)