Мацуо Басьо. Хайку. Відображення японських уявлень про красу в поезії митця.

Тема. Мацуо Басьо. Хоку. Одухотворення природи – характерна ознака японської культури. Природа як джерело натхнення, а її зображення – засіб вираження почуттів японців. Характерні ознаки хоку.

Навіть лицар – герой

Біля розквітлої сакури

Стає звичайнісіньким вояком.

Мацуо Басьо

На наших уроках зарубіжної літератури ми з вами знайомимось із цікавими професіями такими, як бібліограф, літературознавець, друкар, письменник, художник, фотограф. Сьогодні ви дизнаєтеся про відомого японського поета Мацуо Басьо та незвичайно красиву країну Японію. Ми з вами поринемо в цікавий новий для вас світ ієрогліфів, ікебан, бонсаїв, кімоно і чайної церемонії. Крок за кроком, кадр за кадром з’являться нові враження та нові знання. Я впевнений, що ви справитесь із цим завданням.

Філософська хвилина.

Класична японська культура – неповторний взірець гармонії між людиною і навколишнім середовищем. Людям Бог дав відчуття, за допомогою яких ми можемо насолоджуватись навколишнім світом. Саме це вміють добре робити японці.

«Сад каміння», «Філософський сад»

десятки назв у визначної пам’ятки японського міста Кіото і, мабуть, найбільшої його цінності і десятки тлумачень суті, яку вклав століття тому мудрий монах Соамі у 15 чорних необроблених і різних за розміром каменів, розкиданих по білому піску.

Я сказав «15 каменів» тому, що стільки зазначено у путівнику. Але насправді ми бачимо лише 14, 15-го перед очима немає. Його закривають сусідні. Зробиш крок дерев’яною галереєю, яка тягнеться уздовж краю піщаного прямокутника – з інших трьох боків сад обмежений монастирськими стінами – і знову каменів 14. П’ятнадцятий, той, що був прихований, тепер опиниться в їхньому числі, а зник з поля зору інший.. Ще крок галереєю, і геніально спланований хаос постає знову в іншій композиції, яка складається з тих самих 15 каменів, з яких один – невидимий.

З протилежного боку саду я дивився на галерею, заповнену людьми. Однакова кількість каменів поставала перед їхнім поглядом. Але кожний бачив свої чотирнадцять. Може, Соамі хотів сказати, що справа не в каменях, а в людях, які приходять до саду? Чи не в тому суть, що люди сприймають одне і те саме по-різному, кожний по-своєму? І при цьому нікому не спадає на думку заявити: «Я бачу світ правильно, а решта – ні». Може, ключ до ідеї, закладеної в «Саду каміння» - це конституція, складена, як стверджують японські хроніки, принцом Сьотоку ще в VI ст.: «У кожної людини є серце, - мовиться у статті конституції, - а в кожного серця є свої схильності. Він вважає це гарним, я – поганим. Я вважаю це гарним, він – поганим. Але я зовсім не обов’язково є мудрецем, а він не є обов’язково дурнем. Обидва ми тільки звичайні люди».

Нам, європейцям, треба намагатись наблизитись до розуміння простих істин, треба вчитись поважати думку іншої людини. Те, що добре вміють робити японці.

Яка вона, Японія?

Покажи її на географічній карті і прокоментуй.

Японія – держава в західній частині Тихого океану (роздивись на карті). Розташована на островах, що знаходяться на східному узбережжі материкової частини Азії, від якої відділені Японським і Східно-Китайським морями, на півночі омивається Охотським морем. До складу Японії входять чотири великі острови: Хоккайдо, Хонсю, Кюсю, Сікоку – і кілька тисяч дрібних островів. 

Тривалий час вона була неприступною і не зазнавала нападів ззовні.

Близько 80% території зайнято невисокими горами та височинами, є близько 150 вулканів, з них 40 – діючі, серед них найвищий – гора Фудзіяма (висотою 3776 м). Її шанують як національну святиню.

Японські острови високосейсмічний район; щороку тут реєструють близько півтори тисячі землетрусів, на узбережжі вони нерідко супроводжуються великими хвилями цунамі. Тому японці і навчились цінувати те, що бачать очі в даний момент.

,,Країна, де сходить сонце”- Японiя. Протягом тривалої історії вона створила свою самобутню національну культуру. Для жителів цієї країни є традиційним тонке відчуття прекрасного, пошуки краси, їм властивий тісний зв'язок з природою, любов до якої виховується з дитячих років. Японці говорять: «Любіть природу, любіть квіти, любіть дерева, небо, красу у великому й малому - і ви навчитеся любити життя».

        Японське середньовічне мистецтво розвинулось під могутнім впливом корейської і китайської культури. Японією була засвоєна китайська писемність, сюди завозили витвори корейського і китайського мистецтва, японські письменники наслідували китайських. Але все це не заважало японцям по-своєму сприймати китайські ідеї і пристосовувати їх до свого способу життя.          Природа острівної країни порівняно з китайською мініатюрна. Але і неспокійна. Японія – країна гір, морів та вулканів. Творіння людських рук часто знищувалось землетрусами і тайфунами. Тому японці і навчились цінувати те, що бачать очі в даний момент.

В Японії розпивання чаю не є процесом простого втамування  спраги, а спосіб спілкування, який приносить задоволення співрозмовникам. Він неспішний, спокійний, без лишніх рухів. Господар використовує спеціальний порошковий зелений чай, який заварений за певними правилами і, головне, без всякого поспіху. Він виносить предмети чайної церемонії до гостей, наливає у маленькі горнятка. Кожне горня з чаєм лівою рукою ставить на праву долоню, застелену білою шовковою хустинкою, робить ковток і з поклоном пропонує напиток гостеві. Чай японці п’ють маленькими ковтками, при цьому за столом ведеться неспішна бесіда. Зачитуємо наступний хоку (хайку):                 

Перед вродою квітів

Соромно стало місяцю? –

Сховався за хмаркою.

Словникова робота

Якщо в українській літературі поезія має віршові склади, що називаються ямбом, хореєм, дактилем, амфібрахієм, то в японській це - хоку. Записуємо:

Хоку (Хайку) – тривіршовий ліричний вірш без рими, з особливою будовою. Загальна кількість складів у хоку – 17. У першому рядку 5 складів, у другому – 7, у третьому – 5. 5 + 7 + 5 =17.

Головна тема хоку – життя природи й людини в їх нерозривній єдності.

Для хоку характерні «сезонні слова»:

Весна – слива, сливовий цвіт, молода трава, серпанок, весняні хвилі, соловей, жайворонок, ластівка, жаба.

Літо – троянда, лілія, гроза, веселка, літня річка, прохолода, водограй, равлик, зозуля, цикада, змія, муха, віяло.

Осінь – осінній вечір, сутінки, повний ясний місяць, мряка, осінній паморозь, іній, осіннє клинове листя, очерет, хризантема, коник, цвіркун, олень.

Зима – грудень, кінець року, короткий день, січень, зимова самота, сніг, холод.

Мистецтво ікебани.

Японці – найкращі у світі квіткарі. Саме їм належить авторство вдумливого складання квіткових композицій – ікебана.

В таких композиціях використовуються не тільки квіти, але й гілочки бамбуку, сосни, квітучі гілочки сакури чи сливи, плоди, насіння, кору. 

Неухильно дотримуються такого правила: до білих квітів і гілок з білими квітами додають червоні квіти, а до червоних – зелені рослини або рослини світлого забарвлення. Окрім цього, основу становить композиція ліній, яка складається за принципом трьох площин: три основні гілки символізують небо, людину і землю (довжина гілки, що символізує «небо» - 1,5 висоти вази, не рахуючи тієї частини, яка заглиблена у вазу, висота гілки або квітки, що символізує «людину» - ¾ висоти  «неба», а «земля» складає ½ висоти «неба»). У японців навіть існує традиційне милування квітами – ханамі. Учні читають хоку, присвячені квітам і аналізують їх:

Гірська троянда!

Її гілочки так і просять

Прикрасою на капелюшок.

Вийшов на гірську стежину,

І так приємно защеміло у грудях…

Та навкруги ж фіалки!                     

Шеретує бабуся рис.

Старезна, а все ж радіє,

Що хризантеми розквітли!

Яким було життя поета?

Уявіть собі річку, на її березі хижку, поряд з хижкою росте бананова пальма. В затінку пальми похилого віку чоловік у ветхому вбранні й у ветхому капелюсі малює пензликом ієрогліфи. Це і є Мацуо Басьо.

Народився у замковому мiстечку Уено в 1644 роцi у родинi небагатого самурая, яка вже мала двох дiтей. Його родичi були освiченими людьми, знали китайських класикiв. I батько, i старший брат заробляли на життя тим, що викладали каліграфiю. Він дуже любив навчатися, досконало опанував китайську та японську лiтератyри i зрозумiв, що поезiя моє покликання.

У столицi Басьо стає учителем поезiї, але, отримуючи за це невеликi грошi, постiйно перебуває у cкpyтi. Та про свою злиденнiсть він говорить iз гордiстю:

Одна в мене річ –

Легкий порожній гарбуз,

Як моє життя!

А якщо гарбуз-глечик спорожнiє, Басьо зробитъ з нього вазy для квітів. Поет був переконаний, що справжнiй митець має бути чуйним до краси та байдужим до матерiальних благ.

Один з його учнів умовив свого батька подарувати вчителеві маленьку хижку біля невеликого ставка. Поряд з нeю він посадив саджаці бананової пальми! Так його хижка стала банановою, а він взяв собi лiтературний псевдонiм Басьо, що в перекладі означає ,,бананове дерево”. У cвoїх вiршах він полюбляв малювати свою маленьку, убогy Бананову хижку:

Є і чумиза, і просо –

Ну, це майже заможність!

Хатина під стріхою.

Якось взимку страшна пожежа знищила майже пів міста, у цьому полум’ї згоріла й хижка. Ця подія підштовхнула Басьо вирушити у подорож, стати мандрівником.

Довідка про японські імена

У Японії існують певні традиції щодо імен. Поки людина досягне повноліття її ім'я декілька разів змінюється. Перше ім’я славетного поета було Дзінсітіро. У 18 років – Манефуса. Багато літературних псевдонімів мав Мацуо, але Басьо - найвідоміший із них.

Уже в 28 років, коли Мацуо Басьо був відомим поетом, він залишив рідний дім і пішов у мандри. Тож давайте звернемося до поезії Мацуо Басьо, адже саме вона і є біографією поета.

Ось, спираючись на посох, простує він гірською дорогою. На ньому халат - плаття, на ногах - caндaлi, голову прикриває великий, мов парасолька бриль. У невеликiй подорожнiй торбинцi знаходитъся головне: флейта, записники.

Долаючи величезнi вiдстанi, поет залишається наодинцi з природою та своїми роздумами. Мандруючи дорогами Японiї, він записував свої враження, роздуми, складав вірші.

Зупинившись на першій сходинці нашої подорожі, згадаємо хоку, які характеризують мандрівне життя поета:

Поночуйте просто неба,

Тоді й збагнете вірші мої!

Осінній вітер.

Мацуо Басьо говорить про те, що його вірші можна зрозуміти лише пройшовши його дорогою життя. І він пропонує пройти цей шлях разом з ним. Прочитай хоку!

Зморшки на ньому розгладжу

І вирушу милуватися снігом.

Старе паперове плаття.

Листям ірисів

На ногах закріплю

Сандалі без поворозок.

Як давно я не прощався!

Тоді бриль - у руці, на плечах -

Легка святкова накидка.

Вже закінчився рік,

А я і досі під брилем

І в сандалях з соломи.

Що ж описує у своїх віршах поет? Цей одяг його майже не захищав від холоду. Але поет знаходить у собі сили посміхнутися.

Дорого моя!

Нема нікого назустріч

Лиш осінній смерк.

А як схарактеризувати цей хоку? Він мандрує наодинці з природою та своїми роздумами, інколи по кілька днів нікого не зустрічає.

Сьогодні вдало заночував!

У відведеній мені кімнаті -

Сяйво грудневого місяця.

Де ж ночує наш мандрівник? А ночувати може будь-де: і в заїжджому дворі, і просто неба.

Басьо-сенсей, залишаючись сам на сам із природою, придивлявся і прислухався. Навіть саме маленьке створіння є важливою частиною великого. Існує японське прислів’я: «Перлина полюбляє ховатись у непоказній оболонці». Ця мудрість подобалась Басьо, тому й він умів помічати красу у тому, що багатьом здавалось незначним, буденним.

Попискує горобеня.

Йому відповідають миші

Зі свого кубельця.

(Сумують всі)

ПРОЧИТАЙ Хоку в перекладі Івана Бондаренка

з поясненням , чому форма японських віршів є

стислою і лаконічною.

Яке блаженство!

Снігу аромат

З Південної долини долинає.

Серпанок весняний,

Сливовий цвіт і місяць –

Завершений пейзаж!

Японці з давніх-давен привчали себе до простого домашнього побуту. У кімнатах постійних речей було мало, але кожна з них – чи то квітка у вазі, чи то картина, чи лакований столик – набувала особливої виразності і привертала увагу. Вагоме значення мав пейзаж. Як правило, біля японського будинку розбивали невеликий сад.

Японські сади милували око, служили для роздумів:

Ти теж усамітнився

Й не показуєш квітів кожному? –

Каштан за хатою.

Інтелектуальна хвилина.

Прочитай хоку:                     

                      Чий це зять там іде

                      На початку року Бика,

                     Навантажившись коржами?

А чи чули вони раніше словосполучення «рік Бика"?

Японський календар має свої особливості. Воно має 12-річні цикли (12 земних гілок). Починається цикл з року Миші, а далі йдуть роки: Бика, Тигра, Зайця, Дракона, Змії, Коня, Барана, Мавпи, Півня, Собаки, Вепра. Назви років відповідають назвам сузір’їв японського (китайського) Зодіаку.

Прочитай легенду про те,

чому першим в японському календарі є рік Миші?

        «Колись, а це було ще тоді, коли звірі вміли розмовляти, небесний володар наказав їм з’явитися до нього. Цей наказ чули всі, окрім Кішки, яка тоді полювала на рибу. Бик, котрий знав, що він неповороткий і може забаритися, вирішив вирушити у далеку путь на кілька днів раніше від всіх.

         А хитра Миша, дізнавшись про це, сіла Бику на хвіст (Бик це дозволив, бо був приязний і необачний) і так доїхала до небесної брами. А тоді швиденько пробігла по спині Бика і стрибнула в ту браму першою.

Там Миша стала переможницею у поході звірів і посіла перше місце у переліку, що має назву Зодіак. Звісно, Бик став наступним, але сильно засмутився. Кішка, яка тоді ще приятелювала з Мишею , запитала в подруги: «Що наказував тобі небесний володар?» Миша відповіла: «Звірам шануватися, а ще – не чіпати риб!» Кішка занепокоїлась, а з часом заспокоїлась і забула: «Буду полювати на рибу тихенько, щоб ніхто про це не знав», а хитра Миша подумала:»Так і сказала я тобі правду! Кішки такі спритні, що їх не випередиш!» Обманута Кішка так і не з’явилась до небесного володаря, через це і не потрапила до Зодіаку. З тих часів вона вдень і вночі переслідує Мишу (навіть про рибу забула), хоче будь-що помститися. Звідси і японська приказка : «Радіє як кішка, котра спіймала мишу». 

          Знайомство з японською легендою про японське літочислення є передмовою до аналізу наступних хоку, які мають відношення до пір року. Учні читають і аналізують:

                             Весняні ночі 

                             Куди й поділися,

                             Коли розцвітає сакура.

Під час літніх злив

                            Ноги в журавля стали

                            Короткими.

На всохлу гілку

Сів ночувати крук.

Глибока осінь.

Соснове гілля на брамах! –

                          І, здається, за однісіньку ніч

                          Проминуло років тридцять.

Склади 2-3 хоку,

пов'язані з порою року, коли народився ти.

Використай символи з японського календаря.