ПЛАН ЛЕКЦІЇ:
1. Характеристика промислового підприємства
2. Правова база функціонування підприємства
3. Принцип організації та функціонування підприємства.
4. Нові форми організації підприємства
Рекомендована література:
Організація виробництва на промисловому підприємстві: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. – К.: Каравела, 2005. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Шимко О.В., Рижиков В.С., Грибкова С.М., Шимко О.І., Щолокова А.Л. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Планування діяльності підприємства: навчальний посібник. Іванова В.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Організація виробництва: навчальний посібник. Багрової І.В. – К.: Центр навчальної літератури, 2005. Організація і планування на підприємстві: навчальний посібник. Семенов Г.А., Станчевський В.К., Панкова М.О., Семенов А.Г., Гребінець К.М. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. Основи менеджменту: Підручник Кондратюк А.О..
Вступ. Основи функціонування промислового підприємства
1. Характеристика промислового підприємства
Первинною організаційною ланкою народного господарства є підприємство. Підприємство — це самостійний господарюючий статутний суб'єкт, що має право юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання прибутку. Як юридична особа кожне підприємство має роз- рахунковий рахунок в банку, самостійний баланс, печатку з власною назвою, а також товарний знак у вигляді певного символу, малюнку, певного терміну або їх комбінацію. Ключові терміни і поняття: В ринкових умовах господарювання основною метою діяльності підприємства є одержання прибутку. З народногосподарської точки зору економічне призначення підприємства зводиться до виробництва матеріальних благ, необхідних суспільству, або надання послуг. Щодо харчових підприємств, то головне їх призначення є виробництво продуктів харчування та задоволення потреб в них населення. Крім того підприємства виконують важливу соціальну функцію. Вони надають робочі місця, виплачують заробітну плату, 14 яка для більшості працівників є основним джерелом доходу, сплачують податки до державного бюджету, приймають участь в реалізації державних програм. Характерними ознаками підприємства є виробничо-технолотічна, організаційно-економічна єдність та повна господарська самостійність. Виробничо-технологічна єдність підприємства проявляється в тому, що воно використовує комплекс виробничих засобів технологічно взаємопов'язаних між собою, що забезпечує виробництво певної продукції. Діяльність усіх підрозділів підприємства основного, допоміжного та інших обслуговуючих виробництв підпорядкована виконанню однієї й тієї ж виробничої програми. Організаційно-економічна єдність визначається наявністю на підприємстві єдиного виробничого колективу працюючих, єдиної системи керівництва, діяльність яких направлена на виконання єдиної виробничої програми. Важливою ознакою функціонування підприємств в ринкових умовах є їх самостійність як економічно відокремленого господарюючого статутного суб'єкта. Самостійність підприємств проявляється в усіх сферах господарювання — виробничій, інноваційній, комерційній та інших. Підприємство самостійно визначає що і скільки виробляти, в кого і які ресурси придбавати, кому по яких цінах продавати, як розподіляти одержані доходи. Законодавство передбачає, що держава та інші вищестоящі органи не відповідають по зобов'язанням підприємств як і підприємства не відповідають по зобов'язанням держави. Але це не означає, що держава взагалі не здійснює ніякого контролю за діяльність підприємства. Державний контроль здійснюється з питань:
• доходів підприємств та повноти сплати податків з доходів;
• додержання законів та збереження навколишнього середовища;
• правового захисту найманих працівників;
• додержанням стандартів і технічних умов на продукцію та інших.
Підприємства всіх галузей промисловості в тому числі й харчової, здійснюють різнобічні види діяльності. Враховуючі, що в сучасних умовах основним орієнтиром функціонування харчових підприємств є потреби ринку, вихідним етапом в діяльності цих підприємств є вивчення потреб споживачів у харчових продуктах. Це включає питання дослідження ринку цих товарів, конкурентів-виробників, рівня конкурентоспроможності та цін на продукцію, каналів просування товарів, зовнішнього і внутрішнього середовища підприємства. Повне задоволення зростаючих потреб ринку вимагає від підприємства здійснення інноваційної діяльності, яка охоплює розробку і освоєння нових видів продукції, прогресивних технологій та високопродуктивного технологічного устаткування, інших технічних і організаційних нововведень тобто формування відповідної інвестиційної політики та визначення джерел на її проведення. Найбільш складним та найбільш витратним напрямом діяльності харчових підприємств є виробнича діяльність, її організація та регулювання в просторі і часі. На основі вивчення ринку підприємства формують виробничі програми, збалансовують їх з наявними виробничими потужностями, забезпечують необхідними матеріально-технічними та трудовими ресурсами, безпосередньо організовують процес виробництва товарів відповідно до складених планів та графіків. Завершальним етапом у виконанні основного завдання харчових підприємств — забезпечення споживачів в необхідних продовольчих товарах — є комерційна діяльність, яка включає збут своєї продукції споживачам, вибір та удосконалення різних форм збуту, дійова реклама тощо. В умовах ринку значення комерційної діяльності посилюється тим, що масштаби та якість її визначають фінансові результати усіх попередніх видів діяльності, що найповніше характеризує величина одержаного прибутку.
2. Правова база функціонування підприємства
Функціонування підприємства здійснюється в рамках законодавства, яке регулює основні напрями його діяльності. Серед великої кількості юридичних актів, які визначають основні правила господарської діяльності підприємства, є Господарський кодекс України, закони України «Про власність», «Про оподаткування», «Про колективні договори і угоди», розробленні та відповідним чином оформленні статути та колективні договори підприємств. Основні правові засади господарської визначаються Господарським кодексом України, введеного в дію з 1 січня 2004 р. Цей кодекс визначає види і організаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації і ліквідації, механізм здійснення ними підприємницької діяльності в ринкових умовах. Кодекс передбачає надання підприємствам економічної самостійності та відповідальність у проведенні господарської діяльності, регулює відносини підприємств з іншими суб'єктами господарювання та державними органами. Основні положення кодексу регулюють наступні питання. Загальні положення — визначають сутність та основні цілі підприємства, їх види та організаційні форми і порядок створення різних об'єднань. Закон передбачає, що основною метою функціонування підприємств є одержання прибутку. Підприємства можуть займатися будь-якою господарською діяльністю, яка не заборонена законодавством і відповідає цілям, передбаченим статутом підприємства. Окремими видами діяльності підприємство може займатись тільки на підставі одержаної ліцензії. Створення підприємства, порядок його реєстрації, ліквідації та реорганізації Підприємство може бути створене:
• за рішенням власника майна, чи уповноваженого ним органу, підприємства-засновника або за рішення трудового колективу;
• внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України;
• в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох підрозділів, а також на базі структурної одиниці діючих об'єднань.
Підприємство вважається створеним після його державної реєстрації у відповідному виконавчому комітеті Ради народних депутатів. Ліквідація та реорганізація підприємства проводиться за рішення власника майна, через визнання підприємства банкрутом та у випадках прийняття рішення про заборону його діяльності через невиконання умов, передбачених законодавством. Ліквідація підприємства здійснюється ліквідаційною комісією, створеною власником або уповноваженим ним органом, а у випадках банкрутства — судом або арбітражним органом. Утворення і використання майна. Матеріальною базою функціонування підприємства є його основні фонди, оборотні кошти та інші цінності, які належать йому на праві власності, повного господарського володіння та використання на свій розсуд. Формування майна підприємства здійснюється за рахунок: грошових та матеріальних внесків, засновників, доходів від реалізації продукції, інших видів господарської діяльності та цінних паперів, кредитів банків та інших кредиторів, капітальних вкладень і дотацій з бюджетів! надходжень від продажу, здачі в оренду майнових об'єктів та інших джерел, не заборонених законодавством. Підприємство може використовувати в установленому порядку природні ресурси. Держава гарантує захист майнових підприємства. Вилучення у підприємства майна може здійснюватися лише в окремих випадках, передбачених законом. Управління підприємством і самоврядування трудового колективу. Управління підприємством здійснюється відповідно до його статуту на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Підприємство самостійно визначає структуру управління та встановлює штати. Функції управління можуть виконуватись керівництвом підприємства, який призначається власником. Між цими сторонами укладається контракт (договір, угода), в якому визначаються строки найму, права, обов'язки та відповідальність керівника. Права по управлінню підприємством можуть делегуватись правлінню, яке обирається власником майна на загальних їх зборах. Правління обирає із свого складу голову правління і його заступників. Держава забезпечує підприємству рівні правові та економічні умови господарювання. Це досягається шляхом:
сприяння розвитку ринку через його регулювання з допомогою економічних законів і стимулів;
надання пільг підприємствам, які впроваджують нові технології, створюють нові робочі місця, використовують працю громадян, що потребують соціального захисту;
стимулювання розвитку малого підприємництва — надаючи пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створення фондів сприяння розвитку малих підприємств та інше.
Підприємство несе відповідальність за порушення договірних зобов'язань, кредитно-розрахункової і податкової дисципліни, вимог до якості продукції та інших правил господарської діяльності (сплачує штрафи, відшкодовує задані збитки). 24 Держава здійснює контроль за окремими сторонами діяльності підприємства через систему оподаткування стандартизації та сертифікації шляхом регулювання окремих цін, надання податкових пільг, дотацій та компенсацій. Кожне підприємство здійснює свою господарську діяльність на основі власного статуту, тобто зібрання обов'язкових правил, що регулюють його індивідуальну діяльність та відносини між іншими суб'єктами господарювання. Статут повинен відповідати основним вимогам законодавства та не суперечити тому. Статут підприємства визначає: точне його найменування, місці' знаходження, мету та предмет діяльності, власників або засновників, статутний фонд та порядок його формування, органи управління, компетенцію (повноваження) трудового колективу, умови реорганізації і припинення існування. У статуті підприємства вказується його юридичний статус — колективне підприємство, державне, товариство тощо. Для акціонерних товариств необхідним в статуті є визначення порядку випуску та розміщення акцій, чітке визначення функцій загальних зборів акціонерів, спостережної ради, правління та ревізійної комісії акціонерного товариства. Важливим є визначення в статуті порядку розподілу фінансових ресурсів (прибутку) підприємства, формування та використання окремих фінансових фондів, трудових відносин, що виникають на підставі членства колективів та інших особливостей функціонування підприємства. Важливу роль у виробничій і соціальній діяльності підприємстві відіграють колективні договори — угоди між трудовим колективом в особі профспілки та адміністрацією (власником чи повноваженим ним органом), які регулюють і узгоджують інтереси цих сторін. Колективні договори укладаються на підприємствах усіх форм власності і господарювання. Порядок розробки, укладання, загальний зміст, контроль за виконанням та відповідальність за порушення і невиконання колективного договору визначаються законом України «Про колективні договори і угоди». Основним призначення колективного договору є регулювання виробничих, трудових та економічних відносин трудового колективу з адміністрацією (власником) будь-якого підприємства, що використовує найману працю. Взаємовідносини між цими сторонами будуються на принципах соціального партнерства, взаємного довір'я і поваги, розмежування прав, обов'язків і відповідальності сторін, рівноправності і дотримання чинного законодавства. Колективний договір включає зобов'язання щодо організації і умов праці, дотримання встановленої тривалості, режиму роботи і відпочинку, професійної підготовки й підвищення кваліфікації кадрів. Особливе місце займають питання нормування й оплати праці. Кожне підприємство самостійно встановлює форми і системи оплати праці, розміри тарифних ставок і посадових окладів, показників та розмірів преміювання працівників. Крім того в колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання наступних питань:
• забезпечення продуктивної зайнятості працівників;
• зміни в організації виробництва і праці;
• участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства;
• умов і охорони праці;
• соціальних гарантій і пільг, зокрема щодо забезпечення житлово-побутового, культурного та медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників та інші питання.
Колективні договори обговорюються у трудових колективах, схвалюються загальними зборами колективів, підписуються уповноваженими представниками сторін, після чого набирають чинності.
3. Принцип організації та функціонування підприємства.
Принципи організації – це основні правила, які відображають загальні закони організації та які служать керівництвом в практичній діяльності організації виробничих систем.
Принципи організації розробляються на основі аналізу багаторазово повторюваних реальних процесів організації виробництва та перевіряються на практиці.
З великої кількості принципів організації виробничих систем, які широко використовуються на практиці, розглянемо основні.
Принцип відповідності виробничих систем цілям, які стоять перед ними. Він обумовлений найважливішою особливістю цих систем – їхньою цілеспрямованістю. В умовах ринкових відносин рішення про створення нового підприємства та реконструкцію діючого повинно прийматися, коли прогнозований прибуток від його функціонування перевищує середній.
Принцип відповідності елементів системи один одному справедливий для усіх виробничих систем. Під елементом виробничої системи розуміється не розділена на менші складові частини системи. Елементи виробничих систем нижчого рівня (ділянки, цеху) є: робоче місце, оснащене обладнанням та устаткуванням; партія деталей; ємності для їхнього зберігання та ін.
Принцип відповідності зав’язків елементів системи їх властивостям і сутності системи так, як і попередній, справедливий для усіх виробничих систем. В системах елементи поєднані між собою зв’язками взаємодії, матеріальними, інформаційними та іншими зв’язками. Крім службової інформації в системі циркулює найрізноманітніша особистісна інформація, яка має суттєвий вплив на поведінку усіх робітників, керівників і навіть колективів.
4. Нові форми організації підприємства
Усе різноманіття підприємницьких структур являє собою прояв видових відмінностей трьох організаційних форм підприємництва: індивідуальної, партнерства та корпорації. Названі форми прийнято ділити на дві групи - приватні та громадські. До першої групи належать індивідуальні підприємці та партнерства, а до другої-корпорації.
Ділення це носить неформальний характер. По-перше, для індивідуальної форми і товариства, характерне безпосереднє об'єднання функцій володіння і управління, у той час як корпорації властиве повне відокремлення цих функцій. По-друге, щодо приватних форм господарська відповідальність за здійснення підприємницької діяльності, як правило, поширюється на самих власників. Тут власність підприємства не відокремлена від власності власника - на відміну від корпорації, де таке відокремлення чітко зафіксоване й обмежує відповідальність її власників. По-третє, якщо корпорації зобов'язані функціонувати у відкритій для суспільства формі, публікуючи щорічно звіт про результати своєї фінансової діяльності, то індивідуальні підприємці й товариства мають право зберігати конфіденційність у цьому відношенні, надаючи таку інформацію лише уповноваженим органам.
Індивідуальні підприємці. Індивідуальні підприємці - особи, які здійснюють комерційну діяльність на основі належної їм власності, безпосередньо управляють нею і несуть повну майнову відповідальність. Одноосібне підприємництво - найбільш проста і найпоширеніша форма підприємництва. Зазвичай вона представлена невеликими підприємствами сфери торгівлі та послуг, ремісничими майстернями та селянськими господарствами. Поширення її пояснюється не лише простотою організації та оформлення, але і низкою наявних у неї переваг - сильною мотивацією, оперативністю і гнучкістю.
Сильна мотивація індивідуального підприємця зумовлена не лише тим, що він привласнює весь прибуток, але і його причетністю до управлінської діяльності, що приносить йому задоволення і разом з тим забезпечують становище в суспільстві. Працюючи безпосередньо зі споживачами, індивідуальні підприємці найбільшою мірою обізнані про ринковий попит і здатні швидко реагувати навіть на незначні коливання кон'юнктури Здійснюючи виробництво в незначних масштабах, вони можуть швидко переорієнтувати його на випуск більш конкурентоспроможної продукції, що дає їм певні переваги.
У той же час фактори, що обумовлюють переваги індивідуального підприємця, роблять і зворотну дію. По-перше, фінансові можливості окремого підприємця обмежені, і він не в змозі організувати велике виробництво. Це означає, що при закупівлі ресурсів невеликими партіями він змушений платити більш високу ціну, а невеликі масштаби виробництва не дозволять йому отримати всю можливу економію від масштабу Все це зумовлює більш високі економічні витрати, знижуючи конкурентоспроможність малого підприємця. По-друге, виконання однією людиною різних функцій - управлінської, фінансової, маркетингової і кадрової - знижує ефективність управління загалом через надмірне навантаження, так і через брак знань. І все ж найбільш істотним недоліком індивідуальної форми підприємництва є повна господарська відповідальність підприємця Він стає заручником свого «справи», оскільки в правовому відношенні підприємець відповідає не лише активами підприємства, але і всім своїм майном, що робить ризик дуже високим і стримує новаторські можливості .
Товариство (партнерство). Подолання зазначених недоліків можливе за допомогою організації товариства. Товариство (партнерство) являє собою об'єднання закритого типу з обмеженим числом учасників, що здійснюють спільну діяльність на основі пайової власності й беруть безпосередню участь в управлінні.
У ряді характеризують товариство рис слід виділити:
1) фіксований склад учасників,
2) пайову участь у капіталі підприємства,
3) особисту майнову відповідальність.
В організаційному плані товариство, хоч і вимагає укладення договору між його учасниками, є досить простою формою підприємництва. Зберігаючи переваги індивідуального підприємництва, сю надає великі можливості для залучення ресурсів, зокрема - залучення кредитних джерел. Товариство - це спосіб зниження підприємницького ризику: будучи розділеним між учасниками товариства, ризик знижується щодо кожного з них. Крім того, об'єднання знань багатьох людей, можливість їх спеціалізації на певних функціях управління значною мірою усувають проблеми, з якими стикається індивідуальний підприємець.
Однак і товариство не позбавлене недоліків. По-перше, розподіл функцій управління між його учасниками породжує ймовірність виникнення конфліктів у боротьбі за лідерство. Крім того, знижується резервність у прийнятті рішень. По-друге, для товариства зберігає надмірна відповідальність учасників, причому в значній мірі зумовлена й чужими помилками. Все це робить цю форму організації підприємницької діяльності досить вразливою, внаслідок чого вона найменш поширена.
Корпорація. Корпорація - засноване на пайову участь у капіталі об'єднання, юридичні права і зобов'язання якого відособлені від прав і зобов'язань його учасників.
Корпоративна форма організації підприємництва склалася наприкінці ХГХ століття і була зумовлена якісними зрушеннями у розвитку продуктивних сил суспільства. Вона якраз була тією формою, яка, з одного боку, розширила базу залучення фінансових коштів, забезпечивши мобілізацію капіталів, а з іншого - обмежила рівень особистого ризику, надзвичайно збільшеного у зв'язку з масштабними фінансовими вкладеннями. У сучасній економіці саме корпорації відіграють ключову роль: маючи скромну частку в структурі організаційних форм - не більше 20-25%, корпорації забезпечують 80-90% господарського обороту.
Сутнісні особливості корпорації пов'язані не з масштабом її діяльності і тим більше розмірами. Головна економічна особливість корпорації полягає в тому, що вона виступає закінченою формою відособлення власності від управління і економічно і юридично відокремлена від її засновників та учасників. Це докорінно відрізняє корпорацію від раніше розглянутих ферм і забезпечує їй переваги, що зумовили її провідну роль в економіці. По-перше, обмеження майнової відповідальності дало змогу залучити до інвестування широкі верстви населення, забезпечуючи досить швидку за часом і значну за обсягами централізацію капіталу. Крім того, зниження ризику сприяло активізації новаторської функції підприємництва. По-друге, відокремлення управління від власності припало велику стійкість корпорації як господарського утворення, сутществующему вже незалежно від її засновників та учасників. По-третє, безперешкодне в умовах розвинутого ринку цінних паперів, переміщення пайової участі через купівлю-продаж акцій дає ще одну істотну перевагу - високу ліквідність, тобто можливість швидко звернути інвестовані кошти в грошову форму, що є надзвичайно привабливим для широкого загалу інвесторів.
Як і будь-яка інша форма, корпорація також не позбавлена недоліків. Перш за все це організаційні труднощі, що виникають при оформленні та реєстрації цієї форми, подолання яких потребує значних зусиль і коштів. Крім того, сам порядок утворення корпорацій досить жорстко регулюється і пов'язаний з певними обмеженнями. Істотним недоліком корпоративної форми організації підприємництва є зайве податковий тягар, що виникає у зв'язку з подвійним оподаткуванням - спочатку прибутку корпорації, а потім дивідендів акціонерів. Вимоги откритості у вигляді обов'язкової публікації щорічних звітів про фінансове становище не лише роблять корпорацію більш вразливою для конкурентів, а й орієнтують керівників на досягнення короткострокових цілей, щоб задовольнити вимоги акціонерів і залучити інвесторів.
Проте найбільш гостра проблема корпоративної форми - це складність взаємовідносин між акціонерами та керуючими. Корпорації, юридично належать акціонерам, дуже рідко управляються ними. Зазвичай управлінське вплив акціонерів обмежується виборами керівних органів та участю у виробленні економічної стратегії. Однак на практиці потенційні можливості власників акцій впливати на керівників різко обмежуються браком інформації, а також кваліфікації. Тому акціонери найчастіше схильні підтримувати пропозиції керівництва, і реальна влада виявляється зосередженої в руках керуючих, які здійснюють повсякденне керівництво корпорацією.
Корпоративні об'єднання можуть мати різні форми. Найбільш поширеною з них є акціонерне товариство, мобілізуюче капітал шляхом випуску цінних паперів - акцій та облігацій. Власники акцій є співвласниками і мають право на участь в управлінні, не маючи при цьому будь-якими гарантіями щодо доходу. Власники облігацій, отримуючи фіксований дохід, виступають лише в ролі кредиторів і не беруть участі в управлінні. Головна відмінна особливість акціонерного товариства полягає у вільній циркуляції його цінних паперів на відкритому ринку.
Інший тип корпоративної організації - так звані S-корпорації, що являють собою поєднання рис корпорації та партнерства. Як і в акціонерному товаристві, тримачі акцій S-корпорації несуть обмежену відповідальність. Але, на відміну від акціонерного товариства, кількість учасників S-корпорації законодавчо обмежується, а особливості організації дозволяють уникнути подвійного оподаткування. Широкого поширення набули також професійні корпорації, що представляють собою об'єднання за професійною ознакою - юристів, медиків тощо, які виступають в якості своєрідної форми акціонерного товариства закритого типу. Холдинги (корпоративні організації більш високого рівня) є власниками акцій інших корпорацій і виступають своєрідною формою регулювання всього корпоріроного співтовариства.
.png)
.png)