Квіти короля. Корейська народна казка | Урок на 9 завдань. Читання

В одній маленькій державі був дуже мудрий король. Правив він справедливо, усі його любили, країна його процвітала. Але сумні були його очі, тому що не було в нього дітей. Минали роки, король старів, але спадкоємця так і не було.

Одного разу покликав він до себе радників і проказав їм свою волю:

– Час минає, а спадкоємця у мене все немає. Вирішив я всиновити доброго чесного хлопчика, навчити його управлінню державою і передати йому корону.

– Мудре рішення, – погодилися радники, – але як ти дізнаєшся, хто з хлопчиків дійсно чесний?

– О, це мій великий секрет, – усміхнувся король. – Завтра зберіть у моєму палаці всіх хлопчиків нашої держави.

Наступного ранку всі підлітки зібралися в палаці короля.

– Старий я вже став, а сина в мене немає, – сказав король хлопчикам. – Повинен я вибрати одного з вас і зробити його своїм спадкоємцем. Але вибір цей важкий і вимагає часу.

Тут до зали увійшли радники з кошиками, доверху наповненими насінням.

– Це насіння квітів – продовжував король. – Той із вас, хто виростить з них найгарніші й найзапашні квіти, стане спадкоємцем і правителем нашої держави. У призначений день ви повернете моє насіння, і я виберу спадкоємця.

Радники роздали дітям по жменьці насіння, і хлопчики пішли з ним додому.

Вдома кожен хлопчик посадив насіння в землю і доглядав його. Кожному хотілося виростити найкращу квітку і стати спадкоємцем короля.

Незабаром у всіх хлопчиків квіти короля проросли. Тільки в одного, на ім’я Сон-Ір, насіння вперто не хотіло сходити. Із сумом дивився він на пишні квіти інших дітей. Що тільки не робив Сон-Ір, поливав їх, удобрював, міняв землю, спушував. Сходів все одно не було.

Настав призначений день, час було відносити королю вирощені квіти. Радісні діти несли до палацу розкішні квіти: білі троянди, червоні ароматні півонії, різнокольорові лілії. Тільки у Сон-Іра був горщик із порожнею землею.

– Мамо, я не хочу йти до палацу, – сказав хлопчик, – у мене нічого не виросло, навіть не зійшло. Як я покажу королю порожній горщик?

– Синку, тобі все одно доведеться піти туди. Ти повинен повернути королю його насіння, навіть якщо з нього нічого не виросло, – сказала йому мати.

Пішов Сон-Ір до палацу і всіх дітей з квітами пропускав уперед, намагаючись відтягнути той момент, коли йому доведеться показати королю порожній горщик і сказати, що його насіння не зійшло.

Тим часом король брав квіти від дітей. Кожній дитині він дякував за працю, але очі його з кожною квіткою ставали все сумнішими.

– Чим же засмучений король? – дивувалися радники. – Діти добре постаралися, виростили такі чудові квіти для свого короля.

Пізно ввечері усі квіти були повернені королю, а рішення так і не було прийнято.

– Чи всі хлопчики принесли свої квіти? – запитав король своїх радників.

Тоді Сон-Ір вийшов із кута і простягнув королю порожній горщик.

– Я дуже старався, – сказав Сон-Ір, потупивши очі. – Але насіння так і не зійшло. Мені дуже шкода, що я не зміг виконати ваше доручення.

На подив Сон-Іра і радників, обличчя короля засяяло радістю.

– Не журися, Сон-Іре. В інших хлопчиків насіння теж не зійшло, – втішив хлопчика король. – Воно й не могло зійти, тому що було зварене. Але кожному хлопчикові так хотілося стати моїм наступником, що вони викинули моє насіння і виростили інше. Але я не шукав гарного садівника, я шукав чесного хлопчика, якому зможу довірити державу. Ти єдиний чесно намагався виростити моє насіння. Тому тебе я і обираю у спадкоємці.

Здивувалися радники мудрості свого короля і чесності його спадкоємця.

Через кілька років став Сон-Ір правителем країни. Правив він довго і справедливо. А люди з того часу говорили про чесну людину “чесний, як Сон-Ір”.