Казка «Час бажань»

ПРОЧИТАЙ ТРИЧІ КАЗКУ

Олена Реуцька

«Час бажань»

Три місяці не вдома… Заняття, відпочинок, тренування, ігри… Хлопчаки дуже скучили за рідною домівкою.

Так, вони були зайняті, купа занять, щодня щось нове, щось цікаве… але вечорами, коли вимикається світло, стає темно й тихо… одразу спливають спогади про дім. Діти засинали, і що їм снилося, знала тільки пані Таємнича ніч. Вона дарувала спокій, відпочинок та солодкі сни, такі теплі й ласкаві.В один із вечорів, напередодні вихідних, хлопці грали та балакали – усе, як завжди. Наймолодший із хлопців, Артемко, стояв біля вікна, дивився на вулицю, на сусідні будинки, вікна яких горіли теплим привітним світлом. Милувався першими сніжинками, що кружляли в хороводі та переливалися в промінцях світла вуличних ліхтарів.

- Тренери та старші хлопці кажуть, що ми тут ще мінімум місяць будемо, - говорили хлопчаки.

- Так, тут здорово, сильно ніхто не напружує навчання…

- Місто красиве...

- І тихо…

- І тренування щодня…

- А годують як смачно!

- І парк класний…

«Справді, тут добре», - розмірковував Артемко, прислухаючись до розмов хлопчаків, - І жити разом з усіма весело… але…». Артемко звів очі на нічне небо, де крізь серпанок проглядали зірочки, мов білі смужки. Їх було багато-багато. «Додому… я так давно не бачив маму… хочу додому…».

Хлопчик відвернувся від вікна, і поплентався до свого ліжка, заліз на другий поверх, уткнувся обличчям у подушку, накрився ковдрою і тихо схлипнув.І він не побачив, як одна яскрава крапка на небі спалахнула вогненною кулею і, прорізаючи темряву, помчала по обрію неба, залишаючи за собою білий мерехтливий слід.

А о 7.30, як і кожного ранку, в номер хостелу прийшов викладач будити хлопчаків.

- Прокидайтесь, соньки, вже новий день. На нас чекають великі справи…Настав час підніматися, вмиватися, одягатися і на сніданок. Як спалось? Сподіваюся, сил накопичили за ніч? А я маю сюрприз для вас.

- Який?

- Ми йдемо в парк?

- Чи буде товариська гра?

- На вечерю буде піца?

Хлопчаки пожвавішали та засипали викладача запитаннями.

- Ви всі все вгадали. І гра буде, і в парк підемо, і ввечері буде піца із соком. А окрім цього… збираємо свої речі у рюкзаки та валізи. Завтра ми їдемо. Ми повертаємось додому.

Повисла пауза; тиша тривала кілька секунд. До дітей доходив сенс сказаного.

- Ура! Додому! Ми їдемо додому!..

І почалася метушня й веселощі.А увечері наступного дня група дітей – футбольна команда – стояла на пероні вокзалу. Тупцяючи від холоду, скидаючи з лиця сніжинки, з якими грав вітер, розкидаючи їх у різні боки, хлопчаки нетерпляче чекали прибуття поїзда.

Артемко поправляв застібки на рюкзаку, посміхаючись своїм думкам. Раптом зліва почувся голос: «Усі речі зібрав? Нічого не забув?». Хлопчик повернув голову і здивовано глянув. Перед ним стояв сивий дідусь з білосніжною бородою, він увесь був запорошений снігом, мов сніговик.«Додому? Ти радий? А це в доріжку…» – дідусь зняв з плеча свій рюкзак, покопирсався там і дістав жменю цукерок. «Тримай», – старий хитро підморгнув. «Гей, хлопці, долоньки підставляємо і цукерки отримуємо…» – хлопчаки скупчилися навколо дідуся і із задоволенням простягали свої долоні. Цукерки люблять усі, чи не так? «А тепер, дорогі мої, і фірмові прянички, та не прості, а чарівні... з'їси пряничок, загадаєш бажання і ... воно здійсниться!». І кожна дитина отримала в подарунок пряник з чудернацькими візерунками.

Ну, нарешті, потяг подали до посадки... Усі загомоніли, заворушилися... І діти з викладачами швидко почали завантажуватися у вагон.Артемко покрутив головою в пошуках доброго дідуся, щоб подякувати та запитати про бажання. Але дідуся ніде не було. Він просто зник у завісі снігового туману.

Потяг мчав вдалину по рейках, співаючи мелодію, мелодію подорожі. А хуртовина все кружляла й кружляла, іноді повільніше, заколисуючи під ритмічну пісню коліс усіх пасажирів поїзда. І чарівна ніч запрошувала і дорослих, і дітей у дивовижну країну мрій та сновидінь.Бажання здійснюються. Особливо в грудні. Особливо, якщо чогось дуже сильно хотіти, хотіти всім серцем.

Яку назву ти б придумав/-ла казці?

Ти любиш свій дім? Чому?

Ти маєш друзів, з якими проводиш багато часу разом?

Ти катався/-лася поїздом?

Подобається тобі мандрувати? Чому?

Як ти думаєш, хто був цей дідусь на вокзалі?

Що тобі взимку подобається робити?

Обери одне речення, продовж його.