Лекція (із записами в зошити)
— Найбільш повний розвиток у драматургії й театрі класицизм дістав у Франції, в епоху утвердження абсолютної монархії (цей період припав на правління Людовіка XIV («Короля-сонце»), що виголосив знакову для свого часу фразу: «Держава — це я!»), коли після смутного час релігійних війн країна здобула довгоочікуваний мир.
Піднесення класицизму XVII ст. пов’язане з епохою Просвітництва. Просвітителям була близька стверджувана класицистами позиція людини, що свідомо ставиться до світу і власне до себе, що може підпорядкувати громадському та моральному обов’язку свої прагнення та пристрасті. Сутність людини просвітителі шукали не в соціально-історичних умовах її життя, а в абстрактній людській природі, ідеальне утілення якої вони вбачали в античній класиці. З мистецтва греків і римлян вони узяли лише те, що вважали втіленням суворого порядку, логіки та гармонії. Класицисти сприймали цей принцип як перемогу розуму над почуттями, натомість за часів Відродження цінувалося насамперед почуття. Класицисти вважали, що існують певні правила краси. Якщо митець точно буде дотримувати їх, він зможе створити досконалий художній твір. Отже, класицизм - мистецтво найсуворішої дисципліни форми і змісту.
Французький письменник Нікола Буало став теоретиком класицизму. У своєму трактаті «Поетичне мистецтво» він вивів правила класицизму.
Класицизм породив таких великих драматургів, як П. Корнель, Ж. Расін, Ж. Б. Мольєр.