Лірика Т. Шевченка періоду арешту й заслання і після повернення з нього. «Доля», «Росли укупочці, зросли…». Риси автобіографізму в образі ліричного героя. Ностальгія за ідилією родинного життя.

МЕТА:

Предметні компетентності : розповідає про обставини написання цих творів; коментує настрої, внутрішній світ героїв. Лірика Т. Шевченка періоду арешту й заслання і після повернення з нього. «Доля», «Росли укупочці, зросли…». Риси автобіографізму в образі ліричного героя. Ностальгія за ідилією родинного життя, висока

Ключові компетентності : висловлює судження про ліризм та настроєвість творів, засоби художньої виразності в них; визначає роль поетичної й малярської творчості Т.Г. Шевченка в загальнокультурному контексті.

Вивчає напам’ять: вірш «Доля».

НЛ–2 Емоційно-ціннісне ставлення: переконання, що контакт із друзями, однодумцями, зі світом є підтримкою особистості, що жити треба чесно, у добрі та взеємоповазі

Особистісна лірика Т.Г.Шевченка преіоду арешту і заслання та після повернення з нього 1814 -1861роки

Заарештованого у квітні 1847 р. Т. Шевченка доправили в Петербург у каземат Третього відділу царської канцелярії. Одначе навіть у похмурих застінках тюрми поет потайки писав вірші. Шедевром поетової лірики цього періоду вважають написаний у казематі автологічний вірш-ідилію «Садок вишневий коло хати...».

У його рядках - і Шевченкова дитяча мрія про щасливу родину, і закладений у фольклорі архетип єдності різних поколінь роду, і біблійне відлуння святого сімейства. Це - основа української світобудови, українського доброго ладу, побудованого на гармонії в душі, родинних взаєминах, стосунках людини з довкіллям, іншими людьми.

«... Перший рядок торкає смисл зору, другий - слуху, третій - зору і дотику, четвертий - зору і слуху, а п'ятий - знову зору і дотику; спеціально-кольористичних акцентів нема зовсім, а проте цілість - український весняний вечір - встає перед нашою уявою з усіми своїми кольорами, контурами й гуками як жива».

Іван Франко

Автологічний вірш - це така поезія, у якій усі слова вжиті поетом тільки в прямому значенні, тому художні засоби, зокрема епітети й метафори, практично відсутні.

Незважаючи на це, автологічні вірші переважно функціонують лише завдяки архетипним образам - таким найстарішим сакральним і природним для окремої нації деталям пейзажу, побуту, етики, родинних стосунків, які збуджують уяву й спонукають читачів сприймати зображене близько до серця. Саме ці поезії найбільш милі серцю і найзрозуміліші для представників нації. Такими рідними, своїми, тобто майже генетично закладеними, а тому архетипними образами у вірші «Садок вишневий коло хати...» є розквітлий сад, мати, яку поважають і слухаються всі в родині, спів дівчат і тьохкання соловейка.

Центр усього дійства, що нагадує зміну кадрів, указаний кілька разів: події відбуваються коло хати. У цій невеличкій за розміром поезії, як у зерні, з якого виростає колос, уміщене ядро української моделі життєустрою: поет звеличує родину, природний лад життя з насущними потребами праці й відпочинку.

У невольничій поезії Шевченка мотиви самотності, туги за Україною набувають ще вищої тональності. Вони звучать і в низці віршів, написаних унаслідок звернення до народної пісні, і творах на історичну тематику, і віршах автобіографічного характеру.

Поезія «Самому чудно. А де ж дітись?» (1847) сповнена гірких і тривожних роздумів про неволю й власне майбутнє. Своє безталання ліричний герой ототожнює з долею інших засланців - «невольників і сиріт». Мотив самотності межує з відчаєм: два змістові центри вірша - «на чужині на самоті» - посилюють відчуття замкнутого простору - «взаперті», водночас контрастуючи із безмежжям «степу безкрайого за Уралом».

До виразно автобіографічних літературознавці відносять поезії трагічно-драматичного звучання «І виріс я на чужині...» (1848) та «Якби ви знали, паничі...» (1850), адже образи найближчих родичів Тараса Григоровича - батька і матері - у цих творах списані поетом із власних батьків. Думки про Україну приходять до поета то з гіркими спогадами про тяжке дитинство, то зі згадками про побачене там під час першої поїздки на Батьківщину. Поезія «І виріс я на чужині...» переповнена враженнями від перебування в рідній Кирилівці в 1843 р. Контрастом до чудової природи постає у вірші земне пекло, створене на «славній Україні» лукавими панами.

Триптих «Доля», «Муза», «Слава» - вірші, що становлять емоційно-смислову єдність, написані в одному творчому пориві 9 лютого 1858 р. в Нижньому Новгороді. Ліричний герой у цих художніх текстах виразно еволюціонує і піднімається до висоти філософа життя.

Поетичний твір «Доля» за жанром - лірична медитація.

Лірична медитація - це форма філософської лірики: вірш, у якому поет висловлює свої роздуми над проблемами життя і смерті, над пережитим. Такі поезії часто будуються на психологічному самоспостереженні, у формі внутрішнього монологу з самим собою чи уявним співрозмовником.

Поет небезпричинно підсумовує пройдений життєвий шлях, звертаючись до персоніфікованого образу Долі: «Мій друже вбогий, нелукавий!». Особливої щирості тону надає використання улюблених епітетів Шевченка - «вбогий», «нелукавий», а вживання заперечної форми (нелукавий - замість щирий) творить максимально насичену емоційну атмосферу. У цей монолог-звернення ліричного героя вкраплюється діалогічне мовлення Долі, її обіцянка: «З нас будуть люди». Ліричний герой не докоряє, тільки з гіркотою нагадує: «А ти збрехала». Поетова доля, як і його сумління, безкомпромісна: «Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою».

Надзвичайно містка Шевченкова метафора, трансформована з народнопісенної творчості, водночас поєднана із заперечною формою, здатна створити високий пафос вірша - сповіді перед собою й посланцями з вічності: Долею, Музою, Славою, які в Шевченкових творах такі ж вагомі й важливі, як Воля і Добро. Це ті міцні підвалини, на яких тримається український світ Кобзаря від його ранньої лірики до останніх віршів.

Поетична творчість Т. Шевченка після повернення із заслання характеризується переважанням інтимно-філософської (медитативної) лірики. Іноді з-під поетового пера з'являються навіть ліричні медитації політичного змісту («Я не нездужаю, нівроку...»). Глибокий психологізм, автобіографізм прикметний і для творів інтимного плану, що були написані в час і після фатального кохання поета до Ликери Полусмак. Історія виникнення цього почуття й гіркого розчарування знайшла своє поетичне вираження в низці творів: «Росли укупочці, зросли...», «Ликері», «Барвінок цвів і зеленів...», «Л.». Ліричний герой цих творів переживає всі відтінки болючої драми: від надії на створення щасливої родини, висловленої в піднесено-урочистих рядках притчевої форми («Росли укупочці, зросли...»), до щемливого жалю за сном, що не збувся («Барвінок цвів і зеленів...»), а відтак сповідається рядками, сповнених відчаю й самотності («Якби з ким сісти хліба з'їсти...»).

Медитацію «Росли укупочці, зросли...» (червень 1860 р.) Шевченко написав після знайомства з Ликерою Полусмак. Його уява вже малювала гармонію родинного життя, і передчуття щастя вилилося поетичними рядками майже молитовного змісту. Поезія складається з двох частин: у першій автор малює образ ідеальної подружньої пари, таких собі українських Філемона й Бавкіду - біблійне подружжя, що зуміло крізь роки пронести святість родинних стосунків. Друга частина - думки ліричного героя, висловлені в молитовній формі, про цінність подружжя і людського життя взагалі.

Безперечно, вірш «Росли укупочці, зросли.» - автобіографічний, однак не варто ототожнювати самого Т. Шевченка з ліричним героєм поетичного твору, ставити між ними знак абсолютної рівності. Вірш не слід розглядати як частинку реальної біографії поета, оскільки лірика - це розповідь «про свій час і про себе в цьому часі». У переживаннях ліричного героя кожен читач пізнає власні переживання. І якщо стосунки з Ликерою не мали щасливого фіналу, як ідеться у вірші, то для читачів поезії (і на час написання твору, і сьогодні, і в майбутньому) не настільки важливо, що спонукало до народження цих рядків. Набагато важливіше інше: глибинне філософське, ліричне звучання, їхня здатність торкнутися струн людської душі. Саме тому, що поетичний геній Т. Шевченка в його медитативній ліриці виливається у світовідчутті, настроях, переживаннях ліричного героя, здатного розкрити найглибші, найщиріші, найсокровенніші думки й почуття людини, його поезія володіє такою силою емоційного впливу.

Прочитай вірш "Росли у купочці зростали"

Росли укупочці, зросли;
Сміятись, гратись перестали.
Неначе й справді розійшлись!..
Зійшлись незабаром. Побрались;
І тихо, весело прийшли,
Душею-серцем неповинні,
Аж до самої домовини.
А меж людьми ж вони жили!
Подай же й нам, всещедрий боже!
Отак цвісти, отак рости,
Так одружитися і йти,
Не сварячись в тяжкій дорозі,
На той світ тихий перейти.
Не плач, не вопль, не скрежет зуба
Любов безвічную, сугубу
На той світ тихий принести.
25 іюня [1860, С.-Петербург]

“Росли укупочці, зросли” аналіз вірша

Вірш “Росли укупочці, зросли” є зразком лірики інтимної.

Рік написання – 25 липня 1860

Автор – Тарас Шевченко

Жанр – інтимна лірика

Тема: звернення поета до Бога, щоб Всевишній сприяв щасливому подружньому життю кожному, хто прагне одружитися.

Ідея: возвеличення гармонії, взаєморозуміння, дружньої підтримки, що є обов’язковою передумовою для подальшого подолання труднощів тим, хто побрався.

Основна думка: Не плач, не вопль, не скрежет зуба — / Любов безвічную, сугубу / На той світ тихий принести.

Віршований розмір: Ямб.

Сюжет : ідилічна картина любові, сімейного щастя. Відчувається, що така ж мрія володіє і серцем поета: мати пару, жити в мирі та злагоді, пройти з чистим серцем разом “тяжку дорогу” й не розгубити свого кохання.

“Росли укупочці, зросли” художні засоби

Повтори: «росли-зросли», «розійшлись … зійшлись», «на той світ тихий».

Риторичні оклики: «Неначе й справді розійшлись!», «Подай же й нам, всещедрий боже!»

Епітети: «в тяжкій дорозі», «світ тихий», «любов безвічна».

Звертання: «Подай же й нам, всещедрий боже!»

Автор вважає що саме благополуччя в родині — міцність держави!  Щасливе подружнє життя — злагода — довіра — щирість — повага — любов — порозуміння — готовність піти на поступки.

Прочитай вірш з триптиха "Доля"

Ти не лукавила зо мною,
Ти другом, братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене, маленького, за руку
І в школу хлопця одвела
До п'яного дяка в науку.
"Учися, серденько, колись
З нас будуть люде",— ти сказала.
А я й послухав, і учивсь,
І вивчився. А ти збрехала.
Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
Ходімо ж, доленько моя!
Мій друже вбогий, нелукавий!
Ходімо дальше, дальше слава,
А слава — заповідь моя.
[9 лютого 1858, Нижній Новгород]

“Доля” аналіз вірша Тараса Шевченка

“Доля” — перший вірш ліричного триптиха Шевченка “Доля”, “Муза”, “Слава”. Вірш медитативного характеру, витриманий у формі звернення поета до власної долі, що виступає тут як образ-персоніфікація.

Автор: Тарас Шевченко

Жанр: філософська лірика

Рік написання – 9 лютого 1858

Тема: розповідь поета про власну життєву долю, яка не лукавила до митця.

Ідея: возвеличення долі, яка супроводжувала поета впродовж всього його життя.

Основна думка: «Учись, серденько, колись / З нас будуть люде»; «Слава — заповідь моя».

Віршовий розмір: Ямб.

“Доля” художні засоби

Повтори: «дальше, дальше», «слава …слава».

Звертання: «учися, серденько…», «ходімо ж, доленько моя», «мій друже вбогий, нелукавий!»

Риторичне запитання: «Які з нас люде?»

Риторичні оклики: «Та дарма!», «Ходімо ж, доленько моя!», «Мій друже вбогий, нелукавий!»

“Доля” історія написання

Триптих створювався невдовзі після звільнення Шевченка з солдатської неволі як вираз його духовного самоусвідомлення після пережитих тяжких випробувань. Традиційні поетичні персоніфікації Долі, Музи, Слави й стали тут образною основою для підсумкових і водночас програмних роздумів ліричного героя-поета.

“Доля” Шевченко

У вірші “Доля” Т. Шевченко звертається до своєї долі, як до друга. Він вдячний їй, що повела в науку, що виховала його чесним та справедливим. І він гордий, що може сказати про себе — у нього немає “зерна неправди за собою”. І цей шлях — шлях до слави, до розуміння є в цьому світі й свого призначення.

У вірші ми бачимо ліричного героя, який уже психологічно піднісся над лихом і скорботами недавніх літ, маючи змогу вивести з усього пережитого зважений етичний підсумок. Суворі випроби життя не тільки не зламали, а й загартували його, зміцнили певність своєї моральної правоти, і тому він зі спокійною гідністю оглядає пройдений шлях: “Ми просто йшли; у нас нема / Зерна неправди за собою”.

По-іншому дивиться він тепер і на власну нелегку долю, відкриваючи в ній не лише недобру сторонню силу, а, зрештою, оскільки вона визначена вірністю поета своїм переконанням і, отже, в певному розумінні обрана добровільно, — і гідного, “нелукавого” друга й товариша в житті. В етичному комплексі Шевченка це — одне з остаточних, найбільш містких і вагомих ідейних формулювань.

В об’єктно-суб’єктному плані вірш являє собою звернений до уособленої долі монолог ліричного героя.

Самому чудно. А де ж дітись?

Самому чудно. А де ж дітись?
Піп діяти і що почать?
Людей і долю проклинать
Не варт, єй-богу. Як же жити
На чужині на самоті?
І що робити взаперті?
Якби кайдани перегризти,
То гриз потроху б. Так не ті,
Не ті їх ковалі кували,
Не так залізо гартували,
Щоб перегризти. Горе нам!
Невольникам і сиротам,
В степу безкраїм за Уралом.

[Друга половина 1847, Орська кріпость]

Я не нездужаю, нівроку

Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить.
Болить, і плаче, і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години,
Мабуть, ти ждеш? Добра не жди,
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: цар Микола
Її приспав. А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить,
Та добре вигострить сокиру —
Та й заходиться вже будить.
А то проспить собі, небога,
До суду божого страшного!
А панство буде колихать,
Храми, палати мурувать,
Любить царя свого п'яного,
Та візантійство прославлять.
Та й більше, бачиться, нічого.

1858 22 листопада [С.-Петербург]

1. Прочитай вірші та проаналізуй - працюй у зошиті.

2. Вивчи вірш "Доля" напам'ять.

3. Роботу сфотографуй та відправ

https://learningapps.org/17031875

Пограй у гру "Перший мільйон" на знання творчості Шевченка

https://vseosvita.ua/webquest/storinkamy-tvorchosti-kobzaria-6770.html

Пройди вебквест "Сторінками творчості Кобзаря" та отримай сертифікат