“Література епохи Відродження”

В період Відродження у світовій літературі трапилися величезні зміни. З'явилися твори таких митців слова, як Дайте Аліг'єрі, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо, Франсуа Рабле, Мігеля де Сервантеса, Карпіо Лопе де Веги, Вільяма Шекспіра та ін.

Так, Франческо Петрарка (1304—1374) — італійський поет — увійшов в історію як зачинатель гуманістичної культури Відродження. Свій світогляд, який базувався на ідеалізації античної культурної спадщини, він виклав у "Листі до нащадків". Та всесвітню славу принесла йому любовна лірика "Книга пісень", присвячена Лаурі — жінці, яку він випадково зустрів у церкві і яка полонила його на все життя. Цикл віршів із двох частин ("На життя мадонни Лаури" і "На смерть мадонни Лаури") обіймає 317 сонетів, 29 кан-цон, 9 секстин, 7 балад і 4 мадригали, складаючи своєрідний щоденник, у якому любовні переживання показані в усій їхній суперечливості та мінливості. Любовна лірика Петрарки стала класичним зразком поезії, збагативши її музикальністю, образною витонченістю, стилістикою поетичних засобів, зокрема використанням антитез та риторичних запитань, які підкреслюють душевні переживання.

Джованні Боккаччо (1313—1375) — один із засновників інтимної гуманістичної літератури італійського Відродження, автор знаменитого "Декамерона", поем та роману "Філоколо". "Декамерон" — це збірка реалістичних новел, об'єднаних тематикою та гуманістичною спрямованістю; основний зміст їх — розкриття аморальності папського двору, розпусти монахів, висміювання аскетичної моралі середньовіччя, уславлення земних насолод, чуттєвої любові. Новели пройняті духом вільнодумства, добрим гумором.

Франсуа Рабле (1494—1553) — французький письменник, який відомий у світовій культурі як геній комічного. Його твір "Гаргантюа і Пантагрюель" написаний у фольклорному стилі, сповнений каламбурами, засобами гротеску, гри на подвійній моралі героїв — жадобі вина і знань. Подорожі велетня Гаргантюа — це подорожі життєвим морем тогочасної реальності з її радощами і болем, розумом і глупотою, достоїнством і нікчемністю. Роман Ф. Рабле, спрямований проти мракобісся і схоластики, став справжньою енциклопедією французької художньої культури епохи Відродження.

Італійський поет Дайте Аліг'єрі (1265—1321) у знаменитій "Божественній комедії" змалював своє уявне блукання в потойбічному світі, відтворивши тогочасне суспільство з усіма його вадами та людськими гріхами — від політичних чвар партій, від занепаду авторитету враженої корупцією церкви до трагізму людської особистості, яка так і не спромоглася у своєму житті позбавитися недобрих пристрастей та звичок. Творчість Данте справила величезний вплив на подальший розвиток європейської культури і завершення процесу формування італійської літературної мови.

Мігельде Сервантес (1547—1616) — великий іспанський письменник, що увійшов у світову культуру, головним чином, як автор роману-пародії "Дон Кіхот". Сюжет твору має специфічний іспанський колорит: двоє благородних романтиків — лицар Дон Кіхот та його зброєносець Санчо Панса — вперто намагаються протистояти пасивному соціальному оточенню, у зв'язку з чим постійно потрапляють у комічні ситуації. У романі з великою художньою силою показано трагікомізм ентузіазму благородної людської особистості в умовах панування практичного міщанства та бездуховності. "Дон Кіхот" — це сумний сміх над романтизмом епохи, яка вже відходить у минуле; в іншому плані роман розкриває крах високого благородства помислів людини тоді, коли вона прекраснодушне губить ритми дійсності; у цьому і полягає загальнолюдське значення змісту "Дон Кіхота".

Вільям Шекспір (1564—1616) — великий англійський драматург і поет, чиї драматичні твори "Ромео і Джульєтта", "Багато галасу даремно", "Гамлет", "Отелло", "Король Лір", "Макбет", "Антоній і Клеопатра", "Зимова казка", "Річард III" та інші стали загальновизнаною класикою, неперевершеними зразками трагедійного мистецтва. Характерна особливість драматургії Шекспіра полягає у концентрації багатьох суперечностей життя в людських стосунках. Звідси — зображення людини у всій її багатогранності, значущості, величі, складності та динаміці. В його творах умістився цілий світ людських ("шекспірівських") пристрастей, бажань та прагнень. Творча спадщина Шекспіра справедливо вважається однією з вершин світового мистецтва. Культурні надбання гуманістів мали значний вплив на схід Європи, зокрема на Україну.

Карпіо Лопе де Вега (1562—1635) — іспанський драматург, поет і прозаїк. Серед його великої літературної спадщини найбільш відомі драматичні твори "Овеча криниця", "Учитель танців", "Собака на сіні", "Дівчина з глечиком", "Закохана витівниця". Пройняті антифеодальним пафосом, глибоким демократизмом, життєрадісністю, гумором, вони пропагували свободу почуттів, рівноправність жінки в коханні та шлюбі. Завдяки такому спрямуванню творча спадщина Лопе де Веги завжди була й залишається актуальною, реалістично відображаючи життя на театральних сценах.

Варіант І

1. Добі Відродження притаманне:

А) оптимістичне світобачення та індивідуальний підхід до кожної людини;

Б) розчарування, песимістичне й трагічне розуміння світу, життя;

В) віра в людський розум.

1. Що відбулося із Ф. Петраркою у Римі 8 квітня 1341 року:

А) йому призначив аудієнцію неаполітанський король Роберт;

Б) його увінчали лавровим вінком;

В) прийняв духовний сан?

1. Що завадило Ромео врятувати кохану:

А) на заваді став Паріс, офіційний наречений Джульєтти;

Б) лист брата Лоренцо, де він сповіщав про долю Джульєтти, не дійшов до Ромео;

В) Верону охопила чума, і в’їзд до неї був заборонений?

1. Що спричинило божевілля Дон Кіхота:

А) невміння вести господарство;

Б) начитався рицарських романів;

В) спадкове божевілля в родині?

1. Встановіть відповідність: письменник і місто, в якому народився.

1) Петрарка; а) Страдфорд на Ейвоні;

2) Шекспір; б) Алькала-де-Енарес;

3) Сервантес; в) Аррецо.

1. Установіть послідовність подій V дії трагедії В. Шекспір « Ромео і Джульєтта»:

А) Джульєтта вбиває себе;

Б) Ромео дізнається про смерть Джульєтти і замовляє отруту в аптекаря;

В) Ромео випиває отруту й помирає;

Г) брат Лоренцо умовляє Джульєтту, яка прокинулася від сну, піти з ним.

1. Що таке сонет? Доведіть, що вірші Ф. Петрарки – сонети.

2. Чому образ Дон Кіхота можна вважати як комічним, так і трагічним персонажем?

Варіант ІІ

1. Де розпочалася доба Відродження:

А) в Англії?

Б) в Іспанії;

В) в Італії?

1. Як називався театр В. Шекспіра:

А) «Глобус»;

Б) «Геркулес»;

В) «Атлант»?

1. Що спричинило вигнання Ромео з Верони:

А) убивство Тібальта;

Б) одруження з Джульєттою;

В) сварка з Парісом, нареченим Джульєтти?

1. Хто висвятив Дон Кіхота в рицарі:

А) Санчо Панса;

Б) король;

В) корчмар?

1. Доберіть відповідну пару:

1) Ромео; а) Лаура;

2) Петрарка б) Дульцінея;

3) Дон Кіхот; в) Джульєтта.

1. Встановіть хронологію життєвих подій і творчих надбань Мігеля Сервантеса:

А) опинився у королівській в’язниці, почав писати роман «Дон Кіхот»;

Б) написав сатиричну поему «мандрівка на Парнас»;

В) учився у граматичних і гуманітарних класах коледжу єзуїтів;

Г) у битві під Лепанто отримав три вогнепальні поранення в ліву руку.

1. Що таке пародія у літературі? Доведіть, що роман Сервантеса «Дон Кіхот» – пародія на лицарські романи.

2. Чому, незважаючи на трагізм, фінал п’єси В. Шекспір «Ромео Джульєтта» є оптимістичним?

Варіант ІІІ

1. Який ліричний жанр увічнив ім’я Ф. Петрарки:

А) сонет;

Б) мадригал;

В) секстина.

1. Як називають збірку поезій Ф. Петрарки, присвячену донні Лаурі:

А) «На життя донни Лаури»;

Б) «На смерть донни Лаури»;

В) «Канцоньєре»?

1. Хто у трагедії В.Шекспіра є носієм нового гуманістичного світогляду доби Відродження:

А) старий Монтеккі;

Б) старий Капулетті;

В) Ескал, князь Верони?

1. Яке прізвисько дав Санчо Панса Дон Кіхотові після одного з його «подвигів»:

А) Рицар Білого Місяця;

Б) Рицар Сумного Образу;

В) Рицар Левів?

1. Встановіть послідовність: героїня і її образ, описаний у творі.

1) «…Неподільна радосте моя!»; а) Джульєтта;

2) « Он владарка моя, моє кохання!»; б) Дульцінея;

3) «…щонайгожіша на світі …»; в) Лаура.

1. Встановіть послідовність подій роману Сервантеса «Дон Кіхот»:

А) бій з вітряками;

Б) спорядження в рицарі;

В) губернаторство Санчо Панси;

Г) поразка у двобої з іншим рицарем;

Д) пригода з левами.

1. Що таке трагедія? Доведіть, що п’єса «Ромео і Джульєтта» В. Шекспіра – трагедія.

2. «Вічні образи» в світовій літературі (на прикладі вивчених творів).

Відродження, або Ренесанс (фр. Renaissance, італ. Rinascimento) — епоха в історії культури Європи, що прийшла на зміну культурі середньовіччя і передувала культурі нового часу. Приблизні хронологічні межі епохи — XIV—XVI століття. Доба Відродження включає три фази: раннє (XIV ст.), високе (XV—XVI ст.) та пізнє Відродження (XVI — початок XVII ст.). Виникло воно в Італії, а пізніше поширилось і на інші європейські країни — у XV—XVI століттях ідеї Ренесансу поширюються на Францію та Німеччину, а в Англії й Іспанії Відродження припадає ми XVI — початок XVII ст. Визначними представниками цієї епохи и її літературі були Франсуа Рабле, Мішель де Монтень, П'єр Ронсар у Франції, Мігель де Сервантес, Лук де Камоенс в Іспанії, Джованні Боккаччо, Франческо Петрарка в Італії, Джефрі Чосер, Томас Мор, Вільям Шекспір в Англії.

Відмітні риси доби Відродження — світський характер культури та її антропоцентризм (тобто інтерес у першу чергу до людини та її діяльності). З'являється цікавість до античної культури, відбувається ніби її «відродження» — так і з'явився цей термін. Водночас література замість латини почала використовувати національні мови, з'явився інтерес до народної творчості при одночасному зацікавленні античними зразками. Для мистецьких творів цієї доби були характерні ясність естетичного мислення, простота і конкретність.

У ренесансному світогляді сформувався культ людської особистості, людське «Я» утверджувалося як богорівне. Через цікавість до людських потреб митців доби Відродження їх називали гуманістами. Важливою рисою творчості гуманістів було відкриття світу й людини, прагнення до пізнання всього, що пов'язане з людиною, пошуки шляхів до щастя людини. Гуманісти обстоювали право людини радіти й бути щасливою у цьому, земному житті.

Центральною постаттю епохи був митець, який виборював своє право змінювати, вдосконалювати світ за естетичними законами.

У другій половині XVI ст. на зміну ренесансному мистецтву в Європі приходить маньєризм і раннє бароко.