Хвороби периферійної нервової системи

Інструктивна карта практичного заняття №3

Тема: Хвороби периферичної нервової системи.

Студент повинен знати:

1. Етіологія захворювань периферичної нервової системи, роль провокативних чинників: переохолодження, фізичне навантаження, побутові і професійні інтоксикації тощо.

2. Мононевропатії: неврит лицевого нерва; невралгія трійчастого нерва (центрального та периферичного ґенезу).

3. Поліневрити (поліневропатії), радикуліти, радикулопатії, гангліоніти, плексити.

4. Неврологічні ускладнення остеохондрозу хребта:

   -поперекові рефлекторні синдроми;

   -поперекові компресійні синдром

5. Лікування вертеброгенних неврологічних ускладнень.

6. Медсестринський догляд за пацієнтами з хворобами периферичної нервової системи.

7. Невідкладна допомога при невралгії трійчастого нерва.

8. Тактика медичної сестри при дифтерійній полінейропатії.

Студент повинен вміти:

1. Оцінювати загальний стан та неврологічний статус пацієнта;

2. Установити проблеми пацієнта;

3. Планувати дії медичної сестри для здійснення догляду за пацієнтом (план сестринського догляду);

4. Міжособистісні навички: слухати, заспокоювати, спілкуватися, впливати тощо;

5. Технічні навички:

• підготовка пацієнта та інструментарію для проведення спинномозкової пункції;

• профілактика пролежнів та лікування пацієнтів з ними;

• катетеризація сечового міхура;

• профілактика застійних явищ у легенях;

• проведення кінетотерапії;

• застосовувати методи психотерапії: аутогенне тренування, раціональна психотерапія.

ЛІТЕРАТУРА

Медсестринство в неврології: підручник / За редакцією Шкробот С. І. — Тернопіль: Укрмедкнига, 2025— с.114-130

Опрацюйте теоретичний матеріал. Заплануйте на повторення матеріалу 40 хвилин.

Тема: «Хвороби периферічної нервової системи».

Захворювання периферійної нервової системи спричинюють такі провокаційні чинники, як переохолодження, фізичне перевантаження побутові та професійні інтоксикації тощо.

Серед цих захворювань виділяють такі :

• мононевропатії: неврит лицевого нерва; невралія трійчастого нерва (центрального і периферійного генезу);

• поліневрити (поліневропатії); радикуліти, радикулопатії; гангліоніти; плексити;

• неврологічні ускладнення остеохондрозу хребта : рефлекторні синдроми, поперекові компресійні синдроми.

НЕВРИТ ЛИЦЕВОГО НЕРВА

Серед названих хвороб периферійної нервової системи найпоширенішою є неврит лицевого нерва. Більше ніж у половині випадків причини його виникнення невідомі. Основними причинами захворювання пацієнти вважають переохолодження, застуду. Іноді причиною виникнення невриту лицевого нерва бувають інфекції: простий герпес, дифтерія, сифіліс, лептоспіроз та ін . Спостерігають його при переломах основи черепа, пухлинах мостомозочкового кута і кісток черепа, при хронічному середньому отиті і патології привушних слинних залоз.

Головний синдром при ураженні лицевого нерва — слабкість мімічних мʼязів на одному боці обличчя (прозопарез або прозоплегія).

Клінічна картина захворювання:

• слабо виражений або відсутній малюнок шкірних складок половини обличчя;

• провисання щік;

• о опущення кута рота;

• широко відкрита очна щілина, що не змикається при зажмурюванні.

Хворий не може зморщити лоба, підняти брови, повністю заплющити очі, надути щоки, мова стає нерозбірливою. Спостерігають сльозотечу, утруднення при жуванні, витікання рідкої їжі через кут рота, сухість слизової оболонки ока, порушення слуху, порушення смакової чутливості на передній частині 2/3 язика.

Лікування.

Головним лікувальним засобом є протинабрякова терапія, а також заходи, спрямовані на відновлення мікроциркуляції в стовбурі нерва.

Лікувальні препарати: глюкокортикоїди (преднізолон, дексаметазон ), нестероїдні протизапальні засоби , антигістамінні препарати, реополіглюкін, пентоксифілін, вітаміни групи В ( В ,, В , В,), прозерин. Застосовують також методи фізіотерапії, рефлексотерапії, ЛФК.

НЕВРАЛГІЯ ТРІЙЧАСТОГО НЕРВА

Невралгія трійчастого нерва є наслідком хронічних запальних змін у периферійних гілках нерва. У деяких хворих може виникнути внаслідок захворювань зубів і щелеп (пульпіт, хвороба ясен, патологія скронево-щелепного суглоба та ін.). Причиною захворювання може бути арахноїдит у ділянці задньої черепної ямки з поширен-

ням на трійчастий вузол і корінець трійчастого нерва, а також внутрішньочерепні пухлини. Захворювання також може спричинювати вірус оперізувального лишаю.

При ураженні вузла трійчастого нерва виникає постійний пекучий біль і герпетичні висипання на обличчі в зоні іннервації трійчастого нерва.

Основною діагностичною ознакою невралгії трійчастого нерва є пароксизмальний пронизливий біль упродовж 1-2 хв , а інколи кількох секунд. Такі напади можуть повторюватись до 300 разів на добу.

У таких хворих спостерігають депресивні розлади, тому до комплексу терапії включають антидепресанти, нейролептики, транквілізатори і психотерапевтичну допомогу. Застосовують і фізіотерапевтичні засоби : УВЧ , УФО , синусоїдально-модульовані струми, діадинамічні струми, електрофорез новокаїну, лазерну терапію, рефлексотерапію.

Якщо лікування не дає ефекту, застосовують нейрохірургічне

втручання.

ПОЛІНЕВРОПАТІЯ

Патогенез цієї групи захворювань периферійної нервової системи повʼязаний із розвитком автоагресії імунної системи - виробленням антитіл до власних нервових волокон, унаслідок чого виникає сегментарна демієлінізація, порушення функції нервів, парези і паралічі мʼязів тулуба і кінцівок.

Найпоширенішим захворюванням (від одного до чотирьох випадків на 100 000 населення в рік) є гостра демієлінізувальна поліневропатія, так званий синдром Гійєна-Барре.

Клінічна картина.

Головним клінічним проявом є прогресивний вʼялий параліч, який розпочинається,як правило, з нижніх кінцівок . А далі слабкість мʼязів поширюється, охоплюючи руки, тулуб, шию , дихальні і черепні мʼязи . Пізніше розвивається атрофія мʼязів. Порушується потовиділення, послаблюється моторика травного тракту аж до непрохідності, розвивається затримання сечі, у 10-20 % хворих також є симптоми вегетативної дисфункції. Можливе підвищення температури повʼязане із вторинними інфекціями (пневмонія, уроінфекція).

Перебіг хвороби тривалий. Симптоматика наростає впродовж 2-4 тиж ., потім настає період стабілізації. Відновлювальний період триває від кількох місяців до 1—2 років.

Таких хворих госпіталізують через розвиток тяжкої дихальної не-

достатності і порушень ритму серця.

Функціональним обовʼязком медичної сестри є погодинне моніторингове спостерігання за життєво важливими функціями пацієнта, а с а м е :

• дихальною функцією (частота, глибина дихання, наявність пауз

для вдиху і видиху під час розмови, екскурсія грудної клітки , наяв-

ність черевного дихання, повнота кашльового поштовху);

• ритмом серця і АТ (частота, ритм, наповнення і напруження

пульсу ; контроль АТ ; ЕКГ (слід памʼятати , що двобічне повне пору-

шення функції блукаючого нерва призводить до зупинки серця і

дихання);

• функцією мʼязів, які беруть участь у ковтанні, мовленні тощо

(порушення ковтання твердої і рідкої їжі , порушення мовлення,

осиплість голосу);

• функцією тазових органів (затримання сечовиділення і дефекації).

Лікування.

Упродовж перших 2 тиж. здійснюють плазмаферез або внутрішньовенно вводять імуноглобулін. Курс плазмаферезу - 4—6 сеансів із загальною заміною близько 5 % плазми (40-50 мл на 1 кг маси тіла). Курсова доза імуноглодулдіну – 2 гр. на 1 кг маси тіла. Його призначають у разі низької ефективності плазмаферезу і якщо загальний стан здоровʼя пацієнта не поліпшується впродовж 2 тиж .

Основні принципи симптоматичної терапії:

• своєчасна госпіталізація хворого у відділення інтенсивної терапії і проведення штучної вентиляції легень (ШВЛ) з метою профілактики гіпоксемії і гіперкапнії. Після 3 тиж . проведення ШВЛ випішується питання про накладання трахеостоми;

• періодичне відсмоктування слизу і мокротиння із верхніх дихальних шляхів;

• при бульбарному паралічі застосування назогастрального зонда для годування пацієнта. При довготривалій тяжкій дисфагії - заміна зонду через 2 - 3 тиж. на гастростому;

• при артеріальній гіпертензії застосовують антагоністи кальцію, В-блокатори та інші гіпотензивні засоби;

• при тахікардії застосовують в-адреноблокатори, при брадикардії — атропіну сульфат, а в разі потреби — кардіостимулятор;

• при клінічних проявах парезу травного тракту призначають парентеральне харчування. Для стимуляції моторики травного тракту показані метоклопрамід (церукал), неостигмін (прозерин), піридостигмін (калімін). При закрепах призначають проносні засоби та очисні клізми;

• з метою профілактики інфекційних ускладнень (пневмонія, уроінфекція) призначають дихальну гімнастику, вібраційний та лікувальний масаж грудної клітки, катетеризацію сечового міхура з подальшим уведенням у сечовий міхур 10 мл теплого 0,02 % розчину фурациліну. Антибактеріальну терапію призначають тільки за на-явності інфекції. Здійснюють бактеріологічне дослідження крові, спинномозкової рідини, сечі з метою визначити збудника інфекції та його чутливість до антибактеріальних препаратів;

• з метою профілактики тромбозу глибоких вен ніг (передусім при паралічі) призначають гепарин по 2,5—5 тис. ОД підшкірно в бічні ділянки живота 2 рази на добу або фраксипарин по 0,3 мл підшкірно 1 - 2 рази на добу;

• для нормалізації діяльності функцій нервової системи призначають судинні препарати (трентал, нікотинова кислота та ін.), антиоксиданти і ноотропні препарати (вітамін Е , мексидол, пірацетам), препарати а-ліпоєвої кислоти (берлітіон, гіоктацид ), вітаміни В ,

• при больовому синдромі призначають анальгетики, нестероїдні протизапальні засоби, антиконвульсанти, рідше — наркотичні анальгетики .

Застосування масажу, постійна зміна положення хворого іьпасивні рухи дають змогу знизити залежність його від анальгетичних препаратів.

Функціональний обовʼязок медичної сестри при догляді за таким

пацієнтом - забезпечити йому комфортний ліжковий режим, для чого потрібно підібрати зручне функціональне ліжко і надавати пацієнтові такого положення, щоб частини тулуба і кінцівок не торкалися твердих поверхонь.

Окрім цього, необхідно регулярно двічі на добу здійснювати часткове гігієнічне оброблення тіла і весь комплекс заходів щодо профілактики пролежнів.

Потрібно подбати про належне харчування з урахуванням збереження акту ковтання та самостійного дихання.

Слід також регулярно вимірювати температуру тіла , визначати АТ , властивості пульсу, дихання.

За наявності постійного катетера в сечовому міхурі двічі на добу необхідно промивати сечовий міхур шляхом уведення 150—200 мл теплого 0,02 % розчину фурациліну.

Медична сестра повинна своєчасно помітити погіршання стану хворого, а саме: порушення ковтання, захлинання, осиплість голосу, скарги на нестачу повітря, ознаки слабкої екскурсії грудної клітки, зміна артеріального тиску і властивостей пульсу.

Про всі ці зміни медична сестра має терміново повідомити лікаря, а в разі його від-

сутності самостійно приступити до надання невідкладної допомоги.

Реабілітаційні заходи в період стабілізації стану пацієнта включають масаж, дихальну гімнастику, оксигенотерапію (кисневі коктейлі, гіпербарична оксигенація), пасивні рухи кінцівок не рідше ніж два рази на добу для профілактики контрактур і повторних паралічів від стискування, активні рухові дії.

Медична сестра повинна навчити пацієнта елементів самообслуговування, активізувати його дії в цьому напрямку, допомогти пацієнтові засвоїти вправи лікувальної гімнастики і порадити йому самостійно регулярно їх виконувати, пояснивши значення таких вправ для відновлення здоровʼя.

У період реабілітації рекомендують також фізіотерапевтичні процедури, зокрема УВЧ , а в разі відсутності больового синдрому - електростимуляцію, рефлексотерапію. Показане також санаторно-курортне лікування з використанням сірководно-кисневих і радонових ванн, грязелікування, ЛФК.

Найпоширенішою серед дисметаболічної поліневропатії є діабетична. Вона розвивається при цукровому діабеті І і II типів приблизно у половини пацієнтів. Найперші симптоми: хворі відчувають порушення чутливості в ногах — біль, парестезії, оніміння. Більш чутливими до всіляких подразнень стає шкірний покрив.

Згодом виникають ускладнення: безболісні трофічні виразки на

шкірі і артропатія нижніх кінцівок, що призводить до формування

діабетичної стопи. У такому разі існує надзвичайно висока небезпе-

ка виникнення гангрени, що призводить до ампутації нижніх кін-

цівок.

Основним методом лікування діабетичної поліневропатії є нормалізація показників глюкози в крові. Призначають нейрометаболічні засоби ( вітаміни В , В, В , бенфотіамін, мільгамму, препарати тіоктової кислоти, вітамін Е , церебролізин), які дають змогу

зменшити виражені дисметаболічні розлади і симптоми діабетичної поліневропатії.

Для купірування больового синдрому використовують нестероїдні протизапальні засоби і анальгетики, антидепресанти, антиконвульсанти, наркотичні анальгетики, психотерапевтичну допомогу.

Для боротьби з ішемією призначають препарати, які поліпшують

мікроциркуляцію крові (пентоксифілін).

Обовʼязок медичної сестри — пояснити пацієнтові, які можуть бути ускладнення в разі відсутності своєчасного лікування і навчити , як уникнути рецидивів, а саме: щоденно слідкувати за станом шкіри гомілок і стоп , доглядати за нігтями , носити зручне ортопедичне взуття, обробляти ділянки трофічних розладів.

Майже у половини хворих із нирковою недостатністю розвивається уремічна поліневропатія.

Клінічна картина характеризується розвитком поліневропатії

нижніх кінцівок із чутливими та руховими розладами.

Основні методи лікування - якісний діаліз і пересадка нирки,

після чого можливий повний регрес захворювання.

Найпоширенішою серед екзогенних інтоксикацій є алкогольна

поліневропатія. Патогенез захворювання повʼязаний з прямою дією

алкоголю на вегетативні та соматичні нервові волокна, впливом

токсичних метаболітів.

Причини виникнення: тривале вживання алкоголю, індивідуаль-

на чутливість, похилий вік, асоціальний спосіб життя.

Клінічна картина.

Перші прояви хвороби такі :

• пекучий нестерпний біль і парестезії в дистальних відділах

нижніх кінцівок;

• судоми (крампи) литкових мʼязів, які виникають вночі в ліжку ;

• слабкість у ногах, зокрема в стопах.

Симптоми захворювання залежать від зловживання алкоголем напередодні. А в розгорнутій стадії захворювання спостерігають такі

с и м п т о м и :

• вʼялий нижній парапарез;

• максимальна мʼязова слабкість під час тильного згинання стоп

(«півняча хода»);

• утруднення під час піднімання сходами;

• характерні розлади чутливості за типом шкарпеток, гольфів;

• трофічні зміни шкіри, зміни кольору шкіри, температури, по-

рушення потовиділення;

• пригнічення пʼяткових (ахілових) і колінних рефлексів.

У тяжких випадках подібні симптоми зʼявляються і у верхніх кінцівках.

Успіх лікування хвороби - відмова від алкоголю і повноцінне харчування. Для відновлення дефіциту тіаміну в тяжких випадках уводять 2—3 мл 5 % розчину вітаміну В , внутрішньомʼязово, а далі призначають перорально по 100 мг вітаміну 2 рази на добу. Призначають також вітаміни В1 , В6, фолієву кислоту, препарати тіоктової кислоти ноотропні і судинні засоби (пірацетам, пентоксифілін ).

Для купірування больового синдрому використовують нестероїдні протизапальні засоби , антидепресанти, антиконвульсанти; для усу- нення інтоксикації - реополіглюкін, гемодез. Одночасно застосовують методи фізіотерапії, ЛФК , психотерапевтичну і наркотичну допомогу.

ПОЛІНЕВРИТ

Численні ураження дистальних відділів периферійних нервів спричинює поліневрит. В етіології цього захворювання велику роль відіграють різні інфекції вірусної і бактеріальної природи (грип, дизентерія, пневмонія, дифтерія та ін.), а також ендогенні та екзогенні інтоксикації (цукровий діабет, захворювання печінки, рак внутрішніх органів, хронічний алкоголізм, гіпо- або авітамінози та інші інтоксикації).

Клінічна картина: порушення чутливості в кистях і стопах, біль по ходу периферійних нервів, які поєднуються із парезами, паралічами кистей та стоп.

Алкогольний поліневрит призводить до розладу психіки у вигляді яскраво виражених порушень памʼяті, неправдивих спогадів.

При діабеті поліневрити розвиваються повільно, поступово: спочатку виникає біль, відчуття повзання мурашок у ногах, поступово наростають зниження сухожилкових рефлексів, слабкість мʼязів, частіше в ногах, уражаються черепні нерви.

При дифтерійному поліневриті часто уражаються черепні нерви (парез мʼякого піднебіння, порушення акомодації) - хворі погано розрізняють предмети, що розташовані близько, навіть якщо то строта зору в них нормальна..

Лікування призначають залежно від причини захворювання. При інфекційному поліневриті застосовують антибіотики широкого спектра дії в поєднанні з ністатином, внутрішньовенне введення 40 % розчину глюкози з уротропіном, гамма-глобулін, преднізолон. Також проводять десенсибілізувальну терапію (супрастин, піпольфен, димедрол). Біль тамують анальгетиками (анальгін).

Застосовують фізіотерапевтичні методи лікування: УФО , елек-

трофорез новокаїну та йоду, біодинамічні струми. Після зменшен-:

ня болю призначають масаж, лікувальну фізкультуру, грязелікуван-

ня , парафінові аплікації, ультразвук, радонові ванни. Проводять

лікування вітамінами В ,, В , В ,. У відновний період рекомендують

санаторно-курортне лікування (Євпаторія, Саки, Мацеста, Хмільник)

Тяжким захворюванням вважають радикулополіневрити, при яких уражаються нервові стовбури, у тому числі і черепні нерви. Захворювання прогресує і може закінчитися летально в гострий період. Спричинюється різними інфекціями та інтоксикаціями і має інфекційно-алергійний характер. При захворюванні страждає не тільки периферійний рухливий нейрон,, а й центральний. У звʼязку з цим деякі неврологи розглядають радикулополіневрит як енцефаломієлорадикулополіневрит.

Для даного захворювання характерний гострий розвиток, часто з підвищенням температури тіла або підгострий на фоні нормальної температури тіла.

Розрізняють різні форми захворювання : легкі , «абортивні », тяж-

кі з ураженням мозкового стовбура і дихальних мʼязів .

Клінічна картина.

У перебігу хвороби виділяють три стадії : продромальну, неврологічну та відновну. Продромальна стадія характеризується загальним нездужанням, парестезією, слабкістю в кінцівках. Тривалість хвороби — від кількох днів до 2-3 тиж .

Потім розвивається неврологічна стадія захворювання - зʼявляється біль у

верхніх та нижніх кінцівках, чітко виражені корінцеві симптоми (Ласега, Нері). Розвиваються вʼялі парези і паралічі зі зниженням або відсутністю сухожилкових і періостальних рефлексів. Із черепних нервів частіше страждають лицевий, язико-глотковий та блукаючий.

При розвитку захворювання за типом паралічу (синдром Ландрі) виникають проблеми з ковтанням, фонацією, порушенням дихання.

Прогресивне ураження нервової системи триває протягом місяця, в окремих випадках — до 3 міс . У подальшому можливий перехід у хронічну форму з періодичними рецидивами, причому кожний черговий прояв захворювання супроводжується все сильнішими ураженнями нервової системи.

У відновній стадії спостерігають поступове поліпшення і відновлення порушених функцій. Середня тривалість захворювання — від 4 міс . до 1 року.

Для лікування застосовують гормональні препарати (преднізолон, дексаметазон, неробол, ретаболіл). Одночасно призначають 5 % розчин калію ацетату по 1 столовій ложці 3 рази на добу. При набряку головного мозку застосовують інтенсивну дегідратаційну терапію (маніт , лазикс, еуфілін ). Антибіотики призначають у гострий період захворювання. При підгострому періоді хвороби вводять плазму, гама-глобулін, вітаміни групи В. За наявності рухових порушень застосовують прозерин (на курс 15 інʼєкцій). Курси повторюють через кожні 3 тиж . (усього 3-4 курси). Призначають також глутамінову кислоту ( по 0,5 г 3 рази на добу ), метіонін ( по 0,5 г 3 рази на добу впродовж 10—30 днів), а також секуритин, сангвіритрин, наяксин, пірацетам.

При найменших ознаках порушення дихання застосовують кисневу терапію, а в разі наростання таких порушень відновлюють адекватну легеневу вентиляцію за допомогою апарата штучного дихання. .

У відновний період застосовують лікувальну фізкультуру, масаж , фізіотерапевтичні методи лікування (озокерит, парафін, електрофорез ), а також санаторне лікування (Словʼянськ , Одеса, Євпаторія, Саки). Показане й ортопедичне лікування — підбір спеціального взуття, корсетів.

РАДИКУЛІТ

При різних патологічних процесах (інфекційні, токсичні, травматичні, обмінні, пухлинні) уражаються корінці нервів, які відходять від різних відділів спинного мозку, і виникає радикуліт.

Залежно від переважного ураження корінців спинного мозку

розрізняють верхньошийний, шийно-плечовий, грудний, попереко-

во-крижовий радикуліти.

При верхньошийному радикуліті біль зосереджується в ділянці потилиці, шиї. Він найчастіше прострільний, виникає без видимої причини, інколи після незначного охолодження, різкого повороту голови, при чханні та кашлі . Іноді буває рецидив. Гостро радикуліт виникає при інфекції ( грип та інші вірусні інфекції ), а коли він розвивається на фоні остеохондрозу шийного відділу хребта, то можуть з'являтися рецидиви.

Клінічна картина. Основні симптоми: біль при розгинанні в ліктьовому й променево-запʼястковому суглобах, відведенні плечового суглоба, кашлі, напруженні, повороті і нахилі голови в бік, протилежний ураженим корінцям. Хворі тримають руку біля тулуба, як правило, зігнуту в ліктьовому суглобі, намагаються надати голові положення, в якому біль послаблюється. При детальнішому обстеженні виявляють значний біль при натискуванні між соскоподібним відростком і верхнім шийним хребцем ( у місці виходу великого потиличного нерва), а також позаду від місця закріплення груднинно-

ключично-соскоподібного мʼяза (точка виходу великого вушного нерва). Подальше дослідження чутливості визначає гіперестезію в ділянці шиї і потилиці до середини тімені.

Якщо на фоні підвищення артеріального тиску виникає біль з обох боків у потиличній зоні, що супроводжується запамороченнямабо непритомністю, нудотою, іноді помилково вважають, що це гіпертензійний криз чи підповутинний крововилив. Менінгіт у початковій сталії супроводжується болем у потиличній ділянці з нудотою,

блюванням на фоні гарячкового стану. При пухлинах черепної ямки також може виникати біль шийно-потиличної локалізації. У разі виникнення подібного болю необхідна рентгенографія шийного відділу хребта.

При шийному радикуліті, причиною якого є шийний остеохондроз, корінцевий біль може поєднуватися з ознаками недостатності кровообігу в хребтових артеріях. У такому разі хворих турбують напади запаморочення, нудота, порушення слуху, загальна слабкість; похитування при ходінні, іноді раптове падіння без непритомності,

порушення зору, розлад емоційної сфери, памʼяті, сну.

Шийно-плечовий радикуліт - це ураження нижньошийних та верхньогрудних корінців. Біль завжди гострий та зосереджується в шиї , плечовому поясі, руці. Особливо різко посилюється біль при рухах рукою, кашлі, натужуванні, повороті і нахилянні голови в бік, протилежний ураженим корінцям. Хворі намагаються тримати руку ближче до тулуба, як правило, зігнуту в ліктьовому суглобі, голову нахиляють у бік уражених корінців. Тепло, яке застосовують іноді хворі, деякою мірою зменшує больовий синдром, а холод - посилює . Іноді біль стихає, коли прикладають вологу повʼязку. Різко посилюється біль при пасивному розгинанні у ліктьовому і променево-

му суглобах і відведенні плеча. Спостерігають зниження чутливості в ділянці плечового пояса і по всій руці, зниження сухожилкового й періостального рефлексів.

У кожному випадку шийно-плечового радикуліту слід уточнити причину його виникнення, для чого необхідно зробити рентгенографію, щоб виключити метастаз пухлини у шийному відділі хребта.

При міжребровій невралгії (грудний радикуліт) виникає нападоподібний пронизливий оперізувальний біль по ходу міжребрових нервів, що поширюється від хребта до груднини або до середньої лінії живота. Біль виникає при охолодженні на фоні інфекційного захворювання або уже перенесеної інфекції, а також у разі підняття

важких предметів, унаслідок невдалого руху у хворих на остеохондроз. Біль посилюється при кашлі , чханні, глибокому вдиху, різких рухах.

До діагностики міжребрової невралгії слід ставитись обережно, адже такий біль буває першою ознакою соматичного захворювання (пневмонія, плеврит, інфаркт міокарда, розшаровувальна аневризмааорти, рак легень тощо ). Больові точки визначають при натискуванні на остисті відростки хребців, у міжребрових проміжках біля груднини.

Повторний характер міжребрової невралгії може бути проявом пухлинного захворювання спинного мозку і корінців (невринома, екстрамедулярна пухлина), епідуриту (запалення клітковини епідурального простору), туберкульозного спондиліту, пухлини хребта, грудного остеохондрозу, грижі міжхребцевого диска.

Найчастішим захворюванням периферійної нервової системи є

попереково-крижовий радикуліт, при якому відбуваються зміни в міжхребтових дисках , звʼязках , суглобах хребта. Дегенеративний процес у дисках - остеохондроз - інколи тривалий час не проявляється. Спровокувати його можуть несприятливі чинники: травма поперекової ділянки, необережний різкий рух, надмірне фізичне навантаження , тривалі статичні навантаження хребта у працівників транспорту,

спортсменів, в осіб, зайнятих тяжкою фізичною працею.

Дегенеративні зміни у фіброзному кільці диска, втрата еластичності пульпозного ядра — чинники, які призводять до розвитку грижі міжхребцевого диска. Велике значення мають також реактивні зміни в оболоні спинного мозку, застійні явища в судинах корінця, його набряк, запалення.

Розрізняють дві стадії перебігу радикуліту: люмбалгію та корінцевий біль. Люмбалгія - це прояв тиску випнутого диска на задню клубову звʼязку і подразнення спинномозкового нерва. Причиною радикуліту можуть бути інфекційні захворювання (грип, бруцельоз) та захворювання органів малого таза

Біль при попереково-крижовому радикуліті зʼявляється на рівні ураження диска і локалізується в попереково-крижовій ділянці, сідниці, зовнішній поверхні стегна і гомілки. Посилюється під час рухів, при ходінні, згинанні. Ще більше больовий синдром проявляється при охолодженні та інфекції. Біль буває прострільний, але можливий і тупий, ниючий, пекучий біль, який поширюється в зоні ураженого корінця. Діагностичне значення має також болючість прихребтових точок . Найчастіше спостерігають симптом Ласего (розтягнення і зміщення ураженого нерва і корінців), а також симптом Нері, Дежеріна.

При ураженні поперекових корінців позитивний симптом Вассерманна ( у положенні хворого на животі проводять розгинання в кульшовому суглобі); при цьому виникає біль у пахвинній ділянці та на передній поверхні стегна. У разі поліпшення стану хворого симптоми Нері, Дежеріна зникають раніше, ніж симптоми Ласега і Вассермана.

При радикуліті значно обмежені згинання і розгинання тулуба вперед і назад. Діагностичне значення мають вегетативно-трофічні порушення: зменшення маси мʼязів з боку болю ( у зоні сідниці, стегна, гомілки), спазм периферійних судин гомілки, іноді набряк стопи , гомілки , посилення потовиділення або , навпаки, сухість шкіри на ураженій кінцівці.

Виявлення синдрому ізольованого ураження будь-якого поперекового чи крижового корінця - важливий момент діагностики попереково-крижового радикуліту дискогенної природи. При середніх грижах міжхребцевих дисків виникає двобічний радикулярний синдром, що призводить до ускладнень у вигляді порушення спінального кровообігу; при цьому спостерігають клінічну картину паралітичного ішіасу. Для уточнення діагнозу, особливо визначення показань до радикальної терапії проводять рентгено-

контрастне дослідження — мієлографію (контрастну речовину вводять у підпавутинний простір); дискографію (контрастну речовину вводять в уражений диск); пневмомієлографію (уводять кисень у підпавутинний простір).

Лікування при попереково-крижовому радикуліті має бути комплексним. Призначають внутрішньошкірні і прихребтові блокади 0,5 % розчином новокаїну по 10-40 мл (усього 6-8 блокад), а також новокаїнові блокади навколониркової клітковини за Вишневським у поєднанні з внутрішньомʼязовим уведенням масивних доз вітамінів : вітамін В , по 1000 мкг , вітамін В , по 1 мл ( усього по 15 інʼєкцій). Корисно також втирати різні мазі подразнювальної дії із вмістом препаратів бджолиної та зміїної отрути (вірапін, віпратокс або віпросал, диналгон); їх втирають у зони іррадіації больового синдрому. Перорально вживають анальгетики (анальгін, баралгін, етанов, реопірин, скутаміл-Ц, індометацин). Окрім того , проводять витягнення на плоскій поверхні під нахилом, а також під водою. Застосовують внутрішньомʼязові інʼєкції: румалон (0,5-1 мл через день, 15 інʼєкцій), гумізоль (1-2 мл , 20-30 інʼєкцій), мідокалм

(2 мл ). Рекомендують також біогенні стимулятори (алое, склисте тіло), лікувальну фізкультуру. У разі відсутності поліпшення можна запропонувати рентгенотерапію (анальгезивні дози - на курс до 300 р ) з вибірковим опроміненням больових зон . Якщо впродовж 3 міс . комплексна терапія не дає ефекту, показано хірургічне видалення грижі міжхребцевого диска. Подібне лікування, ураховуючи відповідні показання, застосовують і при радикулітах іншої локалізації.

ПЛЕКСИТ

Плексит - ураження нервового сплетення, може виникнути внаслідок травми, інфекції, інтоксикації та інших причин.

Розрізняють плексит верхнього первинного пучка (параліч Ерба-Дюшенна), нижнього первинного пучка (параліч Дежеріна-Клюмпке), реброво-ключичний синдром (синдром верхньої апертури грудної клітки, синдром Фолконера-Уедла), синдром малих грудних мʼязів (синдром гіперабдукційний Райта-Медловича), по-

переково-крижовий плексит.

Причини плекситу верхнього первинного пучка - післяродова

травма, стиснення сплетення в міжступінчастому проміжку.

Клінічна картина. Проявляється фізична слабкість і атрофія мʼязів - двоголового, дельтоподібного, лопаткового, плечо-променевого. Рука в лікті не згинається, не відводиться в сторону, висить у положенні внутрішньої ротації.

Нижній первинний пучок найчастіше травматизується в ділянці надключичної ямки, додаткового шийного ребра, проявляється стисненням пухлиною верхівки легені. Відзначають біль і розлад чутливості на внутрішній поверхні плеча й передпліччя, атрофію і слабкість мʼязів передпліччя і кисті .

Ділянка травматизації реброво-ключичного синдрому - анатомічна щілина між І ребром і ключицею, в якій проходять вторинні пучки плечового сплетення. Причини прояву цього синдрому - високе стояння І ребра, переломи ключиці і І ребра, фізичні перевантаження надпліччя (буває, зокрема, у вантажників). Біль посилюється при відведенні руки, зникає пульс на променевій артерії.

При синдромі малого грудного мʼяза стискуються корінці нервів плечового сплетення і судин на плечі під клювоподібним відростком.

Причини виникнення плекситу груднинного м'яза: травми та ушкодження верхньої частини грудної клітки і плечового суглоба, багаторазове відведення руки з підніманням, повʼязане з роботою,сон з відведеною за голову рукою.

При проявах попереково-крижового плекситу поперекове сплетення має витягнуту форму, розташоване вздовж поперекових хребців і прилягає до органів черевної порожнини. Причини даного захворювання досить серйозні, повʼязані з обʼємним утворенням у позаочеревинній ділянці або малому тазу, переломами кісток таза,

запальними процесами в черевній порожнині (перитоніт, абсцес), аневризмами черевної і клубової артерій, наслідками оперативного втручання на органах черевної порожнини, наслідками променевої терапії, цукровим діабетом.

При плекситі груднинного мʼяза виникає біль на передній поверхні грудної клітки (ділянка III-IV ребер ) з іррадіацією в лопатку, плече, передпліччя, кисть; порушення чутливості в присередній і бічній ділянках III-V пальців кисті. Характерним симптомом є набряк і трофічні розлади кисті.

При ураженні поперекового сплетення спостерігають:

• порушення чутливості на передньовнутрішній поверхні стегна із поширенням по передній поверхні гомілки до стопи;

• парез або параліч мʼязів - розгиначів стегна, які утримують мʼязи стегна, а також мʼязів-розгиначів гомілки з вираженими атрофічними порушеннями ;

При ураженні крижового сплетення спостерігають:

• розлади чутливості у сідниці, на задній поверхні стегна, гомілки і стопи;

• парез або параліч мʼязів — розгиначів стегна і розгиначів гомілки;

• « звисання » стопи ;

• зникнення пʼяткового (ахілового) й анального рефлексів.

При двобічному ураженні крижового сплетення крім паралічу нижніх кінцівок виникають грубі тазові розлади (нетримання сечі і калу). При неврологічних формах ураження біль стає нестерп терапія, електрофорез); мануальну терапію (постізометрична релак-

сація); ЛФК.

У разі неефективності консервативного лікування показане ней-

рохірургічне або ортопедохірургічне втручання. У хворих зі злоякіс-

ним новоутворенням ( у легенях, грудній залозі, передміхуровій за-

лозі) з метастазами в хребці, кістки плечового чи тазового поясів

успіх лікування залежить від можливості радикальних дій — опера-

тивне втручання, хіміо- і променева терапія.ним, що призводить до застосування наркотичних анальгетиків.

Лікування плекситів залежить від етіології захворювання. Застосовують нестероїдні протизапальні засоби (диклофенак); глюкокортикоїди (внутрішньомʼязова місцева блокада гідрокортизоном, дексаметазоном чи дипроспаном); міорелаксанти (баклофен, мідокалм, сирдалуд ); вітаміни В ,, В , В ; анальгетики й антиконвульсанти; судинні засоби (пентоксифілін); фізіотерапію (лазеротерапія, магнітотерапія, електрофорез); мануальну терапію (постізометрична релак-сація); ЛФК.

У разі неефективності консервативного лікування показане нейрохірургічне або ортопедохірургічне втручання. У хворих зі злоякісним новоутворенням ( у легенях, грудній залозі, передміхуровій залозі) з метастазами в хребці, кістки плечового чи тазового поясів успіх лікування залежить від можливості радикальних дій — оперативне втручання, хіміо- і променева терапія.

Після повторення теоретичного матеріалу з метою перевірки знань прайдіть тестування з 20 питань (посилання на тест в чаті заняття). На цю роботу виділіть собі 30 хвилин.

Відпрацюйте, удоскональте практичні навички. Зпаплануйте на це 30 хвилин.

Алгоритм «Підготовка і допомога лікарю при проведенні блокад»

Алгоритм «Катетеризація сечового міхура»

АЛГОРИТМ

ПІДГОТОВКА ХВОРОГО ДО РЕНТГЕНОГРАФІЇ ПОПЕРЕКОВО-КРИЖОВОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА

АЛГОРИТМ

ПІДГОТОВКА ХВОРОГО ДО СКЕЛЕТНОГО ВИТЯГНЕННЯ